5.ua

ONUKA – про своє весілля, Чорнобиль та спадок дідуся

Cолістка електро-фольк гурту Onuka Ната Жижченко на під час онлайн-конференція на 5.ua розповіла про майбутній експериментальний концерт за участю НАОНІ, своє дитинство та музичний талант, який успадкувала від дідуся

Я НЕ БУДУ БРАТИ УЧАСТЬ У КОНКУРСІ ЄВРОБАЧЕННЯ І У ВІДБІРКОВОМУ ТУРІ. ЄДИНА МОЖЛИВА УЧАСТЬ - ЯК ГІСТЬ

– Доброго дня, наші любі глядачі. У нас сьогодні в гостях – солістка українського гурту ONUKA Наталія Жижченко. Рада Вас бачити у нас.

– Доброго дня.

– У вас відбудеться незабаром дуже цікава подія – спільний концерт, розкажіть нам, будь ласка, про нього, що це таке і чого нам чекати?

– Це такий собі своєрідний експеримент, така собі незвичайна співпраця з Naoni – Національний академічний оркестр народних інструментів України. Будуть два концерти – перший у Харкові 29 листопада, та другий, такий головний, центральний, можна сказати концерт, що відбудеться в Жовтневому палаці 11 грудня в Києві. Ми мали таку честь разом записати одне відео, що увійшло до складу фільму "Украинский авангард", що нещодавно відзнятий. Ідеєю була така собі колаборація архаїки і чогось сучасного. І режисер побачив це таким чином, що гурт "ONUKA" має записати щось сумісне з оркестром національних інструментів Naoni. Так вийшло, що це відео надзвичайно набрало переглядів, перепостів і реакцій, настільки бурхливих і неочікуваних для нас, і оркестру, і режисерів фільму. І ми вирішили, чому б не повторити цей успіх, якщо можна так сказати, зробити великий концерт ось саме з цим оркестром. Я вважаю, що він надзвичайний, дуже екзотичний, рідкісний. Всі музиканти – професіонали. Диригент Віктор Омелянович Гуцал – взагалі легенда української культури та інтелігенції, і взагалі, це така людина, що просвітлює, мені здається, наше сьогоднішнє культурне життя. І я думаю, що це величезна честь – мати таку можливість на одній сцені зробити щось сумісно, тим більше що це цікаво і оркестрові, і нам, і глядачам. Я сподіваюся, що це буде такою цікавою експериментальною подією.

– А програма буде складатися з двох альбомів, так?

– Так, це буде матеріал абсолютно весь, без виключень. Тож зараз іде підготовка, репетиції, і я сподіваюся, що це вийде досить цікаво і своєрідно.

– Ми дуже чекаємо. І я хочу сказати, що наша гостя прийшла з подарунком. За найкраще питання, яке вона сьогодні обере після нашої розмови, ця людина отримає запрошення на концерт. Перше запитання у нас з Facebook, поставила його Іринка, хоче запитати "Чому не Онука? Чому вибрали латинський шрифт у назві? Чому VIDLIK, а не "Відлік"?

– Спочатку була ідея взагалі англомовного гурту, тому що два попередні гурти були абсолютно англомовними. Пісні я писала виключно англійською та скоріше українською мовами. Це був такий своєрідний "Челендж" написати. Розуміючи як люди реагують, що змінюється в мені, що змінюється навколо прийшов український текст, але, все одно, назва мені дуже подобається "ТРАНСЛІТЕРАНС", мені подобається те, що вона не викривляється, те що вона читається лише так, можливо, лише змінюється наголос, і тим, більше, ну, ми все ж таки маємо концерти в Європі і, скоріше, це такий собі "хук", який людей змушує думати, що ж таке назва ONUKA. Взагалі, українська мова настільки прекрасна, мені здається, що коли її отак ось фотографуєш у кирилиці або в латиниці, вона все одно виглядає як певний шрифтовий дизайн, тож така відповідь.

– Дякую. Наступне запитання з ніком Vicky Zinyk. Які країни плануєте відвідати з гастролями у 2017?

– Поки що ми плануємо відвідати у січні Нідерланди, також Англію в лютому, і все ж таки плануємо здійснити тур США і Канадою, але поки що до нього більш щільно готуємося, ніж деякий час тому.

– Наступне запитання від Тараса Колимчука. Євробачення! Чи були у вас думки,плани і бажання прийняти участь у конкурсі !? Дуже люблю творчість гурту і гордий, що ви такі у нас є!

– Дякую за компліменти. Щодо цього конкурсу, для мене це питання точно закрите і вирішене. Я не буду брати участь у ньому, не буду брати участь і у відбірковому турі. Єдина можлива участь – як гість, що не буде скеред конкурсантів. Усі свої конкурси я вже відіграла у дитинстві, і вважаю, що взагалі, не дуже, напевно, є тою людиною, яка може отак от конкурувати зі співаками, які вражають своєю технікою. У мене трохи інша аудиторія, інший напрям. Я себе не бачу як представник України на такому відповідальному рівні. Я думаю, що перемога Джамали настільки підняла цю планку, що тепер взагалі багатьом людям навіть не варто задумуватися на рахунок того, щоб йти далі туди. Я думаю, що ця планка просто недосяжна для багатьох артистів.

