Герой України Андрій Орлов про найскладнішу операцію, втрати противника та коли можуть бути приємні звістки по Криму

Андрій Орлов 5 канал
Сержант 131-го розвідувального батальйону отримав нагороду за визволення Херсона

Про найскладнішу операцію, втрати противника та коли можуть бути приємні звістки по Криму – розповів Герой України, сержант 131-го розвідувального батальйону Андрій Орлов в етері проєкту "Хто з Мірошниченко" на "5 каналі.

Андрію, за що ви отримали звання Героя України? Це була окрема операція чи загалом за події на Херсонщині?

Це не було за якусь окрему операцію. Це було за події на Херсонщині. Ми брали участь у декількох операціях і під час цих операцій відбувались "деякі події", за які я отримав це звання. Це був і порятунок поранених бійців, і досить вдала операція по визволенню одного селища, бо нас там не чекали, а ми туди "приперлись", і що? Правильно, селище наше.

А коли президент вам вручав звання, це було 14 листопада в Херсоні, для вас це було очікувано?

Андрій Орлов та Володимир Зеленський
Андрій Орлов та Володимир Зеленський5 канал

Ні. Мені зателефонували за день до цього і сказали, щоб я був у певному місці у певний час. Мовляв, буде нагородження. Я навіть не очікував, що то буде президент. Я думав, може керівництво ОК, або вископоставлені генерали, але не президент. Ми приїхали в Херсон і лише там я дізнався, що буде президент. Побачив себе першим у списку. Не знав, яку нагороду буду отримувати. Це мене приголомшило. Я не очікував. Це був великий сюрприз для мене.

А це ваша перша нагорода?

Я служив у Нацгвардії з 2014 року. І маю відзнаки Нацгвардії. Отримав від командувача тоді відзнаки. І все.

Розкажіть свою історію. Ви були лише в Нацгвардії і ви не військова людина?

Я не військовий. Займався менеджерською діяльністю. Працював у багатьох міжнародних компаніях. І у мене загострилося почуття справедливості, коли почалась АТО. Я долучився до лав добровольчого батальйону, де прослужив з 2014 року по 2016-й. І потім, коли все устаткувалось, ми залишались на своїх позиціях, супротивник на своїх. І тоді мені жінка сказала: або я, або війна. І я подумав-подумав і повернувся додому. Але як моя каска, як мій бронік, як моя снаряга, усе лишилося, бо було досить чітко зрозуміло, що все це не закінчиться. Після анексії Криму, після війни на Донбасі це так не закінчиться. Колись то воно буде...

На момент повномасштабного вторгнення рф, ви де перебували?

Я був в Іраку, в Багдаді. Працював охоронцем на одну міжнародну компанію і домовився, що я закінчую контракт раніше. Це європейська компанія, вони мене зрозуміли, і я поїхав, прилетів до Берліна, з Берліна до Варшави, "підчепив" товариша, з яким ми були на Донбасі з 2014-2016 року і все. Так і пішли у 131-й розвідувальний батальйон.

Ви розвідник і снайпер?

У 2016 році я навчався в Національній гвардії у школі снайперів і був заступником взводу снайперів.

Складно було на Херсонському напрямку? У чому була найбільша складність для вас на Херсонщині?

Миколаївську і Херсонську область розділяє річка Інгулець. І наводити мости було неможливо, оскільки з травня місяця вони були в кілометрі від річки. Тільки в травні ми їх відштовхнули від тієї річки і кожен раз коли нам треба було йти на завдання, нам треба було форсувати цю річку. Добре, що це було літо. Бо частенько ми форсували просто вбрід. Зброю над собою, рюкзак за плечима і вбрід. На початку літа були дощі, була досить прохолодна погода, як для Херсонщини. То було непереливки після форсування ночувати під дощем. Ніяк не зігрієшся, ніяк не висохнеш. Тобто це і для мене, і для мого напрямку це була складність. Також Херсон це край полів і там дуже вузькі і дуже тонкі посадки дерев. Акація і все. І вони просто вщент розтрощені ворожою артилерією і ти маєш пересуватися там, ховатися якось від ворожих квадрокоптерів. Тобто були свої нюанси.

Армійці ЗСУ з Херсонського напрямку казали, що саме там були зосередженні потужні військові російські. І спецура, і десантники. Якого ворога ви побачили на Херсонщині?

