30-ті роки XX століття. У СРСР триває масштабна індустріалізація. Заради неї Сталін убиває мільйони підвладних, а інших – грабує й перетворює на безправних рабів. Індустріалізація дозволяє Кремлю створити надпотужну армію для поневолення інших країн і переділу світу. У радянської індустріалізації був іще один наслідок – менш драматичний на тлі Голодомору, ГУЛАГу та подальшої світової війни, але набагато далекосяжніший у часі.
Усе почалося з листа члену ЦК і майбутньому главі уряду В'ячеславу Молотову щодо збільшення виробництва горілки. Цей крок за кілька десятиліть вивів Радянський Союз у світові лідери за рівнем споживання алкоголю. Із 55-го місця в цьому сумнівному рейтингу СРСР досяг першого. Як Сталін випустив зеленого змія й занапастив "червону імперію" – у "Машині часу".
Історику Михайлу Салтикову-Щедріну приписують фразу: "Якщо я засну і прокинусь через 100 років, і мене спитають, що відбувається в Росії, я відповім: п'ють і крадуть". Можна додати ще одне: і з тим, і з іншим постійно борються – напоказ і безрезультатно.
Наші предки любили випити. Якщо вірити Нестору літописцю, саме тому Київський князь Володимир Великий відмовився запроваджувати на Русі мусульманство. Ця традиція залишилась і в Україні, і в колишніх колоніях Русі, тобто нинішній Росії. Пили зазвичай слабоалкогольні напої – меди та пиво, рідше вина. З 16-го століття набуває поширення горілка, але ще кілька сотень років вона залишається доволі дорогим і не всім доступним продуктом.
Промислова революція 19-го століття усе змінює. Горілка починає вироблятись масово, і її одразу бере під свій контроль імперія. Московські царі здавна намагалися поставити зеленого змія собі на службу. Ще Іван Грозний запровадив мережу казенних наливайок, які назвав татарським словом "кабак". На відміну від української корчми, тут не можна було поїсти й переночувати, тільки пити.
"Спочатку в Російській Імперії діяла відкупна система. Тобто що це було? Людина купляла ліцензію на продаж алкоголю, й могла його продавати скільки захоче. Унаслідок таких відкупщиків звинувачували в тому, що вони масово споюють народ, бо за їхньою вигодою відбити цю ліцензію по максимуму", – розповів історик Владислав Бурда.
Коли Кремль поставив на потік масовий випуск дешевої й міцної горілки, масштаб алкоголізму в імперії сягнув загрозливого рівня. Оковита стала доступна всім прошаркам населення, й спивалися нею набагато швидше.
"Запровадили так звану винну монополію. Хоча вона називалася винна, але стосувалася насамперед горілки, спирту – міцного алкоголю. Дозволялося продавати алкоголь лише в спеціальних винних казенних лавках. А це були виключно доходи держави. Тобто, з одного боку, держава заробляла гроші, з іншого – стимулювала таке домашнє споживання алкоголю", – зазначив Бурда.
Уже у 1902 році в Росії відкривають перший витверезник. Він називався "Притулок для сп'янілих", і туди зносили нетверезі тіла з вулиць.
"Пити в публічних місцях забороняли. Як завжди, будь-які заборони не спрацювали й люди почали пити на вулицях, у підворіттях. Одночасно російська інтелігенція напрацьовувала таку масову антиалкогольну кампанію, створювалися спеціальні попєчітєльства по боротьбі з алкоголізмом, відкривалися чайні, лекції й тому подібне", – пояснив Бурда.
Повсюди виникають стихійні товариства тверезості. У 15 губерніях спалахують антиалкогольні бунти. Їх жорстоко придушують. Алкоголь міцно входить у побут. Перший сухий закон у Росії оголошують тільки у 1914-му, щоб витверезити армію й мобілізувати суспільство.
"Коли почалася Перша світова війна, влада зрозуміла, що алкоголь – це не лише імідж поганий, але може завдати великих проблем. Спочатку на час мобілізації заборонявся продаж міцного алкоголю, потім цю заборону запровадили до кінця війни. Фактично, заборонявся продаж будь-якого алкоголю, крім вина", – уточнив Бурда.
Однак успіх нових заборон сумнівний. Це визнають навіть російські історики. Одним із приводів для революції у будь-якій країні є несправедливість та нахабство. Адже від сухого закону роботу й можливість втопити горе у вині втратили сотні тисяч робітників і підприємців. А можновладці продовжували нагло пиячити – уже восени 1914 року алкоголь офіційно дозволили продавати ресторанам першого розряду та аристократичним клубам.
"І тут приходять більшовики. Коли повалили царський режим, то вони спочатку відмінили цю монополію й алкоголь дозволили продавати в колишніх розмірах. А коли прийшли більшовики, то вони почали діяти навпаки. Уже в листопаді, тобто за місяць після приходу до влади більшовиків, Петроградський революційний комітет заборонив будь-яке виробництво та споживання алкоголю", – зазначив Бурда.
