Марія Ковалевська у свої вісімдесят з гаком добре пам`ятає голодні роки. Хоч їй і було лише шість, дитяча пам`ять зафіксувала, як жилося сім`ї до трагедії, і що від неї залишилося після тридцять третього. Родина Біленків не була заможною. Проте корова і двоє волів давали можливість прогодувати трьох дітей. Так би й жили, якби в Літках не почали створювати колгосп.
Марія Ковалевська, очевидець: "Корову забрали, воли забрали. А якби в насу була корівка тоді, батько не мучився б так. Дітям по чашці молока б було".
Батько - Григорій Біленко - не міг бачити, як пухнуть від голоду його діти. Григорій зібрав нехитрий сімейний скарб - золотий хрест, сережки та дві жінчині спідниці. З усім цим надумав їхати до Києва з надією, що брати, які жили в Києві, допоможуть усе це обміняти на харчі. Ще три дні батько оббивав пороги сільради. Без довідки із села не виїдеш.
Марія Ковалевська, очевидець: "Батько коли поїхав до Києва, брати кажуть - знаєш - у тебе дочки ростуь. Буде одній хрестик, а другій сережки. Не треба, ми тобі допоможемо".
Тоді з Києва у Літки був лише один шлях - Десною пароплавом, який приходив пізно уночі. Діти й дружина не могли дочекатися, коли батько привезе з Києва поїсти.
Марія Ковалевська, очевидець: "А ми вже ждем. Мати нам долі послала, а сама коло окна сіла. Ждем - як пароход загуде - батько приїде та й привезе всього".
Однак зустрічі не судилося стати. На околиці до села Григорія перестріли односельці. Яких він упізнав, і це зіграло фатальну роль. Селяни, гнані голодом, утратили усяку людську гідність. За драмою на березі Десни, причаївшись у кущах, спостерігала перелякана сусідка, яка й розповіла родині, що сталося.
Марія Ковалевська, очевидець: "Я, каже, добіжу до діток своїх, голий, я нікому нічого не скажу. Тільки пустіть мене до дітей. Отак він просився. А вони все одно вбили. Чемодан найшли розкритий. Нічого не було в тому чемодані".
Батькові брати як могли підтримували сиріт. Але дворічна сестричка Таня 33-ий рік не пережила. Як і ще тисяча інших жителів Літок. Місяць тому у селі поставили пам`ятник жертвам Голодомору. У баби Марусі хворі ноги, тому біля монумента вона буває рідко. Але пам`ятає все, і щаслива, що вижила. Нині має троє дітей, семеро внуків і одинадцять правнуків.
Марія Ковалевська, очевидець: "У тої троє, у тої двоє, у тої ще тільке буде - це вже дванадцяте. Якби вмерла, так і коріння б нерозпущене було. А то таке коріння - куди не повернись, там і баба..."
Наталія Жижко, Олена Сорокіна, 5 канал
***