Костянтин Єлісєєв
Костянтин Єлісєєв Офіційний сайт Президента України

"Не видно роботи у єдиній команді": Єлісєєв дав 11 порад Зеленському

    Читайте по-русски
    Особливу увагу посол звернув на "дивні танці" дипломатії Зеленського навколо відносин із Кремлем

    Надзвичайний і Повноважний Посол Костянтин Єлісєєв підбив підсумки роботи президента і його команди у січні 2020 року. А також дав йому кілька порад у своєму блозі.

    Зокрема, він звернув увагу, що деякі сторони дипломатії Зеленського цілком можна назвати слабкими. Очевидно, причиною цього є брак професіоналізму і компетенції, а також відсутність чіткої стратегії зовнішньополітичної діяльності, вважає Єлісєєв. На його думку, ОП та МЗС досі не навчилися працювати в єдиній команді.

    "Не допоміг більш тісній координації ні "іранський кейс", ні "коронавірус". А запущене офіційним Києвом потепління з Москвою справді може стати вірусним", зазначив дипломат. І звернув увагу на поступову реабілітацію російського агресора у світі, що "спричиняє подальшу ерозію, а по суті підрив, проукраїнської міжнародної коаліції".

    Далі наводимо текст Єлісєєва без суттєвих скорочень:

    Плюси:

    1. Перенесений із новорічних свят візит держсекретаря США Майка Помпео в Україну наприкінці січня став для дипломатії Зеленського "рятівною паличкою". Він відвернув увагу від невдач на мінському треку, невиразних результатів візитів до Давосу та Ізраїлю, і дозволив відчути міжнародну підтримку України.

    Ми почули слова твердої і незламної солідарності Вашингтону з Києвом як на шляху реформ, так і в протидії триваючій агресії Росії. Без традиційних еківоків йшлося про перспективи військової допомоги Україні з боку США, що направляє чіткий та однозначний сигнал Кремлю триматися подалі. А міжнародним партнерам України – активніше включатися у процес безпекової допомоги нашій державі.

    На позитив заслуговує виразна риторика обох сторін про предметні наміри зміцнювати прогрес у торговельних відносинах, заохочувати прихід американських компаній та інвестицій на український ринок.

    Заразом не обійшлося і без прикрих упущень, яких можна (і слід) було б уникнути, якби українська сторона проявила твердість у відстоюванні своїх інтересів. Державний секретар так і не привіз ані довгоочікуваної звістки про призначення нового посла в Києві (після від'їзду Тейлора), ані спеціального представника США по Україні (замість Волкера), ані бодай орієнтовних дат давно перезрілого візиту президента України до Білого дому.

    2. Візит президента Зеленського до Польщі був правильним і сильним кроком, який надав нового імпульсу та змісту нашим відносинам із Варшавою. Враховуючи сучасний геополітичний і безпековий контекст, виступ глави держави на річниці визволення концтабору Аушвіц відкрив нову сторінку українсько-польського стратегічного партнерства.

    Хотілося б, щоб виступ Зеленського символізував початок усвідомлення справжніх інтересів України, у яких путінська Росія – не друг і не партнер, а системна загроза українській незалежності та територіальній цілісності. Відтак, для президента виглядало би цілком логічним прийняти запрошення президента Польщі Анджея Дуди і спільно вшанувати польських та українських військових, які 100 років тому разом боронили Варшаву проти більшовицької навали.

    3. Міністр оборони Загороднюк заявив, що Україна не буде розводити війська вздовж усієї лінії дотику, оскільки це означатиме замороження конфлікту на довгі роки. Прикро, що з усіх можливих варіантів врегулювання ситуації на Донбасі, особливий акцент зроблено саме на розведенні, попри численні застереження щодо програшності такого підходу. Будемо сподіватися, що відповідне розуміння визріє і на Банковій, і після змарнованих місяців та втрат наших героїв на фронті, українська сторона повернеться до розгляду дорожньої карти імплементації Мінських домовленостей.

    4. ПАРЄ зробила ще один крок на шляху відбілювання і реабілітації Кремля на світовій арені, затвердивши повноваження російської делегації. Не додали міжнародних плюсів Україні й обрання заступника голови державної думи РФ віцепрезидентом ПАРЄ і подальша участь російської делегації в асамблеї. Водночас парламентській делегації України вдалося згладити ситуацію, провівши правки про визнання Росії стороною Мінських домовленостей. Болісна реакція російських депутатів підтвердила, наскільки чутливим є це питання для Москви.

