5 канал

Макаров: Треба повезти росіян в Абхазію, яка заросла лісом, після того як старший брат їх типу захистив

Відомий український телеведучий Юрій Макаров у програмі "ЗаЧай.com" на "5 каналі" розповів, що люди в Росії знаходяться у вакуумі, а інтелігенція ховає голову в пісок

ЛЮДИ НАСТУПНОГО ПОКОЛІННЯ НЕ РОЗУМІЮТЬ ВІДЧУТТЯ СВОБОДИ І ЗАБУЛИ ПРО ТЕ, ЯКА БУЛА ВИБОХОНЕБЕЗПЕЧНА СИТУАЦІЯ ПРИ РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

Доброї ночі. Чаюю з Юрієм Макаровим. Про нього стількинаговорив у новинах Віталій Гайдукевич, що я вже навіть і не буду.

– Після того, що сказав Віталік, я взагалі не знаю як поводитися…

– …як "людина-пам’ятник"…

– …Та як потрібно відповідати.

Ти пригощайся, Юрію, чаєм. Я ж не даремно казав – як "людина-пам’ятник", а можна як ще щось більше, ніж пам’ятник. От зараз у мене є одразу короткі запитання до Юрія Макарова – "людини не пам’ятника".

Ага, є такий на Росії.Так, авін хто?

– Та гадки зеленої не маю. Ти розумієш, це тут я Макаров, а в Росії Макаров – це прізвище, як у нас там Кравченко і Шевченко.

Кажуть, погані в нас прізвища.

– Ну, у тебе якийсь свій асоціативний ряд. Як Штірліц сказав, що мати в Німеччині прізвище Мюллер – все одно що не мати ніякого. Так що, що там у них за тим парканом діється...

Добре, я чому згадав, що на Росії, бо там зараз "октябрьскіє", які чомусь, по шизофренії, є в листопаді. А у нас 7 листопада так тихо і спокійно пройшло.

– Хвилиночку, я сьогодні о п'ятій вечора раптом схаменувся, що сьогодні ж 7 листопада. І я відчув такий кайф. От людям трохи молодшим це неможливо пояснити, відчув таке полегшення. Тобто насправді люди наступного покоління не розуміють цього відчуття свободи, як ті, кого трішечки це зачепило. Вони добре кайфують, і цей кайф буде до кінця днів.

Це в нас буде кайф, але ми маємо тепер з кожним днем, кожним роком все більший контраст. На Росії, у Москві сьогодні, бачив, що робилося?

– Я бачив фото.

Без фото, ось це сьогодні.

Тобто, всю цю реконструкцію, з усіма беріями, з усіма тими голосами від радянського інформбюро – це все сьогодні в центрі Москви, а у нас така тиша. Чи це означає, що ми вже все-таки остаточно з того "совка" втекли? Чи може бути при реставрації контрреволюції повернення до цього?

– Я думаю, що може і воно просто спить. Тому що це спокуса простих рішень і спокуса простого життя. Тим більше, що людям, які розповідають, як воно насправді було, зазвичай, не вірять. Оце як – я не знаю, наскільки коректна ця паралель – коли приїздять з мусульманського світу до першого світу. Там перше покоління не може "надихатися". Друге покоління починає трохи сумніватися, чи у нього не всі ліфти соціальнівідкриті й так далі. А третє покоління починає бешкетувати, тому що повертатися до цього нібито ісламу, ісламського світу який, насправді, для них уже уявний. Вони вросли в це, живуть цим штучним міфом, як у нас досі живуть міфом про комуналку, копійки й дешеву смачну ковбасу. От треба було б, десь, може в холодильнику, зберегти радянську ковбасу і потім давати по шматочку. Хоча, насправді, навіть не це важливо. Ковбаса плюс газета "Правда".

Так вона якраз і була там, у цій ковбасі.

