5 канал

У Бразилії люди кричали "Україна-Україна!" – "ДахаБраха"

Український музичний етно-гурт "ДахаБраха" на 5.ua розповів про свої світові тури та як зустрічають українців за кордоном

На відео-конференцію до 5.ua завітали Марко Галаневич,Олена Цибульська та Ірина Коваленко.

ТЕПЛО ВІТАЮТЬ МАЙЖЕ У КОЖНОМУ КУТОЧКУ СВІТУ

– Давайте поговоримо про ваш тур до Франції. Ми зупинялися на альбомі.

Марко Галаневич: Так, наступний тур Францією. Рік тому у нас уже був один, такий повноцінний, місяць, здається, ми проїздили всю Францію і те саме було. Французька компанія Ранг Продакшн нас тоді запросила, їм це сподобалося. Тоді в нас були повні зали і ці зали були дуже такі пристойні і гарні, в основному музичні центри, театри, оперні театри.

Олена Цибульська: І дисципліновані.

М.Г.: Так, дисциплінована публіка.

О.Ц.: Дуже вразила нас. Ми приїхали і подумали, що треба і нашу публіку привчати до такої дисципліни.

М.Г.: Тобто, у нас якщо на сьому годину, то о восьмій починається концерт.

Ірина Коваленко: І всі так знають, ніхто не поспішає, всі приїжджають, знаючи, що раніше восьмої ніхто не почне, а там, ну, п’ять хвилин – це максимум затримка. Їм все одно – прийшли люди чи не прийшли, маєте почати вчасно і люди приходять, знаючи це, вчасно.

М.Г.: Є такий момент, що жодного разу у нас о сьомій не починався концерт у Франції, десь вже о восьмій. Тобто люди приходять з роботи, їм треба гарно повечеряти.

О.Ц.: Випити вина.

М.Г.: Так, і потім вже йти на концерт. А у нас люди, напевно не встигають все це зробити до сьомої, тому ми думаємо робити концерти в Києві хоча б на восьму. Ось, що про нього ще розказати…

– Які міста ви відвідували?

О.Ц.: Хто ж їх пам’ятає, бо їх там багато було.

І.К.: Так, і назви які, взагалі нереально вимовляти. Ми у вересні були в Парижі, тому зараз ми вже будемо у найбільшому місті, і відіграли чотири концерти підряд. Так, але у нас там якось дуже гарно приймають і тому ми там дуже любимо бувати, бо нас всі люблять і ми їх, дуже смачно постійно, і це, звісно, важке випробування для нас в плані фігур, але неможливо не насолоджуватися їжею, красою. Люди завжди вільні, приємні і привітні, тобто всі кажуть, що французи такі сноби, але щось ми не помітили.

– Можливо, це якась така думка європейців.

І.К.: Може склався якийсь певний стереотип.

М.Г.: До українців снобізму не було.

– Дякую за відповідь. Переходимо до питань наших читачів. Ната пише. Доброго дня, чи планується тур до Німеччини? Дуже б хотілося потрапити на ваш виступ.

І.К.: Ну, такого повноцінного туру, як у нас є Францією чи Америкою, Німеччиною у нас не було. Завжди якісь окремі виступи, і дуже часто ми там буваємо на фестивалях і в різних містах, тому, безперечно ми будемо мати концерти, напевно вже ближче до літа, але так щоб був якийсь тур, то навряд чи. Нехай слідкують за нашим розкладом, і десь нас обов’язково впіймають, я думаю.

– Наступне питання від Олександра. Знаю, ви виступали разом з Кімо Похйонен. Чи плануєте відвідати Фінляндію з концертом?

І.К.: Знову ж таки, був у нас період тісної дружби зі скандинавськими країнами. У Фінляндії ми вже давно не були, востаннє роки три тому, може, якось воно і складеться. З Кімом то був дуже гарний досвід, він надзвичайний музикант і така дуже непересічна особистість, тому це для нас великий досвід і ми дуже любимо цей спільний проект. Іноді навіть думаємо, що треба було якийсь диск видати, щоб залишився назавжди, бо люди згадують доволі часто.

ПІД ЧАС ТУРУ БРАЗИЛІЄЮ ГЛЯДАЧІ ПІДТРИМУВАЛИ НАС ОПЛЕСКАМИ ТА КРИКАМИ "УКРАЇНА!"

– А взагалі, якщо порівнювати країни Європи, де вам найкомфортніше виступати, де публіка вас тепло зустрічає?

І.К.: Ми такі розпещені, що нам гріх жалітися. Нас скрізь дуже добре сприймають. Ми іноді навіть дивуємось цьому, але вже й звикли. Тобто коли вже не так яскраво приймають, ми вже починаємо думати, що не так.

М.Г.: Колись у Данії, пам’ятаю, в основному це правда, як би це не звучало, сприймають гарно. Величезні зали, багато публіки і вдячності. Останній раз у нас тур був невеличкий у Бразилії, на величезній площі кричали «Україна!», нас супроводжували такими оплесками і було дуже приємно. Але у Данії нам організували турчик невеличкий, там було, здається, три чи чотири міста, і був зал, де було десь людей з десять, можливо.

О.Ц.: І це був останній концерт нашого туру.

І.К.: Але потім вони дуже вибачались. Вони сказали, що у них було свято, і це місто – порт, і хоч всі квитки розкупили, та не змогли люди прийти. Вони дуже втомилися напередодні, що не змогли просто прийти.

М.Г.: Там було пару морячків, які нам похлопали і розійшлися.

– Взагалі, менталітет різний, якщо порівнювати з Україною, так?

О.Ц.: Насправді це все стереотипи.

І.К.: Ми почали помічати, хоча теж думали, що іспанці та португальці дуже емоційні, але вони доволі стримано слухають завжди концерт. А ось, наприклад, скандинавські країні і особливо мене завжди Велика Британія вражає, вони там реально під час концерту скажені.

О.Ц.: Вони неначе на футбол приходять.

І.К.: Так, відриваються і віддаються емоційно під час концерту, а в більшості на завершення люди висловлюють свою подяку. А тут під час вони починають стрибати.

М.Г.: І американці теж, то взагалі суперемоційна публіка.

О.Ц.: Починаючи з літака.

– Зустрічають з літака?

О.Ц.: Так, починають зустрічати з літака.

СПІВПАРЦЯ З ДЖАМАЛОЮ – ОДИН З НАЙЯСКРАВІШИХ ПРОЕКТІВ

– Наступне питання, щодо вашого дуету з Джамалою. Ми знаємо,що вийшло дві версії пісні. Чому саме дві? І взагалі, розкажіть про цю роботу.

М.Г.: Ну, треба сказати, що ще до Євробачення до нас звернулася Джамала, яка запропонувала співпрацю, а ми теж її поважали і поважаємо, я завжди говорив, що це найкраще, що є в українському шоу-бізнесі. І ось ми вирішили зробити пісню, спочатку ми виконали її на нашому концерті, і люди поза Україною мусять зрозуміти. Ну і все. Потім ми поїхали у своїх справах у якийсь американський тур, у Джамали почалося Євробачення, вона його виграла. Пам'ятаю, ми там в Америці в літаку стежили за перебігом подій. Ми думали, виступили і все, тому що у Джамали там таке почалося, що яка там пісня. Але ні. Вона дзвонить, каже, що я там знаю, що ви записуєтеся якраз у студії…

О.Ц.: Так давайте я до вас прийду.

М.Г.: Так, і ми думаємо, що взагалі – супер. Навіть і не думали її турбувати, а вона сама наполягла, і дякуємо їй за це. Власне її якесь таке намагання, ви бачите, це суперенергічна людина. Ми записали цю пісню, і це правда, що зводив її й займався нею Юрій Хусточка, як і всім нашим альбомом, та власне від нього вона дізналася, що ми записуємо альбом. Юра зробив власний мікс, а Джамала дала його ще якомусь музиканту.

І.К.: Музиканта звати Роман, а прізвище я завжди забуваю. І вона вирішила якось поекспериментувати і зробити ще одну версію. А потім ми намагалися обрати між двома версіями, але зрозуміли, що не можемо визначитися, та вирішили залишити обидві. Є дві, нехай слухають, кому яка сподобається більше.

– А скажіть, будь ласка, чи плануються якісь інші дуети у вас?

І.К.: Справа у тому, що ми ніколи нічого не плануємо. Це завжди випадковість, як і з Кімо. Тобто, якщо якось так станеться, будуть пропозиції, і зірки зійдуться, то ми завжди відкриті для якихось експериментів, але щоб спеціально у нас були назначені були, я такого не пам’ятаю.

М.Г.: У принципі, нам було важливо записати цей альбом. До нас зверталися, але ми говорили, що пишемо альбом, тільки власне Джамалі не могли відмовити.

МУЗИКА - ЦЕ СЕНС ЖИТТЯ

– Запитання від Юлі. Я хочу спитати,чи впливає розвиток і рух у творчості на ваше особисте життя? Тобто чи змінюється щось у вас самих після якоїсь піснічи якогось відрізку у творчій діяльності?Дякую.