    Ще одним пропущеним м'ячем для росіян у Страсбурзі стало рішення про залучення Венеціанської комісії до аналізу конституційних змін, запропонованих Путіним. Хоча це й не зупинить російський режим від внесенням змін до Конституції, але важливо фіксувати такі факти, які демонструють справжні наміри Росії. Особливо для тих, хто досі перебуває в полоні ілюзій про діалог із Росією.

    5. Позитивним було перше для урядової команди засідання Ради асоціації Україна-ЄС у Брюсселі, яке фактично стало зустріччю-знайомством нових складів уряду України та Єврокомісії. Слід відзначити достойний прийом прем'єр-міністра Гончарука в Брюсселі і проведення з ним особистих зустрічей нового керівництва інституцій ЄС. Це свідчення відкритості до діалогу та співпраці, яку варто надалі розвивати.

    Новий розділ в історії міжурядових відносин став не лише логічним продовженням порядку денного європейської інтеграції України, що розбудовувалася в останні роки, але і включив в себе і якісно нові ініціативи на кшталт амбітного завдання приєднання України до Європейської зеленої угоди. Тепер головне не зупинитися на словах і гаслах, а посилювати предметну роботу на цих напрямках, зокрема організувати змістовні контакти профільних представників Уряду та Європейської Комісії для координації подальших спільних кроків.

    Та очевидним висновком Ради для української сторони є підтвердження принципової неготовності Єврокомісії розпочинати процес всеохопного перегляду Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, фокусуючи увагу на роботі над оновленням окремих додатків. У світлі цього видається доцільним активізувати роботу в столицях держав-членів Євросоюзу, передусім Берліні та Парижі, для досягнення принципової домовленості про започаткування процесу спільної оцінки виконання Угоди із задіянням інструменту на кшталт скринінгу законодавства на предмет його відповідності європейському acquis.

    Також не варто спочивати на лаврах після добрих слів представників ЄС щодо турборежиму у схваленні законодавства, адже для прагматичних євробюрократів важливо не "як", а "які" закони приймаються, а ще більш важливо, яким чином вони виконуються в реальному житті.

    6. Позитивним стало рішення ЄС, США та Канади про запровадження додаткових санкцій проти РФ за підрив територіальної цілісності України в частині організації незаконних виборів на території тимчасово окупованого Криму.

    У зв'язку з цим варто наголосити, що саме Україна має бути джерелом та двигуном міжнародних санкцій проти російського агресора, надавати у безперебійному темпі нові імена та назви компаній, які порушують наш суверенітет і територіальну цілісність, а українські дипломати – переконувати столиці партнерів запроваджувати обмежувальні заходи та поступово послаблювати агресора та спонукати його до миру на умовах України. При цьому, важливо синхронізувати свої санкції із санкціями союзників, щоб не виглядати дивно в очах партнерів.

    7. У другій половині січня чи не найяскравіше в українській дипломатичній збірній відіграла наша британська команда. На високу оцінку заслуговує робота українського посольства в Лондоні та української громади щодо відстоювання позитивного образу "тризуба". Відзначаємо конструктивне та виважене рішення президента Зеленського щодо запровадження тимчасового безвізу короткострокових поїздок в Україну для громадян Великої Британії у зв'язку із її виходом із Європейського Союзу з 1 лютого 2020 року.

    Важливо не втратити темп і забезпечити укладення нової всеохоплюючої угоди про співпрацю з Великою Британією, яка б максимально враховувала ефективні положення Угоди про асоціацію з ЄС, зокрема в частині форматів політичного діалогу, секторальної співпраці, а також відкривала б шлях до лібералізації візового режиму та військово-технічного співробітництва.

    8. Незаперечним позитивом стала зустріч держсекретаря США Помпео з Предстоятелем ПЦУ, Митрополитом Київським і Всієї України Епіфанієм. Після минулорічного рішення Вселенського Патріарха Варфоломія надати Томос про автокефалію Православній церкві України розпочався процес її міжнародного визнання, який 2019 р. ознаменувався відповідними рішеннями Александрійського і Елладського патріархатів.

    Тішить, що важливість підтримки цього процесу і міжнародного становлення української православної церкви відзначає високий посадовець США. Але прикро, що жодним словом про це не обмовляється високе керівництво України. Хочеться сподіватися, що це є не більше, ніж прикрістю, адже у питанні підтримки становлення Православної Церкви України як символу катастрофи тисячоліття Кремля, не до "синдромів першості".

    Мінуси:

    1. Попри всі реверанси в сторону Москви і ретельне вивіряння всіх промов Зеленського на предмет відсутності відсилки до російської агресії, все чіткіше вимальовується тенденція до ескалації на Донбасі.

    Дивним став сигнал президента про "два треки" у звільненні українських заручників. Цим він не лише підіграв тезі Москви про т. зв. "діалог між Києвом та Донбасом", але й практично визнав Крим російським. Такі обмовки призводять до серйозних наслідків. Укотре варто нагадати команді Зеленського, що за утримання українських заручників відповідальність несе лише Росія. Відповідно, для їх звільнення і повернення додому потрібен лише один трек і єдине рішення Путіна.

    Слід уникнути ситуації, коли увесь мінський трек перетвориться лише на звільнення заручників. Попри незаперечну важливість людського виміру, стале і всеохоплююче врегулювання можливе лише за умови належних умов безпеки, відповідальність за які несе російська сторона. Без виведення російської зброї і військових, роззброєння незаконних формувань, міжнародного доступу до окупованої території Донбасу, а також повернення Україні контролю над кордоном, будь-яке звільнення заручників і за будь-якою формулою приречено перетворитися на "історію нон-стоп". Агресор не відмовиться поповнювати свої обмінні фонди – і на Донбасі, і в Криму, і в РФ, а насправді в заручниках триматиме українську сторону.

    2. "Дивні танці" дипломатії Зеленського навколо зустрічі з Путіним, яка не виключалася як можлива у рамках вшанування пам'яті жертв Голокосту в Єрусалимі. Драматичності цьому епізоду додали не стільки підтвердження такої можливості від російської сторони, а взаємовиключні сигнали самого глави держави і його радника Єрмака. Якщо президент Зеленський не виключав зустрічі з Путіним, бо є питання "обміну полоненими, питання українців, кримських татар на території Росії", то після ізраїльського вояжу його найбільш довірений конфідент спростовував навіть плани проведення зустрічі.

    Прикрість ситуації не у тому, що ця зустріч не відбулася, а в тому, що взагалі виникла. А всі подальші коментарі і спростування, швидше за все, стали відповіддю на токсичність такого контакту, та ще й у двосторонньому форматі. Сподіваємося, дипломатична команда Зеленського у подальшому не вдаватиметься до таких кроків, а наступні контакти з російською стороною плануватимуться у присутності свідків. Лише у такий спосіб вдасться не лише уникнути маніпуляцій, а й забезпечити спільний фронт тиску на російську сторону для примушення її до виконання обіцяного.

    3. Гіркий присмак мав візит Зеленського до Ізраїлю: суперечливе рішення не йти на форум пам'яті Голокосту та передати свої місця тим, хто пережив цю трагедію, засвідчило межі креативності української дипломатичної команди.

    Якщо від самого початку планувалося вдатися до такого кроку, то це можна було зробити і без потреби далекої подорожі до Єрусалиму. Якщо ж ішлося про сигнал невдоволення ненаданням українському лідеру можливості виступити на форумі чи небажання слухати слово Путіна, то це лише посилює аргумент утриматися від участі у форумі взагалі. І саме так зробив лідер Польщі, а заодно й обіграв це рішенням потужним сигналом проти російського лідера. Якщо ж здійснити візит треба було для зустрічі з керівництвом Держави Ізраїль, то чому вони відбулися не в день форуму, а на наступний? У підсумку, замість демонстрації твердої позиції держави і виразного акценту на захист національних інтересів, у мові дипломатії Зеленського знов перемогла форма, а не зміст.

    4. Невиразним і суперечливим став візит глави держави на Всесвітній економічний форум у Давосі як з точки зору проведення міжнародних контактів високого рівня, так і смислового навантаження виступу. Порожній зал під час виступу Зеленського став своєрідним символом цього візиту. Ніби всі квитки у зал на цей виступ викупив "один олігарх". Майже нульовий інтерес до заяв Зеленського вже на першому році – це пожежний дзвіночок для іміджмейкерів та стратегів нового президента.

    Додав негативу владній команді і депутатський десант, що висадився "майже в Давосі". Практично жоден з прибулих "слуг народу" не розумів ані навіщо приїхав, ані за чий рахунок гуляє ці "давоські канікули". Хоча щодо останнього питання відповіді не знали або не хотіли знати здається лише депутати. А вимоги щодо електронного декларування є одними для всіх, і їх поки ніхто не скасовував.