У МЕНЕ ДУЖЕ МУЗИЧНА РОДИНА. ДИНАСТІЯ МУЗИКАНТІВ. НЕ ЗАЙМАТИСЬ МУЗИКОЮ БУЛО Б ПРОСТО ДИВНИМ, ТОМУ ЩО МУЗИКА ОТОЧУВАЛА КОЖНУ ХВИЛИНУ МОГО ЖИТТЯ

– Ви казали що у дитинстві брали участь у співочих конкурсах, що саме вам запам’яталося?

– Як правило, це були фестивалі, будь-які конкурси, і це стосувалося виключно студвокальства. Дитинство моє пройшло такими собі репетиціями, заняттями в музичному класі, за якими мого дитинства, в принципі, і не було, тому, думаю, з цим завершено. Взагалі, конкурси – це не найкраща музична арена для музиканта. Це більш якесь спортивне змагання.

– Ви говорите, що з дитинства займалися музикою. Ви самі це вирішили, чи можливо батьки вас підштовхнули?

– У мене дуже музична родина. Династія музикантів. Не займатися музикою було б просто дивним, тому що музика оточувала кожну хвилину мого життя, і я сама цього хотіла. Мене ніколи ніхто не примушував. Можливо, інколи я була трохи вередливою, не хотіла займатися, але, мені здається, що це кожної дитини стосується, що хочеться там пограти, наприклад в комп’ютер... Але в принципі, мені завжди було цікаво самореалізуватися.

– А своєрідна назва гурту ONUKA – чия це ідея? Я знаю, що у вас є дуже цікава історія про вашого дідуся, так?

– Так, мій дідусь дуже така легендарна особистість, і це присвята йому. Він дуже така важлива постать у моєму житті, тому що він навчив мене музиці, не саме грати на сопілці, а взагалі, розуміти музику, її культуру, любити Батьківщину, бути людиною, музикантом, артистом і ставитися до життя якось дуже духовно. І у мене залишилися найкращі спогади про нього, і якби не дідусь, я була б абсолютно іншою людиною, іншою особистістю. Мені хотілося у цій назві його ще якимсь чином прив’язати, якщо можна так сказати. Щоб хоча б у назві він був поряд зі мною.

– Дякую, насправді, дуже цікава відповідь. Наступне питання доволі складне, Max Wouters цікавиться. Як Натта відноситься до теперішнього стану у країні?

– Ну, тут якого саме стану. Я думаю, що це чергове випробування довіри людства, народу. Стільки разів обламували нашу довіру, я думаю, що це ще треба знайти такий народ. Я вірю в те, що в нас надзвичайно сильна нація в духовному плані і що ці випробування тільки загартовують нас, показують найкращих серед найкращих людей. Я, наприклад, черговий раз закохалася в Україну, у свій народ, в молодь, повірила і намагаюся сприймати всі ці надзвичайно складні події і обставини філософськи, щоб вбачати щось добре в тому, що ось ці знущання або страждання відкривають до хорошого.

– Насправді, як кажуть "Бог надає більше ніж ти можеш витримати", можливо, дійсно так треба. Щоб стати сильнішими.

– Ну, якщо це відбувається, то напевно для чогось і треба. Я думаю, що це важко пояснити тим людям які постраждали або померли, але все ж таки треба намагатися вбачати і щось хороше. Я думаю, що той рівень віри у країну багатьох людей і віри в нас як у націю – багато років тому не було навіть і натяку. Думаю, що ось такий спалах культури, моди, спалах в артистичному житті і художньому викликаний такими складними часами, але у цьому є також отакі свої переваги.

– Наступне питання від Олексія з з Facebook. Чи немає у вас (Наталії особисто і колективу в цілому) бажання спробувати поліпшити візуальну частину виступів, розвинути її, використавши "живу" візуалізацію звуку, наприклад за методами кіматики?

– Ідеї такі були, і є. Зараз ми ведемо перемовини з харківськими науковцями. Я не буду розкривати усіх карт, але, звісно, ми розуміємо, що технології наступають нам на п’яти і нам потрібно випереджати час і ми ведемо роботу. Дякую за зауваження.

– Доповнення до запитання. Які приклади з існуючих реалізованих творчих проектів у цьому напрямку для вас найбільш придатні з технічної і фінансової сторони? Чи готові співпрацювати в цьому плані з творчими людьми в межах України? Заздалегідь вдячний за докладну відповідь.

– Так, є такий цікавий експеримент, що називається "Торнадо" – це своєрідний міді-контроллер, який у формі рукавиць, що був заснований харківським вченим Генадієм Журбою. Це була своєрідна така експериментальна діяльність. Ми познайомилися з цим науковцем, інженером, що є доволі таки оригінальною людиною, і в нього був винахід, який за допомогою рухів рук і рукавиць допомагає змінювати звук, але мені хотілося, щоб можна було змінювати не звук, а голос. Він переробляв це досить довго. Ми півроку вели такі цікаві перемовини, тестували, пробували, як це відбувається. І от уперше це було 9 квітня у Центрумі в Києві (до речі, це відео є в інтернеті). На нашому квітневому концерті ви можете подивитися, як виглядає ця чисто українська винахідницька штука, розроблена спеціально для "ONUKA". Вона трансформує голос у реальному часі і від рухів рук змінює формат і так далі. Я думаю, ви подивитеся і зрозумієте, як це працює.