– Ні, там був туалетний папір, ти не плутай. А газета "Правда" була замість туалетного паперу. А ще програма "Время" і найбільший кайф, насправді, це отой радянський натовп. Вони самі по собі ізольовано існували. Ну, люди як люди, але дуже зіпсовані квартирним питанням. От розумієш, я йду містом і бачу: йде дівчина, красива-некрасива – немає значення, але вона йде й посміхається. І це норма поведінки. Вона посміхається сама до себе. І це та річ, яка свого часу була абсолютно неможливою. Ти мав тримати обличчя, бо якщо розслабився, то ти або придурок або іноземець. Тоді іноземців вираховували дуже швидко, зараз це фактично неможливо, тому що всі такі. Знову ж таки, люди забули, яка була вибухонебезпечна ситуація скрізь – у магазині, метро, на вулиці, роботі. Люди "вибухали" й починали сваритися, створюючи гармидер, на рівному місці. Тому що всі трималися в такому собі радянському тонусі.

ЦЕ СУТО РОСІЙСЬКА ТРАДИЦІЯ, КОЛИ ІНТЕЛИГЕНЦІЯ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, СІДАЄ НА КУХНІ Й ПОЧИНАЄ РОЗМІРКОВУВАТИ ПРО ДОЛІ СВІТУ

Я хочу ще один момент на Росії проаналізувати, бо він же не тільки ось це "победобесие" , таке відчуття, що наші агресори-сусіди будуть вибудовувати тисячолітній рейх на цій ідеї сталінсько-жуковської концепції "Великої Радянської".

– А у них немає, в принципі, крім Івана Грозного, реперних точок.

– Так вони тепер кажуть, що Грозний сина не вбивав, за це тепер можна дістати, пам’ятник йому ставлять, при тому, що нібито історики вже все розказали. Зокрема, про те, як Грозний правив. Вони мости роблять, такі от "садо-мазо" в Пітері.

– Ти маєш на увазі цей міст Кадирова?

– Оцей "садо-мазо" – це що? Це політика чи що?

– Ні, це безумовно частина ментальності. Тільки коли еліти й влада потурають цій частині ментальності. Слухай, психи є скрізь. Психи є й у нас. Але ти ж знаєш, що у тій же нашій з тобою улюбленій Америці і там є якісь навіжені, які не вірять, що американці висадилися на Місяці і таке інше. І питання не в тому, яким чином вони можуть вийти на поверхню і стати мейнстримом. Це якраз воно, коли мийник машин стає Моторолою – це і є ідеал цього світу.

– О, про цього дядька ми ще окремо поговоримо. Я зараз хочу не лише про ці пам’ятники поговорити. До 1721 року це залісся називалося Московією, на всіх картах. І тільки за наказом Пєті Першого, який все крав, поїхав у Європу, подивився і почав все красти, вони крадуть і у нас, написали штучну історію і взяли назву "Русь".

Ні, ми ж ніколи Росією не називалися.

– Ні, але "Русь". Вони ж на цьому грають. І от коли тепер, на 7 листопада вони відкривають пам’ятник біля Кремля, то виникає якийсь шизофренічно-когнітивний дисонанс в Україні. Ось альтернативна версія відкриття цього пам’ятника, якого я тобі покажу, і ми потім поговоримо.

– Мазепі неодмінно. Тому що Мазепа долучився до конструкції цієї "машини". Хто Петрові Першому сконцептував цю його імперію?

– Феофан Прокопович.

Так, Данило Ростовський, Феофан Прокопович і, безумовно, Іван Степанович. Тому що це була освічена верства серед цих, у принципі, неосвічених людей.

– Але коли, зараз вони ставлять питання "Що таке Москва?" От князь Володимир точно відповів би на це запитання. Невже у такої великої нації, яка пишалася тим, що породила у ХІХ-ХХ столітті цілий пласт культури, яка мала вплинути на весь світ, докотилася от до такого ідіотизму. Тобто, поставити князю київському пам’ятник і кричати, що це наша історія.

– "Дотрахалися до мишей" це називається. Перепрошую, в Росії є свої люди, не знаю, скільки їх там, і вони так звикли, а це, до речі, суто російська традиція, коли інтелігенція ховає голову в пісок, сідає на кухні й починає розмірковувати про долі світу. У мене практично припинилися контакти з друзями у Росії, але те, що доноситься час від часу з-за паркану, це те, що вони потроху йдуть у внутрішню еміграцію і вважають, за винятком там кількох так само світлих людей, які почуваються у вакуумі, і часом їх теж "пробиває". Навіть найсвітліших, тому що не проп’єш. От ментальність не проп’єш.

КОЛИ РОСІЯН ПРИВОДИЛИ У КОНЦТАБІР І КАЗАЛИ "ДИВІТЬСЯ", ВОНИ ВІДВЕРТАЛИСЯ, АЛЕ ТИМ НЕ МЕНШ, ДИВИЛИСЯ

– Юро, а ти особистий ворог Путіна тепер, так?

– Хто?

– Ти.

– Я – ні. Це Путін мій особистий ворог. Я не переконаний.

– А я можу довести тепер інакше. Цей карлик з NBA, який грає за NBAКремль, разом з Мєдвєдєвим бігає під столом, то він дуже злопам’ятний, недаремно ж в нього було поганяло "Моль". Так от, я впевнений, що одним із перших глядачів фільму, який ти не знімав, а лише озвучував, була ця "Моль". Ось фрагментик.

– А, ти маєш на увазі "Ху із містер Путін?"

– Так.

– От, він один із перших, хто побачив цей фільм.

Знову ж таки, не хочу на себе ковдру тягнути. Це чудовий, класний і безстрашний Валера Балаян.

– Але ж не тільки він. Всі, хто до цього залучився, є в персональному списку Путіна.

Я, як кажуть, моєю колишньою першою мовою, "почту за честь". Тим більше, знаєш, я навіть на фронті не був. От коли ти маленький хлопчик і готуєшся, ти хочеш, плекаєш свою маскулінність, а коли час приходить виявляється, що ти вже втратив, у тираж вийшов і за фізичними особливостями не проходиш. Тим не менше, мені дуже приємно.

– Ну, в партизани йти можна.

Так. Мені дуже приємно, що бодай на цьому фронті, принаймні, мені хотілося б тішити себе, що я доклався.

– Здавалося, що після таких фільмів, як цей, а їх декілька таких, що виринули одночасно з тими вірогідними публікаціями, світ мав здригнутися, побачивши "Ху із Адольф Путін", але того не відбулося.

Ти пам’ятаєш Муаммара Каддафі?

– Так.

Диктатор, який дозволяв собі все що завгодно. Він влаштовував атентати в першому світі десь там у клубах, дозволяв собі підривати літаки. І з ним все одно за ручку продовжували вітатися, аж доки…

У Маріїнці що стояло? Шатро Муаммара Каддафі.

У Маріїнці, так. У нас ці принципи ще якось формуються і ніяк не сформуються вже протягом 25 років. Але перший світ цілувався з Муаммаром Каддафі, перепрошую.

Я про Путіна знову ж таки. От, дивись, це кадри третього рейху.  Це мільйони. І ці мільйони високоосвічених німців після Гітлера, почали верещати одне і теж "ми не знали, ми його не підтримували, ми були у внутрішній еміграції", як ти щойно сказав про цей інтелігентний російський 1%. А що будуть кричати нам росіяни після Путіна? Теж будуть кричати, що ми брати й ми ніколи його не підтримували?

Ти знаєш, ситуація принципово різна. Тому що колись, якщо були ЗМІ, то вони були під контролем влади. І, до речі, про це не дуже приємно згадувати, але перше у світі телебачення запустилося у Німеччині, а друге вже у Британії. Так що Німеччина, крім усього іншого, ще й започаткувала телебачення як вид колективного «оболванивания». Але тоді не було альтернативи. В Радянському Союзі приблизно те саме. Коли не було ксероксів, але була машина, яка називалася «Era», і на кожну копію потрібно було брати окремий підпис. Зараз ніхто навіть цього не пам’ятає. В окремих науково-дослідних інститутах стояв цей ксерокс, завбільшки з кімнату, і для того щоб зробити копію, потрібна була візочка. А тепер цієї відмазки вже немає. Перед тобою великий світ і цей інтернет, поки що, не вимкнули.

