Слава Україні! Це Історія для дорослих. Сьогодні про вічне. Тобто про марні намагання росії захопити Україну і принести сюди "рускій мір". А саме про події Першої світової війни – 1914-15 рр. Окупацію росіянами Галичини та Львова і подальшу їхню панічну втечу.
Як ви переконаєтеся, за останні 100 років у російських методах нічого не змінилося: репресії проти українців, заборона мови, масові зґвалтування та крадіжки. Та, врешті, панічна втеча.
А ще розповімо вам про свастику російського царя, яку він привіз до Львова.
московія-росія від самих початків свого існування завжди хотіла захопити усі українські території колишньої Київської Русі. Наприкінці 18 ст. їй це майже вдалося. Майже, бо в результаті поділів Польщі українська Галичина відійшла Австро-Угорщині. Імператриця Катерина ІІ, яка спочатку сама ініціювала такий переділ територій, згодом дуже про це шкодувала і була готова до нових, лиш би здобути "ісконно рускіє зємлі", але марно.
Згодом російська імперія вдалася до свого традиційного способу – підгодовувати "п’яту колону" і експортувати культуру "руского міра". Так на Галичині з’явилися москвофіли, які стверджували, що ми з росіянами один народ.
За сторіччя – з 1814 до 1914 – тільки одного 1905 р. (під час війни з Японією) російські витрати на артилерію були більшими за фінансування шпигунсько-лобістської мережі.
Найвідомішим москвофілом за російські гроші став один із "Руської трійці" Яків Головацький. Ще один яскравий представник цього племені – священник Іван Наумович, якого Іван Франко висміював як Безумовича. Говорив він страшним суржиком, кричав про западноєвропейську порчу, посидів в австрійській в’язниці, врешті навернувся з греко-католицизму в православ'я і емігрував до омріяної Росії, яка, втім, чомусь виявилася не такою медовою, як уявлялася з Австрії-Угорщини.
"Бедная Россия. При всем своем могуществе нельзя назвать ее великой. Она не русская и Бог знает какая", – Лист І. Наумовича до Корнила Устияновича, 1889.
З початком Першої світової війни російська імперія передусім усі свої сили кинула на захоплення Галичини. І це їм вдалося відносно легко. Уже за місяць російці опинилися під мурами Львова. Частина містян кинулися втікати. А частина – готуватися до оборони краю.
Мабуть, найкращим документом про ті часи є щоденники Володимира Шухевича. Він був громадським діячем, етнографом – автором праці "Гуцульщина", але нам відомий передусім як дід майбутнього командира УПА Романа Шухевича.
Тих, хто зі Львова тікає, Шухевич таврує зрадниками. А тих, хто готується до збройного опору, звісно, прославляє. Воно й не дивно. Австрійська влада саме таки дала дозвіл на формування в складі своїх Збройних сил суто українського легіону – Січових стрільців. Очолив його зять Шухевича Теодор Рожанковський.
Щоправда, навіть у перемогу просочується зрада. Австрійці з десятків тисяч українських січовиків Галичини у офіційному підрозділі залишають фактично одиниці.
"Зять мій, Рожанковский … подав, що в Стрию зібралося їх звиж 5000, а тут прийшов наказ звільнити 3000 а оставити лише 2000! – Звільнені се всі з повітів занятих російським війском, куда вони дінуться?", – В. Шухевич
До речі, саме тоді з’являється пісня "Ой у лузі червона калина", яка стає неофіційним гімном Січових стрільців.
Так чи інакше, вже за кілька днів Львів окуповано росіянами. І почалося: заборона української мови та українських товариств, закриття українських видань, арешти українців. А ще – мародерство та грабунок.
Шухевич сподівається на повернення Австрії: "Хоч як тяжко нам тут живесь, хоч перед нами холєра, холод, голод, рабунки, межусобиці, всеж таки не опускає нас надія померти в Европі, а не в Азиї, утвореній теперішними відносинами і порядками!".
Шухевич детально оповідає про грабунки, які вчиняють російські солдати, про їхнє пияцтво і врешті масові згвалтування: "Нині приїхав Бабій з Бобреччини; розказував, що найбільше рабували Черкесси, знасилували по селах кожду жінку, випивали усі припаси, а коли вже погуляли, наганяли нагайками селян, аби забирали те, що осталось! – Не було там ні одного села, де би москалів бодай кількох не було".
З перших днів окупаційна влада запровадила нові правила, щоби – принаймні зовні – надати Львову російський характер. На ратушевій вежі повісили російський триколор. Середньоєвропейський час змінили на петроградський. Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою. В обіг запроваджено російські карбованці за заниженим курсом. Встановлено комендантську годину. Заборонено продаж алкогольних напоїв (за винятком пива на розлив).
Частина української громади, у т. ч. Володимир Шухевич, вирушають на аудієнцію до Шереметьєва, який у перші дні очолює окупаційну адміністрацію. Просять зберегти українську мову і українські культурні та економічні товариства. Замість відповіді Шереметьєв запитує: чи вони зрозуміли текст його відозви, писаний російською. Частина делегації киває головами. Росіянин радісно підсумовує: Так чого ж писати инакше одзиви і розкази, коли ви їх розумієте в русском язикє? На цьому аудієнція закінчена.
Наступник Шереметьєва граф Бобринський був відомим українофобом. Почалися масові арешти.
"Упродовж кількох місяців у Львові арештовано 1200 українських патріотів, вглиб росії було вивезено 578 українців, з них 34 священики. Крім того, з листопада 1914 по червень 1915 року жандармське управління військового генерал–губернаторства провело у Львові ще 400 обшуків і арештувало 800 осіб без т. зв. “переписки в порядку воєнного стану”, тобто офіційно незареєстрованих", – Орест Мазур та Іван Патер, Історія Львова, том 2
Найвідомішим з арештованих став духовний лідер українців Галичини, митрополит греко-католицької церкви граф Андрей Шептицький. Його резиденцію кілька днів ретельно обшукували – намагалися знайти відозву до австрійської влади з вимогою дати українцям незалежність, а ще підтверджень, що митрополит під час проповіді називав православну церкву росії не духовною, а політичною інституцією. Не знайшли, але Шептицького все одно заслали в русскую глибинку.
Російську мову мали викладати не менше 5 годин щотижня у кожному класі, навчання українською мовою було заборонене. Російське військо вороже ставилося також до галицьких юдеїв. 27 вересня 1914 р. у Львові стався великий антисемітський погром. Але про російський холокост тоді ніхто не говорив. Як і про російську свастику.
А у 1915 до Львова прийняти новий регіон у російське лоно приїхав сам імператор микола ІІ. Мало хто звернув увагу на цікаву деталь – свастику на капоті царського автомобіля. Не така уже й несподіванка. Царська сім’я була помішана на свастиці. Особливо імператриця.
Звісно, микола ІІ був ще тим фашистом. Але головна причина його любові до свастики інша. Цар був прихильником окультизму, часто відвідував спіритичні сеанси. От тільки зі знаками він трохи поплутав. У ті часи вважалося, що щастя приносить свастика, загнута за годинниковою стрілкою, а навпаки – відповідно – невдачі. На автомобілі царя – саме "нещаслива" свастика. Тож не дивно, що уже невдовзі почався… Ну, зовсім як зараз.
Нагадати, що сталося з росією тоді? Поразки на фронтах призвели до революції і зречення царя. Імперія почала розпадатися. Потім до влади прийшли більшовики, колишнього царя розстріляли і почалася громадянська війна.
Раніше проєкт "Історія для дорослих" розповідав про те, чому російський цар микола ІІ боявся українських масонів.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.