"Коли світ тебе боїться": відверто про "особливих" дітей та їхнє майбутнє в Україні

Ми звикли не помічати їх: стояти осторонь, ховати погляд в екрані смартфона, зі співчуттям чи огидою розглядати оголошення про збір коштів чи "Мамо, я шукаю родину". І десь зовсім в іншому світі звичайні діти – і хай навіть вони сприймають довколишнє трохи інакше – радіють печиву, що його зготували власноруч, святковій дискотеці чи яскравій обкладинці книги, яку, можливо, так і не зможуть прочитати

До Всесвітнього дня дитини 5.UA пропонує на мить зупинитися та з’ясувати, хто ж вони – "особливі" діти, які в нашому суспільстві перетворились на привидів. Про інклюзивну освіту, життя малечі з особливими потребами та про світ, що "ловив і не впіймав" – далі в нашому матеріалі.

"Коли я вперше побачила їх, найперше з’явився страх: що говорити, як поводитися, а чи безпечно? Але то все швидко зникає, коли тебе – зовсім незнайому людину – так щиро стискає в обіймах семирічна мала. І хай на вигляд їй не більше чотирьох років… З ними можна малювати, грати у м’яча, говорити про такі буденні дитячі мрії і навіть танцювати – не за правилами, а так, як забажає того серце. У них не буде шкільних іспитів, традиційних побачень та квітів, випускного з маминими сльозами, але вони мають дещо більше – вони щирі…"

Ще донедавна в Україні діти з особливими потребами були ізольованими. У першу чергу – від суспільства. Вони мешкали в інтернатах, де вчилися буденним речам, спілкуванню з іншими вихованцями, отримували своєрідну "освіту". Потому – вирушали до психоневрологічних диспансерів. Ті ж, хто мешкав з рідними вдома, були позбавлені й цього. Школи неохоче відкривали двері для дітей з особливими потребами, а батьки намагались вберегти кровинок від зайвого стресу. Обирати доводилось серед двох варіантів: домашнє навчання та навчання у спеціалізованих закладах.

Попри постійні зауваження психологів та фахівців, навчальні заклади чомусь не поспішали запрошувати до себе "особливих діток": чи то боялись підліткової жорстокості, чи то не були певні у власних силах.

  • Унікальний досвід

Звичайнісінька школа: ані пандусів, ані ліфтів – круті сходи, вузькі двері у класах, зависокі парти та необладнані для потреб людей з інвалідністю санвузли. Так виглядає чи не кожна українська будівля зсередини. Але не столична школа №168. Вона і справді – зразок закладу для інклюзивної освіти. Тут кожен п'ятий учень – з особливими потребами.

На те, аби обладнати будівлю необхідним, витратили назагал понад 10 років. Коштом допомагали благодійні організації. Науковці та освітяни переконували: в Україні це неможливо, а їм таки вдалося. Тут створили безбар’єрне середовище: активно працюють асистенти вчителів, встановлені зручні пандуси, поручні та все необхідне обладнання. Більше про диво-школу – дивіться в сюжеті:

  • Мовою закону

Від літа в Україні запрацював Закон про інклюзивну освіту. Документ гарантує школярам з особливими освітніми потребами індивідуальне чи дистанційне навчання. Також "особливим" дітям мають забезпечити психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу.

Обладнати навчальні заклади, де з’являться інклюзивні групи чи класи, мають коштом державного бюджету. Принаймні, так запланували урядовці. Вони ж запевняють: тепер відмовити у прийомі до школи дітям з особливими потребами не вправі жоден із навчальних закладів. Це відповідає принципу "Школа для всіх".

Утім, згідно цього ж закону, рішення про інклюзивний клас ухвалює директор школи. У такому класі має бути не більше 20 учнів, серед яких троє – із вадами розвитку. Нині ж батьки часто отримують відмову, обґрунтовану тим, що всі класи набрані та переповнені.

У Міносвіти пояснюють: директор закладу має право на відмову, але лише обґрунтовану. Там нагадують, що безпідставна письмова відмова – підстава для звернення до суду.

Поки високопосадовці в уряді та керівники шкіл й садків на місцях визнають, що експеримент з інклюзивною освітою дається нелегко. Потрібні не лише додаткові ресурси та час, а й допомога дітей, які вчаться разом з особливими однолітками.

  • Чому це важливо?

Це питання великих досягнень, які лише на перший погляд видаються маленькими. Дітям, для яких кожна прогулянка – чималий стрес, надзвичайно важливо навчитися найперше комунікувати, просити про допомогу, надавати її, сприймати себе повноцінними, дослухатися та говорити самим. Батьки школярів, які стали учасниками проекту інклюзивної освіти торік, кажуть: діти стали менше боятися, почали більш активно спілкуватися з однолітками. Більш того, вони довели: "особливі" діти можуть засвоювати знання на рівні з іншими.

Інтернат, діти

"Мрію стати лікарем", – каже одна з вихованок інтернату, 12-річна Геля (Ангеліна). У неї ДЦП, руки невпевнено тримають пензлик, і розмальовку ми таки псуємо. Фарба виходить за тонку лінію, і сукня видається дещо кострубатою. Знову береш її за руку і допомагаєш провести лінію. Запевняєш, що все вдасться. Хай і не з першої спроби! І в голові проноситься думка, що хірургом їй не стати. Лікарем їй не стати. Не судилося. Але вона має вірити. Обов’язково має вірити у свою мрію, бо на папері ми вже впевнено виводимо червоний хрестик. Гелі лише дванадцять, і у неї все буде добре. Тепер вже сама себе запевняєш…"

Для багатьох діток інклюзивна освіта перетворюється на ефективну реабілітацію, розповідають в одній зі столичних шкіл.

"В основному діти, навчаюсь у школі, проходячи реабілітацію – всі піднімаються з візків. З кожним роком десь на 40% збільшується кількість таких дітей", – ділиться результатами директор загальноосвітньої школи №168 Наталія Кравчук.

Понад те, інклюзія – поштовх для суспільства стати на щабель вище, бути толерантнішими. Йдеться про виховання терпимості як у дорослих (на рівні батьків), так і молодого покоління (дитячий колектив).

Особливі діти

  • Цифри мовлять

Над питанням впровадження інклюзії працюють уже кілька років, кажуть у МОН. Спершу в експерименті з впровадження інклюзивної освіти в Україні взяли участь школи п‘яти регіонів країни, тепер їх кількість постійно збільшується.  

Наразі в Україні понад 2700 інклюзивних класів, в яких навчаються більше 4 тисяч дітей. Натомість, кількість школярів з особливими потребами сягає 1 мільйона.

Процес розпочато. Перші з десяток інклюзивних шкіл та класів, перші залучені до процесу навчання "особливі" учні та перші вражаючі результати. Впровадження проекту "Школа для всіх" на державному рівні не може не тішити. Залишилось ще на особистому трохи попрацювати. 

Марія Бєляєва, 5.UA

Довідка: Всесвітній день дитини відзначається щорічно 20 листопада. Саме цього дня – 58 років тому – Генасамблея ООН ухвалила Декларацію прав дитини. А тридцять років потому, у цей же день – Конвенцію про права дитини. 

Попередній матеріал
Реформа в дії: представник Пенсійного фонду дала відповіді на найпоширеніші запитання громадян
Наступний матеріал
Що їдять, чим запивають, скільки коштує: який вигляд має їдальня Верховної Ради