– Це українці розробляли, так?

– Так, один українець – Євген Жугач, він живе у Харкові, дуже талановитий вчений. Дякую, йому і привіт.

– Наступне у нас питання. Чи буде новий альбом? Якщо буде, то як скоро?

– Так, звичайно, буде новий альбом. Я сподіваюся, що він вийде навесні, ми працюємо над цим. Будуть нові відео, буде одна дуже цікава колаборація, не хочу її так зворожити, тому не називаю артиста. Я дуже хочу, щоб вона вийшла якнайкращою, і думаю, що це буде така романтична співпраця.

– Питання від Вані Стельмащука. Чи не плануєте більше пісень англійською? І спробувати себе в інших стилях музики?

– Плануємо англійською і українською мовами. Інші стилі – можливо. Це все відбувається еклектично, тому що жодного треку не можна відтворити, повторити. Нове натхнення змушує тебе трохи взяти там чи там, і можливо це виходить такий собі новий стиль. Взагалі, загадувати на завтра не варто, тому що у творчому процесі багато що трансформується, і буває, коли від початкової ідеї нічого не залишається, вона повністю викручує себе в іншому напрямі . Тому, я думаю, що все можливо.

– Максим цікавиться. Ви хотіли б змінити образ, наприклад, на Леді Гагу?

– Я думаю, що Леді Гага це не образ, це більше персонаж, артист з великої літери. Змінити свій образ на Леді Гагу – ні, не хотіла би. У мене є свій, який знову ж таки, трансформується, змінюється стосовно тих переживань і думок, які кожного дня мене відвідують.

Я ДУЖЕ ЧАСТО БУВАЮ НА КОНЦЕРТАХ ДЖАМАЛИ, THE HARDKISS, ALLOISE, У КОЖНОГО Є ЧОГО ПОВЧИТИСЬ 

– Віталій Прокоф’єв хоче дізнатися. Чи відвідуєте ви концерти своїх улюблених музикантів? Розкажіть, на яких вдалося побувати і на які плануєте сходити?

– Так, якщо є можливість, ми обов’язково відвідуємо наших друзів. На жаль, так виходить, що частіше за все у нас співпадають гастролі , тому що п’ятниці та суботи у артистів завжди зайняті. І чудовою подією був Atlas Weekend, коли всі змогли потрапити на виступи один одного. Це був, дійсно, надзвичайний день, музичне свято. Мені дуже сподобався виступ Івана Дорна, я вважаю що він відкрив новий рівень. Я дуже часто буваю на концертах Джамали, The Hardkiss, ALLOISE, у кожного є чого повчитися. І я дуже радію, коли бачу надписи sellout у своїх колег. І це ще раз доводить те, що конкуренція зростає. Дружба дружбою, але ось ця така добра, позитивна музична дійсність мене настільки змушує радіти, що все таки є куди рухатися у кого вчитися.

– Запитання від Євгена. Якою буде назва нової платівки?

– Це буде платівка "Відлік", і можу сказати, що вигляд платівки буде надзвичайним і незвичайним, він буде як ніколи підходити під концепт самого релізу "Відлік". Думаю, що ця платівка багато кого здивує.

Чекаємо. Віталік запитує. Не могли б як експеримент записати альбом не з Євгенієм Філатовим, і з ким би ви хотіли співпрацювати у майбутньому?

– Це важко було б, поки що я про це не думаю. На мою думку, для того щоб записати з кимось альбом, треба дуже добре знати мене, а мені добре знати аранжувальника чи продюсера, тому що у нас спілкування виходить з півтону, півзвуку, погляду – це все інтерпретується музично. Звісно, є продюсери світового рівня, від яких я хотіла б отримати ремікси, але про написання сольної пісні поки що я не думаю.

– Стася з Кривого Рогу цікавиться. Якщо на носі концерт у супроводі оркестру, то про нього і буду питати. Хто подав ідею і хто допоміг її реалізувати? Є плани гастролювати з оркестром? А що стосовно творчих дуетів, що зараз такі трендові? Все ж таки головний дует у вашому житті вже відбувся.

– Це вийшло з фільму, зовсім випадково, але знову ж таки у житті випадковостей не буває, тому що життя циклічне, і частина моїх музикантів працюють у цьому оркестрі, тому опосередковано я була знайома з діяльністю і навіть розкладом цього оркестру. Коли я познайомилася вже з диригентом, зрозуміла, що це старовинний друг мого дідуся. І це інша вже сторона, що підходить з такого собі зв’язку поколінь. Тому ідея, напевно, літала у повітрі, лише треба було її втілити. А втілили ми її завдяки фільму "Первісний авангард", який було нещодавно презентовано. Думаю, що можна буде побачити в інтернеті найближчим часом. Щодо втілення самої ідеї. Сольний концерт от такого ракурсу не робив ніхто в Україні – суміші саме електронної музики з народними інструментами. Ідея нібито проста, але втілення її доволі клопітке.

– Чи є плани гастролювати з оркестром?

– Є плани. Якраз уперше гастролюємо до Харкова 9 листопада і подивимося, як це буде відбуватися. І є плани на наступний рік на весну, але це все буде анонсовано заздалегідь, поки що не буду казати.

– Наступне запитання. Скажіть , будь ласка, щодо творчих дуетів, чи плануєте створювати з іншими українськими виконавцями?

– Ну, з українськими співаками не планується і, в принципі, я не дуже люблю дуети, тому що мені здається, що хтось втрачає певну частину себе. Можливо, навесні вийде наша робота з артистами з України, і я дуже на неї чекаю.

– Олександр Солоденко пише. Вітаю. У ваших піснях характерно відчувається новий музичний погляд та навіть стиль. Цікаво буде дізнатися які музичні напрямки або навіть можливо виконавці вплинули на Вашу творчість. Дякую, доброго настрою, та успіхів!

– Дуже дякую. Моєю улюбленицею завжди була Bjork ще з молодших класів школи. Я завжди надихалася її авангардизмом, сміливістю, можливістю поєднувати не поєднуване, і взагалі таким відривом від реальності й усіх інших артистів. Це така ікона музичного смаку, стилю і артистизму з великої літери.

– Наступне запитання від Романа Бойко. Привіт. Уявіть собі, що всі люди різнокольорові і можуть обирати собі колір. Якого кольору ви були б? Який би собі обрали? І чому саме цей?

– Я б обрала собі сірий колір від мокрого асфальту до світло-сірого.

– А чому?

– Мені здається, що сірий може як найкраще відмінювати настрій.

– Але колір може змінюватися, я так розумію.

– Так, лакмусовий папірець.

– Max Wouters цікавиться. У скільки обійшлося весілля Філатова і Жижченко, і чому воно не пройшло у Чорнобилі, як наречена хотіла?

– Ну, щодо Чорнобиля – це був жарт, тому що я вважаю, що це лицемірство і кощунство. Робити весілля в Чорнобилі – то навіть не жарт, це вже було певно сильно перекручено журналістом жовтої преси, якщо можна так сказати. Це місце не для весілля, тому що веселитися там немає чому. Весілля нам обійшлося в таку нормальну ціну, тобто ми не витратили дуже багато і як я розумію, багато з ким спілкуючись, нам дуже повезло провести це дуже швидко, легко і не заморочуючись. Ми з Євгеном дуже схожі у тому, що дуже швидко приймаємо рішення. І так вийшло, що все було дуже швидко організовано, без сторонньої допомоги. Це було просто свято для батьків, ніхто не напрягався, просто світла сімейна подія.

– На батьківщині відбувалося, так?

– На батьківщині моєї мами, тому що я народилася все ж таки у Києві, але рідною місциною вважаю Чернігівську, ще через те, що моя бабуся хотіла дуже потрапити на весілля, а до Києва за станом здоров’я вже приїхати не могла, і це більшою мірою було зроблено все для неї. Якби не вона, то, мабуть, я б ще сто разів подумала, перш ніж це робити. Але коли вже все це відбулося, ми зрозуміли, що буде що згадати.

ОСНОВНА ПОРАДА - НІКОЛИ НЕ ВТРАЧАТИ СВОЮ ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, НЕ НАМАГАТИСЬ БУТИ СХОЖИМ НА КОГОСЬ ІНШОГО, ТОМУ ЩО ТАК ПОТРЕБУЄ СИТУАЦІЯ АБО СОЦІУМ. ВАША УНІКАЛЬНІСТЬ - ЦЕ ЄДИНИЙ ДАР, ЯКИЙ У ВАС Є

Карина Овсянкина запитує. Чи є у вас віддані прихильники, які їздять з вами по країні і відвідують кожний концерт?

– Це цікаво, є такий прихильник у нашої барабанщиці, він їздить за нами по різних містах і чекає з букетом або з подарунком під сценою, це дуже мило. Я рада, що це не я, все ж таки, але це означає, що все таки популярність є, і це дуже приємно спостерігати, як людина дивиться під сценою і плаче чи радіє від того, чи подивиться Маша на нього у проміжку між піснями.

– Маша Маніло цікавиться. У яких стилях музики ви б хотіли працювати ? І чому?

– Поки що працюю в такому, в якому хотіла би. Точно можу сказати, що не хотіла б працювати у жанрі популярної пісні, фламенко, шансон і безлічі інших. Я дуже консервативна, і мені здається, що та електронна музика, яка має відхили у різні жанри – це максимум того, що поки що я можу собі дозволити.

– Антон Соколов цікавиться. Якій меседж ви передаєте своєю творчістю? І кілька порад підростаючому поколінню.

