У програмі "Час: Онлайн" на "5 каналі" ведуча Марія Скібінська та військовослужбовиця ЗСУ, пресофіцер 47-ї штурмової бригади, журналістка Анастасія Блищик про нареченого дівчини, військовослужбовця і журналіста Олександра Махова, який поліг у бою, визволяючи Харківщину.
"Саша захищав мене, а тепер я захищаю пам'ять про нього. Я не дам про нього забути ні в якому разі. Якось він мені сказав: "Я хочу, щоб про мене говорили і щоб про мене знали". І зараз я це сприймаю, ніби він це мені заповідав. І я мушу говорити про героя Олександра Махова, щоб усі пам'ятали. Для мене це цінно і важливо. Саме тому в Києві з'явилася вулиця на честь Сашка. Саша сам із Луганська. Вслухайтеся, на честь луганчанина в Києві з'явилася вулиця, але буде й в Луганську. Це я гарантую і обіцяю. Я не здамся. Це має бути. Має бути закритий цей пункт, інакше я не заспокоюся", – розповідає Блищик.
До 2014 року Махов був журналістом, потім переїхав у Київ. У 2015-му пішов воювати. Потім демобілізувався і їздив на фронт уже як воєнкор.
Анастасія розповідає: "Він часто їздив на фронт. Місяць він у Києві – два тижні на фронті, знову місяць у Києві і два тижні на фронті. Саша був дуже крутим журналістом. Це він був тим журналістом, хто був першим українським журналістом на станції академіка Вернадського в Антарктиді. Це він був журналістом, який був на борту літака з українцями, який повертали з коронавірусного Уханю, це він з ними тоді був на обсервації разом. Це він перед початком повномасштабного вторгнення полетів в Конго, щоб показати наших українських миротворців. Він завжди брався за складні теми і хотів усім допомогти. Він був щирим, справжнім, добрим. І в цьому ми зійшлися. Я ніколи не чула, щоб він щось про когось погане говорив. І я так само. Я вважаю, що якщо ти хочеш щось погане сказати, то піти скажи в обличчя. А ще він дуже любив подорожувати, він поспішав жити, ніби передчував, що не проживе таке довге життя. Але разом із тим, за свої 36 років він зробив стільки, скільки люди і за довге життя не роблять".
Військовослужбовиця ЗСУ каже, що Олександр навчив її жити не тільки роботою і домом. Нині головними завданнями для себе Анастасія вважає: зробити документальний фільм з відео, які знімав Олександр після повномасштабного вторгнення, а також написати книгу.
"Я побратимів Сашка прошу берегти себе щосили, бо мені ще треба доробити документальний фільм. Мені треба, щоб вони розповідали про ті всі бої, які описував Саша і які я знайшла в його телефоні. Я знаю, що Саша хотів зняти документальний фільм. Він ділився зі мною своїми планами, все розповідав. Навіть перекидав відео, щоб я зберігала в архів. Але дуже багато чого не перекидав, бо там страшні кадри, він беріг мене. На другий день, я ще не поховала Сашу, я сиджу і говорю собі: "Телефон, мені треба його телефон". І я починаю займатися пошуком його телефонів. Мені якраз писали його побратими, а я всім пишу: "Мені треба його телефон, тому що він робив документальний фільм". Отакі у мене думки були на другий і третій день. Слава Богу, я знайшла його телефон, він зараз лежить у сейфі... Я маю зробити цей фільм, коли повернуся з війни. Я навіть знаю, як він буде називатися. Тобто я знаю, що він хотів, і я можу це показати... І ще я хочу написати книжку. І ще мені треба, щоб пояснили, як побудувати книжку і як домовлятися з видавництвами. Я ж цього не знаю. Перший етап буде документальний фільм, а книжка – то вже наступний етап. Я досі переживаю цей біль від утрати. Але можна було сісти і страждати, а можна було щось зробити. І я обрала, що буду робити. Це для Саші. Для того, щоб його пам'ятали", – говорить військовослужбовиця.
Про те, як познайомилася з Олександром та як дізналася страшну звістку, дивіться у повному відео інтерв'ю нижче.
Довідка. Олександр висвітлював події на передовій. Служив у Збройних силах України. Махов був єдиним журналістом, який перебував на борту літака, що проводив евакуацію з китайського Уханя на початку пандемії COVID-19. "Олександр називав "невеликою відпусткою" відрядження на Антарктиду в перерві між роботою на фронті.
Махов народився в Луганську, протягом тривалого часу мешкав у Києві. Олександрові було 36 років. Після початку повномасштабного наступу росії журналіст вирішив піти на фронт. Він зустрів свій день народження у квітні на фронті. Його підрозділ брав участь у боях, зокрема, на Ізюмському напрямку. Про смерть воїна стало відомо 4 травня 2022 року.
Дивіться повний випуск інтерв'ю з військовослужбовицею ЗСУ Анастасією Блищик:
Читайте також: "Боляче, що почався "ср*ч": захисниця України відповіла на хейт щодо календаря "5 каналу"
Дивіться також відео: "Бавовна" на аеродромі "Енгельс": що відомо / Сергій Руденко
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новости дня без спаму і реклами! Друзі, підпишіться на "5 канал" в Telegram. Хвилина – і в курсі подій.
Дивіться також фотогалерею за темою:
Звільнений Куп'янськ: як живе місто після деокупації – фото