Той ворог, з яким я зіткнувся лице в лице, я не можу сказати про його причетність до певної структури. Бо в них ми не знайшли документів. Але вони (ред. – окупанти) не здавались у полон. Місцеві кажуть, що це були "вагнерівці". Я не можу підтвердити. У тому селі було знищено пару військових високопосадовців (ред. – рф) . Тобто, мабуть, це не "вагнерівці", це були розвідники. І Херсон для них (ред. – окупантів) важливий, бо це ворота до контролю шляхів на Крим. Тобто, ви знаєте, що після визволення Херсонщини "Хаймарси" вже дотягуються до Армянська. Тобто ми вже націлені на цей перешийок на півострів. Вони будуть його "захищати". Херсон це електрика в Крим, це вода в Крим. Хто панує над цим регіоном, той контролює Крим. Як ми раніше контролювали. Вони (ред. – рашисти) ж пам'ятають ті блекаути. Як вони наповнювали дощовою водою водосховища в Криму і так далі. І вони перед самим відступом з Херсонщини, що було цікаво, збільшили своє угрупування. Вони ввели додаткові батальйонно-тактичні групи і були деякі сумніви, чи зможемо ми зайняти Херсон саме зараз, тобто до нового року.

Ви сказали, що вони (ред. – окупанти) не хотіли здаватися у полон. То вони намагалися себе вбити?

У "вагнерівців" є така... не хочу робити їм зайву рекламу. Ті полонені там щось розмовляли, що в них дві гранати, одна для себе, одна для ворога. Чесно, ці дві гранати полетіли у мене. Він не зміг підірвати себе.

Можете докладніше розказати про цю історію…

Ми, щоб полегшити собі завдання, пропонували їм (ред. – окупантам) здатися у полон. Ми казали: здавайтесь. Ми вас обміняємо. Вони не захотіли здаватись. І поранені також відкидувались гранатами. Вони самі зробили свій вибір.

А поранення ви коли дістали?

Найбільш смішне, що ніхто не знав про моє поранення з родичів, із близьких. Я тримав це в секреті. І його розповів Офіс президента, коли нагороджував мене. Про це не знав ні мій син, ні моя мати. Ніхто не знав. І тут: алло, що за поранення? І багато знаків запитання. І потім – "я кричу". Це від мами було.

Ну ви хоч вибачились перед мамою?

Звісно, ну навіщо я буду тріпати їй нерви. Зараз вона знає, але в такому контексті, що вдихнула, видихнула. Усе добре.

Ви почали говорити, що був період, коли збільшувався російський контингент і ви розуміли, що важче буде проводити операції?

Ми розуміли, що ми можемо проводити операції. Але було ясно, що це затягнеться. Питання в тому, що ми їх (ред. – окупантів) знищимо, не стоїть. Питання: коли? Тобто ми їх (ред. – окупантів) знищимо в будь-якому випадку. Ми йдемо, наступаємо, давимо. На Харківщині ми зробили такий собі "бліцкриг". А на Херсонщині ми від початку розбивали їхню логістику. Ми їх видавлювали. Були декілька спроб наступу, і ми намагались прорвати їхні позиції і завершити наступ біля берегів Дніпра. Так, з кожною спробою ми відбивали кілометрів 10 нашої території. І я не кажу про маленькі виступи, це вся лінія фронту зсувалася ближче до Дніпра. Так, ми втрачали хлопців, це було важко. Вони захищались, а наступаючі сили завжди втрачають більше. Але правильно сплановані дії, правильні точкові удари високоточними припасами, дякую нашим партнерам за "Хаймарси", за смартбоєприпаси, за "Ескалібури", робили свою роботу так, як потрібно. Збройні сили України увійдуть в історію, бо в нас не так багато боєприпасів, але ми працювали точково і точно.

Ви можете розказати про найскладнішу операцію, яку провів ваш розвідзагін. І ви зокрема.

Одне селище штурмували сили піхоти. І вище командування ніяк не могло отримати справді оперативну інформацію звідти і вирішили, що наша група має вийти і з'ясувати, що відбувається в тому селищі, яке штурмують сили піхоти. І ми туди пішли втрьох. І ми дійшли до того селища і вирішили, що будемо штурмувати наступну вулицю і штурмуватимемо втрьох і піхотинці, які бодалися там вже другу добу. І от ми зробили це. Але потім щось пішло не так і ми отримали наказ виходити на підготовлені позиції. Піхота вийшла і ми за ними. Потім вони зайшли з десантниками і змогли їх (ред. – окупантів) видавити. Це було здорово. Здорово, коли ми втрьох зайшли в то село, підтягнули за собою піхоту і почали наступ. Це було круто.

