"Коли адвокати мені приносили, показували листи (зі мною листування було заборонене, могли лише принести, я прочитала і вони забрали), то більшість листів починалася словами "Пані Юліє, ми особисто з вами не знайомі, але те, що я спостерігаю зараз..." – і далі", – розповідає Кузьменко.

"Дуже багато писали з фронту. Ми не знайомі були, тобто я як волонтер у ту військову частину не їздила, ми не перетиналися... Але коли хлопці закінчували листи словами "Ми не за це тут воюємо" – це було боляче. Відчутно боляче", – наголошує волонтерка.

Каже, через карантин здебільшого групу підтримки, що збиралася під судом, побачити не змогла.

"Тільки на перші суди я знаю, що приходили, і бачила це. Рідні, друзі, близькі і не дуже... Але коли сталася біда, то всі прийшли. Зараз я переглянула (відео – ред.) з маршу і так далі, так чоловікові кажу: "А я цих усіх людей не знаю". "Вони вийшли – а це шанс для цієї країни. Все таки справедливість нам не байдужа. Ми готові за неї боротись, як і колись", – наголошує Кузьменко.

"Хочеться подякувати громадянам України, які не з'їли таку гарну цукерку, якою її показали з самого початку. Все так було яскраво, показово: "от кардіохірург, ось бійці ЗСУ, рок–музикант – і от вони взяли...". Це була яскрава гарна обгортка, в якій лежала... ні, це була не цукерка. І я рада за людей, які це не "з'їли", і я їм дуже вдячна", – каже вона.

І додає: "На моїх судах світла було багато, бо були люди, які "світилися" – які говорили правду і боролися. Що б не відбувалося в цій країні – поки ми є одне в одного, ми все одно віднайдемо справедливість і переможемо".