М.Г.: Мабуть, з кожним вдалим концертом, якась там зірка на лобі росте, самооцінка виростає, безумовно. Так сказати, що наше життя якось кардинально змінилося, то, мабуть, ні. Нам дотепер цікаво разом працювати і створювати нову музику, і ми хочемо займатися цим все своє життя. Що в нас змінилося, важко сказати, мабуть людям видніше.

О.Ц.: Тому що для нас час дуже швидко летить. Ніби оце вчора було, а виявляється вже два роки, тому навіть і не помічаєш, може щось і змінилося.

ПОБІЧНИЙ ПУНКТ ТВОРЧОЇ ПРОФЕСІЇ: ДІТИ РОСТУТЬ БЕЗ БАТЬКІВ

– У вас дуже щільний графік, я так розумію. Як вам вдається поєднувати сімю і роботу?

М.Г.: Погано.

О.Ц.: Діти ростуть без нас.

М.Г.: Ну, то ясно, що знайти гармонію у цьому дуже складно, безумовно. Тому що діти хочуть жити з батьками, а не бачити їх там десь по телевізору чи взагалі по скапу. Але разом з тим, нам Бог дає таку можливість робити щось. Дає можливість показати світу якусь частинку України, представляти себе і свою націю. У нас є ця можливість, і доки вона є, нам здається, ми маємо її робити, адже ніхто не знає, що буде далі. І просити вибачення у своїх рідних.

І: Рідні всі з розумінням відносяться, тому що бачили, що брали.

О.Ц.: Ні-ні, ще тоді не знали, що все так страшно.

І.К.: Єдине, що діти не вибирали. У Марка мала дуже гарна, мені подобається. Як вона казала, що мріяла б, щоб батько був водієм вантажівки, а мама працювала продавцем у магазині, бо дружина Марка так само їздить. І коли вона це казала, всі одразу пустили сльози.

– Як ви прийшли до музики, от кожен з вас. Чи це був потяг з дитинства до неї?

О.Ц.: У моєму випадку це, звісно, з дитинства. З першого класу, це аматорський шкільний фольклорний ансамбль "Щедрик", потім все ж таки вирішила займатися, більш професійно, вступила до музичної школи, хотіла стати бандуристкою, але не вийшло. Сказали, ти так гарно співаєш, що давай до нас у фольклорний ансамбль "Яворина". З часом, звичайно, вже виросла, і це був ансамбль "Тірія", а потім уже "Дахабраха".

– Всі з дитинства, так?

М.Г.: Ну, як сказати… музичної школи не закінчував. Зростав я у селі, і таким чином до фольклору я доторкнувся, бо у мене всі співають пісень і до сих пір. Просто коли був малий, ще абсолютно це не цінував і ставився до цього як до чогось звичного. Але там виступали і з хлопцями робили у школі якісь колективи. А потім я вступив до університету Шевченка, факультет філології закінчив і почав ходити в театр,але власно серйозно музикою я почав займатися з "Дахабрахою".

– Наступне запитання у нас про фільм Довженка "Земля", ми знаємо, що ви робили звукове супроводження. Чи плануються схожі проекти?

І.К.: Ну, як сказав нещодавно Іван Козленко, що всі найбільш визначні фільми вже озвучили, розібрані і немає що озвучити.

М.Г.: Ні, є варіант, що, можливо, нам запропонує щось сучасний режисер і тоді можна буде над цим подумати. Але час від часу нові українські фільми просять у нас музику і, думаю, що десь має щось з’явитися.

І.К.: Ми зазвичай даємо, хоча вони зазвичай просять на такому етапі, коли ще не можна подивитися, а відмовляти.

М.Г.: А ми по-моєму ні разу ще не відмовили. Може колись воно десь стрельне.

ШАПКИ – ОДИН З ГОЛОВНИХ АТРИБУТІВ УСПІХУ

– Питання щодо ваших сценічних костюмів. Хто цим займається?

О.Ц.: Ну, все починалося, звичайно, з театру «Дах». І були пошуки сценічного костюму і взагалі образу, тоді от років дванадцять тому, була винайдена ось ця наша шапка. З часом з появою нових вистав з'являлися нові костюми. Таким чином, у нас інший образ з'явився й останній костюм, який створила Оля Навроцька, за мотивами нашого кліпу, який створив Сашко Даниленко.

– А чому саме шапки?

М.Г.: Я пам’ятаю, Таня Василенко ходила з якоюсь частиною від старої шуби і говорила, що давайте ми одягнемо дівчатам ці шапки.

О.Ц.: Так, але ми перший рік сварилися через ці шапки, не хотіли їх одягати і це все було дуже незручно. І ми не знали, що вже зробити, щоб їх не одягати.

І.К.: Але якщо директору і режисеру театру Владиславу Троїцькому «Дах» щось сподобається, то опиратися вже немає сенсу. Але зараз навіть якщо люди не запам’ятали, назву нас скрізь впізнають за шапками.