А чи багато втрат противник мав на Херсонському напрямку?

Так. Взнаки давались точкові удари по логістичних центрах. По скупченню їхніх (ред. – ворожих) БК, по розташуванню особового складу. Тобто ми брали в полон. Ми знаходили листування і, судячи з них і розповідей полонених, вони втрачали дуже багато. Ну от по листуванню бачили: "Ми залетіли на Херсонський напрямок і от ми зараз будемо "мочити" хохлів". Минає тиждень. "Нас тут так розп***овують", я не знаю, куди діватись, я вижив після "Хаймарсів", а той і той не вижив". Тобто ми їх валили здорово. 

Але вони (ред. – рашисти) ж там окопались. І ми думали, що вони стоятимуть там до останнього. Що сталося?

А щось сталося. Щось таке відбулося. Просто "друга армія світу" вирішила зробити "черговий жест доброї волі". При евакуації їхні колони накривались на мосту на Антонівському, там вони побудували переправи. Чесно кажучи, ми намагалися їх наздогнати. Село за селом. Зайшли в ту саму Снігурівку, питаємо: де вони? "Вони там то і там то". Летимо туди. Їх там уже нема. Але зайти туди парадом ми не можемо. Ми маємо підійти, розвідати спочатку. Розвідали. Нема. Летимо в друге село. Нема. Тільки пішли. Ми вранці залітаємо, а нам тільки вночі кажуть, що вийшли колони.

Ви згадали про Снігурівку. Ваш батальйон там піднімав прапор. Як люди зустрічали?

В Снігурівку ми заходили досить повільно. Була ж інформація, що вони вийшли. Ми під'їжджаємо до Снігурівки на машинах і бачимо піхоту. І піхота нам каже, що вони там ще є. Ну добре. Туман. Ранок. Заїжджаємо. Бабулька іде на нас, вона ще не розуміє, що за машина їде, вона бачить, що хрести. Українські прапори. Але по обличчю вона не вірить, що заїжджає колона української техніки. І уже на наступному перехресті люди просто зрізають осінні квіти, біжать до нас із квітами. Я таких емоцій не відчував. І біжать з українськими прапорами. 

Вони ж, мабуть, ховали їх десь?

8 місяців і ця жіночка ж була на низькому старті. Колона повільно суне. Нам місцеві кажуть, що "вони вийшли". Але ж ми знаємо "русскіє своіх не бросают", і може бути десь "чоловік" 10-15 десь "блукати". Треба бути насторожі. Але люди все одно сунуть. Біжать на нас із прапорами. Вивішують на парканах прапори. Десь же вони 8 місяців їх ховали. І ось фраза "ми вас так чекали" – це найросповсюдженіша фраза. Ми вас так чекали… так чекали... І хлопці розповідали, як бабуся йде старенька, натикається на колегу мого і питає: "Вибачте, можна пройти". Він такий: "В сенсі? Ви ж у себе вдома. Йдіть, куди хочете". А в русскіх треба було питати. Бо якщо військовий стоїть, то точно якась заборона. І вона каже: "Ви що, наші"? Вони в сльози. Вона його обіймає. І ще найскладніше було нам встати і піти далі. Нам же треба рухатись далі. Нести Україну в села. А вони кажуть: "Ні-ні, ми маємо вас нагодувати". "Я ось ці закрутки ховала від тих під*расів, я оце вас чекала". Ми кажемо, що нам не потрібно. Нам треба йти далі. А вони: "Ні-ні-ні". Одна година – і вже стоїть казанець з борщем. Огірки, сало. Всі щось тягнуть. Вони хочуть нас нагодувати, показати, які вони вдячні. І в наступному селі ми лишаємось на ночівлю і вони кажуть, що "ось хати, живіть, де хочте, ось ліжка для вас, ви ж свої і ми будемо вам допомагати. Ми ж так натерпілись. Ночами не спали". Бо коли ротувались москалі, вони (ред. – місцеві мешканці) не знали, хто виїде, а хто заїде. І кожна ротація (ред. – окупантів) – це обшуки, підвал. Чоловіки, а особливо проукраїнські, вони натерпілися добряче.

Андрію, ви можете пояснити поведінку російських військових? Ну хіба ж це війна, коли "людина" приходить на чужу територію, коли вбиває жінку, дитину, людину похилого віку. Ви зрозуміли, яка мотивація в тої "людини"?