– Основна порада – ніколи не втрачати свою індивідуальність, не намагатися бути схожим на когось іншого, тому що так потребує ситуація або соціум. Ваша унікальність – це єдиний дар, який у вас є, і треба її оберігати, пестити і намагатися пронести крізь усе життя. Взагалі, узагальнення, яке наприклад, часто в радянській школі було присутнє – це найгірше, це взагалі, мені здається, злочин проти людства, і треба відрізнятися. Якщо ви розумієте, що ви не такі, то це не погано, це дійсно добре і треба оберігати це відчуття унікальності. Потрібно також дуже багато працювати, будь-який талант, дар чи здібності без праці абсолютно вигорають.

Марина Кучерява. Доброго дня! У ваших піснях присутня сопілка. Поясніть, будь ласка, чому саме.

– Тому що мій дідусь був визначним майстром народних українських інструментів, і я з дитинства всі ці інструменти знала, багато чого бачила. Я на них трохи грала і чула як вони грають, десь знала історію, мене дивував їх вигляд і так далі. А сопілка – тому що я граю на ній з чотирьох років, і це такий мій профільний інструмент, без якого я вже не мислю себе, і думаю, що так просто вийшло, мене сама доля привела до цієї народної тематики. Я повністю її поглинула, і таким чином змінювати на якісь інші інструменти мені не було сенсу, тому що, все ж таки, народні інструменти надзвичайно колоритні і в них надзвичайно більше змісту, значення їх в історії ніж ми собі можемо уявити.

– Я правильно розумію, ваш дідусь робив багато видів інструментів?

– Так, він робив і бандури, і цимбали, і будь-які духові інструменти. Реставрував дуже багато. Також виготовляв гітари, але в основному це були духові білоруські, молдавські, російські та українські інструменти. Визначним був такий його вчинок, коли він реставрував турбан Тараса Шевченка, це була така основна його робота, відзначена преміями і так далі. Є навіть фотографія, де я стою з дідусем і цим турбаном, тобто, мені здається, що до святині я доторкнулася у фізичному плані точно.

– А сопілку ви самі у дитинстві обрали?

– Ну, в дитинстві я займалася і на сопілці, і на фортепіано і на флейті деякий час, але сопілка так назавжди і залишилася зі мною профілюючою, тому що так якось склалося само собою. Я почала займатися більш професійно, і потім почались гастролі з оркестром, і вже сопілка, можна сказати, мене не відпустила.

– А перший ваш інструмент пам’ятаєте?

– Це, до речі, сопілка дідуся.

– Ви її ще десь зберігаєте?

– Ні, вона, на жаль, можливо десь є у дідуся в майстерні в Чернігові, а зараз у мене інша сопілка. Сопілки взагалі мають таку характеристику, що вони "виграються", тобто спочатку її потрібно розіграти, вона добре грає і звучить, але з часом втрачає свій такий колорит і її потрібно вже змінювати. У мене вже десь напевно сьома чи восьма сопілка.

– Це якесь специфічне дерево має бути?

– У мене найулюбленіше це чорне або залізне дерево, воно має більш академічний звук без обертонів, що притаманне народному звучанню, але останнім часом у мене з бузини сопілка.

– Чи вважаєте ви, що винайшли якусь нову естетику? І якщо так - то на чому вона грунтується?

– Я думаю, що самій себе аналізувати якось не дуже коректно, це взагалі краще розуміють глядачі і читачі, все ж таки, з плином часу це буде більш помітно і зрозуміло, поки що не можу себе так оцінити.

– Розкажіть будь ласка як працює медіа контролер, з яким ви працюєте на виступах?

– Ну, це більше до винахідника питання, але це своєрідна система, що у кожній рукавиці є такий міні-датчик, є по чотири кнопки праворуч та ліворуч. Це все під’єднується до Apeiron, у цьому інтерфейсі є спеціально створені та прописані ефекти, на кожній руці там X та Y осі, перші два пальці відповідають за ось ОХ, інші – ОY, і таким чином трансформуючи і роблячи руки певними траєкторіями ми змінюємо в певній динаміці той чи інший ефект. І якщо ми зміщаємо ці дві руки, виходить ще третій ефект, таким чином воно працює. Як це відбувається чисто з наукової точки зору, про це краще розкаже Геннадій, і про цей винахід є в інтернеті багато інформації, і можна подивитися, як це працює.

– Ната, з великим задоволенням дивлюся всі ваші інтерв'ю. Ви мало говорите, але зате красиво і ваші думки цікаві. Як інтроверта-меланхоліка, я вас дуже розумію. Скажіть, чи не виникало у вас бажання невимушено і в зручній обстановці поспілкуватися з шанувальниками? Взагалі, чи є у вас фан-клуби?

– Фан-клубу немає, мені взагалі здається, що вони відійшли у 90-х, можливо і не відійшли, але для мене це якесь трохи таке нафталінове поняття. Я рідко спілкуюся і от, просто у неформальній обстановці мені дуже важко це уявити. Якщо є там камера, наприклад, або це інтерв’ю, я просто оцінюю це як роботу. Певним чином треба бути безпосередньою і спілкуватися просто з незнайомими людьми, я думаю, що це поки що для мене такий неможливий "челендж", але все ж таки робота над собою проходить, і можливо за деякий час це буде навіть якоюсь практикою, що буде повторюватися, але поки що – ні.

