Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова, або, як її ще називають, "медичний форпост країни" – перше, що після війни бачать тяжко поранені бійці. Саме тут українські армійці виграють далеко не завжди рівний бій зі смертю.
"У мене за цю війну два поранення, я обидва рази опинявся в реанімації лікарні Мечникова", – посміхається заступник головного лікаря Юрій Скребець.
Майже за 7 років війни тут навчилися робити практично неможливе – витягувати пошматованих вибухами і простріляних кулями бійців з того світу. Але відновити тіла легше, аніж здолати психологічні проблеми, кажуть лікарі.
Посттравматичний синдром, що виникає внаслідок сильних емоційних потрясінь, його ще називають "донецьким синдромом", притаманний майже 80% фронтовиків. Ветеран Сергій Пайол ще 4 роки тому воював у танковій бригаді. Почувається нині добре. Але відголоски війни і досі не відпускають.
Зізнається: "До війни я міг багато що кому пробачити. То зараз у мене, що називається, руки сверблять. Я себе стримую. Але коли з'являється несправедливість, то хочеться щонайменше дати кому-небудь по морді".
З фронту Сергій повернувся без поранень. Але збуджений і надто роздратований. Власні проблеми долає самостійно. Поки що, каже, це йому вдається.
Усе завдяки підтримці сім'ї та роботі: "Я був до війни і зараз продовжую бути приватним підприємцем, завдяки друзям і родичам є певний матеріальний дохід. Хотілося б звичайно краще, як і всім людям".
Психологічної реабілітації ветеранів війни в країні практично немає. У цьому переконаний армієць. Те, що вона проводиться неналежно, підтверджують і в лікарні імені Мечникова. Через те, що заклад є хірургічним – фізичному відновленню тут приділяють особливу увагу, а от відновити психологічне здоров'я можна лише поверхово, бо відповідної державної програми реабілітації ветеранів просто не існує, – кажуть у лікарні.
Ще один заклад, який лікує душі бійцям, що пройшли пекло Російсько-Української війни, зовсім поруч із лікарнею Мечникова. Це Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни. Проте журналістам тут – не раді. Цього разу через карантин: жодних зйомок і коментарів.
Загалом на Дніпропетровщині більш як 27 тис. учасників Російсько-Української війни. Такі цифри називають у Раді ветеранів АТО та ООС при облдержадміністрації. І майже кожен із них пережив жахи і прийшов геть іншим додому. Ліками від донецького синдрому для бійців можуть стати, зокрема, програми соціалізації ветеранів війни. Але щоб вони допомогли – треба прийняти допомогу.
"Вони закриваються у свій мікросвіт, який ми не можемо навіть пробити. Ми кажемо: хлопці, ідіть до нас, от у нас курси, от у нас є програма освітницька, програма з діточками, приїздіть. Ми витягуємо їх кліщами з їх насиджених місць", – розповідає голова Ради ветеранів Сергій Звірко.
На кладовище на околицях Дніпра, де поховані українські захисники, прийшов військовий капелан Дмитро Поворотний. Частину з них він знав особисто і бачив на фронті під час своїх відряджень.
Нині священик тут, аби вшанувати їхню пам'ять і нагадати тим, хто повертається з війни живим: "Не лишайтеся розумом, душею, думками на війні. Тому що в мирному житті, в цьому широкому житті – діють інші правила".
Із Дніпра, Мирослав Солонар та Іван Лємєхов, "5 канал"