У мене своя мотивація. Вона складається з декількох факторів. Не можна приходити отак, по-перше, до мене додому. По-друге, якщо я не закінчу цю війну, то моя дитина візьме зброю і піде воювати. По-третє, хто, якщо не я. Я ж уже отримав якусь певну військову підготовку. Так, я міг лишилися в Іраку і отримувати нормальну заробітню платню. Жити в Польщі чи де-інде. Але це мій дім і я маю його захищати.

А ось що в них в голові, я не знаю. У мене складається враження, особливо, коли спілкуєшся з полоненими, що реально ми воюємо з медбатом, або з штабниками, або з мінометниками. Ось попався один на днях. Забули вони двох "гавайців". У нього були документи, він встиг спалити свою нагородну книжку. І в документах було написано – розрахунок міномета. Номер обслуговування. Тобто, ти мінометник, ти ж по нас гатив. "Та нє, пацани, яке гатив. У нас мін не було, тільки висвітлювальні міни". Тобто ми воюємо лише з "медиками", або "зі штабом", або з "мінометниками", які в нас стріляють висвітлювальними мінами. У них навіть не вистачає сміливості сказати: "Так, я воюю і я воюю за те і за те. Я прийшов воювати, і не вписався в кут дому". Ну, я не знаю, що в їхніх головах.

А яка мета у путіна?

У путіна імперіалістичні замашки. срср 2:0. російська імперія. Не знаю, що він собі в голову всунув. Я не знаю, на що такі "люди" розраховують. Можливо, коли ти маєш багато грошей, то тобі потрібно щось інше. Щось довести інше, довести собі самому. Але нехай наведе владу у своїй країні. Навіщо ти сунеш на інші країни? Ми маємо їх (ред. – окупантів) знищити і тут іншого не дано. Зараз – ніяких перемовин. Вони (ред. – окупанти) мають вивезти свої війська. Платити контрибуції. Відбудовувати те, що вони (ред. – росіяни) знищили. І після обстрілів нещодавніх Запорізької області у мене бажання вийти на їхній кордон і пройти ще 20 кілометрів зачистити, зробити таку сіру зону, щоб там ніхто. Хай виїжджають на х**н. Щоб там ніхто не жив.

Чи сповільняться зараз наші дії на фронті? Вони ж там сили перекидають з Херсонського напрямку на інший.

Ну, ми ж теж перекидаємо. Є велика водна перешкода. Це такій рубіж, через який як нам, так і їм буде складно пересунутись. То зараз дії дійсно сповільняться. На Південному напрямку так точно. Зі сторони Запоріжжя так точно. З тої сторони так. Але Донецьк, Луганськ, я не впевнений, тому що там така специфіка регіону, що там одне місто перетікає в інше. Тобто там військові дії будуть продовжуватися і інтенсивність не згасатиме.

В Міноборони припускають, що до кінця грудня можуть бути приємні звістки по Криму. Як думаєте?

Так, я чув генерала Гаврілова. До кінця грудня – ні. Можливо, до кінця зими. Це такий оптимістичний прогноз. До кінця літа наступного року має все скінчитися. Я тримаю кулаки, щоб усе скінчилося. Будуть діяти санкції, закінчуватися їхні грьобані ракети. Пішла інформація, що в них будуть складнощі з отриманням від Ірану ракет і "мопедів", то ситуація буде складатися на нашу користь. І ми цим скористаємось. І ми будемо їх давити і знищувати і жодного шматочка землі їм не залишимо.

Де набратися такого драйву, як у вас?

Андрій Орлов
Андрій Орлов5 канал

Не знаю. У нас драйв іде від команди. У нас дуже крутий загін. Дуже круті хлопці. І ти знаєш, що вони прикриють спину і будуть поруч і до кінця. Я в них упевнений. Це розсудливі люди, які не будуть творити якусь фігню, яка потім на голову не налізе. Це мотивовані і підготовлені бійці і я в них упевнений. Тому я впевнений у перемозі.

Анна Мірошниченко, "5 канал"

Дивіться повний випуск програми:

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Дивіться відео за темою.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Попередній матеріал
Як "окультист" микола ІІ будував у Львові "рускій мір" – і зазнав повного фіаско
Наступний матеріал
Пенсії та соцвиплати зростуть, субсидії нараховуватимуть по-іншому, авто оформлюватимуть по-новому – що зміниться з 1 грудня
Loading...