"Колекція від Валентини", – так жартома в селі Миколаївка на Дніпропетровщині називають етноодяг, створений місцевою мешканкою Валентиною Бєлік. Цю колекцію вже бачили на сільському подіумі - вбрання представляли і дівчата, і подруги 70-річної дизайнерки. З чого майстриня створює свої колекції – дивиться в сюжеті.
70-річна Валентина Бєлік демонструє етнокостюм, пошитий власноруч: "Оце сорочка, вона додольна. Вона має бути такої довжини, щоб доходила до кісточки. На 15 см уже коротша, власне кажучи, – спідниця".
Вбрання з колекції Валентини одягає її подруга.
До спідниці – чіпок, хустина, намисто, підібране за кольором – й обидві пані вже готові до дефіле.
Саме подруги підштовхнули Валентину показати етноколекцію на подіумі в сільському клубі. Адже перші вбрання жінка шила винятково для себе, дочки та онуки. Нині в її колекції – з десяток виробів.
"Дівчата 15-річні після рваних джинсів як вдягли такі костюми, кажуть "Оооой". Фукали спочатку", – пригадує Оксана Конюшенко, художній керівник будинку культури Миколаївської ОТГ.
"Відчуваєш ці всі коріння. Своє українське. І гордість. І хочеться жити, знаєте, так славно. Подивишся, таке ж вбрання гарне, така ж ти розкішна", – ділиться Ольга Коновалова, подруга майстрині.
Колишня бухгалтерка, а нині дизайнерка-самоучка, шиє костюми зі старого одягу. У хід ідуть радянські пальта, штани та спідниці. Але тільки з натуральних тканин.
Майстерня її розташована в хатній прибудові, там і гардероб з "любистком пахучим", "горіховим зерням", "терновою ягодою" і "червоною калиною". Назву у Валентини має кожний костюм.
Канони етноодягу жінка вивчала за журналами. А найбільше надихали фото Марії Заньковецької у сценічних костюмах.
"Дивлюсь, як жіночки виступають, і фольк-музик, і на концертах", – розповідає пані Валентина.
Одягом від Валентини зацікавилися музейники і фотографи. Однак жінка його не віддає. Свою колекцію вважає безцінною, адже в ній надто багато ручної праці, витраченого часу та душі.
Наталя Світлова, Олександр Пронський, "5 канал"
