Одна з гарячих ділянок фронту – Серебрянський ліс. Там ворожі дрони висять у небі постійно, коригуючи артилерійський вогонь. А ще на цій ділянці фронту всякчас працює російська авіація, скидаючи то КАБи – керовані авіабомби, то НУРСИ – некеровані авіаракети.
Діставатися на "нуль" там непросто. Як і вибиратися звідти. Але бійці 67–ї механізованої бригади, які тримають на цій ділянці фронту активну оборону, вміло стримують орду. І вправно та точно завдають ударів у відповідь.
Особливо стараються мінометники. Бо багато хто з них раніше був піхотинцем, тож знає, як важко захищатися під щільним вогнем окупантів. Один день з життя піхоти та мінометників 67–ї механізованої бригади – у матеріалі Ольги Калиновської.
Відколи інженерні служби проклали через серебрянський ліс нову дорогу, діставатися бійців стало швидше і легше. Коли немає дощу.
У тій частині, де лісництво перетворилося на зону бойових дій, серебрянський ліс на ліс не схожий. Не зелений – чорний. Бо горить ледь не щодня. Якщо подивитися на нього з неба, з дронів, величні багатометрові сосни нагадують сірники, які розкидали територією. Це танки та ворожа артилерія скошують товсті стовбури дерев, як соломинки.
Перед тим, як вийти на дорогу – незахищену деревами місцевість, боєць інструктує групу, як поводитись, коли над головою засвистить снаряд.
Спочатку впали, розрив, розсипаємося і шукаємо ями – раз, два, три, там лягли собі акуратненько і полежали.
Невеликий, акуратний, вимощений дошками та гарно укріплений бліндаж дає змогу перевести подих. Хоча геть спокійно дихати не дає. До ворога тут – рукою подати – кілька сотень метрів. Саме тому Карпо постійно ні, не дивиться, сканує територію напроти. Щоб хтось із росіян не підповз ближче.
"Саме дужче страшно щоб нікого не підвести. Десь не побачив, оце саме страшне, щоб через мене ніхто не постраждав. Оце саме для мене саме страшне", – каже військовослужбовець "Карпо".
Йому 52. І ці пів сотні років, каже, він уже добре відчуває на війні. На фронті Карпо – понад рік. Тримав тут, у серебрянському лісі оборону ще до того, як сюди зайшла 67–ма механізована бригада. Тримав із 58–ю. І для нього то були найстрашніші дні.
"Найважче чесно було не хочу згадувати 58–й було побратимів виносить прийшлось, двохсотих. Накрили їх, одного побратима земляка, двох хлопців молодих, в загальному 5 чоловік, це важко було, прийшлось їх витягувати, нести. Я думаю на відкриту місцевість виходить, я думаю нам просто дали їх забирать", – розповідає військовий.
Карпо тривожно вглядається в далечінь. Саме під щільним вогнем артилерії можливі вилазки диверсійно–розвідувальних груп. Але до стрілецького бою зазвичай не доходить. Боги війни швидко та вміло відбивають в окупантів бажання наближатися до окопів армійців.
Тиша тривала недовго. Вочевидь, ми потрапили в поле зору російських пілотів. Дрон скоригував вогонь артилерії. Долати відкриту ділянку фронту довелося швидко. Ліс сховав нас від ворожих очей. Утім міни та снаряди з "Нони" – самохідної артилерійської установки калібру 120 – супроводжували нас усю дорогу назад. А бійці цими шляхами дістаються на нуль постійно. Під страшну какофонію війни.
З Луганщини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, Сергій Малін, "5 канал"
Нагадаємо, 18 жовтня в Авдіївці після так званої тиші сталося нове загострення.
Читайте також: Окупанти влаштували наймасштабніший наступ на Авдіївку з 2014 року
Дивіться також відео: ОТОЧИТИ АВДІЇВКУ. росіяни кидають своїх у М’ЯСНІ ШТУРМИ.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