О.Ц.: Я пам’ятаю нашу зимову фотосесію, як ми тільки-тільки починали як група, і Тетяна Василенко, що зробила нам ці шапки, вирішила зробити нам фотосесію. Ми заїхали в не дуже людне місце, машина проїжджає і ми чуємо "О, Дахабраха?" Тож, виявляється, ми шапки раз одягли і все – нас впізнали.

І.К.: І дуже зручно. Дівчат без них не впізнають, тобто вони можуть ходити собі на фестивалі, підслуховувати щось, а тільки шапку одягли – вже в образі.

"ДАХАБРАХА" ЖИВЕ І СПІВАЄ В ХАОСІ

– А скажіть, взагалі, як народжуються ваші пісні?

І.К.: По різному, буває починаються з просто якогось нового інструмента, що нам хтось приніс, або з нового звуку. Може, навіть просто початися з чаю.

М.Г.: Інколи хтось з дівчат каже, що от я відрила у своєму архіві пісню, давайте з нею щось зробимо. І таким чином воно й відбувається. Все різне, і 11 років нашої роботи в різні етапи, ми робили багато музики на початку для театру, вона була більш драматична і атмосферна. Хоча якщо говорити про наш останній альбом, то він нібито теж доволі таки атмосферний.

І.К.: Є у нас купа пісень, що досі не увійшли в жоден альбом, бо ми ніяк не можемо придумати, де вони будуть звучати. Іноді ми їх граємо на концертах, але ще не придумали куди їх діти.

– Скажіть, чи можна взагалі віднести вашу творчість до якогось певного стилю музики?

М.Г.: Ну, ми його собі колись назвали хаосом…

О.Ц.: І в ньому живем.

М.Г.: Так, але ми розуміємо, що цей етнохаос рухається у такому загальному річищі світового жанру, який називається World music, то музика світу, якщо нашими словами. Тобто йдеться про експеримент із фольклором, з різними етнічними традиціями. Тому досить часто ми якраз виступаємо на таких фестивалях, де гурти нашого, так скажімо, плану, займаються чимось схожим. Тобто експериментують з латиноамериканською музикою, джазом, так само як ми на базі українського фольклору робимо експерименти з етнічними традиціями із різними стилістичними відхиленнями.

– Добре..Питання від Тимофія. Чи плануєте виступ на Євробаченні?

О.Ц.: Ні.

І.К.: Насправді нас це часто запитують, то там є певні правила, під які ми не дуже підпадаємо. По-перше, у нас всі пісні дуже довгі, а якось спеціально створити якусь коротку у нас не виходить, нам же треба показати все, що ми вміємо. По-друге, графік у нас вже розписаний, ми знаємо, що будемо робити вже у 2018 році, тому якось не вписується.

М.Г.:Тим більше, що у нас була вже спроба. Ми тоді пройшли перший етап, до речі, це якраз був той рік, коли Джамала вперше намагалася, а потім нам дзвонять і кажуть, що завтра другий етап, а ми взагалі на фестивалі у Словенії. Ну, і все. Ми думаємо, мабуть, така доля.

І.К.: І тим більше, зараз це вже більш серйозна організація, ніж це було п’ять років тому, але просто може нам це недоречно. Взагалі, конкурси – це не наше.

– Я звернула увагу, що багато артистів не любить конкурсів.

М.Г.: Та, ми боїмось, що програємо, і все.

ГУРТ ЗБИРАЄТЬСЯ ВЛАШТУВАТИ "МІНІ-ТУР" УКРАЇНОЮ

– А коли буде тур Україною?

І.К.: Це найскладніше питання, завжди. Ну, туру як такого цього року не буде, лише чотири концерти наприкінці лютого. Ми будемо у 20-х числах лютого, нарешті, в оперному театрі Львова, і давня мрія здійсниться. Також у Києві буде концерт, в Одесі і Харкові.

Скажіть, чи буде у вас новий кліп і коли?

І.К.: Знову ж таки, ми нічого не плануємо. Звичайно є якісь ідеї, пропозиції, і такі пропозиції на рівні певних кроків. Єдине, що ми не встигли трохи з хорошою погодою, і зараз вже тяжко щось знімати. Сподіваємося, що ця співпраця буде навесні, не будемо поки що казати з ким.

– Чи можна вас почути на радіо, якщо так, то на яких саме каналах?

І.К.: Це теж складне питання. Ну, на FM-радіостанціях точно не можна. Інтернет радіостанції "Аристократи" або радіо "Сковорода", буває, транслюють. Іноді Марко ходить на ефіри, тоді наша музика звучить на радіо "Промінь".

М.Г.: Радіо "Культура", от там нещодавно було, я не очікував, що буде "Дахабраха", але все одно, послухав, дуже приємно вражений якістю української популярної музики.

А взагалі, крім Джамали, подобається хтось з українських виконавців?

М.Г.: Прекрасно, я люблю Гич Оркестр зі Львова, є ще "Плесо", "Запаска".

О.Ц.: Dakh Daughters, знову ж таки…

М.Г.: О, то наші молодші сестрички…

І.К.: Ми чекаємо на диск...

М.Г.: Він, до речі, вже у мене є.

– Так а у кого, все ж таки, був перший диск?

М.Г.: У них, він вже є.

І.К.: Вони його ще, правда, не дуже бачили, але якраз повернуться з туру Францією і побачать.

– Михайло пише. Є питання до гурту. Чому ніде не можна знайти їх футболок? Хотів онлайн знайти, але навіть їх сайт не продає.

О.Ц.: Так, це правда, їх немає.

І: Ми самі їх ніколи не робили, але хотіли. Але потім як почнемо думати, що нам це з собою возити і нам весь час стає лінь.

О.Ц.: Якщо до барабанів додати пару пакетів з футболками, то я не знаю, хто їх буде нести, треба ще одну людину з собою брати.

М.Г.: Хіба що у якийсь інтернет-магазин закинути. Ми думаємо над цим і постараємось виправити це.

О.Ц.: Та й не хочеться зробити, щось таке дешеве, ми ж підходимо до цього серйозно.

– Перепитує наш глядач, коли саме концерт у Львові?

І.К.: Якщо я не помиляюся, то 22 лютого.

М.Г.: До речі, щодо футболок. Коли ми їздимо туром Америкою, то наші американські агенти їх роблять.

І.К.: Просто нам в Америку їх вже не треба везти, нам їх там роблять і вручають. Дизайн робив знову ж таки Марко, і коли люди бачать їх десь, їм здається, що вони мають десь бути, а вони лише там.

М.Г.: Але треба було б, мабуть, із новим альбомом ми зробимо і футболки.

 ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД: ПОТРІБНО ТВОРИТИ МУЗИКУ, А ВЖЕ ПОТІМ ШУКАТИ МЕНЕДЖЕРА

– Запитання від Адама, який запитує у вас поради. Доброго дня учасникам гурту, я люблю ваш гурт і цікавлюсь вашою творчістю. Сам музикант і маю досить цікавий проект український в стилі етно-рок, але не розбираюся в розкрутці гурту. Скажіть, з чого краще починати, записувати пісню та кліп і рекламувати чи когось шукати? Можливо, порадите до кого звернутися за допомогою. Дякую.

І.К.: Ну, ми не дуже великі спеціалісти в розкрутці, тому що, як ви бачите, нас немає в ефірах ніде. Ми думаємо, що треба творити музику, а вже слухач чи якісь адміністративні люди, вони знайдуться. Головне, просто працювати, бо якщо вони дійсно роблять те, що їм подобається, то воно не може не знайти якогось відгуку, тим більше, що зараз записати свою музику дуже легко. Так що справні таланти завжди себе знайдуть.

М.Г.: Так, хоча все одно їм треба допомагати. Але перше – треба робити музику, а потім шукати менеджера. Щодо кліпу, потім режисер прийде і скаже, що у вас така гарна музика, давайте ми знімемо вам кліп. Це з життєвого досвіду "Дахабраха" ми говоримо.

– Питання від Назара, Зустрічаю усе більше запитів на вашу саме музику (background music) до пісень, очевидно для якихось власних доробок. Чи плануєте ви щось у цьому напрямі?

М.Г.: Якось я не зрозумів. А, мабуть, вони хочуть музики без текстів.

І.К.: Чи наші власні тексти, взагалі.

М.Г.: А що планувати... хто до нас звертається і хоче зробити мікс, кавер чи ще щось, ми даємо згоду і відправляємо, якщо у нас є що відправити. Ми завжди відкриті.

І.К.: Ми якось ніколи нічого не забороняємо і роздаємо все, що маємо.

М.Г.: Не паримось з цими питаннями щодо авторських прав.

І.К.: Але сьогодні знайшли у Facebook фейкову групу, що збирає гроші на її розвиток, я подивилася, що там є наші друзі, і, до речі, вже там 3000 людей. Звісно, я сподіваюсь, що вони гроші не кидають.

"ДАХАБРАХА" РОЗПОВІЛИ СЕКРЕТ ЇХНЬОГО УСПІХУ ЗА КОРДОНОМ

– Розкажіть, будь ласка, як ви взагалі, стали відомими за кордоном?

