7 липня 1933 року, Харків, столиця Української Соціалістичної Радянської Республіки. Однією з найбільших площ Європи до будівлі тодішнього хмарочоса Держплану швидкою крокує чоловік. Його звати Микола Скрипник. Не так давно керівник уряду підрадянської України, ще вчора – нарком освіти. Той, з ким пов'язували українізацію, чиїм ім'ям назвали один з перших українських правописів – скрипниківку. За кілька годин Скрипникові за все це треба каятися перед двома тисячами рядових партійців. Він знав, що це початок кінця. Скрипник зайшов до свого кабінету, викликав телефоном дружину, сказав їй, що зараз застрелиться і попросив дбати про сина. Після цього вистрелив собі в серце. Померти одразу не вдалося.
"Він, до речі, коли застрелився, то ще дві години був живим. Він погано застрелився. Він помирав на руках цього Станіслава Косіора", – повідомив письменник Степан Процюк.
"Це остання помилка Скрипника".
"Народився на початку 70-х років XX століття і покінчив життя самогубством у 59 років. Він народився в сім'ї залізничника в місті Ясенувата. Воно зараз під окупацією. І він зразу почав шлях професійного революціонера після закінчення там закладу. Його навіть раз засуджували до розстрілу. 16 разів він сидів в тюрмі", – розповів Процюк."Скрипник був за походженням українцем. Він був родом з Донеччини. І, що цікаво, в своїй автобіографії він дуже мало згадує про своє дитинство. Згадує лише в якихось таких дуже романтичних іпостасях про те, що він походив з козацького роду і що якесь таке прагнення до українщини, до українізації йому якраз передалося від батьків", – розповіла дослідниця 20-30-х років Тетяна Хоронжук.
Чому Скрипник спочатку не цікавився українством
"І Микола Скрипник – такий, як вони. До чого це все? Не повірила. Вони повірили і вони стали фанатичними сектантами більшовицької революції. Фанатичними це були фанатики. Скрипник живе довго в Москві. Скрипник бере участь в більшовицькій революції. І його цей весь шлях, відколи він і до 17-го року, – це типовий шлях оцього більшовицького революціонера, який сидить на засланнях. Не знаю, чи співпрацював із царською охранкою, як Сталін... Але з того, що я знаю, з того, що я відчуваю, був чистосердечний фанатизм, бо багато майбутніх більшовицьких вождів співпрацювало з царською охранкою. Вони вели роздвоєне життя. Мені здається, що тільки не такий, як Скрипник. Але його чекало інше роздвоєння – страшніше – між більшовизмом і українством", – зазначив Процюк.
"Пересікався в тюрмі з Петлюрою в якийсь був час. Їх потім долі розійшлися. Але мені здається, якщо заглиблюватися, то Скрипник нічого спочатку не знав про українство. Він був вільний від українства, як і всі більшовики", – додав Процюк.
Участь у більшовицькій війні проти УНР
"Робить усе, щоб повалити якраз Українську Центральну Раду, як і будь-який затятий більшовик, як і будь-який прихильник ленінізму. Що цікаво, він справді обожнював Леніна. Це був його ідол. Він його ледь не арував справді. І Ленін також любив Скрипника, або принаймні робив вигляд, що любив. Це дуже цікаве, власне, призначення було Скрипника, бо він став головою якраз цього народного секретаріату, але він про це дізнався з листа. І на той час він не перебував в Україні. Він був взагалі в Петербурзі. Чому так зробили, досі невідомо", – розповіла Тетяна Хоронжук.
"Коли була побудова оцього воєнного комунізму, вони перейняли тактику, яка була притамана російським імперіалістам. Тобто вони знов насаджували російську мову. Вони зросіянізовували апарат. І, звичайно, суспільство, український народ, який звик до цього вже. Ну, бути паном в своїй хаті – так, вже відчув, що таке незалежність, звичайно, що їх не підтримав. І, що цікаво, справді народ повставав", – розповіла Тетяна Хоронжук.
"Наприклад, Євгена Маланюка. Брат Сергій був на стороні Червоної Армії. Євген Маланюк був офіцером, ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, офіцером української армії. Пізніше Юрій Яновський використав цю тему двох братів, які опинилися по різних боках барикад в першій частині свого роману "Вершники" в новелі "Подвійне коло", – зазначив Процюк.
