Понад два місяці тому завершилася битва за столицю й окупанти втекли з Київської області. Ціною великих жертв і щоденного героїзму наші бійці не дали росіянам захопити Київ. Разом із військовослужбовцями ЗСУ та Нацгвардії зброю до рук взяли і звичайні добровольці. Двоє побратимів розповіли і показали журналістці "5 каналу" Софії Норенко, як вони билися з рашистами під Бучею та Ірпенем. 

Буча Київської області. Нині по цій дорозі вільно рухаються автівки, та ще три місяці тому тут їздили колони ворожої техніки і тривали запеклі бої.

Саме у Бучі зустрілися двоє добровольців – Ілля та Юрій. Чоловіки знайомі ще з 2016 року. Тоді Юрій активно волонтерив, а Ілля воював на сході України, зокрема у боях за Іловайськ та Донецький аеропорт. І коли 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення – обидва пішли захищати околиці Києва.

"24 лютого ввечері я вже був у Бучі, уже озброєний. Я подзвонив своєму колишньому командиру "Рему", з яким ми воювали 2014 року і попросив його забрати мене на війну", – розповідає доброволець Ілля Богданов.

"Усі ці 8 років я мучився, що не пішов у 2014, і тому, коли 24 лютого почалася війна, я, не думаючи, зрозумів, що потрібно займатися правильною справою", – каже доброволець Юрій "Тай".

"Нам у Бучанській раді бучанський міський голова говорить – там 15 чеченів біжать по полю біля "Новуса", їдьте їх зустрічати. Ми поїхали туди, приїжджаємо – виявляється, то теж були наші, частина тих людей, яка з Іллею закріплялася. Вони говорять – нас 17 людей і якось треба дістатися до церкви", – розповідає доброволець Юрій "Тай".

Ілля з побратимами мав узятися за розвідку з дрона поблизу Гостомеля. Проте дорогою вони побачили розстріляну колону наших десантників.

Вони почали збирати тіла загиблих і зброю. Одночасно Юрій із побратимами роздобули фургон "Нашої ряби" і завантажили його. Але такий примітний транспорт ледь не став для добровольців могилою.

"Якраз тоді по інтернету гуляла інформація, що по Бучі їздить машина "Нашої ряби" і у ній точно їздять чеченці. І ми їдемо от тут, по дорозі, і на перехресті тільки повертаємо – на нас усі, хто тут був, уся їхня група, просто підіймають зброю. А я в голові думаю тільки про одне – Ілля, впізнай мене, будь ласка", – каже доброволець Юрій "Тай".

Ілля впізнав уже потім, але, на щастя, командири двох груп швидко зреагували і зрозуміли, що всі свої. Об'єднавши зусилля, почали вивозити тіла українських захисників.

"Через міст проривалися і на під'їзді до мосту, там є "Фора" і біля неї просто стоїть колона техніки. Ми зрозуміли, що йде бій, а ми на повній швидкості, десь кілометрів 160 їхали, під'їжджаємо до мосту. І коли ми під'їхали до напівзруйнованого мосту, то я подумав, що мабуть тут ми і залишимось", – каже доброволець Юрій.

Проїхати можна було лише однією вузькою смугою. росіяни відкрили по хлопцях шквальний вогонь. І тут же Юрій зазнав уламкового поранення. Ледь не дісталося й Іллі.

"Ми їдемо через цей палаючий міст, і ламаються мої двері. У нас броньована машина була, на відміну від другої, а я ці двері тримаю, вони відкриваються, по нас як в тирі стріляють. І коли ми виїжджаємо на сам міст, то по половині однієї смуги повзе солдат в касці без ніг", – згадує доброволець Ілля Богданов.

Після перетину моста вони доправили тіла до моргу і там же пораненому Юрію надали першу медичну допомогу. Далі групи знову розділились. І вже 27 лютого Юрій зустрічав зі своїм підрозділом колону ворожої техніки.

"По дорозі в бік Ірпеня через Бучу з Гостомелем йшла велика колона їхньої техніки, там не менш 150 одиниць приблизно, і якимось дивним шляхом ми дали їм бій", – каже доброволець Юрій.

Водночас Ілля з побратимами зробили власну засідку на тому самому місці, де розстріляли колону наших десантників.

Коли в Ірпені стало гарячіше, дві групи 8 березня вирішили об'єднатися, щоби рушити туди. Там щодня були артилерійські обстріли, бомбардування. А у 20-х числах ситуація загострилася ще більше.

"У районі мосту знаменитого, дуже сильний артилерійський вогонь. Літали "Орлани" і ми дуже сильно поспішали, швидко заскочили в машини та полетіли в сіру зону, бо вона була більш безпечною. Ми там куча разів їхали, а на цей раз виявилось, що там стоїть бойова машина десанту, солдат. Нас зупинили, а коли я побачив триколор, то відкрив вогонь, а нас у машині розстріляли", – каже доброволець Ілля Богданов.

Один боєць тоді загинув, троє були поранені, зокрема Ілля. Він досі на реабілітації. А Юрій залишався в Ірпені до остаточного визволення.

Софія Норенко, Валентин Стрельцов, "5 канал"

Нагадаємо, раніше у Мінветеранів пояснили, як надаватимуть статус УБД членам добровольчих формувань територіальних громад. 

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій