46–ро дітей та 49–ро онуків – має подружжя Ніни та Віталія Лискіних. Родина, яка упродовж 30–ти років бере під опіку дітей – мешкає на Дніпропетровщині. Нині у дитячому будинку сімейного типу виховують 12–ро дітей, всі інші – вже мають власні сім"ї.

У їхньому дворі повно дітвори, завжди чутно гомін, і подекуди невдоволення сусідів. Бо родина – багатодітна і галаслива. На порозі будинку нас зустрічає господиня.

А на подвір'ї лише невеличка частинка сім'ї, Ніна Лискіна – мама 46–ти дітей і бабуся 49–ти онуків.

Забрати з інтернатів і виховати у сім'ї бодай кількох дітей Ніна з чоловіком наважилися 32 роки тому. Хотіли велику сім'ю, так було в їхніх батьків. Зізнається, загартувалися у дев'яності. Родину тоді годувало господарство, без нього і зараз – ніяк.

"Ми молоді були. У нас було бажання, у нас була сила, у нас було здоров'я. Старалися, працювали і господарство вспівали, і огороди вспівали. Якби ми не звички працювати, ми б не вижили. Дякуючи господарству, дякуючи, що на першому році тут один фермер подарував корову. Просто привіз додому, каже, я розумію, що вона вам потрібніша", – розповідає багатодітна мати Ніна Лискіна.

Відтоді – подружжя щороку брало під опіку кількох дітей. Нині дорослі діти вже роз’їхалися та мають свої сім'ї. У будинку Лискіних зараз виховуються дванадцятеро підопічних. Один із старших – шістнадцятирічний Давид – вправний помічник.

"Я бачив, як папа косить, чи пиляє, дивився і вчився потрошку. Мама попросила зварить суп чи шо – ми варим", – каже Давид.

"Зараз дорослі діти, коли так збираємося, починаємо згадувати, вони – Ой мам, ви тепер не так до дітей відноситися, як до нас. От у нас був порядок, ми знали, що треба це, а зараз розбалувалися, зараз той те не хоче, той те. Ну зараз трошки другий час", – розповідає Ніна.

Теперішні виклики – гаджети і дистанційка у школі. Окрім маленької Віолетти, якій ще немає шести – у будинку самі школярі. Найменшим – мати і за вчительку. А ще доводиться наздоганяти програму з тими, хто не ходив до школи до того, як потрапив у родину.

"Ми їх в їдальні за великим столом садовимо. Завдання даю і вони при мені вирішують, помагаю, пояснюю і отак цілий день годин до 3 до 4, поки все не здамо і не відправимо все вчителям", – каже Ніна.

Виховання – не робота, а життя , каже мама Ніна. Розповідає, найстарший дорослий онук лише нещодавно дізнався, що бабуся нерідна. І – не повірив.

"Він каже – як це вона не рідна, а мама каже, його мама Юлічка, ну розумієш як було у мене. Вона за своє тяжке життя розказала і він після цього сидів плакав і після цього у нього до мене якісь ще тепліші відносини. Значить я змогла подарувати кожному кусочок отого тепла, тієї любові", –розповідає Ніна.

"Вона навчила мене любити дітей. Завжди вчуся в неї, тому що вона мій вчитель, вона мій психолог, вона моя мама", – каже невістка Ніни Світлана. 

"Навчила і працювати, і поважати, і любити, і цінувати. Дуже багато чого навчилися", – розповідає вихованка Анастасія.

Мама Ніна, яка торік відсвяткувала шістдесятирічний ювілей, нині стверджує – якби мала змогу змінити своє життя – останні три десятиліття провела б так само: із 46–тьма дітьми і пів сотнею онуків.

Наталя Світлова, Олександр Пронський, Дніпропетровська область, "5 канал"