Навіщо Ленін розпочав українізацію
"І цього разу Леніну потрібен був саме Скрипник. Не будь-який там звичайний, пересічний, так можна сказати, член комуністичної партії, а саме Скрипник. Чому Скрипник? По-перше, він українець, по-друге, він дуже сильно довіряє Леніну, а Ленін довіряє йому. Вибирають саме його. Відповідно, Скрипник приїжджає вже тріумфально в Україну і починає, правда, ще на інших посадах, так, але допомагати проводити вже починати, так, українізаторську політику. Що цікаво, Скрипник їхав до України з особливим дорученням Леніна. Він мав якийсь такий особливий мандат, що надавав йому привілегії будь-де, будь-якій території України перебувати. І йому могли там забезпечувати, починаючи від їжі і житла, закінчуючи найбільш таємною інформацією, яка там була. Тобто він був такими очима і вухами Леніна в Україні", – розповіла дослідниця.
Масштаби українського відродження за Скрипника
"Від 27 до 33-го року Микола Скрипник зробив для українізації стільки скільки, мені здається, на мій погляд не зробила жодну людину в той час. Більшовик Микола Скрипник був головним українізатором УРСР. Він вважав, що українською мовою повинні розмовляти в армії та на Донбасі, що українські школи повинні бути в росії, що повинно виходити майже всі часописи українською і так далі, і так далі. Скрипник до ідею українізації підходив без будь-яких імітацій", – зазначив Процюк."Коли Скрипник приходить до влади, то він якраз береться за повну українізацію от якраз радянського апарату. Кількість преси україномовної збільшується мало не втричі. Кількість україномовних і взагалі українців у радянському уряді також збільшуються. Це просто феноменальні цифри", – додала дослідниця.
"Микола Скрипник спостерігає підйом, ренесанс української культури, літератури, театру, живопису. Микола Скрипник, крім більшовизму, починає так само свято вірити в український ренесанс. Цей розквіт, ці гонорари, які почали брати письменники, українські письменники ніколи до того не брали гонорари там чи актори і так далі, і так далі. І ну які були гонорари у Шевченка і так далі, чи в Олесі Українка, чи Іван Франко якийсь. Бувало таке, що не мав на хліб останні роки життя", – повідомив письменник.
"Коли скрипник в 20-х роках починає їздити в Москву, він бере з собою час до часу перекладача", – додав він.
Як з'явилася "скрипниківка"
"На Скрипника і на українську коренізацію, і на українізацію Сталін почав дивитися з підозрою. Спочатку сюди присилають Павла Постишева в Київ на посаду першого секретаря. Павло Постишев, який був робітником з росії, він був робітником спочатку. Ну, можна собі уявити за короткий час. В той час таки відкрилися соціальні ліфти для таких пролатарів, які не мали нічого, мали здобути весь світ. Це було можливо тільки в той час. Він і позував у вишитій сорочці, і люто ненавидів українізацію. Саме для цього його й прислали до Києва. І Постишев, і пізніше Каганович", – повідомив письменник.
"До цього були там багато, там маємо і Желахівки, і Дорогоманівки, але це не були офіційні правописи. Перший офіційний правопис вже з'явився за української директорії. Так, це був 1919 рік. І тоді цей правопис створювався Агатангелом Кримським і Іваном Огієнком. Пізніше цей правопис трішки відредагували, і ми маємо правопис 1921 року. Він мало відрізняється від правопису 19-го року. Проходить деякий час і Скрипник розуміє, що не може бути а українського правопису, який створений на базі правописів, які ще були за Української Центральної Ради. Це не була така дуже важлива стратегічна місія зробити український правопис, але вже за Радянського Союзу", – зазначила Тетяна Хоронжук.
"Письменник академік Гатангел Кримський вважав, що Скрипник дуже радикальний українізації. І коли прийняли цю скрипниківку в 28-му році, там була перевага в кілька голосів, там була ціла історія з тією скрипниківкою. Це було дуже важко зробити. Скрипнику це вдалося протиснути майже з таким тоталітарним способом. Скрипник вважав, що без цього правопису неможливо проводити українізацію", – зазначив Процюк.
"Скрипниківка – це був такий правопис, який намагався поєднати традицію мовлення західної України і східної країни. Багато науковців західної України, зі Львова, з Франківська також долучаються до формування цього правопису. Пізніше скрипника звинувачують у надмірних галицизмах, тому що він вводить правопис як обов'язкове оце пом'якшене ль, там лямент, лямпа і тому подібне. Хоч це не було притаманно для надніпрянськогої мови. Він також вводить в обов'язкове вживання літеру ґ", – додала дослідниця.
Конфлікт зі Сталіним і початок репресій
"Вони дуже ворогували. Це були справді затяті вороги. Коли пізніше там вже Сталін так описував свої спогади, що він десь там був біля Леніна, щось йому там ледь не радив. Навіть пізніше вже в 30-х роках малювали картини, ніби Сталін, Ленін радяться під час перевороту як то краще зорганізувати цю боротьбу. То Скрипник відверто в своїх спогадах говорить, що Сталіна там не було взагалі", – заявила Хоронжук.
