В останню суботу листопада відзначаються роковини національної трагедії – Голодомору 1932-1933 років. Подія, яка в нашому житті й досі відголосками лунає. Соціологи з групи "Рейтинг" 19-21 листопада провели дослідження серед 1600 респондентів і встановили, що 85% українців вважають Голодомор геноцидом українців. 13% відкидають його. Переважна більшість респондентів, яка цей історичний факт не сприймає – мешканці сходу та півдня. Похибка цього опитування становила 2,4%. Навіть якщо більшість і знає загальну інформацію про Голодомор, говорити все ж про це потрібно. Особливо з дітьми. І як їм пояснити цю страшну і трагічну сторінку нашої історії, щоб не травмувати і не злякати? Непросте завдання. Як з ним впоратись,дізнавалася журналістка "5 каналу".
"Нещодавно семирічний син запитав мене: мамо, а чому під час Голодомору батьки їли своїх дітей? Щиро кажучи, до цієї розмови була не готова, тому як говорити з найменшими про трагедію – геноцид українців – вирішила запитати у тих, хто робить це щодня". У музеї Голодомору п'ятикласники проживають історію своєї однолітки – Катрусі, яка менш як 100 років тому жила в селі на Київщині. У її батьків-хліборобів була чимале господарство, яке довелося віддати в колгосп, а 1932 року до їхньої оселі увірвалися хлібозаготівельники, або як їх тоді називали, червоні мітли.
Зерно до зерна – школярі наповнюють пшеницею глечик. І радять батькам Катрусі, як вберегти збіжжя від лихого ока хлібозаготівельників. А згодом у тому ж сховку допомагають відшукати сімейні реліквії, які батько Катрусі має обміняти в місті на їжу, щоби врятувати найрідніших від великого голоду. Штучно спланований Сталіним Голодомор у 1932-1933 забрав життя 10,5 мільйонів українців, серед них 1,5 мільйона – діти, яким не виповнилося й десяти років. Розповідати їхнім нинішнім одноліткам про геноцид, який у фільмах через надмір страждань, маркують для аудиторії 18+, мають спершу найближчі люди.
"У тих сім'ях, де оця пам'ять, навіть під загрозою смерті, бабуся щось розповідала, що був голод і так далі, онуки в цих сім'ях то відповідно своє благополуччя, що у них і статки краще, і вони себе краще почувають", – каже доктор психологічних наук Андрій Маслюк.
Саме з таких історій роду або спогадів очевидців рідним варто починати розмову. Психологи довели: із 5-річного віку з малечею можна говорити про смерть.
"У моєї прабабусі був батько і мати, і ще четверо дітей. В результаті голодомору помер батько, померло дві сестри, один брат, а другого брата забрав колгосп", – розповідає школяр Маркіян Простибоженко.
Школярка Анастасія Чернишук зауважила: "Десь у 5-6 років просто почула про це по радіо. Мам, пап, а що це? Голодомором намагалися знищити в СРСР нашу націю".
Важливо, щоби родичі не переборщили з драматичними подробицями, які осягнути тяжко навіть дорослим. Це лише травмує дитячу психіку.
"Сім'ї, і там самого маленького, який помирав від голоду, його вбивали та їли його м'ясо. Тому що де можна було знайти їжу?Я була шокована, але не сильно показувала свої емоції", – акцентує увагу школярка Софія Варава.
Ще кілька табу окреслює дослідниця Голодомору Ольга Вигодованець. Краще обійтися без документальних світлин чи фільмів із кадрами невинно убієнних, не акцентувати на фізичних та психічних стражданнях. Якщо ж дитя вже звідкись довідалось про канібалізм, пояснити: такі випадки траплялися вкрай рідко та перевести розмову на позитивні історії. Замість страху – пробудити надію.
"Є історії рятівників, коли люди ділилися останнім, коли вчитель міг на уроках дітей водити на те саме колгоспне поле, вони збирали колоски, або якісь рослини, бо він розповідав, що це можна принести додому і мама щось із цього приготує їсти", – наголошує екскурсоводка та лекторка музею Голодомору Ольга Вигодованець.
А от причини Великого Голоду, радить історик Антон Дробович, дітям треба розповісти якомога детальніше.
"Протягом 1917-1921-го року українці боролися за свою незалежну республіку, Українську народну республіку, і, на жаль, програли більшовикам. Прийшли більшовики, які спочатку обіцяли всім роздати землю, всім рівність, братерство і так далі, але закінчилося це військовим терором, воєнним комунізмом, продразвьорсткой і розповісти про ці явища", – підсумував голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.
Із музею Голодомору школярі виходять радісними – батько Катрусі через місяць таки повернувся додому з їжею. І сім'я вижила.
Леся Головата та Орест Пона, "5 канал"
Дивіться також:"Щоб зігнати до колгоспів, людям палили хати": фільми про Голодомор, які не приховують жодного слова правди
