Знайти усіх. Харківські волонтери вирішили поновити списки загиблих добровольців. Два роки тому їм було відомо лише 12 прізвищ. Нині додалося ще 35. Пошуки тривали протягом кількох місяців. Допомагали громадські організації, військкомати та учасники російсько-української війни. 14 березня сім’ям загиблих добровольців мали вручити пам'ятні недержавні медалі. Та через карантин урочистості перенесли на квітень. Як готувалися та кого шукали – далі у сюжеті "5 каналу".
Наталія Рожок показує сімейне фото із Сергієм Бризгайлом біля військової частини. Пара побралася за кілька днів до того, як чоловік вирушив добровольцем боронити схід країни.
"Він же ж з родини військовослужбовців, мама Сергія – прикордонник і вони під час війни в Грузії в Цхінвалі вони перебували там, і він все бачив, як це відбувалося. І коли почалася окупація Криму, він сказав – це дуже є не добре. І сказав – треба, щоб вони сюди не дійшли, їх треба зупиняти там", – каже Наталія Рожок.
А вже за три дні тактичну групу 92-ї бригади, в якій почав службу Сергій, ворог розбив під Іловайськом.
"Я ходжу оце сама із собою, кран колись був зломився і я ото підійду до фотографій Сергія і кажу – "Ото треба було тобі йти?", – каже жінка.
Ще рік після того Наталія відстежувала фото та відео, оприлюднені бойовиками. Мала надію – її Сергій у полоні. Та згодом експертиза ДНК підтвердила – чоловік загинув. Героя поховали як невідомого солдата. Та подробиць смерті Наталія не знає дотепер.
"Одні хлопці кажуть так, бачили пораненим, другі кажуть, що впала міна, нас відкинуло в одну сторону – його в іншу. Коли прийшли до тями, його не було", – розповідає Наталія.
До десятка дзвінків щодня. Харків'янка Тетяна Козловська допомагає волонтерам уточнювати списки загиблих на Донбасі добровольців. Спілкується із сім'ями та вислуховує їхні історії. Для жінки ця робота дуже особиста. Вона – мати добровольця Сергія Бризгайла.
"Сказати, що пережив смерть своєї дитини – цього не можна говорити зовсім. Це дуже важко. Кожного дня ти встаєш, кожного дня дивишся фотографію, або просто згадуєш, а якщо в тебе одна дитина, це не можна забути", – каже Тетяна Козловська.
На стіні пам'яті у волонтерському центрі – лише частина тих, хто з Харківщини добровільно пішов захищати Україну. Пошуки місцевих добровольців волонтери розпочали два роки тому.
"Настільки героїчна все це. Інакше не скажеш. Кинути все, сім'ю, роботу, дітей і піти воювати! Це ж для мене дуже складно зрозуміти. Хоча я ось їх багатьох знала", – каже Марина Полякова, голова Всеукраїнського об'єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України.
Чимало полеглих захисників воювали у складі добровольчих батальйонів, де спочатку не було жодної документації на відміну від підрозділів Збройних сил та Нацгвардії. Волонтери створили Google-форму, куди просять рідних вносити імена загиблих героїв, підрозділи їхньої служби, дату і місце смерті. Натепер волонтерам удалося встановити 35 прізвищ мешканців Харківщини, які були добровольцями та загинули на сході.
Оксана Нечепоренко, В’ячеслав Кузьменко, Харків, "5 канал"