    5. Засмутила звістка про попереднє рішення робочих органів ЄС щодо зняття індивідуальних санкцій проти широкого кола урядовців часів Януковича. За отриманою інформацією, головною причиною такого рішення став брак інформації від правоохоронних органів України щодо перебігу відповідних розслідувань. Протягом останніх років Генпрокуратура у взаємодії з українською дипломатією вживала всіх можливих і неможливих заходів для збереження санкційного режиму проти більшості колишніх високопосадовців. Але перший же виклик новій владі на цьому напрямі видається проваленим, що символічно збігається з річницею вшанування загибелі Небесної Сотні.

    6. "Іранський трек". Надзвичайна увага у перші дні після цієї трагедії випарувалася, як ранковий туман, а заразом і засвідчила, що для дипломатії Зеленського більш визначальними є "швидкі досягнення", ніж стратегічні перемоги. Останні забирають забагато часу і ресурсів, але убезпечують від помилок. У гонитві за легкими дивідендами згаяно критичний час для того, щоб додати питанню збиття українського борту міжнародного значення. Проведення спецзасідання Радбезу ООН саме у перші дні після катастрофи дозволило б закласти траєкторію для подальшого врегулювання ситуації на засадах інтернаціоналізації справи. А іранській стороні – обмежити можливості для маніпуляцій.

    Станом на цей момент вимушені констатувати, що ситуація з розв'язанням "іранського кейсу" – безвихідна. Як ми і попереджали, довіряти Ірану і його "відкритості" – справа невдячна і ризикована. Так і сталося, адже на тижні Київ вустами генпрокурора вимушений був визнати заплутаність сигналів Тегерану, що не дозволяє мати "остаточного розуміння" навіть у справі розшифровки чорних скриньок. Не кажучи вже про те, хто і де проводитиме всеохоплююче розслідування причин трагедії і встановлення винних.

    Передбачаємо, що іранська сторона і далі ховатиме своє небажання провести достовірне розслідування і затягуватиме час. Києву саме час підняти прапор і у рамках п'ятірки постраждалих країн, домогтися створення міжнародної слідчої групи. Це дозволило б не спустити всю справу на гальмах та виконати обіцянку Зеленського родичам загиблих "дати вичерпні відповіді" щодо всіх обставин трагедії. Наразі ця перспектива лише небезпечно віддаляється.

    7. Звернула на себе увагу заява Світового конгресу українців, який 27 січня вказав на дві загрозливі тенденції в Україні – політичне правосуддя і небезпечні законодавчі ініціативи влади у сфері медіа. Закордонне українство завжди було найнадійнішими союзником нашої держави на світовій арені, а канадський вимір – найбільш ключовим. Тому те, що українській владі показують "жовту картку", є сигналом більш ніж загрозливим.

    За умов триваючої світової реабілітації Путіна і загрози ерозії проукраїнської міжнародної коаліції, зберігати і примножувати підтримку закордонного українства є критичним завданням для української влади. Досягнути цього без гідного дотримання демократичних принципів, прав людини і свободи, у тому числі медіа, точно не вдасться. Вистояти і стати сильнішими на фронті реформ і протидії зовнішній агресії можна виключно спільними зусиллями і журналістських кіл, і громадянського суспільства, і проукраїнської опозиції, і влади. Спроби змінити баланс на користь влади, навіть під виглядом протидії дезінформації, чи політичного правосуддя, загрожує небезпечними наслідками не лише для розвитку демократії в державі, а й самій державі.

    Поради:

    1. П'ята річниця других Мінських домовленостей (12 лютого 2015) могла би стати для України гарною нагодою привернути міжнародну увагу до питання російської агресії та необхідності консолідації зусиль для відновлення територіальної цілісності нашої держави. У цьому контексті символічними та доречними ініціативами української сторони стали б ініціювання окремої резолюції Європарламенту та спецзасідання Ради Безпеки ООН для посилення міжнародного тиску на Росію з метою забезпечення виконання Мінських домовленостей, в першу чергу дотримання режиму припинення вогню. Вдале проведення засідання завдало б удару по триваючій кампанії щодо міжнародної детоксикації Кремля та спроб відвернення фокусу уваги від російської агресії проти України.

