"Комуністи, я не хочу з вами жити!": як сім'я Леоніда Бикова стала жертвою нелюдського експерименту Читайте по-русски

Леонід Биков із сином відкриті джерела
Совєтський Союз зник із карти майже 30 років тому. Відкриті архіви, вільні ЗМІ та інтернет показали світові мерзенне обличчя "совка". Хоча привид імперії "всезагальної рівності" досі не упокоївся, отруюючи життя всім навколо. 23 лютого і 9 травня, особливо в РФ, досі цитують Маестро – актора Леоніда Бикова – і публікують його портрети з підписом "Какую страну патєрялі!". Знущання над світлою пам'яттю – збочене вшанування

Спершу сценарій фільму символа "перемоги і братерства" Леоніда Бикова – "В бій ідуть лише "старі" – у Держкіно не прийняли. По суті, виштовхали втришиї, мовляв, не відображає геройської суті радянських воїнів.

Биков не зневірився. Зачитував уривки сценарію перед глядачами і питав думки фронтовиків. Ті заступилися за сценарій, клопотали листами, і – нарешті, знімати кіно Бикову таки дозволили.

Із заповіту Леоніда Бикова:

"Найголовніше. Моя біль, моя совість, моя вина – Лесь. Допоможіть йому повірити в людей. На нього обрушилося стільки, що вистачило б цього горя на цілий народ ... Це моя вина, що я відбивав його від "свого хліба".

"Не вийшло зламати мене, взялися за найдорожче – за дітей"

Леонід Биков із дружиною Тамарою Костянтинівною прожив до кінця життя і мав двох дітей – Олександра і Мар’яну.

Леонід Биков
Леонід Биковвідкриті джерела

Олесь мріяв служити в десантних військах. Батько підтримав сина. Та незабаром побитий Олесь Биков прямо з військової частини потрапив у психіатричну клініку. Його тримали під замком, а потім комісували зі страшним діагнозом – шизофренія. Це був вирок – роботу з такою довідкою знайти було неможливо.

Леонід Биков не вірив. І вимагав нової медкомісії. Підстави для сумнівів були: напередодні в нього трапився конфлікт із командуванням частини, в якій служив син.

Мар'яна Бикова: "Доля Леся – це помста за батька. Він казав: "Не вийшло зламати мене, взялися за найдорожче – за дітей". Лесь, як і батько, мріяв стати льотчиком. В армію він не йшов, а тікав – у десантні війська. А запропонували йому возити місцевого київського генерала. Знаючи, як важлива для молодої людини мрія, батько пішов до військкомату, умовив і переконав. Хлопця взяли в десантники. Служив без стягнень, поки командування полку не дізналося, кому рядовий Биков доводиться сином..."

"Якби ви не були моїм командиром, я б вам морду набив"

Бикова-старшого запросили на творчу зустріч у військову частину. Він блискуче її провів, але пити на бенкеті відмовився. Після виступу раптово поїхав, пославшись на справи в Києві. Після цього Лесь почав постійно отримувати наряди поза чергою. Пізніше дізнався причину немилості: батько не схотів пити на бенкеті, який влаштувало командування.

За місяць режисера запросили знову – очікували високе начальство зі штабу повітряно-десантних військ. Коли Лесь сказав, що батько не приїде, йому порадили переказати, щоб той гарненько подумав.

Коли Олесь служив в армії, в частину попросили Бикова з фільмом "В бій ідуть одні "старики".

Після зустрічі п'яний майор сказав Олександру: "Ще б хорошу картину не зняти! Дєньжища твій батько відхопив – будь здоров. Ці артисти – багатії, а дружини в них – повії".

Той відповів: "Якби ви не були моїм командиром, я б вам морду набив".

Тоді майор із прапорщиком побили Олеся, а щоб уникнути відповідальності, провернули справу так, що у військовому квитку лікарі частини поставили штамп, що він шизофренік.

Леся комісували. Він не міг піти на роботу – його мали оглянути лікарі, щоби зняти діагноз. Цивільні не робили цього – не хотіли сваритися з Міноборони.

