"Лізли погані думки в голову": Блищик про втрату нареченого Олександра Махова на війні та що допомогло триматися

У програмі "Час: Онлайн" на "5 каналі" ведуча Марія Скібінська та військовослужбовиця ЗСУ, пресофіцер 47-ї штурмової бригади, журналістка Анастасія Блищик про нареченого дівчини, військовослужбовця і журналіста Олександра Махова, який поліг у бою, визволяючи Харківщину, і про те, як вона знайшла в собі сили жити далі після його загибелі.

Читайте також: "Він захищав мене – тепер я захищаю пам'ять про нього": військова ЗСУ Анастасія Блищик про Олександра Махов

"Я трималася. Він мені казав: "Ти знаєш, Насте, подзвонив тому, тому, тому, – і я не зміг поговорити, бо це вони мені плачуть, а я не хочу це чути. А ти, з тобою поговорю – і у мене заряд енергії". Йому була важлива підтримка... Він тримався. Я не знаю, я просто була впевнена, що це може статися будь з ким, але не з ним. От, напевно, усі так думають. Я була впевнена, що це ж Саша, з ним нічого не може статися. У нас ще стільки планів, ще стільки всього треба зробити. Я навіть не допускала... Але я здалася за два тижні до його загибелі", – розповідає військовослужбовиця.

"У мене були передчуття. Він дуже рідко виходив на зв'язок. Мені лізли страшні думки в голову, що щось може статися. А я їх намагалася відкидати. Нерви у мене здавали, я уже й на комусь зривалася з оточення. Але я не могла себе контролювати. У мене були дуже погані передчуття. І 4 травня вони справдилися ці передчуття, які мені лізли в голову. Мені подзвонили ввечері і сказали найстрашніше в моєму житті. Те, чого я не бажаю нікому з українців, щоб їм так подзвонили і сказали. Подзвонив друг Сашин, це наш колега, а йому сказали військові. І він подзвони і каже: "Як ти?". А я розумію, що ми з ним ніколи не зідзвонювалися, щоб запитати мене: "Як ти?". Я запитую: "Що сталося?". А він каже: "Саші більше немає". І тоді колеги ще так зідзвонилися між собою, щоб я не була сама. Тобто коли я була серед людей, мені подзвонили. А я ще зайшла, так дивно себе колеги поводили. Я їм розповідаю, сміюся там щось. А вони так дивилися на мене. А я думаю: "Тю, якісь дивні". Думаю, піду поїм – така голодна була. Але після того я вже не їла найближчі дні, я тільки пила воду, і все. Вони знали все. Вони закинули мені пігулки до рота, залили водою. І все, одну вони мене не залишали", – згадує дівчина.

Дівчина каже, що її порятувало тоді від темних думок тільки те, що вона не залишалася наодинці. Спочатку поїхала до сестри, а потім повернулася до роботи і постійно була серед людей.

"Я була серед людей. І це добре, що я була серед людей, тому що такі страшні думки лізли в голову. Це зараз я розумію, що могла зробити помилку, вбивши себе. Але такі думки приходять всім, хто переживає втрату. Зі мною були люди. Я вдячна за те, що зі мною були люди, які мене підтримали і не дали зробити помилку", – говорить військовослужбовиця.

Тепер головними завданнями для себе Анастасія вважає зробити документальний фільм з відео, які знімав Олександр після повномасштабного вторгнення, а також написати книгу.

"Я побратимів Сашка прошу берегти себе щосили, бо мені ще треба доробити документальний фільм. Мені треба, щоб вони розповідали про ті всі бої, які описував Саша і які я знайшла в його телефоні. Я знаю, що Саша хотів зняти документальний фільм. Він ділився зі мною своїми планами, все розповідав. Навіть перекидав відео, щоб я зберігала в архів... І ще я хочу написати книжку. І ще мені треба, щоб пояснили, як побудувати книжку і як домовлятися з видавництвами. Я ж цього не знаю. Перший етап буде документальний фільм, а книжка – то вже наступний етап", – говорить Блищик.

І зізнається: "Я досі переживаю цей біль від утрати. Але можна було сісти і страждати, а можна було щось зробити. І я обрала, що буду робити. Це для Саші. Для того, щоб його пам'ятали".

Про те, як познайомилася з Олександром та як дізналася страшну звістку, дивіться у повному відео інтерв'ю нижче.

Довідка. Олександр висвітлював події на передовій. Служив у Збройних силах України. Махов був єдиним журналістом, який перебував на борту літака, що проводив евакуацію з китайського Уханя на початку пандемії COVID-19. "Олександр називав "невеликою відпусткою" відрядження на Антарктиду в перерві між роботою на фронті.

Махов народився в Луганську, протягом тривалого часу мешкав у Києві. Олександрові було 36 років. Після початку повномасштабного наступу росії журналіст вирішив піти на фронт. Він зустрів свій день народження у квітні на фронті. Його підрозділ брав участь у боях, зокрема, на Ізюмському напрямку. Про смерть воїна стало відомо 4 травня 2022 року.

Дивіться повний випуск інтерв'ю з військовослужбовицею ЗСУ Анастасією Блищик: