5 канал

Піаніст-віртуоз Євген Хмара: В дитинстві я спалив загальний коридор на три квартири

Український музикант Євгеній Хмара у студії "5 каналу" під час онлайн-конференції розповів про плани на майбутнє, новий альбом, дитинство та мрії

НОВИЙ АЛЬБОМ – ОДКРОВЕННЯ ГЛЯДАЧАМ, ВІДКРИТТЯ ДУШІ НА 100%

–  Ми знаємо, що зараз ви готуєте реліз нового третього студійного альбому WhitePiano. Розкажіть трошки про це. Що найбільш цікаве чекає ваших слухачів?

–  Так, це вже третій альбом. Я так скажу – завжди страшно, коли випускаєш перший альбом. Тому що ти думаєш, а чи вдасться другий альбом краще. Але це вже третій альбом, який відрізняється від перших двох тим, що в ньому немає оркестру, є лише рояль. Для мене - це одкровення глядачам, відкриття душі на 100%, як я бачу цей світ. Я можу говорити музикою, і, звісно, своєю музикою в альбомах я і говорю. Тому для мене це на 100% одкровення душі.

– А що стосується вашого весняного шоу "Колесо життя". Чого очікувати, що нового, чи будуть якісь дуети з відомими виконавцями?

–  Шоу відбудеться весною, 9 березня, у Києві. Ми уже в активній фазі підготовки. Лише кілька днів тому мали першу масштабну репетицію з симфонічним оркестром, це 60 чоловік. Музика написана, музика аранжована. Наступний етап підготовки – це поєднання симфонічного оркестру з рок-складом музикантів. Тому що ті, хто був на моїх попередніх шоу «Знамення» та Pianovesusdubstep побачили, що дійсно, досить багато в моїй музиці року. І нове шоу не буде винятком. Воно буде відрізнятися, у ньому буде шоу барабанщиків, а в Києві, звичайно, буде дехто з зіркових гостей. Поки ми не будемо відкривати цю завісу. Хай буде інтрига. А наш тур згодом продовжуватиметься містами України.

– Де проходитимуть концерти, можна переглянути на вашому сайті, так?

–  Я можу коротенько сказати. Ми почнемо зі Львова, потім Хмельницький, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса.

–  Чи охоче ви навчалися музиці у дитинстві? Хто помітив ваш талант найперше і порадив розвиватися далі?

–  Складно відповісти на ваше питання. З самого дитинства у мене дійсно був потяг до музики. Я дивився різні відео по телевізору, направляв на себе ліхтарик, у мене були іграшкові кнопки і я уявляв, що я виступаю. Батьки це, напевно, бачили і віддали мене до музичної школи. Оскільки за віком я був зовсім маленький, мені було 6 років, мене взяли не до першого класу, а в "нулівочку", а коли я вже пішов у перший клас звичайної школи, тоді й потрапив до першого класу музичної школи.

–  Чи був у вас хтось в родині, хто займався музикою? Чи ви перший у цьому?

–  Професіоналів не було,проте хобі мого тата – це гра на барабанах, мама також у дитинстві ходила до музичної школи, але професійних музикантів немає. Втім, я знаю точно, що моя прабабуся була професійним музикантом, вона викладала музику - саме гру на фортепіано.

–  Чи цікаво вам було, як дитині, займатися музикою? Чи у вас дійсно був потяг до цього, чи може ви сприймали це більше як хобі?

–  Це було більше ніж порада батьків, тому що у них завжди є поради, як і що робити дитині. Думаю, у дитини не можна повністю забирати дитинство. Мені часто ставлять питання: "Нам вже три рочки, ми б уже хотіли почати займатися (музикою), чи варто?". Зарано це все. Не раніше шести, я вважаю. Бо музика – це творчість, а не механіка. Найголовніше – це бажання саме творити в музиці. І тому дуже важливо, аби в дитини це бажання не зникло. Безумовно, це важко. Мені теж хотілося бігати, десь гратися, і в принципі, я це робив. Я ніколи довго не сидів за інструментом. Іноді мене за це сварили – десь, щось не встигав. Але я намагався закрити це все іншими питаннями.

НЕ СТВОРЮЙ СОБІ КУМИРА, А БУДУЙ СВІЙ ШЛЯХ САМ

–   Хто був вашим кумиром у дитинстві? Кого, будучи малим, ви наслідували? Чи є вже у дорослому житті люди, на чию творчість ви рівняєтеся?

–   Якщо говорити про дитинство, то безсумнівно, для мене кумиром є Дід’є Маруані. Так склалася доля, що ми познайомились і виступали разом. Він для мене дуже великий друг зараз. Я би навіть сказав – друг родини. Так буде доречніше, тому що ми понад 20 років знайомі . Якщо говорити про кумирів зараз, то я точно живу за принципом "Не створюй собі кумира". Звісно, є такі світові величини як Стінг, Ганс Ціммен, ЕнніоМорріконе, я б теж хотів досягти таких висот. Однак, у мене свій шлях. І я ним іду.

–   Якою дитиною ви були? На перший погляд складається враження, що ви дуже "правильний". Як це впливає на ваше творче життя?

–  Я не був зразковою дитиною. Мій щоденник був списаний червоним кольором, починаючи з першого і закінчуючи одинадцятим класом. Як правило, в одинадцятому класі, всі гублять щоденники і не приносять їх до школи. У мене була жахлива поведінка. Коли мені було сім чи вісім років, я спалив загальний коридор на три квартири, приїхало п'ять-шість рятувальників, тому що в мене була молодша сестра. І всі злякалися, що там (у приміщенні – ред.) маленька дитина. Я майстрував ракети, намагався створити якийсь літак, тому що я марив небом, авіацією. І, звичайно, я намагався щось сам зробити – таким чином все і спалив.

– Я так розумію, ваша тяга перейшла у ваші шоу…

–  Певно, так. Цей елемент року…Батьки кажуть, що я засинав під "металіку" і прокидався від Scorpions. Напевно, десь мені це передалося.

– Чому вибір інструменту - фортепіано, а не, для прикладу, скрипка? Чому ви не співаєте?

–  У мене є дуже чітка відповідь на це питання. Футболісти не йдуть грати у баскетбол, а баскетболісти не йдуть грати в хокей. У кожного свій вибір. Мене оточують чудові співаки, вокалісти, ми співпрацюємо з Дар'єю Ковтун, Олегом Скрипкою, з багатьма вокалістами. Навіщо ж (мені співати), якщо я щасливий у тому, що я роблю? І я не хочу робити те, що є для мене дискомфортним. Щодо моєї сім'ї. Моя родина – це мама і тато, близькі люди, мої друзі. Знайомих у мене дуже багато, проте друзів значно менше. Але це дійсно дуже близькі мені люди і я їх дуже ціную. Є серед друзів і ті, з ким я знайомий кілька років – і професійно, і не професійно. У мене немає таких понять, що всі мають бути музикантами. Взагалі я не прихильник того, щоб говорити тільки про музику. Мені здається, що саме музика, коли ти її створюєш, - це все те, що ти можеш поглинути з навколишнього світу. Це поїздки, це люди, які тебе оточують, з іншої сфери. І це все виливається у щось таке…музичне.

– Як вас називають ваші близькі люди і чи є у вас прізвисько з дитинства, наприклад?

 Прізвиськ, як таких, у мене взагалі не було. "Хмара" – це зрозуміло. "Хмарка", але це все дитяче, а так здебільшого не було їх ( прізвиськ).

– Чи є у вас мрія, яку ви вважаєте нереальною, проте мрієте втілити?

НАЙГОЛОВНІШЕ – ВІРИТИ, ПО ВІРІ НАШІЙ – НАМ І БУДЕ

 Звісно, так. Навіть, якщо говорити про минуле, відмотати час назад, хай буде 10 років тому (не брати до уваги дитинство), то багато було таких бажань, які вважалися нереальними, а на сьогодні я розумію, що все це збулося. І на сьогодні такі бажання – це топові майданчики світу, на які я хочу виходити зі своєю музикою, це політ у космос. Так, це здається зовсім нереальним, проте звідки нам знати? Можливо, за 10-15 років це стане дуже доступним. Найголовніше – вірити. По вірі нашій – нам і буде. І, звісно, треба докладати певних зусиль для досягнення мети. Я вірю, що такий рецепт діє.

– Ким ви хотіли бути у дитинстві?

 Напевно, пілотом. Космос мене вабив, але авіація – це була цілком реальна річ. Та я не можу сказати, що я мріяв стати тільки пілотом, я не хотів бути музикантом. Ні. Звісно, я дуже хотів бути музикантом і виступати. Навіть оці дитячі пориви – з ліхтариком, з кнопками – це такі дитячі мрії. Однак, авіація – і сьогодні (мене вабить). Мені 28 років. Летить літак – я не можу пройти повз, не можу не озирнутися. Нещодавно у мене збулася моя велика мрія завдяки заводу «Антонов». Це гордість на весь світ. Мало того, що я був у зірці світового масштабу, я побував у кабіні (літака), я походив по фюзеляжу, і я був у ролі другого пілота за штурвалом Ан-148. Тож я вмію пілотувати літак.

– Ви завжди усміхнений. Чи завжди ви такий у буденному житті? Який справжній Євген Хмара?

 Напевно, це питання більше адресовано моїм друзям та близьким людям, проте я справді насолоджуюсь життям. Навіть якщо є якісь негативні моменти, я намагаюсь переводити їх у досвід. Скажімо так: ці всі моменти роблять нас сильнішими, і ми стаємо тими, ким ми є зараз, сьогодні. Тому усмішка – зрозуміло, вона не штучна. Я дійсно люблю цей світ, це життя. Напевно, тому я часто усміхаюся.

– Як ви переживаєте складні життєві моменти? Ви це сприймаєте легко чи, навпаки, більше замислюєтесь про це, але тримаєте все у собі?

 Якщо є якийсь негатив, я не можу це тримати в собі. Я намагаюся це одразу вирішити, тоді це виливається в певний різкий потік, а лише потім я думаю, що десь переборщив.

НЕ МОЖЛИВО ЖИТИ У ТЕПЛИЦІ ДЕ ВСЕ ДОБРЕ, ТОМУ ВЕСЬ НЕГАТИВ ПОТРІБНО ПЕРЕВОДИТИ У ДОСВІД

– Чи траплялася у вас ситуація в житті, коли здавалося, що «все проти вас»? Якщо так, то що ви, зазвичай, кажете собі в такі моменти?

– Я просто наведу приклад свого початку (кар’єри). Інструментальний жанр – не популярний, він не в топі. Я почав виступати досить давно. Я в музиці з 15 років. Це були якісь маленькі концерти, завдяки яким я познайомився з багатьма артистами та зірками, з багатьма продюсерами…(обірвався запис). Весь негатив потрібно переводити у досвід. І в житті, безумовно, відбуваються такі негативні речі. Неможливо жити у теплиці, де все добре. Тоді, мені здається, людина не пристосована до сучасного життя. Усе – досвід. І варто сприймати це як належне і просто рухатися далі.

– Чи є у вас якесь життєве кредо?

 Останні років десять – це «мрій та докладай максимум зусиль для своїх мрій, тоді вони обов’язково будуть здійснюватися».

– Що ви можете порадити людям, які мріють стати композиторами? І що ви скажете щодо цього «Боязнь плагиата при создании композиций»?

 Дуже гарне питання. Перше правило – це не має бути правило. Я вважаю, що музику неможливо написати механічним шляхом. Наш мозок нічого не може – він може тільки склеїти в голові зі старих кубиків новий будиночок, проте це не може бути щось принципово нове. Інформація просто приходить, і, оскільки ти «варишся» в усьому цьому, ти виступаєш у ролі ретранслятора: приймаєш інформацію та видаєш її. Тому головна порада – просто слухати своє серце і намагатися, якщо йде якийсь потік, записувати це все. Там буде справжня музика. Щодо плагіату – це складне питання, тому що настільки багато музики вже написано. Вона продовжує створюватися, проте насправді всього сім основних нот і дванадцять звуків. Як написати з цього щось нове? Якось воно вже приходить, напевно, варто слухати своє серце, душу, є поле інформації і її на всіх вистачить.

– Чи хвилюєтесь ви перед виходом на сцену? Чи є у вас якісь талісмани, прикмети, ритуали напередодні виступу? Якщо є, то які?

 Звичайно, я хвилююся. І я впевнений, що, поки артист хвилюється – він справжній артист. Коли артист припиняє хвилюватися – значить, що йому байдужа реакція глядачів. Він думає, що він такий «крутий» і все буде круто. Припиняється той взаємний обмін між глядачем і артистом, а це має завжди відбуватися. У мене немає жодних ритуалів, у мене є потреба прочитати «Отче наш» перед виходом на сцену. Це моє єдине правило.

– Чи є у вас автобіографічні композиції в репертуарі, наприклад, історія з вашого життя, про яку вам легше розповісти музикою?

 Так. Мені взагалі у житті музикою, певно, легше говорити. Певно, майже кожна мелодія – це про мене. Це якісь історії, які я переживав і те, про що я мріяв. Я фантазер. Особливо якісь космічні теми: інші планети, інші всесвіти– це все мене вабить. Спочатку це уявляю, а потім все виливається у музику.

– Чи зможе людина коли-небудь говорити музикою?

 Звісно, що так. Я вважаю, що є дві мови – це навіть не міжнародні, а творчі – це музика та математика. Це те, що зрозуміле скрізь. І якщо говорити про інструментальну музику, хтось вважає, що це недопопулярний жанр, недоцікавий, я повністю хотів би це спростувати. Інструментальна музика – більш зрозуміла в усьому світі, ніж вокальна, тому що в ній немає мови. Це абсолютно зрозуміло. З математикою все зрозуміло: ми знаємо, що є певна формула «два плюс два буде чотири», і всі знають, що це так. Так само й інструментальна музика. Важливо, що у ній. Це найголовніше.

– Як ви вважаєте, піаністом-віртуозом можна народитися чи треба докласти титанічних зусиль, щоб набути певні навички гри на фортепіано?

– Є дві категорії, якби я визначав піаністів за своїми враженнями. Є піаністи, які блискуче грають, у них бездоганна техніка, проте дуже часто я помічаю, що це фітика. Це все одно, що піти на турнік і підтягнутися 50 разів. Такий ж ефект. Усередині нічого не лишається. А є такий варіант, коли ти бачиш, що десь там хтось – піаністи, які молодші, - чіпляють якісь нотки, проте це все проживається крізь людину та передається. Саме це та ретрансляція – те, про що я говорив, коли чіпляє і ти розумієш, що це саме воно. Я, дійсно, не знаю, чи можна навчитисясприймати музику душею, проте я вважаю, що у музиці найголовніше – проживати, пропускати через себе і видавати. Тому що музика – це емоція, а просто постукати швидко пальцями можна і по цьому ж столі. Думаю, що результат буде такий самий.

– Якщо у дитини немає слуху, але їй це подобається, чи можна з часом розвинути у себе слух, відчуття такту?

 Я хочу, аби батьки не плутали такі важливі речі і розуміли, що не всім бути музикантами, спортсменами. Наприклад, дитина, яка з дитинства бігає, гарно грає у футбол, чи обов’язково їй ставати зіркою футболу? Чи обов’язково дитині, якщо ми говоримо про музику, ставати артистом? Я вважаю, що ні. Заняття музикою, хай навіть рік, дає величезний поштовх у мозку на подальший розвиток особистості, особливо у дитячому віці. Тому що саме у дитячому віці у нас формуються певні мости, що пов’язують різні ділянки. Музика, безумовно, дуже сильно сприяє цьому, сприяє творчості. І тоді людині набагато легше орієнтуватися у світі, робити якісь творчі речі. І прикладів цьому багато. Я знаю однозначно, що немає жодної людини, яка б сказала «Боже, як добре, що я кинув музику». Усі, як правило, жалкують про своє рішення, проте ці люди, які займалися музикою – їм легше. Дитина завжди зробить свій вибір вчасно. Вона зрозуміє, що, якщо вона не захоче займатися – вона кине цю справу, проте заняття музикою ніколи нікому не йшло на шкоду.

– Однієї наполегливості мало, аби навчитися такій грі на інструменті, як у вас. І знання нотної грамоти не означає, що вийде шедевр…

 Я відповім коротко. У мене немає музичної освіти і це не секрет. У мене економічна освіта. Тут складно говорити, проте базову освіту в музичній школі варто отримати, проте написанню музики навчитися неможливо. Це або є, або цього немає. І абсолютно нічого в цьому немає, якщо дитина не може нічого написати. Я наведу свій приклад. Я писав у відрізку – від 6 до 8 років. Тоді я написав 2 мелодії і ті, хто стежить за моєю творчістю, добре їх знають. Це «Чарівний годинник» («Волшебные часы»), з якими я виступив на одному з шоу і мелодія «Паротяг» («Паровоз»), яка увійшла в мій перший альбом. Потім я писав у період 12-14 років і написав по-справжньому одну цікаву мелодію, а потім уже «Казка» та інші мелодії, які всім добре відомі. Вони написані після мого 21-річчя. І в цей період я нічого не писав. Люди, які мене добре знають, можуть підтвердити мої слова, що я не композитор, я добре переграю інші мелодії, проте я не композитор. Життя повернулося в інший бік.

ЖИВИЙ АЛЬБОМ – ЦЕ ТЕ, ЩО ТИ ПОЧУВ УСЕРЕДЕНІ

– У чому найбільша складність у написанні мелодії? Яка мелодія з вашого нового альбому WhitePiano викликала найбільше питань під час створення, була найскладнішою? Чому новий альбом інший, без участі оркестру? Це пов’язано із внутрішніми емоціями?

 Немає особливої мелодії, яка була б проблемною. Усі мелодії, які були створені, - перший, другий, третій альбоми – вони прийшли, я їх записав, і одразу ж увімкнув диктофон, це була готова мелодія. Далі йшов процес аранжування, якщо ми говоримо про 1-ий та 2-ий альбом – це гітара, оркестр. Третій альбом особливий, тому що це просто те, що ти почув усередині, так це все було і зіграно, і подано в цьому альбомі.

– Вважається, що творчій особистості потрібна муза. Зазвичай, для чоловіків такою музою стає жінка. Чи є вона у вас?

 Я завжди кажу, що для мене особисте життя – це особисте життя, проте ми залишимо три крапки…

– Чи є у вас вже певні плани на майбутнє, розуміння концепції та особливостей наступного альбому?

 Так, я, напевно, зараз відкрию завісу. Я про це не говорив раніше. Я хочу, аби четвертий альбом був живим альбомом. Швидше за все (я поки не знаю, ми приймаємо рішення) – запис з Жовтневого палацу 2 березня. Це власне і будуть нові мелодії, які вже аранжовані оркестром. Про нове шоу я міг би говорити багато. Я хочу відзначити визначних людей, нових людей, з якими я почав співпрацювати. Це Дмитро Коновалов. Я вперше не писав «оркестровки» до своєї музики, тому що знайшов людину, яка робить це краще за мене. Перші два альбоми я оркестрував сам. Тут, у новій програмі, Дмитро вніс дуже багато краси в музику. Я йому дуже вдячний за це. Я навіть не побоюся таких слів, що Дмитро Коновалов – це музичний продюсер оркестрової частини моєї програми. Цього разу в шоу у нас багато чого буде побудовано на відеоряді, буде багато екранів. Усього, звичайно, розповідати не буду. Якщо все розкажу, то людям буде не цікаво. Тут ми залишимо інтригу.

– Зараз часто спостерігається виїзд творчої інтелігенції за кордон, де кращі умови роботи та заробіток. Чи були у вас такі пропозиції? Чи є бажання поїхати, чи ви віддаєте перевагу роботі в Україні?

 Я отримував не тільки пропозиції, я отримував практично громадянство іншої країни. Мені пропонували, але я відмовився, тому що чомусь я народився в Києві та я українець. Я цим дуже пишаюся і, виступаючи на інших майданчиках, в інших країнах, я говорю, що це «MadeinUkraine». Тобто, якщо я граю танго, я говорю, що це "MadeinUkraine танго". Для мене дійсно велика честь, якщо на концерті є конферансьє, то він говорить, що це український піаніст та композитор. Це чудово. Буквально кілька днів тому у мене була генеральна репетиція з оркестром. Я завжди даю людям певні настанови перед концертом, тому що людей треба налаштувати. Я кажу: "Шановні музиканти. Я вас дуже прошу. Ми творимо не заради мене, не заради якихось речей, а ми творимо заради мистецтва, заради нашої країни". І для мене це важливий момент. Я не кажу про те, що не хочу виїжджати за кордон, навпаки – я хочу виступати якомога більше, ширше, проте я ніколи не забуваю, що я українець.

– У кожній з країн, в якій ви буваєте, ви виконуєте Гімн України. Як до цього ставляться перехожі, яка їхня реакція?

 Я це роблю дуже давно, і робив це задовго до того, як це стало популярним. І коли це стало популярним, я вже не знаю, чи хочу я це робити. Так трапляється, що де б я не перебував, особливо якщо це якийсь вокзал, аеропорт, я завжди любив зіграти якісь українські мелодії, свої мелодії та завершити все це гарненько гімном. Люди завжди сприймають це дуже добре. Якщо навіть порівнювати з 4-5 роками тому, коли ти кажеш «Ukrainе», а в тебе перепитують "UК?". І багато взагалі не знав, де це, що це – Україна. Тоді ти починаєш розповідати, і це теж чудово, тому що ти розповідаєш, як у нас гарно і запрошуєш відвідати країну. Звісно, зараз всі знають Україну на міжнародній арені. Мені навіть здається, що багато хто знає, як звучить наш гімн. Тому люди завжди це сприймають дуже добре.

– Чи бували у вас випадки, коли хтось намагався присвоїти собі авторство вашої композиції?

 Таких яскраво виражених історій не було. Я думаю, що це поки. Як свідчить практика мого друга Дід’є Маруані, це цілком можливо. І кожен, в наших країнах, з цим стикається. У нас дуже недопрацьований захист інтелектуальної власності, на жаль. Чомусь так у нас прийнято – все завантажувати безкоштовно, просто красти пісні, мелодії. Знову ж таки, багато чого змінюється в нашій країні. Я сподіваюся, що і це питання буде вирішене.

У КАНАДІ ПУБЛІКА СПІВАЛА УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ, ЯК ОДНА ЛЮДИНА – ЦЕ БУЛО НЕРЕАЛЬНО ЯСКРАВО

– Де, в якій країні, вам найбільше сподобалося виступати? Де була найемоційніша публіка?

 Країна, де я дійсно не зміг стримати сліз, це була Канада, Торонто. Зал був на 2 тисячі людей. Я люблю грати якісь українські мелодії. Зрозуміло, що у мене вся програма – це авторська музика, проте вставити щось таке українське я дуже люблю. Я почав грати "Рідна мати моя". Перший куплет відіграв сам, а другий куплет – лівою рукою граю акомпанемент, а правою диригую залом. Вони співали так круто! Вони співали стоячи, як одна людина, проте ці дві тисячі людей – це було нереально! Напевно, поки що це найяскравіший спогад.

– А в Україні де було найгарячіше? Який концерт ви запам’ятали?

– Перші концерти дійсно запам’ятались. Вони були найстарішніші, тому що ти не знаєш, як люди будуть реагувати на твою творчість. До того ж це був новий жанр. Запоріжжя, Київ, Одеса – з перших концертів це був розрив. При чому в Одесі, коли я виходив на сцену, мені здавалося, що це рок-концерт почався. Є в нас у кожному регіоні певні особливості. У Львові більш стримана публіка. Харків, Одеса – вони яскраві, з перших нот починають кричати, підтримувати. Взагалі, Україна дуже крута. Якщо говорити, де найкраща публіка, то найкраща вона саме в Україні.

– Як проходить ваш звичайний вихідний день? Чим полюбляєте займатися на дозвіллі, чи є якісь хобі, окрім музики?

 Звісно, що є. У мене дуже багато хобі. Перше – це спорт. Ним я займаюся з дитинства. Бувають, звісно, періоди підготовки, як зараз. Це шок, коли немає ні на що часу, проте все літо я вишу на турніках, намагаюся досягти певних цифр. Я люблю фотографію, починав ще із «Зенітів», «Київ», аналогових фотоапаратів. Потім уже був цифровий. Я дуже люблю фото зіркового неба, люблю ловити знімки блискавок. У мене в архіві багато гарних фото блискавок. Я колекціоную монети, захоплююся авіацією. Є чим зайнятися, і, я повторюся, що якщо є вільний час, я намагаюся не приділяти його тільки музиці, тому що життя дуже різноманітне. Я намагаюся поглинати моменти з різних джерел. І це має вплив на мою творчість.

– З ким ви мрієте попрацювати чи зіграти? Які ваші амбіції?

 Моя мрія – закомпанувати, виступити зі Стінгом. Якщо говорити про концертну залу, то моя мрія – це Royal Albert Hall. Це сольний концерт у Лондоні.

– На концертах ви також граєте будь-яку музику, яку ставили глядачі. Наскільки це важко? Чи бували курйозні випадки, коли не вдавалося зіграти щось одразу?

 Такого практично не було. Дійсно, це (такі імпровізації – ред.) іноді вже починається як циркове шоу. З дитинства я підбираю музику на слух. Для мене це нескладно. Коли мені було 14 чи 15 років, я заміряв кількість музики, яку я можу відтворити. Це було 12 годин музики нон-стоп, але все це була підібрана музика. Вона у мене зберігається у пам’яті , тому для мене це нескладно. Просто виходить і все.

– Чию творчість з українських виконавців ви для себе виділяєте? Можливо, вона вас цікавить і ви її слухаєте.

 Я б нікого не виділяв. Я вважаю, що в нас дуже багато по-справжньому талановитих артистів. Я не хотів би акцентувати увагу на комусь. Звісно, я слухаю українську музику. Як я вже казав, у мене немає кумирів. Є просто якісна музика. Такі мої уподобання.

– Яку музику ви слухаєте, коли відпочиваєте?

– Дуже різну. Я можу слухати реп, важкий рок. Для мене важливий момент – коли в музиці є мелодія і ця музика якісна. Я точно не люблю дешеву "попсу", де два акорди і немає мелодії, де все побудовано на кардіоритмі. Таке я не люблю, а все, що якісне – я слухаю.

– Чи може початися у вашому житті період, коли ви тимчасово припините писати музику і виступати на сцені? Якщо так, то чим ви займатиметесь у цей період?

– Абсолютно припускаю, що я можу припинити на певний час писати музику. В моєму житті це було, і я до цього нормально ставлюся. Одне з моїх головних правил у житті – не створювати щось навмисно, спеціально. Якщо не пишеться – не пишемо. Жодної паніки немає. У мене три альбоми і було таке, що мелодії йдуть одна за іншою, а потім дев’ять місяців чи рік нічого не спадає на думку. Нічого страшного, у мене немає паніки, що я маю щось написати.

– Як відбувається цей творчий процес створення мелодії? Як вона вам приходить?

 Я просто чую мелодію. Це зазвичай ранком, після сну. Кілька мелодій я взагалі написав уві сні. Я просто чув їх, прокинувся і встиг записати, тому що, якби я їх не записав, я б їх забув швидше за все. Іноді приходять якісь емоції, навіть якщо ти просто їдеш за кермом в інше місто. Ти про щось думаєш, це викликає емоцію і ти розумієш, що щось прийшло.

– Чи будете ви прищеплювати своїм дітям любов до музики чи дасте самостійно обирати свій шлях?

– Це точно буде їхній самостійний вибір.

– Чи не виникало у вас бажання організувати свій гурт? Чи змогли б ви порозумітися з іншими людьми щодо відчуттів у музиці?

 У мене є своя група. Це мої музиканти, це моя команда. І, як я сказав спочатку, я дуже ціную своїх людей.

– Як ви обираєте людей, з якими працюєте? Як це відбувається?

 У мене немає жодних правил. Я даю творити. Наведу приклад з гітаристом. Я кажу: "Зіграй все, що хочеш у цьому місці". Він награє, і я кажу, що мене якийсь варіант максимально влаштовує. Це відбувається так. Творчість – це творчість. Звісно, є речі, які я показую, як мають виглядати. Однак, особливість моєї команди в тому, що у всіх є вибір. Якщо хтось не хоче грати в моїй групі – у вас є вибір. Можна піти чи зіграти щось своє. Група, звісно, є. Ті, хто був на моїх шоу, бачили завжди одних і тих же людей. Вони у мене не змінюються. Це гітарист, бас-гітарист, барабанщик і так далі.

ЛЮДИНА, ЯКА ХОЧЕ ПРАЦЮВАТИ, МОЖЕ ДОСЯГТИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ, АНІЖ ПРОФЕСІОНАЛ

– А як проходять прослуховування, якщо вам потрібна нова людина? Що для вас важливо?

 Для мене людський фактор важливіший, напевно, якогось професійного, тому що, якщо гарна людина і хоче працювати, вона може досягти більшого, аніж якийсь професіонал, який прийшов дуже крутим. З такої людини більше нічого отримати не можна. У своїй свідомості вона досягла свого максимуму. Артист ніколи не має досягати свого максимуму, тому що це завжди рух уверх, це нові сходинки. Тому людський фактор, коли людина хоче працювати, я абсолютно впевнений, дасть більше.

– Які твої методи боротьби із зірковою хворобою?

 Знову ж таки, нехай це розцінюють мої друзі, близькі, родина, чи є у мене зіркова хвороба. Можу відповісти так. Я рано почав працювати, я почав сам заробляти з 15 років. У мене все йшло поступово, і, навіть вийшовши на шоу, я вже розумів, скільки було вже зроблено до цього. Тому кожен крок – я знаю йому ціну.

– Чи склалась би ваша творча доля так само успішно, якби не було цього шоу?

 Дуже слушне питання. Я не знаю на нього відповіді. Хто знає, як би було. Проте, знову ж, я думаю, що за вірою нашою нам і буде. Напевно, я би знайшов якісь інші шляхи і у мене все б вийшло. Я завжди вірив, і я продовжую вірити. Навіть мої нереальні мрії – десь там виступити чи кудись полетіти, вони справджуються. Дійсно, потрібно вірити. Тоді все буде вдаватися.

– Чи втомлюють вас великі концерти, чи навпаки ви отримуєте заряд енергії?

 Дуже втомлюєшся від підготовки до шоу. Це колосальний обсяг роботи. Щодо самого концерту – ти втомлюєшся у фізичному плані, тому що віддаєш все, що у тобі є. Однак, ти і отримуєш. Глядачі дуже теплі, і це йде енергообмін. І , хоч ти і втомлений, проте і наповнений, тому що ти віддав, і ти ж отримав.

– Але ж витримати 12 годин поспіль – це потрібно буде справді сильною людиною.

 Тут спорт. Тільки спорт.

– Яким спортом ви займаєтеся?

 Легка атлетика. Це турніки, бруси, віджимання.

– Як ви знаходите час?

 У мене підготовка, тому зараз мені доводиться закидати певні моменти, а влітку, коли не такий щільний графік, я активно займаюсь. Намагаюся не гаяти жодного дня.

– Чи є у вас улюблені зимові види спорту?

 Я лижник. Я просто божевільний лижник. І якщо хтось вважає мене дуже зразковим, то це не так, бо на лижах я витискаю максимум. Минулого літа у мене була швидкість 105 кілометрів на годину.

ДРУГ – ЦЕ ЛЮДИНА, З ЯКОЮ ТИ МОЖЕШ БУТИ НА 100% СПРАВЖНІМ

– Чи є у вас друзі дитинства, з якими ви спілкуєтеся на сьогодні?

 Звичайно є. І взагалі я дуже відкритий до нових знайомств. Проте слово "друг" для мене має сакральне значення, тому що знайомих багато, а друг один, як то кажуть. Напевно, друг у мене не один, проте я до цього ставлюся дуже прискіпливо. Для мене друг – це людина, з якою ти можеш бути на 100% справжнім. Друг – це той, кому ти можеш сказати певний конструктив (аби не казати негатив), і він це нормально сприйматиме, і так само він може сказати тобі якісь речі, які можливо не завжди приємні, проте ти це сприймеш нормально, тому що це друг. Друг – це 100% довіра, зв’язок, який є. Знайомі – це знайомі, не будемо продовжувати.

– Як ви будете зустрічати Новий рік? 

 Які можуть бути традиції на Різдво та Новий рік? Це можуть бути виступи.

– Деякі артисти кажуть, що Новий рік чи Різдво – це святе, що вони не виступають…

 У мене тільки минулий Новий рік чи позаминулий щось зірвалося і не вийшло. Кожен Новий рік – це якийсь виступ. Я це люблю. Це ж свята. Люди збираються відпочити. У нас виходить так, що артисти виступають, коли всі відпочивають, а коли всі працюють, то артист може відпочити.

– Чи є у вас якісь сімейні свята чи традиції?

 Я люблю Пасху, люблю Різдво. Тоді ми обов’язково збираємося, а Новий рік – так склалося історично – я постійно виступаю.

– Чи доводилося вам колись чути несхвальні відгуки про вашу творчість? Як ви на це реагуєте?

 Звісно, що доводилося. Критика є двох типів – конструктивна та неконструктивна. Конструктивну критику я дуже люблю, поважаю і вдячний тим людям, які це говорять. Неконструктивна критика пролітає повз мене. Через себе я її не пропускаю. Я просто не звертаю на неї уваги.

– Чи дослухаєтесь ви порад непрофесіоналів щодо вашої творчості?

 Це важливе питання. Непрофесіонали можуть сказати набагато більше, ніж професіонали. Я поясню чому. Люди, які сидять у залі, - ці дві тисячі чоловік; не всі музиканти та професіонали. Тому саме думка не музиканта інколи для мене важливіша за думку професіонала. Люди сприймають музику серцем, душею. Якщо щось добре – то це добре, а якщо погане – людина, яка є не музикантом, швидше тобі про це скаже. Тому що професіонали часто дивляться на техніку, аранжування, на те, як звучить.

