Живих свідків Голодомору щороку меншає. Одна з них – 97-річна Тетяна Акімова з Донеччини, яка пережила голод і попри поважний вік дуже добре пам'ятає ті події. Жінка не відмовляє журналістам, які хочуть почути її спогади, бо вважає, що українці мають завжди пам'ятати про цей злочин радянської влади.

Тетяна Акімова народилася в селі Ямполівка на Донеччині у великій заможній родині. Вони мали і землю, і худобу, батьки тяжко працювали, щоб виростити п'ятьох дітей. Та радянська влада змусила віддати все господарство і врожай у колгосп. Інакше батька родини заслали б до Сибіру. Родина, як і все село, почала голодувати.

"Люди почали вмирати. Ховали їх там в загальну яму. І нікому було там їх ховати. У нас сусіди повмирали", – розповідає Тетяна Акімова, свідок Голодомору 1932-1933 рр.

1932 року їй було дев'ять. Вона й досі пам'ятає присмак коржів із листя та жолудів, які рятували від смерті.

"Ми сушили жолуді дубові, сушили на сонце там і в цій ступі товкли на борошно. Висушене зерно товкли потім із борошном товченим з дуба, потім на плиті смажили без масла, без нічого смажили коржі. Уявляєте, влітку зелену цибулю і ось ці півдубові коржі ми їли", – говорить Тетяна Акімова, свідок Голодомору 1932-1933 рр.

Родина Акімових змогла вижити під час голодомору тридцятих років. 97-річній жінці важко розповідати про ті події. Але вона завжди готова до зустрічей із журналістами та школярами, які записують її свідчення. Бо переконана: українці мають завжди пам'ятати про той злочин.

Ольга Михайлюта, Донецька область, "5 канал"