– Тобто росіяни вже не зможуть відмазатись так, як німці під час плану Маршалла?

Ні, коли їх водили за руку, приводили у концтабір, казали "дивіться" і вони відверталися, але тим не менш, дивилися. А сьогодні чи завтра довелося б вести не лише в Донбас, хоча, у Донбас було б дуже корисно.

– Від Широкино і на Північ.

Так, і в інших регіонах. Треба їх повести в Абхазію, яка заросла лісом, після того як старший брат їх типу захистив. Можливо в Алеппо.

– І що зробиться тоді в голові росіянина?

Ну не знаю, може у когось щось і зробиться. Тим паче у Німеччині, ти ж пам’ятаєш, цю знамениту фотку, коли всі зігують і тільки один стоїть. У нього через це були серйозні неприємності, він сидів у таборі, я не пам’ятаю, що далі з ним сталося. І от там є якийсь відсоточок, що не стріляв і не брав у цьому участь.

– Колективного покаяння ми дочекаємось?

Ти знаєш, чесно кажучи, можливо, у тебе ось один досвід травматичний, а у мене інший досвід травматичний. І коли я згадую про своє коріння російське, там Ярославль, Петербург..

– Я думав, болгарське.

Ні, в мене коктейль, перепрошую. Мій рідний дід служив у Семенівському полку. Він залишив шикарні мемуари, які є в інтернеті на десяти ресурсах.

А другий дід служив у Російській церкві, так?

У Софії, потім в Луганську і Києві, також короткий час служив у Володимирському соборі.

– Тобто, фактично, твої обидва діди були носіями "русского мира". А їх онук "отщепенец". Ти національний зрадник?

Ну, от перший, той що Ярославський, він єдиний раз був в Україні. На фронті Галичини, коли була Перша світова, де його вдруге поранили. А другий дід, мамин батько, він із Запоріжжя – Олександрівська. Це було специфічне виховання, що якось витісняти з себе українця, але там були якісь дуже глибокі сентименти й це означає, що до кінця воно не викорінюється.

РОСІЙСЬКА ЦЕРКВА, ВІДКОЛИ ПЕТРО ПЕРШИЙ СКАСУВАВ ПАТРІАРШЕСТВО І ВВІВ СВЯЩЕНИЙ СИНОД – ЦЕ ВЖЕ НЕ ЗОВСІМ, ПЕРЕПРОШУЮ, ЦЕРКВА

– Дуже цікаво, що ти згадав про діда-козака, який був у руській церкві, бо у мене є ще один такий цікавий момент. Я от дивлюся, що у них зараз відбувається, і навіть не знаєш – плакати чи сміятися. Я говорю про ознаки "православного талібану", який ми спостерігаємо на Росії. Найсвіжіша "шиза". От пам’ятаєш, "плаваючий мангал" поплив атакувати Сирію.

Ти маєш на увазі "Адмірал Кузнєцов"?

– Так, "плаваючий мангал", там правда дрова з мазутом закінчилися. Там найцікавіше те, що вони розказують, слухай. (Відео) «Живу, как в Раю: молюсь, читаю и постоянно общаюсь с экипажем.», – сообщил Сергий. И, отметив, что так же ведет работу по борьбе с корабельной руганью. Кроме того, протоиерей попросил прислать при удачном случае дополнительные нательные крестики» Уявляєш собі, протоієрей російської православної церкви, з класичним російським прізвищем Шерфетдінов, перший, який на оцей "плавучий мангал" пішов, каже, що закінчились хрестики, але при тому він бореться з тим, що всі "матеряться".

А ти знаєш, чому хрестики? Не знаєш. Я не пам'ятаю, мені хтось з френдів написав, що виявляється там згущене молоко. Великий запас згущеного молока.