"Рятуйте сина, тут його "заріжуть". Забирайте сім'ю з України... "

Десять років знадобилося, щоби зняти діагноз. Міністр оборони порадив Леоніду Бикову "поберегти здоров'я". А головлікар Павлівської лікарні на прізвище Лівшиць сказав режисеру: "Використовуйте всі зв'язки, рятуйте сина, тут його "заріжуть". Забирайте сім'ю з України... "

Друзі Бикова хотіли, щоб Леся поклали на обстеження в Москві, де б його оглянула незалежна комісія. Коли були готові потрібні документи і все підписано, Київ не випустив Леся.

З листа Леоніда Бикова:

"Ну як тут не зневажати Бога, якщо тобі підсунули долю-фашистку? Дай мені вирвати сина з психіатрички, вдихнути хоч крапельку віри в життя і в людей. Або ще щось готуєш мені більше? Більше – не буває! Глибоко тебе зневажаю, моя доля! І не поважаю".

...Сказали Бикову-молодшому почекати й пішли "на справу"

1977-го Лесь по дурості виявився замішаним у пограбуванні ювелірної крамниці. Поки Биков закінчував фільм "Ати-бати, йшли солдати...", Лесь здружився із сумнівними хлопцями. Якось вони попросили покатати їх на батьковій "Волзі". Лесь попросив ключі від гаража і машини, мовляв, хоче помити авто і проїхатися, щоб відновити водійські навички. Леонід Федорович не зміг відмовити синові.

Леонід Биков
Леонід Биковскріншот

Дружки зупинилися біля ювелірного магазину, сказали Бикову-молодшому почекати й пішли "на справу". Хтось запам'ятав номери авто і повідомив у міліцію. Того ж дня зловмисників затримали. Лесю світило кілька років в'язниці, але... він потрапив до психіатричної клініки.

Коли Леонід Федорович дізнався про все це, у нього стався черговий інфаркт. Але лягти в лікарню відмовився.

Побажання товариша Щербицького

Бикову якраз присудили Держпремію ім. Шевченка за фільми "В бій ідуть одні "старики" і "Ати-бати, йшли солдати". Він відмовився від нагороди, сказавши, що не гідний її, і на вручення не поїхав. Тоді перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький розпорядився: раз лауреат не може забрати премію через стан здоров'я, її слід доставити додому. Биков отримав премію прямо в ліжку, і на всі його заперечення відповідь була одна: "Таке побажання товариша Щербицького".

Відбувся суд. Биков важко переніс подію. Але коли одужав і прийшов на кіностудію, виглядав на десяток років старшим. Став замкнутим, мовчазним і мало чим нагадував себе колишнього. За кілька днів – подав заяву про звільнення. Директор кіностудії відмовився її прийняти, але Биков віддав її секретарю. Про це доповіли Щербицькому. Він побажав зустрітися з Биковим. Ніхто не знає, про що ішла розмова, але заяву Биков забрав.

"Ідіть і забирайте свій труп!"

1979 р. Леонід Биков трагічно загинув в автомобільній катастрофі.

Леонід Биков загинув в автокатастрофі
Леонід Биков загинув в автокатастрофіfishki.net

Він повертався до Києва з дачі у Страхоліссі, куди їздив порибалити. На швидкості 90 км/год, обганяючи трактор із причепом, його "Волга" вилетіла на зустрічку і врізалась у вантажівку. Биков тиснув на гальмо, але удар був неминучим. Актора викинуло з машини. Він загинув умить: ремінь безпеки розрізав ребра і майже всі внутрішні органи.

"Увечері нам подзвонили, сказали, що він загинув і "забирайте свій труп!". Не сказали тільки, куди їхати. Я маму закрила у будинку і поїхала шукати батька. Так закінчилося дитинство і почалося життя без нього", – згадувала Мар'яна Бикова.

Містика, злий намір чи випадковість?

Це сталося 11 квітня 1979-го на 47-му кілометрі траси Київ – Мінськ. За містичним збігом теж 11 квітня і теж на 47-му кілометрі шосе Прага – Братислава загинув друг дитинства Бикова льотчик Віктор Щедронов, що був прототипом Смуглянки із фільму "В бій ідуть лише "старі". Схожість дати і місця загибелі друзів багатьом здалася не випадковою, що породило безліч питань навколо смерті Маестро: це було вбивство, самогубство, інфаркт або випадковість?