М.Г.: У нас дуже складний шлях, мені здається. Ми починали з театру, тобто їздили на театральні вистави, і коли людям подобалась наша музика, вони пропонували нам музичних менеджерів.

І.К.: Це все відбувалося дуже повільно, і питання відомості теж якесь дуже умовне. Ясно, що пересічний громадянин якоїсь країни не скаже, хто такі "Дахабраха", але є певний шар людей, які нас слухають. До речі, там на радіостанціях, мені здається, наша музика частіше лунає, ніж в Україні, бо в них є якраз спеціальні радіостанції, що займаються світовою музикою. Тут ми скрізь неформат, а у світі якраз популярна World music, і фестивалів дуже багато і так далі. І ми скрізь десь там з'являємось. Було декілька важливих кроків. Один із них – це напевно був фестиваль "Vomax", навіть не фестиваль, а величезний музичний ярмарок, де якраз музиканти, що займаються World music, себе представляють і приїжджають менеджери з усього світу. І от досі, з 2010, мабуть, року, люди говорять, що пам'ятають наш виступ тоді. Ти виступаєш перед професійними слухачами, це не просто глядачі, які прийшли отримати задоволення, це люди, які одразу думають, як вас продати, запросити, що з вами можна зробити й так далі. І тоді був такий виступ, Оленка, на жаль, була з милицями і ми не могли швидко пересуватися. Вийшли у костюмах з павільйону і тихенько кульгаємо до нашої гримерної, і через те, що ми не могли швидко рухатися, нас оточили люди й почали плескати прямо на вулиці. Це був тріумф, звісно.

– Наступне запитання від наших читачів з-за кордону. Чи є якийсь західний вплив на вашу музику, особливо Ніна, від звуків басу ідуть мурашки? На жаль, Ніни сьогодні немає, можливо ви зможете за неї відповісти.

О.Ц.: Ох, Ніна, що ти там робиш з тією віолончеллю..

М.Г.: Ну, нормально вона грає там, нічого такого. Ясно, насправді, що ми слухаємо багато музики на фестивалях, і зрозуміло, що власне для цього вони і створені. І ось цей новий альбом, що ми записали, нам говорять, що у ньому дуже помітний дуже сильний вплив американської музики, власне, блюзу і, можливо, соло, хоча нічого такого навіть не планувалося.

І.К.: Так, щось ми так часто їздимо в Америку, а давайте туди трохи джазу.

М.Г.: Так, ми звичайного цього не робили, але воно певним чином саме впливає на нас. Тобто безумовно, вплив західної музики, якщо його помічають, значить він є, але це несвідомо все відбувається.

– Наступне питання. Як Марко вдається залишатись таким спокійним в оточенні такої вроди?

М.Г.: А їм здається, що я спокійний? Це така праця над собою. Я насолоджуюся.

ТЕАТР "ДАХ" ЧАСТО ПОВ'ЯЗУЮТЬ З АТМОСФЕРОЮ МАГІЧНОСТІ І ЗАГАДКОВОСТІ

– От бачите, коли робота і насолода поєднується, то виходить щось прекрасне. Наступне питання. Деякі ваші твори доволі містичні (наприклад "Надобраніч"). Чи супроводжували їх якісь незвичайні події?

М.Г.: Буває струна порветься, досить містично так.

І.К.: Ні, ну, ритуалів не проводили наче ніяких.

О.Ц.: Окрім вистави, нічого такого.

М.Г.: Нічого ритуального не було. Хоча наш театр часто пов'язують з атмосферою загадковості й магічності. Коли ми у Харкові робили виставу, то до наших акторів і питали, чи це правда, що її закопують та залишають тільки голову, потім питає ваші думки й так далі, чи з цього ви знаходите атмосферу. Насправді це, звичайно, перебільшення. Ми не займаємося цим, ми займаємося, зокрема, мистецтвом і трішки самовдосконаленням.

– Розкажіть, можливо, у когось з учасників є свої side-проекти?

– М.Г.: Так, у мене є один колектив, з яким ми робимо електронну, клубну, андеграундну музику. До неї входять мій брат Тарас, гітарист Євген Славянов і вокалістка Вікторія Родко. Називається "OY Sound System". Це проект, якому я приділяю дуже мало уваги, враховуючи мою зайнятість у головному проекті мого життя, але, як нам здається, ми робимо цікаву музику і маємо вже своїх хороших фанатів. У Ніни є "Dakh Daughters".

І.К.: Ну, і мене трошки тоді, але це навіть не можна назвати side-проектом, бо це як одна родина.

– Слухач, що ставив нам питання про баси і Ніну, дуже переживає, де вона?

І.К.: Ніна має проблеми з голосом і тому вона не змогла прийти.