– І що?

На кораблі дуже хочеться солодкого, але згущене молоко не в пакетах, а в залізних бляшанках як колись було, і їх немає чим пробивати.

– А хрестиком зручно?

Так, і виявляється, хрестиком зручно відкривати. Ну, це таке, що не вигадаєш.

– Добре, Юро. Ми вчора, наприклад, дивилися, що попи на заняттях вивчають, як правильно стріляти з кулемета на БМП. Зараз ми дивимося, як попи їдуть бомбити Алеппо з авіаносця, дитячі школи й так далі.

Ця церква, на жаль. Оскільки у мене дід був священиком, потім йому не дозволяли служити, але йому важко було, і він весь час намагався бути при церкві. Він навіть колись працював у митрополита, потім був старостою нашого Володимирського собору в Києві, певний час. Тобто я це знаю з дитинства. І його це середовище, звісно, що воно його пригнічувало страшенно, але російська церква, відколи Петро Перший скасував патріаршество і ввів священний синод – це вже не зовсім, перепрошую, церква.

– Це інституція.

Так, це одне з міністерств – це державна інституція. І коли потім Йосип Віссаріонович повернув церкві частину її легального існування і ввів патріаршество, то так само патріархи були підпорядковані відповідному відділу ЦК.

– Це відомо, але я зараз про простих людей, які вірять, що все що відбувається, це і є духовні скрепи.

Ну, їх треба пожаліти, нещасних.

– А чого я маю жаліти тих, хто вбиває, наприклад, дітей в Алеппо і вважає, що це духовні скрепи у продовження захисту Батьківщини.

Ну, ти ж християнин.

– Так, але ж Христос з мечем прийшов.

Так, от ти однією рукою можеш мечем, якщо є така можливість…

– А другою хрестиком відкривати банки згущеного молока.

Так, але все одно, пожаліти, тому що вони бідні, убогі, хворі, нещасні люди. Вони просто навіть не підозрюють, наскільки вони бідні, убогі, хворі та нещасні.

ЧОМУСЬ В УКРАЇНІ ЗДОРОВІ СИЛИ ОРГАНІЗМУ ВИЯВИЛИСЯ ПОТУЖНІШИМИ, НІЖ У РОСІЇ

– Я б у це повірив, якби не побачив канонізацію Мотороли, про якого ми вже згадували. Тобто людина з класичними олігофренічними ознаками на обличчі, її кар'єрний і інтелектуальний ріст – це мийник машин у Ростові. А тепер, кажуть, що потрібно розглянути питання канонізації. Тобто, це вже щось трошки інше. Ось пишуть "РПЦ может причислить Моторолу к лику святых". Тобто, лікар з України тролив їх, а вони реально говорять, що "рассмотрят". Це як світ і антисвіт, матерія й антиматерія.

Ну, виявляється, що вся ця селекція, яка відбувалася, від'ємна. Напевно, у них резистентність організму менша, тому що, перепрошую з українцями теж робили таке, що починаючи ще від окупації, яка тепер називається офіційно громадянська війна, потім один голод, потім другий, потім війна, партизанка, третій голод і потім тиха така селекція. Чомусь тут здорові сили організму виявилися потужнішими, ніж там.

– Є війна і є її жертви, але ніхто не може ніколи підрахувати кількість жертв інформаційної війни. Я просто приклад наведу. Хто як хоче називає "ДНР" чи "ЛНР".

ОРДЛО мені більше подобається.

– Дивіться, ось це є Ясинувата, окупована територія. Залізничники тримають плакат "Мы не хотим в Украину" – це на мітингу, де вони вимагають, щоб їм виплатити платню від України. Це "ДНР" так званий. А тепер фото з Луганська "луганчанам не нужны нахлебники из Евросоюза". Це виліковне чи ні? От, уявімо собі, що десь за пару років вони повертаються в лоно єдиної держави.