– Чи слідкуєте ви за молодими виконавцями. Якщо так, то хто вам подобається і з ким вам хотілося б співпрацювати?

– Ну, я слідкую, і бачу, що надзвичайна нова молода така плеяда талановита та яскрава. Наприклад, гурт the Elephants, яким також ми трохи допомагаємо, гурт з міста Суми, що почав гастролювати, скоро у них вийде альбом, і це отой приклад, коли молодь дійсно наступає тобі на п’яти і ти це відчуваєш. Це тільки змушує тебе щось робити і розвиватися у своєму напрямку. Багато нових молодих артистів, навіть якщо подивитися конкурси численні, то ми бачимо, наскільки взагалі вокальний виконавський рівень виріс у країні – і у підлітків і в дорослих. Це не може не радувати і це велике щастя творити ось у такій реальності.

– Скажіть, чому на вашу думку, відбувся цей ріст?

– По-перше, відхід на другий план телевізору, поява інтернету, можливість вивчати та дивитися, що ти хочеш і тоді коли ти це хочеш. Безліч шкіл і тої якісної музики, яку не треба якимсь чином розривати невідомо де, вона є в доступі будь-де в будь-якій якості та кількості і ти можеш її з дитинства слухати. Мені здається, що такий повсякденний рівень музичної освіти в меломана чи просто пересічного слухача, я вірю в те, що він дуже зріс порівняно з моїм дитинством.

– Взагалі, мені здається, що зараз дуже активно почала рости популярність не попси, а от таких напрямків…

– Я знаю, що це відбувається, і це величезне щастя, це круто і я дуже рада, що така дійсність зараз.

– Свєта. Доброго дня! Ната, уявіть таку ситуацію, що ви протягом життя маєте можливість слухати лише одну пісню. Яка б це була пісня і чому?

– Це була б пісня Майї Крісталінської та Мікаела Тарівердієва "У тебя такие глаза", з кінофільму "Человек идет за сонцем". Хоча вона російською мовою, і мені здається, що там найнереальніші слова у світі, і ми навіть зробили кілька років тому кавер на цю пісню, і я вважаю, що це ідеал який неможливо досягнути ні в ліриці, ні в музиці, ні у виконавстві. Цю пісню, я, дійсно, можу слухати безліч разів, і одного разу вона у мене стояла разів 30 на репіті. Це дуже влучне запитання і потрібно його відмітити.

– Євген цікавиться. "Чи збираєтесь ви створити власну колекцію одягу чи сопілок від ONUKA?"

– Для сопілок це, напевно, дуже вузькоспеціалізовано і досить складно, але у мене є майстер. Він, до речі, учень дідуся, і я всім його рекомендую, він живе у Чернігові і дуже такий талановитий і я зараз граю на його сопілці. Що до одягу, то скоро вийде така колаборація від ONUKA з українським лейблом, не буду щось поки говорити. Це буде не одяг, це буде мерчендайз, але не просто сувенірна продукція, а така дуже якісна, і, наприклад, я користуюся нею щодня, тому це своєрідний сюрприз, який буде презентовано у грудні. Можу сказати, що у цьому напрямку ми працюємо, але все одно все йде не так швидко, багато чого відкидається чи додається, і ми розуміємо, що співвідношення ціна, якість, практичність – це дуже складно,та ми хочемо зробити хочемо зробити дуже круту річ, але таку, щоб її змогли дозволити собі більшість людей. Тому зараз ми працюємо над цією ідеальною схемою.

– Ну, якщо ми вже торкнулися ідеальності, то наступне питання від Світлани. Ідеальний день – який він для учасників гурту ONUKA?"

– Для різних учасників цей день різний. Особисто для мене, то це день проведений разом з Євгеном та нашим собакою. З чоловіком десь на природі або у Чернігові, або будь-де. Це подорож, що не містить у собі телефону і комп’ютера. Єднання один з одним і живе спілкування. Це відсутність перелистування і пошти, відсутність постійної необхідності відповідати на якісь повідомлення робочі.

– Ви сказали, що у вас є у вас є улюблена собачка. Чому саме собачка?

– Я дуже люблю собак з самого дитинства, це напевно від мами передалося, тому що у бабусі завжди було безліч собак. Ми жили у дворі, приватному секторі, у неї і зараз є собака, але мені з дитинства хотілося саме свою, і п’ять років тому ця мрія здійснилася, я сама собі придбала собаку. Це напевно найбільша любов усього мого життя, що зараз от є, і найбільше віддушина, щастя у спілкуванні.

– А як ви її обрали?

– Вона обрала нас. Знайшла в інтернеті, точно сама…  надрукував повідомлення.

– Нічого собі. Наступне питання. Як у вас формуються ідеї для творчості? У чому полягає ваш головний мотив? Що вас надихає?

– Надихає просто буденне життя і ті думки, напевно, що циркулюють у голові, якихось роздумів, переживань, страждань. У принципі я надихаюсь якоюсь такою похмурою тематикою, вона мене завжди так чіпляє. Мені не хочеться написати пісню, наприклад, про те, яке все гарне навколо, це має статися якась переоцінка цінностей, напевно, щоб це відбулося. Але, все ж таки, більш такі глобальні теми. Мене завжди цікавив зміст буття, над яким я досі постійно роздумую, і напевно, кожного року я прихожу до якихось нових висновків.