Повальне пияцтво революціонери називали спадком царизму, тому ідейно виступали проти нього. Були й інші мотиви – особисті. Той же Ленін горілки не пив – полюбляв лише пиво, на яке підсів за роки еміграції у Швейцарії.
"На початку 20-х, коли вони вже повністю окупували територію, вони почали активно пропагувати тверезість. Але тут постала інша проблема. Необхідно було відновлювати економіку, а для цього потрібні були гроші. Де взяти? Один із традиційних – це ось ці "п'яні гроші". Вони ще за царської Росії приносили до чверті надходжень до бюджету. І тут більшовики вирішили повернутися до старої схеми. Часто це діяло на таких контрастах. У травні 1921 року на черговому з'їзді партії Володимир Ленін заявляє голосно, що алкоголь веде не до комунізму, а назад до капіталізму, але через пару місяців радянський уряд дозволив продаж вин міцністю 14 градусів. І поступово починається відновлення", – пояснив Бурда.
Проти нового споювання підвладних виступали Ленін і Троцький, за – Сталін. Тож щойно вождь революції помер, росіянам повернули ще й горілку.
"Наприкінці 1924 року дозволили продавати горілку міцністю 30 градусів. Це рішення так полюбили в народі, що горілку почали називати "риковка", на честь голови раднаркому Рикова, який цей декрет підписував", – наголосив Бурда.
Новоблагословенна – інше прізвисько першої радянської горілки. Саме так називалася вулиця, на якій містився ще царський горілчаний завод № 1. Він був закритий у 1917-му, а відновив роботу в 1923-му.
"Останній цвях у сухий закон, який дістався у спадок від ненависного царського режиму, забили у 1925 році, коли зняли будь-які обмеження. Дозволили продавати горілку і 50, і 60 градусів", – додав Бурда.
Колись Катерина II на закид про те, що царська казна наживається на споюванні власних підданих, пояснила свій мотив просто і відверто: "П'яним народом керувати легше". Сталін підхопив цей цинічний принцип і довів його до абсолюту.
"Алкоголь приносив до бюджету Радянського Союзу 12% усіх доходів. Гроші були великі, керівництво раділо, але проявлявся такий дисонанс. З одного боку, можна було пити, зростала мережа алкогольних магазинів, з іншого – все ж таки більшовики, комуністи, щасливе майбутнє тощо", – наголосив Бурда.
Покращення продуктового забезпечення міст і можливість втопити негаразди в чарці робило громадян СРСР слухнянішими. Але й негатив від повального пияцтва був очевидний.
"Алкоголізм бив по всіх верствах. Насамперед багато пили робітники. Не тому, що вони були споконвічними пияками. Просто коли багато працюєш, маєш відпочити. Тоді, у 20-х роках, влада Києва, Харкова ще могла організувати більш-менш дозвільну інфраструктуру. Але якщо взяти невеликі містечка, особливо суто робітничі, наприклад, на Донбасі, на дозвіллі не було чим зайнятися", – пояснив Бурда.
Офіційна радянська статистика фіксувала: у Харкові робітники, які працювали 9 годин, витрачали на алкоголь близько третини своїх доходів. Ті, які працювали 10-12 годин, витрачали уже дві третини. Тобто, чим більше працювали, тим більше пили.
"Пили всі. Так само партійне керівництво, особливо його низька ланка.Теж проводилося дослідження, опитування партійного керівництва в Чернігівській губернії. Там виявилося, що 70% рядових комуністів регулярно споживають алкоголь", – уточнив Бурда.
Пили і школярі й починали гірше вчитися. Про це інформували плакати, які з 1930 року почали вивішувати у школах.
"Усе це вимагало якихось заходів, але при цьому бажано зберегти гроші. Тому знайшли такий компромісний варіант: з одного боку, нічого не роблять з обсягами алкоголю, а з іншого – проводять боротьбу за тверезість. У 1927 році мотивом цієї боротьби стало Товариство боротьби з алкоголізмом. Його створили з великим шиком, почали створювати відділення в усьому Союзі й проводили активну діяльність", – зазначив Бурда.
Тобто на словах більшовики декларували боротьбу з пияцтвом, а насправді його посилювали. І робили це дедалі відвертіше.
"У вересні 1930 року Сталін написав Молотову листа, в якому пояснював, що в нас тут Польща дружиться з країнами Балтії. Вони там роблять агресивний блок, можлива війна й потрібні гроші. А де взяти гроші? І він йому мовою оригіналу пропонував відкинути "ложний стид" і почати продавати горілку. Сказано – зроблено", – розповів Бурда.
Але до горілки апелювали не тільки Сталін з Молотовим, але й армія, заради якої це все затіялося. Як результат, уже в 1931 році у СРСР відродили інститут витверезників. А у 1940-му їх передали у відання НКВС, щоби дати персоналу більше повноважень, і зробили платними.