Повідомлення про смерть Бикова
Повідомлення про смерть Биковавідкриті джерела

Чіткої відповіді немає досі. Слідство встановило: водій вантажівки не міг уникнути зіткнення, на відміну від актора, який усе-таки не запобіг смертельному тарану. Не захотів? Не зміг? Гальмівний шлях у 22 метри доводить: Биков не йшов на зіткнення навмисне, до останнього боровся за життя. До того ж 1979 року режисер був на піку творчості, працював над новою філософською комедією...

У день похорону на Байковому цвинтарі стояла тиха сонячна погода. Народу було небагато, адже все відбулося раптово. Вже потім люди почали масово приходити на могилу.

За 4 місяці до загибелі Бикову виповнилося 50 років, але він навідріз відмовився святкувати ювілей у Союзі кінематографістів і на студії ім. Довженка. Сказав, йому не потрібна генеральна репетиція власного похорону, і поїхав із Києва. А наступного дня отримав листівку в похоронній рамці з побажанням довгих літ життя.

"...Не просився в космос, а працювати бодай вантажником"

Олесь важко пережив смерть батька. Потім одружився. Роботу так і не знайшов.

"Мене посилали колами – з однієї інстанції в іншу: лікарні, військкомати, комісії і перекомісії, прийомні високих кабінетів, листи в ЦК КПУ, Політбюро СРСР. Я добивався одного – зняти обмеження на професію. Я не просився в космос, хотів працювати шофером або вантажником, чорноробом на будівництві або на лісоповалі. Мені потрібно було годувати сім'ю... Потім я вирішив підробити документи від райкому партії. Допомогли люди, які дивом залишилися серед живих після 70-ти років поголовного переведення всіх у "товариші". Завдяки їм я рік гойдався на хвилях Охотського і Берингового морів, добуваючи для Батьківщини червону ікру", – писав Олександр Биков.

У Києві в цей час вигнали з квартири дружину, синів із садочків. Довелося повернутися. Знову безробіття, походи в ЦК і Верховну Раду.

"Комуністи, я не хочу з вами жити!"

27 березня 1989 р. Олександр вийшов на Хрещатик, на останнє, як розраховував, голодування... Радіо "Свобода", іноземні кореспонденти з камерами. Пішли провокації, підігнали "швидку" з "дурдому", але люди відтіснили – не ті часи, перебудова... Олександр поїхав у Москву з проханням про еміграцію.

На Красну площу не пустили. Став біля готелю "Москва" з плакатом: "Комуністи, я не хочу з вами жити!" Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ.

Готель 'Москва'
Готель 'Москва'Вікіпедія

Вирішив рвонути до Фінляндії. При спробі перейти кордон біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон – той самий результат. Депортували. У жовтні зробив останнє "коло пошани": місцева влада – Верховна Рада СРСР – ЦК КПРС. Чергові відмови. "Зустріли" на вокзалі і поклали до божевільні...

"Потім був потяг до Львова, стоп-кран, 30 метрів до дроту, крижана вода Тиси і стовпчик угорського кордону. Мадярський табір для біженців, рішення про депортацію в Союз і знову крижана вода – але тепер уже на австрійському кордоні... Коли мене запитали, чи знаю я початкову англійську, відповів: "Не знаю нічого "початкового". Тільки "божевільні", тюрми і спецприймальники. Пам'ятаю, як треба злазити з даху вагона і, спираючись на "танцюючі" буфери, підтягуватися до підніжки тамбура. Пам'ятаю, як мокро йти по коліно в снігу під Таганрогом, пам'ятаю сульфозин, початкової англійської – ні", – згадував Олександр.

Поїзд
Поїздвідкриті джерела

Він дивом уцілів. Подзвонив матері, сказавши, що житиме в Канаді.

Спочатку була Австрія, де незалежні психіатри визнали його здоровим, потім, 1991-го, – Канада, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він – будівельник. Часто телефонує додому, але приїжджати туди, де було зламано його життя і де все нагадує про батька, не хоче.

Попередній матеріал
Коронавірус в Україні: рекомендації, заборони, штрафи та пільги на карантині
Наступний матеріал
Податок "на цукерки" і заборона на рожеві штани: звідки беруться найбільш курйозні закони світу
Loading...