– Наступне питання, щодо вашого виступу у ВВС, поділіться враженнями.

М.Г.: У нас були дуже яскраві враження від того рівня взаємодії, від того рівня телебачення, де все працює так злагоджено..

О.Ц.: Як годинник.

М.Г.: Так, як механізм, та це все роблять люди. Сім людей у павільйоні і всі один за одним, без якихось там заминок у прямому ефірі. Ставлення до нас, цієї команди, таке саме, як до визначних зірок.

І.К.: Так, не важливо, хто там був із зірок, до всіх ставилися однаково.

О.Ц.: Ну, страшно було, колінця трусилися, як у перший раз.

– А ви взагалі хвилюєтесь коли виходите на сцену, чи це з часом минає?

О.Ц.: Коли як. Я не знаю, від чого це залежить, кожний раз по-різному, але все одно це не впливає на якість концерту. Не знаю чому так, але буває, що кожен день концерти, і сьогодні ти хвилюєшся, а завтра – ні.

М.Г.: Ну не хвилюєшся, це досить умовно, мені здається. Тому що це все одно, що ти йдеш там купувати хліб, перебування на сцені – це абсолютно інший стан.

О.Ц.: Звичайно.

М.Г.: Так, це взагалі інше сприймання того, щось ти сидиш і на тебе дивиться величезний зал.

О.Ц.: Ну, це як увійти у двері в інший такий простір. Заходиш – все. Те що було позаду – воно позаду.

НА СЦЕНІ І В ЖИТТІ Я ЗВОСІМ РІЗНІ ЛЮДИ - ОЛЕНА ЦИБУЛЬСЬКА

– А ви на сцені і в житті відрізняєтесь?

О.Ц.: Ну, деякі кажуть, що так. От, конкретно я, виявляється відрізняюсь від сценічного образу і..

М.Г.: Відрізняєшся від інших.

О.Ц.: Так.

М.Г.: Так, про Оленку кажуть, що вона сидить така дуже сувора, як якась статуя давньоримська, а у житті звичайна, хороша людина і нічого суворого майже немає.

О.Ц.: Майже.

– Ви говорили, що захід впливає значним чином на вашу творчість, а що ви слухаєте з європейських виконавців?

М.Г.: А ми включимо радіо і що грає, те і слухаємо. Ну, у World music величезний пласт культури, який нашим ФМ-станціям, ясна річ, не по формату. Є прекрасний музикант Тінарівен, якщо ти в Україні, то можеш почути їх тільки в інтернеті, ніколи не було на жодному ефірі, ніде їх ніколи не чули. Є просто величезна кількість музикантів, що зараз навіть важко вибрати.

І.К.: Ну, і не лише World music, ми слухаємо й електронну музику і якісь обробки. Так зараз перераховувати назви не буду, в принципі, все, що останнє виходить, я намагаюсь слухати, слідкувати, і воно цікаво. Зараз, звісно дуже багато музики, що дуже тяжко за нею встигати, але я намагаюся.

– Цікава саме у професійному плані чи, можливо, те, що вам подобається?

О.Ц.: Я, в принципі, люблю музику і через це я і працюю з нею, тому що я сама не музикант, але люблю слухати й бути долученою хоча б таким чином. Я слухаю її постійно і це завжди як подорож кудись, вона може бути дуже різною, від класики до авангарду. Постійно підшукаю щось під настрій, бо я не можу працювати без музики, і поки я не знайду ту музику, що відповідає моєму настрою, я не зможу нічого робити.

М.Г.: Треба ще сказати, що коли ми починали робити музику, то ми робили її для театру, і для нього найбільше, як нам здалося, продуктивним був принцип класичного мінімалізму, представниками якого були Filip Blast чи Michael Nyman. Ми тоді багато їх слухали і намагалися їх синтезувати й втілювати вже у своїй творчості, перелаштовувати на власне український етнічний ґрунт. У нас є досить багато таких композицій. І приємно, коли за кордоном якийсь музикознавець підходить і каже – а ви там слухали Стіва Райха, я помітив. Хоча, насправді, воно не настільки все прямолінійно, щоб можна було вгадати.

– Наступне запитання. Ви багато подорожуєте… Чи змінюється ставлення до України і українців, останнім часом? Як відносяться за кордоном?