Ти знаєш, частково. Тому що частина з них буде скрипіти зубами, а частина дуже швидко переорієнтується, і теж буде говорити, що ми ж не знали.

– Як німці у 50-х роках.

Так. Розумієш, Донбас дуже різноманітний, причому там два сусідні містечка, в одному є великий завод, у другому немає заводу. Там, де був великий завод, там було і конструкторське бюро, і склад робітників вищої кваліфікації, там і мізки трохи одні. А сусіднє містечко, де шахта, там все дуже і дуже строкате.

– А Ворошиловград чи Луганськ у твоїх спогадах дитинства який?

Я там був, після того як ми звідти поїхали. Мені було тоді шість чи сім років, і відтоді ми не поверталися. А я був буквально кілька років тому, коли там була презентація моєї книги. Я пішов на те місце, де стояв наш будиночок. Це в центрі Луганська, вже приватний сектор. Знаєш, починаєш ходити й питати, у людей, а що тут було на цьому місці. Минуло п'ятдесят років, і люди кажуть "ти знаєш, на цьому місці жив якийсь священик, дуже добра була людина, що допомагала всім". Це така історія, яку не вигадаєш. Тобто і там люди різні. Між іншим, там була колись філармонія, мама там співала, був симфонічний оркестр і люди ходили на концерти. І я туди приїздив і спілкувався з людьми.

– І не міг собі уявити, що ці люди раптом стануть носіям пропаганди?

Ну, ті люди, з якими я спілкувався, так і залишилися людьми, і вже тут в Україні. Ну, Олена Степова, тобі відома, напевно. Вона не з Луганська, а зі Свердловська, але тим не менш Луганська область, і настільки світла людина. Там багато людей які звідти евакуювалися. Олена Степова пише, що "я до Луганська більше не повернусь". І це якийсь такий крок, коли людина довгий час сподівалася на повернення до того життя, а тепер виявляється, що вже ні.

– Додам тобі краплинку чаю й краплинку усмішки, хочеш? У цьому ідіотизмі можна знайти щось смішне. Я подивився, як у сусідньому Ростові звідки оцей "святий Моторола" прийшов, там зробили такий собі своєрідний вечір пам'яті Мотороли. І я хочу фрагмент показати. Це відео зробило мій день, а тобі має зробити твій вечір. (відео) У рамках фестивалю "я люблю Рассию" винесли прапорець, оцей пацанок у формі під "Катюшу" крутиться на голові. І цей номер присвятили Моторолі. Розумієш, мені це відео зробило день. Але нехай там років двадцять, що скажуть наші нащадки дивлячись таку хроніку цих подій? І що скажуть нащадки Путіна?

Ромо, знову ж таки, я намагаюсь якомога менше думати про те, що з ними буде. Вони самі обрали. У них була можливість тисяча сто п'ятдесят разів собі зробити добре. До речі, я не прибічник того, щоб всі нормальні люди з Росії переїжджали до України, але вони, маючи всі можливості налагодити якось інакше своє життя, обрали те, що вони обрали. Це, перепрошую, їх вирок.

– От, я погоджуюсь. Цей вирок був для мене ще з дитинства незрозумілим. Коли Сталін таки подох, і оці люди в його таборах встали у великі черги й плакали, прощаючись зі Сталіним. На цих трьох крапках мусимо завершувати. Я дякую тобі за можливість поспілкуватися.

Та й я тобі дякую.

Роман Чайка, "5 канал" 

Попередній матеріал
20 тисяч посадовців виправили свої декларації - НАЗК
Наступний матеріал
Заявами про "українських диверсантів" ФСБ залякує жителів Криму - Тандіт

Макаров: Масового каяття росіян за злочини Путіна не буде – "За Чай.com"

Головатий: Лідери політсимпатій українців як були агентурою Кремля, такими й лишаються - "За Чай.com"

Відкриття пам'ятника київському князю Володимиру в Москві – в соцмережах не вщухають обговорення

Химич: Наша "жива" історія сильніша, ніж інформаційна війна та московська пропаганда - "За Чай.com"