"Скрипник був особисто знайомий з Сталіном і непогано. Ці стосунки були не дуже приязні. Сталін ніколи нічого не забував", – додав Процюк.
"Сталін плекав таку особливу особисту образу на Скрипника. Думаю, справді дуже хотів реваншу. Це було видно по тому, що він Скрипника собі лишив на десерт", – додала дослідниця.
Рік 1929. Сталін розправляється з опозицією всередині Компартії СРСР і починає реалізацію своїх божевільних планів. Пом'якшення, як в економіці, так і в національному питанні, згортаються. Починаються примусова колективізація та репресії. В Україні сфабрикований процес проти так званої Спілки визволення України. Повсюдні доноси, розстріли, атмосфера страху.
"Вже більша половину українських письменників були зламані страхом за власне життя і взагалі тотальним страхом, тотальною параноєю, тотальною недовірою, яка почала насаджуватися. Неможливо було ніде втікти. Зеров втікав в Москву. Знаходили, де би ти не був, в Казахстан втікав Антоненко-Давидович – знаходили", – зазначив письменник.
Утім Микола Скрипник продовжує гнути свою лінію. Через впертість та клиноподібну борідку отримує прізвисько Дон Кіхот.
"Скрипник, як камікадзе, чинив опір до останнього цьому", – додав він.
Як Скрипника довели до самогубства. У 1932 Сталін організовує в Україні голодомор. Скрипника все ще не чіпають, хоча петля довкола нього стискається все сильніше.
"Всіх тих людей, з яких він з яким він там працював, всіх також починають звинувачувати в якихось різних підпільних організаціях", – зазначила дослідниця.
Врешті одних уже репресовано, інші зі страху за власне життя раптово змінюють переконання і починають строчити доноси.
"Знаєте, є ж такий термін юридичний – доведення до самогубства. Так, Скрипник був міцний горішок. Тут не йдеться, що це був слізливий якийсь дідок, який плаче, що от таке все відбувається, який б'ється в істериці. Він пройшов тюрми, йому інкримінували різні злочини і так далі, і так далі. Він знав, що таке засудження до розстрілу. Це був такий почався прес на нього. Його постійно в 33-му році. І це й Андрій Хвиля, і Панас Любченко, його ті соратники спочатку по українізації, вони всі відреклися від нього, почали їхати в Москву, його здавати. Потім, до речі, Андрія Хвилю і Панаса Любченка розстріляли в 38-му році. Дуже важливий момент. І Постичева розстріляли", – зазначив письменник.
"Найгірший тонаступ був, коли його вже зняли з посади наркомоосвіти і коли його починають змушувати каятися прилюдно, писати різні листи, різні ледь не статті в газети", – зазначила дослідниця.
Як Скрипника довели до самогубства
У лютому 1933 Скрипника звільняють з посади наркома Просвіти УСРР. У травні пострілом в скроню вкоротив собі віку письменник Микола Хвильовий.
"До речі, коли Хвильовий 13 травня 1933 року закінчив життя самогубством, Скрипник сказав тільки, що вже коли Хвильовий застрелився, він також перестав вірити в партію. Це той, який казав: "Дайош психологічну Європу, геть московських задрипанок". Він дуже був подібний до Скрипника в своїх переконаннях. Чекіст Микола Хвильовий, український чекіст Микола Хвильовий, який, кажуть, любив носити на грудях червоний і синьо-жовтий бант. Я маю гіпотезу, що Скрипник втратив віру в партію, який вірив від маленького від підлітка. Він вірив в українство, але перестав вірити в партію. Не можна було сперечатися з партією, тому що він не хотів партії нашкодити, і він вирішив сам піти", – зазначив письменник.
7 липня 1933 Микола Скрипник застрелився. Трохи схибив і помирав в муках. Сталін вирішив познущатися над колишнім ворогом навіть після смерті. У некрологах від партії було написано, що самогубство – це акт малодухості. Молода дружина з сином спробували втекти від репресій до Москви. Не допомогло.
"До речі, другу дружину розстріляли в 38-му році, а сина забрали в дитячий будинок. Потім син загинув на фронті".
Українізацію одразу згорнули. Її місце зайняла тотальна русифікація. Змінили навіть правопис, щоб якомога більше наблизити українську до російської. Скрипниківка таки повернулася аж у 90-х роках XX століття.
Незнання історії не звільняє від відповідальності!
Читайте також: історія, що повторюється: як росія розвалювала Україну зсередини ще 100 років тому – "Машина часу".
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.