"НІ - ВІЙНІ" І "СТОП ПУТІН" - ЛЮДИ ПОЗА УКРАЇНОЮ МАЮТЬ ПОЧУТИ ЦІ МЕСЕДЖІ

М.Г.: Нас завжди гарно сприймали як українських музикантів. Загалом, це була така тепла зустріч і повне розуміння того, що ми робимо. Інша річ, що останні три роки, можливо, ми несемо якийсь інший зміст, і ми хочемо солідарності з нами. Ми хочемо відчути підтримку, тому ми можемо зробити якісь там плакати, сказати щось, ми загалом і говоримо, що «ні – війні, і стоп Путін», тобто ми посилаємо чіткі меседжі, які люди поза Україною мусять зрозуміти, тому що пояснювати, весь контекст, що тут відбувається, важко. А от ці чіткі меседжі «ні – війні, і стоп Путін», вони спрацьовують, і ми бачимо, що весь зал встає та аплодує. Ми бачимо абсолютне розуміння і підтримку, і для нас це дуже важливо. Звичайно, коли ми виступали десь два чи три роки тому, багато людей думали, що ми співаємо щось про революцію, яка у нас була, хоча ми кажемо, що не пишемо тексти, і їм більше тисячі років і це співали наші предки. Мабуть, якось несвідомо ми несемо цю енергію, що люди сприймали це в контексті того, що відбувалося в Україні, й від цього вже нікуди не дінешся, і добре, що так було.

– Наступне питання. Розкажіть, яка країна чи місто на гастролях вас найбільше вразило, а яка була найбільш схожа на Батьківщину за відчуттями?

М.Г.: Мабуть, мене найбільше вразила остання. Це була Бразилія і їх публіка, що кричала «Україна!» наприкінці, залишила дуже приємні спогади і відчуття. Тому що це дуже далека країна, і про нашу Україну там майже нічого не знають. Можливо, це був перший гурт, який виступав так далеко, і коли наприкінці вони були готові й плескати, і співати разом з нами – це було дуже приємно. До речі, публіка Бразилії дуже відрізняється тим, що вона досить таки музична. Коли ми співали, ми бачили, що група людей які стояли, вже починали співати, накладаючи свої ритми на наші. Тобто вони готові до експериментів, відкриті – ідеальна публіка просто.

– А найбільш схожа на Україну?

І.К.: Ну, знову ж таки, Бразилія. Ми, насправді, дуже комфортно там почувалися у плані їжі, людей, хоч там не дуже комфортно в плані безпеки, але ти бачиш якісь їх прикраси, вироби й ти розумієш, що візерунки схожі, орнаменти, матеріал і одразу відчуваєш, що десь тут є земляки.

М.Г.: Проблеми також схожі. Там постійні імпічменти, тому що кожного президента заарештовують за корупцію, і вони постійно з цим борються і їм там, напевно, ще набагато складніше, ніж нам тут, тому що там чи не півкраїни неписьменні, десь 35%, це дуже багато. Є індіанські племена, і з ними досі ніхто не зживається. Одні хочуть зрубати ліс, а там живуть індіанські племена, і з цим пов'язана теж корупція, там такі феодальні взаємостосунки. Тому ось ці всі проблеми нагадали нашу країну. Не нашу публіку, але нашу країну, тому що все-таки вони багато в чому схожі.

– Паралелі можна провести.

М.Г.: Так, не суперприємні, але були і дуже приємні, тому що вони насправді такі люди як і наші – дуже музичні.

І ми переходимо до нашого останнього запитання. Чи є у вас фан-групи і як ви з ними спілкуєтесь?

М.Г.: Чомусь, слава Богу, немає.

О.Ц.: Ну, в нас є сторінка на facebook, і нам там пишуть якісь листи після концертів, і я намагаюся відповідати. Іноді люди просять якісь такі речі – когось привітати чи щось підписати. Був у нас такий, і є, надзвичайний фанат наш, який нас за Нью-Мексико, у нього була мрія нас спочатку провести туди, а потім так сталося, що ми були в Каліфорнії, це трошки зворушливий момент, його мамі було десь 90 років і вона якийсь науковець, і він попросив нас просто заїхати, якщо знайдете час, і привітати. Ну, ми подумали, якщо ми вже тут, чому б і не заїхати. Ми приїхали й заспівали їй "Многії літа", вона і її гості були просто так вражені. Навіть була маленька прес-конференція, бо вони всі почали ставити запитання, там же ж всі науковці – серйозні люди й вони не могли просто послухати, їм потрібно було розпитати все. Так що іноді такі дрібнички можемо собі дозволити. Не часто, але можемо.

Попередній матеріал
У Китаї мавпеня "осідлало" цапа: як потоваришували примат та домашня худоба – відео
Наступний матеріал
Пленарне засідання Верховної Ради, на якому триває Година запитань до уряду – відео

ONUKA – про майбутній альбом: це буде маніфест про соціальні гріхи

ONUKA пояснила, чому не братиме участь у Євробаченні

ONUKA – про своє весілля, Чорнобиль та спадок дідуся

"Час: ONLINE" з гуртом Onuka на 5.ua