Військовослужбовець 92-ї окремої штурмової бригади Олег уже 9 місяців тримає позиції та відбиває атаки ворога на Харківщині. Олег каже, що він, як і сотні тисяч інших чоловіків та жінок, не готувався до того, щоб тримати зброю у руках. Проте у свій час вирішив стати на захист Батьківщини. Більше дивіться в матеріалі Сухопутних військ України.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Я у бригаді з травня, мобілізований. До ковіду працював на "Турбоатомі" начальником сектора конструкторського відділу парових машин. Потім працював у приватній фірмі керівником виробництва. Приїхали до навчального закладу представники бригади, і я до них записався на співбесіду і мене взяли.
Бій відбувається так: вони стріляють, кричать "здавайся", ми кричимо "здавайся". Потім постріляли і починає працювати наша і їхня артилерія, і там вже – кому як пощастить. Наша влучна, але її мало. Їхня б'є, але бере тільки кількістю.
Читайте також: "Не готовий ставати піхотинцем – вивчай дрони": український руфер Mustang – "Хто з Мірошниченко?"
Я не пам'ятаю, о котрій годині це було, був день. Почув в радійку, що до нас підійшли @*# двоє. Ми їх побачили. Ми почали стрілкотню, як у нас кажуть. В радійку чую, що вони підходять. А я рухався по інерції вперед, стріляв і рухався за ними. Почав спускатися в приліт від снаряда (я так вважав) і в цю хвилину я помічаю, як на мене дивляться два ока і автомат в руках. Я кричу йому: "Бросай оружие, тебе пі*дец", гранатами закидаю". Той, який там був, виставив автомат уперед, а я зрозумів, що у мене гранат більше немає. Він із зарядженим автоматом, а я – ні. Але він почав кричати: "Не стреляй" і вилазити. Потім підійшов той, який зі мною був, і ще з позивним "Вчений" з нашої роти. Вже тоді вони "цинкували" і допомагали мені, щоб ті не повернулися. Це було спонтанне рішення – кричати "здавайся, або я тебе пристрелю". Я розумів, що у мене набоїв нема, а він був в шоку, коли бачив, що я перезаряджаю магазин. Тому що я перезарядив і почав стріляти в тих двох, які там були. Вони вилізли втрьох і ми їх обеззброїли.
Хочу доньку побачити. Ми спілкуємося, але ж це онлайн-спілкування. Повернутися до роботи, нормального життя. Хтось може за один вихід стільки пережити, хто стільки і за півтора року не побачить. Тому мотивація – жити хочеться у вільній країні. Піде хтось інший, але буде так само боротися за те, що і я. Тому виконуємо накази ті, які командування ставить.
Дивіться також:
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Дивіться також фотогалерею за темою:
Честь, на яку заслуговують лише найкращі: командири "Азову" вручили шеврони новим бійцям бригади