– Євгеній. Розкажіть, будь ласка, як ви працюєте та обираєте народні інструменти та сучасні винаходи. Це цікаво дізнатися, адже вони роблять надзвичайну колаборацію забутих чи непопулярних інструментів з певним сучасним підходом, як до звучання так і до самого виступу. Дякую за відповідь.

– Так відбувається, що поступово ці інструменти знаходять мене. З сопілки все почалося, нею все продовжується, і, напевно, нею все і завершиться. Це невід’ємна частка мене, і я вже з нею зрослася. Що стосується бандури, то це взагалі, мені здається, перший інструмент, який асоціюється з українською музикою, і мені хотілося подати його звучання трохи у новому ракурсі, не такому тривіальному, як завжди це відбувається, а більш меланхолійному, сумному. Тому що бандура завжди має, як на мене, такий непростий академічно вишуканий смак. І коли відбувся такий собі експеримент, це був програш треку "Лук", багато хто з друзів питав, що це за інструмент, і коли я казала, що це бандура, то всі настільки дивувалися, що вона може настільки "в тему" грати і в такому електронному аранжуванні сидіти настільки круто, як це відбулося. Трембіта, звісно, не може залишити когось байдужим і вона взагалі відроджує якісь первинні нотки кожного, хто знаходиться у залі або слухає запис. Взагалі, це ж сигнальний інструмент, і я думаю, що кожен вбачає свій особистий сигнал до чогось, можливо, до дії чи якось мотивування. Що стосується цимбалів, я не дуже цей інструмент якось розглядала спочатку, доки не почула саме гуцульські цимбали, це саме такі мінімалістичні камерні переносні цимбали, і мені настільки сподобався їх такий затишний камерний звук. Я вирішила, що на цьому потрібно побудувати таке собі звучання і, звісно, за допомогою Євгена народився трек Other, який ми потім виконали з оркестром і з участю Андрія Віщука, який є надзвичайним майстром і заслуженим артистом України. Також ця людина зараз дуже допомагає втілити цю ідею сумісної праці з оркестром разом з Віктором Омеляновичем.

Найбільша експериментальна робота була проведена з інструментом, що має назву бербениця. Своєрідний такий собі інструмент, я його бачила ще в дитинстві в майстерні дідуся і думала, ну що ж це таке, він нібито сигнальний, нібито перкусійний, але, знову ж таки атонально музичний. Мені завжди не подобалося, як він використовується у традиційній музиці, бо мені здається, що до нього якось зневажливо ставляться, бо він лише для шоу, і мені це не подобалось. Мені завжди хотілось завжди ось на цьому такому звучанні, що чомусь нагадує ревіння бугая, записати басову партію, і Євген Філатов почув мої думки, це було найкраще втілено у треку "Відлік", який є своєрідним нашим хітом, його чекають на всіх концертах. Спочатку це здавалося абсолютно якимось космічним і неможливим, але ось так вийшло і коли ще дізнаються, що це зіграно на українському народному музичному інструменті, то люди дивуються, навіть, я дивуюсь, як цей інструмент може взагалі існувати у такому вигляді. Ще ж саме техніка виконання старовини була така, що музикант мав вмокнути руку у квас, щоб було більше тертя, але зараз це все замінюється водою. Мені здається, що кінське волосся, яке має бути витягнуте мокрою рукою, це вже звучить дуже сюрреалістично, а те, як це виглядає і потім звучить, взагалі якось незабутньо.

– А де ви знаходите музикантів, які вміють грати?

– Знову ж таки, в цьому оркестрі. Ми вже знайомі з цією тусовкою, якщо можна так сказати, тому кожен знає там кращого бандуриста, цимбалиста і так далі, але всі кінці ведуть все ж таки в НАОНІ. Мені здається, що це такий своєрідний материк українського виконавства.

– Якщо б ви грали в академічному оркестрі народних інструментів, який саме б ви обрали?

– Не бугай точно обрала б. На сопілці теж не хотіла б у оркестрі грати, тому що у дитинстві вже грала і взагалі не дуже мені подобається бути частиною такого механізму, хотілося б завжди більш сольне щось мати.

– Кого з російських артистів ви виділяєте для себе? Хто вплинув на вашу творчість?

– Думаю, що з російських ніхто не вплинув, але є багато чудових артистів, наприклад, Земфіра, яку я не цінувала у дитинстві, і коли вона тільки з’явилася, абсолютно мені не подобалася, і я не розуміла, а полюбила з її останнім альбомом, що вразив мене поетикою, лірикою. Я зрозуміла, що як це класно, коли є така чудова російськомовна музика. Мені подобається, наприклад, відео артистів Дельфін – "Мы обязательно встретимся", здається, що поєднання цієї такої депресивної, меланхолічної музики разом із відеорядом про олімпіаду 1980 року, з польотом олімпійського ведмедика, мені здається, що це настільки поетичний і мистецький сум. Кожного разу коли я дивлюсь це відео, я реально плачу. У дитинстві мені дуже подобалася Лінда, вона зникла у певний час, і мене дуже дивувало, що такий цікавий проект міг отак просто згаснути, він надихає навіть нині мене. Я переслуховую ці альбоми і думаю, як класно це було зроблено у той час. Мені, наприклад, не соромно, що я зростала на Лінді якийсь період часу.

