Переселенка з тимчасово окупованого Мелітополя Анна Крапивко разом із дочкою шиють теплий одяг для військових. Жінка – вчителька початкових класів, але у вільний час удома виготовляла вишиванки, тож голка з ниткою – для неї звична справа. Але тепер про дім лише спогади.
"Кричала, Аріша, вставай, війна почалась у нас 5 поверх? дуже страшно, ми вранці вибігли і сиділи з усім домом під під'їздом, а потім як в усіх, нам "повезло", всього-на-всього 3 доби у підвалах, арта, все чули? все страшно. Сюди прийшли перший раз. Потрібні люди, які вміють шити і які не вміють шити теж потрібні, і ми з малою прийшли. А що як моя допомога пришвидшить кінець цієї війни", – розповідає швачка-переселенка Анна Крапивко.
Донька Анни – 16-річна Аріана за швацькою машинкою – вперше. Зшиває заготівки для шапок. Раніше дівчина займалася бальними танцями. Але нині зрозуміє, як раніше ніколи не буде. Та Аріана вірить – повернеться додому, і коли це станеться – мріє відкрити власну справу. Поки ж наближає перемогу як може.
"Я не ідеально знаю, як воно все зшивається, мені сказали це робити, я це роблю і мені це подобається", – каже Аріана Гринькова.
У волонтерському вулику працюють понад десять швачок. Майже всі вони – переселенки. Розуміють, що повернутися додому можуть лише тоді, як Збройні сили виб'ють звідти ворога. Тож вирішили допомагати фронту.
Інна – вчителька праці – показує оберіг волонтерського центру – це дискові ножиці. Їх назвали Байрактар – через те, що ними можна розрізати одразу близько 20 шарів тканини.
"Це дисковий ніж, але дівчата назвали його Байрактар. Це нам подарували волонтери, ми спочатку, коли почали ми різали все ножицями. Але об'ємів дуже багато, хлопці дуже багато просять, і нам купили такий дисковий ніж", – пояснює вчителька праці.
68-річна пані Ольга за фахом інженерка. А у волонтерському "Вулику" працює кухарем-лаборанткою кулінарної майстерні. Влаштовує швачкам обіди, щоб ті не відволікалися від основної роботи.
"Сьогодні каша, вчора суп-пюре гороховий був у нас, кабачковий суп, потім ми робили різотто, ми багато що робимо, багато хто що придумає, ми все робимо. Знаєте, треба готовить, як вам мама готовить, щоб людям добре було, бачите, скільки приходять людей робить, їсти хочуть", – зауважує кухарка-лаборантка кулінарної майстерні Ольга Мамонтова.
Координаторка волонтерського "Вулика" – Олена Горобець каже: потреби фронту постійно змінюються, тому виробництво розширюється. Нині додалося пошиття флісових кофтин, штанів та піжам – для місцевого госпіталю. Також виготовляли турнікети, футболки та чохли на каски.
"Ми перетрансформувались у відкритий волонтерський центр, який називається "Вулик", чому "Вулик", тому що тут голосно, шумно, гудуть швейні машини, як у справжньому вулику. Біля "Вулика" об'єдналась величезна кількість людей, на початку війни у нас було таке, що до нас у заклад ходили навіть по 40 людей", – наголошує координаторка волонтерського хабу "Вулик" Олена Горобець.
Майстерню облаштували у центрі позашкільного навчання. Тканину та нитки купують за гроші благодійників. Лише у вересні дівчата пошили понад дві тисячі теплих речей для армійців. Готовий одяг відправляють на фронт через громадські організації чи адресно захисникам.
Олексій Меркулов, Кропивницький, "5 канал"
Читайте також: "Кращі за американські": як луцькі волонтери шиють тактичні рукавиці для ЗСУ
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Дивіться також відео за темою:
