Людина-революція: Пам'яті новатора української авіації Балабуєва

Петро Васильович Балабуєв – визнаний у світі конструктор авіаційної техніки. Його ім'я назавжди поєднано з підприємством "Антонов", яке він очолював із 1984 до травня 2005 року. До дня народження Петра Васильовича ділимося спогадами його друзів, співробітників, або, як він сам говорив, соратників

Спогади Олега Богданова, радника президента ДП "Антонов", заступника генерального конструктора з перспективного проектування: "Петро Васильович - це був згусток енергії, вогонь, це вулкан"

радника президента ДП 'Антонов' Олег Богданов

– Петро Васильович – це був згусток енергії, вогонь, це вулкан, це непосидюча людина. Він буквально рвався завжди, це людина дії. Як директор заводу, я пам'ятаю, він буквально рвався до якоїсь додаткової роботи. Він якось прийшов і каже: "Я бачу у вас тут проблеми з експериментальними роботами, давайте подумаємо, що можна зробити". І я скажу, що він буквально за рік зробив революцію в цьому, він буквально все так змінив, що ми почали отримувати моделі, стенди в два-три рази швидше, ніж було до того. 

– Я був присутній особисто і поруч був з Петром Васильовичем і Горбачовим, коли Горбачов вперше оглядав літак АН-124. У літаку, коли було організовано для нього показ, Петро Васильович з його енергійністю намагався довести йому, що потрібно зробити, чим нам треба допомогти. Я як сьогодні пам'ятаю: він стоїть з указкою біля плакатів, які ми там розвішували, а позаду стоїть міністр авіаційної промисловості, намагається вихопити у нього указку і сам щось розповісти Горбачову. Петро Васильович зробив такий різкий рух, розумієте, не заважай мені!

– Взагалі, я вам скажу, він був людиною, яка завжди працювала. І він любив людей, які працюють, але з іншого боку ті, хто працював погано були для нього як вороги, а якщо хтось допускав щось проти фірми, я наприклад, пам'ятаю, що він прилюдно на виставці сказав міністру: "Я не потисну вам руку, тому що ви виступили проти нас". Ось так. З міністром так обійшовся навіть, він не соромився.

– Оскільки він завжди такий енергійний був, ось, знаєте, коли зустрічаються друзі, то поплескують по плечу. У Петра Васильовича було інше – він підійде до тебе і так ось кулаком в плече як вріже і це у нього був дружній такий жест, розумієте, що ось він тебе приймає як свого.

– Найважливіше, що він зробив – це він створив авіакомпанію, яка принесла нам гроші, можливість працювати, жити, і вона сьогодні приносить більшу частину заробітку для всього колективу, це ось авіакомпанія, яка почалася з бесіди Петра Васильовича з Горбачовим, наполегливої бесіди в літаку "Мрія", коли їх там закрили.

– Він будував Ан-22, будував у Ташкенті, потім проводилися подальші випробування, це все проводилось на його плечах. Ан-124 – Петро Васильович був основним організатором, він координував роботу всіх заводів, які брали участь, а таких заводів було близько 800, які брали участь у створенні цього літака. Звичайно, на його плечах все це лежало. "Мрія", яку він назвав саме так, як йому хотілося назвати. Якби не ця його енергія, його організаційні здатності, ми б його і не створили, це тільки завдяки Петру Васильовичу, його енергії, його здатності об'єднати всіх людей, зібрати і вже при розваленому Союзі зуміти загітувати всіх, що потрібно вкласти кошти, створити, що ця машина потрібна.

- Він зберіг колектив, він, в якійсь мірі повернув в нових умовах, побудував всю роботу колективу, створив авіакомпанію, яка заробляє, створив підрозділ, який обслуговує всі наші літаки по всьому світу. Він власне першим зрозумів, що уряду нам вже дати немає чого, і ми почали шукати роботу з партнерами. Він провів колосальну роботу з Іраном і Іран пішов на партнерство з нами, і ми створювали АН-140 разом з ними, це для нас була дуже велика підмога. Потім з'явився Китай.

Спогади Олександра Галуненка, Героя України, пілота-випробувача ДП "Антонов": "Якби не воля Петра Васильовича, його організаторські здібності, я сумніваюся, щоб наша авіаційна промисловість України збереглася"

Герой України, пілот-випробувач Олександр Галуненко

– Петро Васильович Балабуєв потрапив на період, так би мовити, перебудови, розвалу Радянського Союзу, становлення нашої держави і, природно, проблем у країні було дуже багато. І наші керівники, правителі не звертали уваги на авіаційну промисловість і якби не ентузіазм, якби не воля Петра Васильовича, його організаторські здібності, я сумніваюся, щоб наша авіаційна промисловість України збереглася.

– Петро Васильович мав, як то кажуть, чуття. Чуття таке, що це вже був період перед розпадом, хоча Радянський Союз існував і все ніби нормально, але він вже розумів, що якісь рухи пішли і тому, щоб зберегти авіаційну промисловість України, потрібні були якісь інші джерела фінансування нашого підприємства. Створений нами такий дивовижний літак, як Ан-124 "Руслан", вже серійно випускався, вже серійно експлуатувався у військових частинах і це був дуже гарний літак. Він був призначений для військових цілей, але "Руслан" так створювався, що можна і звичайні цивільні вантажі перевозити. Значить, побудувати для себе або взяти гроші у держави, так само просто його не побудуєш, щоб для себе і створити авіакомпанію, яка б працювала, літала, перевозила вантажі і заробляла гроші, тобто якесь додаткове фінансування, крім державного. Ось, цю ідею він виношував. Було таке становище в Радянському Союзі, хто замовник, а замовник Міністерство оборони, той і власник цього проекту і ми, творці, не маємо права навіть ось такий літак "Руслан" мати у себе.

У 1989 році керівництво тоді Радянського Союзу і Горбачов повинно було прилетіти до Києва для контролю вищих органів. Подзвонив Щербицький і сказав, що у нас же є "Мрія". Дуже важливо, потрібно її перегнати в Бориспіль, бо прилітає Михайло Сергійович, і потрібно показати досягнення України, а це все таки серйозне досягнення. І Петро Васильович цю справу виконав, але він уже мав свій план. Раз така справа, до Горбачова так просто не потрапити з питанням, з яким він ходив по міністерству, тому він використав цей момент і підготував, скажімо, авантюру таку. Завісив вантажний відсік плакатами. Він розумів, що з Горбачовим супроводжуючі особи і охорона, тому була дана команда, – а я ж, як командир на "Мрії", – якимось культурним способом відсікти інших і сказати, ну щось там таке, а там же у нас двері і трапа одна єдина. Завданням Петра Васильовича було запросити їх у вантажний салон. Коли пройшли Михайло Сергійович, Раїса Максимівна, Щербицький, Шевченко, то я дав команду, підняти трап, на нього вже не влізеш ніяк, ну, охорона забігала там, шукала інший вихід, але його не було. А там у спокійній обстановці Петро Васильович почав доповідати. Була підготовлена його промова про те, що авіаційна промисловість існує за рахунок бюджетних коштів, а коштів виділялося все менше й менше. Тому ось є "Руслани", і Петро Васильович попросив дозволу у керівництва країни нам придбати собі свою ж розробку. І друге, що б держава дала кредит на виготовлення цих літаків, а ми, літаючи, будемо заробляти і знижувати навантаження на бюджет. На що Горбачов сказав: "А чому б і ні".

Петро Васильович Балабуєв
/
Петро Васильович Балабуєв
/
АН-124 'Руслан'
/
АН-225 'Мрія'
/

Спогади Михайла Харченка, директора авіатранспортного підрозділу ДП "Антонов": "Він фанатично був відданий своїй справі"

директор авіатранспортного підрозділу ДП 'Антонов' Михайло Харченко

– Всі знаєте біографію Петра Васильовича, це важкі повоєнні роки, отримання освіти в ХАІ. Він фанатично був відданий своїй справі і приблизно команду керівників, однодумців, які були навколо нього, компонував за таким же складом характеру – фанатично до кінця відданим справі.

– Можна розповісти нескінченну кількість прикладів, де тільки його енергія і його авторитет на найвищому рівні дозволяли вирішувати проблеми. Унікальна транспортна операція на літаку Ан-22, коли ми з Ташкента доставляли елементи крила літака Ан-124, який будується в Києві. Аеродром "Святошин" – маленький, дозволена посадка тільки одним курсом, з боку Окружної дороги. Веземо перше крило на Ан-22, погодні умови такі, що сісти за вітром з боку Окружної дороги не можна, потрібно сідати тільки з міста, а інструкція аеродрому це забороняє. Потрібно уявити енергію Петра Васильовича, щоб він ось цих всіх чиновників, причому накладався режим великої секретності, щоб ніхто з жителів Києва не побачив цього велетенського монстра Ан-22 з крилом на спині… Але він протягом години вирішив з усіма ці питання і отримали дозвіл сісти на Ан-22 з боку міста, привезти вчасно крило і не чекати з моря погоди, а вже швидко крило ставити на готовий фюзеляж і продовжувати збірку літака.

– Я вам розповідав, все дослідне, все нове… Ми за рік провели державні випробування, літак був запущений в серійне виробництво – це просто дивовижно. У цьому натиск, енергія і найголовніше підбір команди своїх заступників і всіх… А характер його, я думаю, сформувався в ті важкі роки, коли він був главою сім'ї в родині, де не було батька, післявоєнні роки загартували його. Більш відданої до фанатичності людини в авіації я не зустрічав. Я щасливий, що мені доля подарувала можливість з ним працювати.

Спогади Сергія Бичкова, головного інженера – технічного директора ДП "Антонов": "Він на прикладі пасажирського літака Ан-148, де він був генеральним конструктором, головним конструктором, він передбачав, що такого літака в Радянському Союзі і в країнах ближнього зарубіжжя, пасажиромісткістю на 70-80 пасажирів, немає. І завдяки йому був створений саме такий літак"

технічний директор ДП 'Антонов' Сергій Бичков

– Я прийшов на наше підприємство так само, як і Петро Васильович, після закінчення Харківського авіаційного інституту 1969 року і відразу, так пощастило мені, що я очолив один з новітніх напрямків – це імпульсна обробка металів, тобто енергія вибуху. В цей час Петро Васильович був директором заводу, я прийшов і розповів йому про цей напрямок. І він відповів: "А хіба це можна не підтримати, це ж нова ера, нове відкриття". Він настільки вловив момент, що новий технологічний процес розвиває конструкторську думку, ось ці слова, які мені запали в душу. Дійсно, як би ми не проектували, але без застосування нових технологічних процесів, нових матеріалів, неможливе створення новітніх літаків і новітньої сучасної авіаційної техніки.

– Ви пам'ятаєте, був випадок, невдалий політ був в Омську, і Ан-70 зазнав невелике руйнування. Він викликав мене і головного технолога Павлова і каже: "Завтра на ранок підготуйте графік відновлення цього літака, він повинен продовжувати літати". Ми цілу ніч складали графік, склали. Цей невдалий політ стався в лютому, ми склали графік, що літак може піднятися в повітря, в кращому випадку, у жовтні цього року. І коли ми йому доповідали по графіку, він подивився, тут же перервав наш виступ і сказав: "Літак злетить 5 червня" і перекреслив наш графік. Літак злетів 6 червня. Розумієте, так?

– Літакобудування, у всій світовій практиці, треба відчувати, де вільна ніша буде в найближчі роки. Саме вільна ніша з точки зору довговічності експлуатування літака. Він на прикладі пасажирського літака Ан-148, де він був генеральним конструктором, головним конструктором, він передбачав, що такого літака в Радянському Союзі і в країнах ближнього зарубіжжя, пасажиромісткістю на 70-80 пасажирів, немає. І завдяки йому був створений саме такий літак. І в світовій практиці, і в Південній Америці, і в Європі, і на Далекому Сході, і на Близькому Сході не було такого літака, і тільки після нас з'явився в Бразилії, з'явився в Канаді аналогічного типу літак.

Євгенія Китаїва, 5.UA

Попередній матеріал
Найвпливовіша жінка з Габсбургів: Австрія святкує 300-й день народження імператриці Марії-Терезії
Наступний матеріал
Розмір має значення: тренди на тату-2017 та як не помилитися із майстром