Спочатку щільно накривають артилерією, потім – намагаються прорватися піхотою. Тактика росіян на Луганщині не нова, проте чисельність ворожого війська велика. Під постійним вогнем впродовж 3,5 місяців армійці мужньо протистоять рашистам.

"Артилерія відіграє дуже велику роль, тому що навіть, якщо брати з ворожого боку, щоб вільніше проходила піхота, всі позиції проріджує артилерія. Нас готують воювати проти піхоти, тобто прямі бої, але банально, коли через 20-30-40 кілометрів починає стріляти артилерія, ти розумієш, що з автоматом ти там ніяким боком не потрібен", – пояснює військовослужбовець ЗСУ Євген.

"Зараз мені здається, що менше 73-го калібру взагалі немає. Тільки арта працює. Ну, і піхота проривається інколи, але в основному арта. Однозначно. 152-й калібр, авіація, танк будоражить дуже сильно, аж всередині все перегортається", – каже захисник "Звіробій".

Але й у піхотних боях росіяни мають успіх, коли у бій ідуть приватні воєнізовані підрозділи. Саме вони відвойовували Попасну, розповідає військовий із позивним "Звіробій", який у складі підрозділу вже понад рік тримає оборону на цій лінії фронту.

"Вони роблять дуже красиво. Безперервний вогонь і наступають. Стрілкова зброя. 2 – стріляє. 2 – наступає. Для цього я своїм хлопцям казав: кинь гранату по-максимуму, куди завгодно, щоб вона зірвалася і вони припинили стрільбу. І в цей момент ви починаєте стріляти! Перехоплюєте ініціативу", – розповідає "Звіробій".

Це перша ротація Євгена на передовій. За 3 місяці у війську встиг пережити поранення й після одужання повернутися на фронт. Каже: головне – дослухатися до порад досвідченіших бійців. Таких у підрозділі чимало.

"Тут хочеш не хочеш все одно навчишся. Хоча спочатку здавалося, що складно. Коли на слух визначати, яка техніка, або щось ще. Потім нарешті з'являється досвід. І вже починаєш розуміти, що більшість самозахисту залежить не від бронежилета або каски, а від мозку", – зауважує боєць Євген.

Армієць з позивним "Звіробій" на фронті від початку бойових дій. За 8 років отримав не одне поранення, проте кожне з них витримував гідно і після одужання щоразу повертався на фронт. Він – один з тих, хто свій досвід передає молодим бійцям.

"Першочергово, це свій приклад. Інколи, навіть важко, коли б'є 152-й калібр, а тобі треба бігти. Тому що, якщо ти не будеш бігти, то людина побачить, що тобі страшно. І йому страшно, і це все накладається. І виходить ступор. Треба бігти, треба показувати, треба десь осколок отримувати в ногу і говорити, та все нормально! Як мені медик сказала, коли мені осколок в руку попав: "А де поранений? Так ви ж нормально зайшли!", – Так в мене ж плече! – Боляче, але я терплю!" – переконує військовослужбовець.

Поки говоримо, росіяни починають гатити активніше.

"Це ствольна артилерія. Гаубиці. Летять через нас. Як казав один мій старший, якщо чути, як ракета летить чи куля свистить, значить не в тебе", – жартує Євген.

Вояки кажуть: попри те, що сили на межі, ворог теж виснажується. Щодня на Луганщині росіяни втрачають безліч людей і техніки, та все ж їхній страх перемагає розум.

"Днрівці", які воюють не перший рік, з ними важко воювати. Вони життєлюби і їм втрачати нема чого. На росію їх не пустять, а Україна їх покарає. І вони борються за те, щоб їм достався хоч якийсь шмат мордера. Ті люди, яких вони призвали, вчителі і всі, мені їх шкода. Я їх вбиваю, але шкода їх, горять, як м'ясо. Хоча мені хочеться, щоб вони розвернулися і пішли в атаку в іншу сторону. Мені здається, що якщо 100 "ополченців" призваних 20 росіян замочать і побіжать до нас із білими прапорами, ну не буду я стрілять. А по росіянах, вони теж не хочуть вмирати і наступають вони неохоче. Вони раніше з прапорами своїми, зараз вони розуміють, що їх убивають", – наголошує "Звіробій".

Від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули понад 32 тисячі бійців російської армії.

З вірою у Збройні сили Вікторія Ковальова і весь "5 канал"