– Ми завжди бачимо вас у костюмах. Якому стилю в одязі віддаєте перевагу у повсякденному житті?

 Мене частіше можна побачити у сорочці із закатаними рукавами (Сміється). Я люблю якісь рвані джинси, люблю вдягатися просто. Я чоловік, і мені має бути зручно у певному одязі.

– Ви самі собі обираєте одяг чи у вас є стиліст?

 Ні, одяг я обираю самостійно. А от на концерти та шоу мені підбирають одяг стилісти.

– Чи берете ви участь у підборі одягу на виступи чи стиліст сам вирішує?

 У мене є свої побажання. У рожевому піджаку я не вийду на сцену (усміхається).

– Що ви відчуваєте, коли концертна зала переповнена вашими шанувальниками: гордість, схвилювання, радість?

 Я думаю, що тут все очевидно. Кожна мелодія – це як дитина. Коли ти виходиш у залу, виступаєш з цією мелодією, коли ти чуєш бурхливі аплодисменти, то розумієш, що ця дитина справді "крута".

– Як ви себе бачите через 10 років? Чи можливо, що ви відкриєте свою школу, будете вчити дітей?

 Поки що такого бажання немає. Я певен, що мені самому ще багато чому треба навчитися, багато чого досягти, аби передати комусь свої знання. Зараз я люблю робити майстер-класи, особливо для дітей. Я активно цим займаюсь у містах України, даю ці майстер-класи. Я бачу себе у продюсуванні і, напевно, це те, чим я би хотів займатися паралельно років через 10.

– Це шоу, фільми, програми? Що це?

 Це шоу, артисти. Напевно, це продюсування музики для кіно. Але це паралельно. Головна моя мета – виступати на різних майданчиках.

– Чи не хотіли б ви спробувати себе в акторській майстерності?

 Хотів би, але я знаю, що мені для цього треба дуже багато працювати, а поки що, на жаль, я не можу собі дозволити виділити стільки часу, тому що у мене його просто немає. Але, якщо будуть траплятися "віконця", я б саме зайнявся багатьма питаннями щодо акторської майстерності. Мені це цікаво.

ГОЛОВНА МЕТА НА 2017 РІК – ШОУ "КОЛЕСО ЖИТТЯ" ТА ВИПУСК ЧЕТВЕРТОГО АЛЬБОМУ

– Які ваші життєві та творчі плани та цілі у 2017 році?

 Головна подія, головна мета – це шоу "Колесо життя". Ви навіть не уявляєте, наскільки я дихаю, живу цим шоу, тією музикою, яку я готую до цього шоу. Це також випуск четвертого альбому, хоча я не забігав би так сильно наперед. Якщо ж він не вийде – нічого жахливого не трапиться. У мене немає цілі щороку щось робити - випускати альбом, наприклад. Ні. Я хочу записати спільну роботу з українським артистом і, якщо говорити про масштабну мрію, - відвідати якомога більше країн зі своєю музикою.

– Якого виконавця від України ви бачите на "Євробаченні-2017", що відбудеться у Києві? Джамала поставила досить високу планку, кого ви бачите переможцем?

 Попереднє "Євробачення" показало, наскільки багато в нас чудових виконавців, які можуть представляти країну на цьому конкурсі. Можливо, це The Hardkiss. Для мене вони – прорив. Це музика, яка "неформат", скажімо так. Вони збирають в Україні повні зали. І в цьому вже йде перелам. Немає вже такого поняття, де "формат", а де "неформат". Навіть кажучи про свою творчість… Так, ми "неформат", проте чому ми збираємо найбільші зали в країні? Тому все дуже умовно. Я впевнений, що Україна буде гідно представлена, хто б це не був, бо Україна – дуже талановита країна. У нас дуже багато чудових виконавців.

– Які представники класичної музики вас надихають? Кому віддаєте перевагу?

 Джон Вільямс, Енніо Морріконе, Стінг, Ганс Ціммер. Давайте поки зупинимося, хоча насправді – це дуже багато людей у світі, які нереально круті.

– Який подарунок на Новий рік для вас буде найбільш приємним? Розкажіть якийсь момент з дитинства, який залишився у пам'яті, який подарунок вас найбільше вразив?

 Дуже складно відповідати на такі питання. Я мрію взагалі про свій будинок. Я зараз не кажу про подарунок. Це така мрія, де буде своя студія, і ти зможеш грати не на електронному фортепіано в навушниках, тому що тебе оточують сусіди. Але ця мрія не є подарунком, цього треба досягти, будувати і так далі. У мене все є – близькі люди, улюблена справа. І це найголовніше.

Попередній матеріал
У ВПС США вважають Росію загрозою номер один
Наступний матеріал
ГПУ чекає на допит президента-утікача Януковича

Приходько: Ми таки ніколи вже не будемо браттями - відео

У Бразилії люди кричали "Україна-Україна!" – "ДахаБраха"

ONUKA – про майбутній альбом: це буде маніфест про соціальні гріхи

ONUKA – про своє весілля, Чорнобиль та спадок дідуся