    2. Розраховуємо, що у команді Зеленського почули рекомендацію надати належну увагу лютневому розгляду у рамках ГА ООН питання щодо ситуації на окупованих територіях України. Участь глави держави у цьому заході, особливо з нагоди шостої річниці спроби анексії Росією Криму, була б не лише символічною, а й засвідчила, що Київ на рівні першої особи держави надає виключного значення питанню деокупації українського півострова. Як і продемонструвало твердість політики України у питанні відновлення суверенітету і територіальної цілісності держави і протидії російській агресії. Видається доцільним опрацювати пропозиції для додаткового санкційного пакету, який був би прийнятий Україною та запропонований західним партнерам. Крім цього, необхідно синхронізувати українські санкції з останніми санкційними рішеннями ЄС, США та Канади.

    3. Важливу домовленість за підсумками Ради асоціації Україна-ЄС про здійснення ближчим часом (орієнтовно у березні) візиту віцепрезидента Єврокомісії – Високого представника ЄС із закордонних справ та безпекової політики Жозепа Борреля слід використати з максимальною користю для просування українських безпекових інтересів.

    4. Мюнхенська безпекова конференція 14-16 лютого має стати наступним дипломатичним майданчиком президента Зеленського для просування мирних ініціатив та консолідації міжнародної коаліції на підтримку територіальної цілісності та суверенітету України. Варто не повторювати "давоський" досвід одноденного візиту з мінімумом політичних зустрічей. Україна продовжує протистояти російській агресії і вірні союзники у цій ситуації на вагу золота.

    5. Слід розпочати змістовну підготовку до міжнародної донорської конференції з підтримки України, що має відбутися цього року у Вільнюсі. Створення відповідного організаційного комітету та робота над пакетом інвестиційних проєктів доведе серйозність намірів нашої держави щодо забезпечення успішності заходу.

    6. Чітким підтвердженням відданості стратегії євроінтеграції України могла би стати ініціатива української сторони щодо залучення до загальноєвропейських дискусій в рамках Конференції щодо майбутнього Європи. Уряд України та громадські організації могли би підготувати та внести на розгляд Конференції змістовне українське бачення шляхів розвитку об'єднаної Європи та місця в ній нашої держави.

    7. У контексті інтенсивної роботи європейських інституцій над новою багаторічною фінансовою перспективою ЄС на 2021-2027 рр. українська сторона у взаємодії з нашими партнерами в рамках Східного партнерства та державами-членами ЄС має просувати питання щодо закріплення належного фінансування з боку ЄС на цілі поглибленої економічної та секторальної інтеграції, а також всебічного наближення до стандартів та норм ЄС.

    8. Важливо розпочати консультації з Німеччиною на всіх рівнях щодо можливих "проривних" ідей у відносинах з ЄС під час головування ФРН в Раді ЄС у другій половині 2020 р. Хочеться сподіватися, що нещодавнє скасування німецькою стороною традиційного візиту до України урядової делегації на рівні держсекретарів ключових міністерств і відомств з метою підтримки реформ стало прикрим епізодом у двосторонніх відносинах.

    9. Складним питанням у відносинах з Великою Британією залишатиметься візова лібералізація, що є надчутливим питанням для британських громадян і стало однією з причин виходу країни з ЄС. Завданням-мінімум для українських переговірників мала би стати домовленість про відкриття візового центру в Києві, можливість безоплатного надання віз для певних категорій громадян, безвізовий режим для власників дипломатичних та службових паспортів.

    10. Важливо докласти максимум зусиль для якнайшвидшого відновлення співробітництва України з МВФ, що є ключовою передумовою для отримання, серед іншого, другого траншу у 500 млн євро від ЄС та початку переговорів про нову багаторічну програму макрофінансової допомоги ЄС.

    11. Перша річниця інтронізації Предстоятеля ПЦУ, Митрополита Київського і Всієї України Епіфанія – подія не місцевого, а історичного значення. Це гарний шанс для української влади та особисто президента Зеленського продемонструвати свою підтримку процесу становлення ПЦУ.

    Якщо ми знов станемо свідками мовчання (як це було з річницею надання Томосу), то помітять це не лише в Україні, а й у Москві, для якої відродження Української православної церкви – це виклик рівня незалежності України. Як, віримо, помітять це і у Вашингтоні, адже не випадково, перебуваючи в Києві, держсекретар США вказав на підтримку становлення Православної церкви України у присутності президента Зеленського.

    Попередній матеріал
    "Недостатньо доказів – звільняй": активісти прийшли підтримати Юлію Кузьменко під Печерський суд
    Наступний матеріал
    Суд відсторонив одеських поліцейських через підозри у безпідставному насильстві – подробиці справи
    Loading...