– Катя запитує. З яким книжковим персонажем ви себе асоціюєте? І одразу питання від Олександра. Які книги ви читаєте?

– Я люблю екзистенціалістів більш за все. Улюблені мої автори – це Камю, Кафка, Сартр та Щирий Марк. Також я люблю українську літературу, і найулюбленішим автором є Михайло Коцюбинський. Я напевно мало себе з ким асоціюю, і взагалі жіночих героїв таких мало мені зараз спадає на думку, але от мені часто здається, що я знаходжусь в атмосфері роману "Замок" Кафки. Коли от бюрократичне це безглуздя настільки нашаровується і мені інколи здається, коли я вимушено ходжу в якісь бюрократичні інстанції. А наша країна або наша вся реальність і є "Замок", і це мене дуже розлючує. Дійсно, інколи ця алегорія вже перестає бути алегорією.

– Яку участь ви берете у тому, на який трек ви будете знімати кліп і яким він буде?

– Це буде вже відбуватися навесні, знову ж таки. Не дуже люблю анонсувати те, що ще не підтверджено і не відзнято, і завжди намагаюся відповідати про те, що вже зроблено. Тому поки що я не анонсую. Я так розумію, питання в тому, яку я долю участі приймаю.

– Так, наскільки велика ваша частка. Приймаєте рішення ви чи режисер?

– Я вирішую стовідсотково. Ідея може бути не моя, може бути трансформовано мною, але, наприклад, вибір треку – це мої рішення разом із Євгеном, тому що весь цей проект – це компроміс мене і його як митців. Тут якраз такий спільний організм виходить.

– Наступне запитання. Дебютний альбом присвячений вашому дідусеві і Чорнобильській аварії, а які теми для натхнення будуть у вашому наступному альбомі?

– Не хочеться бути артистом такого більш похмурого жанру, але знову ж таки на більш повсякденні теми. Мене особисто дуже хвилює проблема корупції, але не такої чисто матеріальної, яка спадає на думку, а навіть такої душевної корупції, над якою я ще з дитинства замислювалася багато. Можливо, це буде такий маніфест про соціальні гріхи, це знову ж таки дуже розмито сказано, але я думаю над цим.

– Олександр Шевченко цікавиться. Як ви відноситесь до того, що на Гімн України роблять ремікси, є клубна версія, під гармошку і так далі.

– Мені взагалі наш Гімн не дуже подобається, тому що він якийсь депресивний, "ще не вмерла", ну що це за Гімн. Гімн має стверджувати, має бути духовним, а позиція, що ще ми не вмерли, мені здається, якась не вірна. А щодо нових інтерпретацій – від того він кращим не стає.

– Катя. Ви чули про себе якісь чудернацькі історії, які не мають нічого спільного з дійсністю?

– Ну, так. Дуже багато хто трактує мою дивакуватість, пов’язуючи її з чим їм вигідно, і дуже часто це неправда. Але я наводити такі приклади не буду.

– Творчі люди здебільшого самотні. Чому так? Не вистачає часу на любовні справи чи заважає творчому процесу?

– Я думаю, що просто їх мало хто розуміє, і дуже часто кажуть, що ось ти така вся творча. І мені от було б складно з людиною нетворчою, мені дуже важливо відчувати, що тебе розуміють. Я пам’ятаю фільм "Доживемо до понеділка", і завдання для класу було – дати відповідь на питання "що для тебе щастя?". І от один хлопчик написав "Щастя – це коли тебе розуміють". Це дійсно гасло мого життя, це чудово, коли тебе розуміють і підтримують, коли ти говориш однією мовою, дивишся одними очима. Я вважаю, що мені дуже повезло у житті саме з цим ось моментом, бо мене мало хто розуміє справді на 100%. І це велике щастя, що я маю таку людину, яка мене розуміє.

– Кажуть, що митці мають багато страждати, нещасливе кохання і так далі.

– Ну, це правда, але все ж таки страждання не тільки у нещасливому коханні, ніхто не відміняв самобичування і так далі. Для страждань є різні теми.

– Катя. В одному з останніх інтерв'ю ви казали, що планували писати пісні на вірші Юрія Іздрика, але не вийшло. Скажіть, чи плануєте зробити це у майбутньому? І хто ще з українських сучасних поетів чи письменників вам до вподоби?

– Я ознайомилася з творчістю Іздрика, коли ще хотіла написати текст на пісню "Місто", і зрозуміла, що поки я буду пояснювати, та й взагалі, як я можу митцю пояснювати, як будувати текст, мені буде простіше і краще написати його самій. Мені було дуже страшно вперше писати текст української пісні, тому що я розумію, що я не поетеса і на це місце не претендую. Але вибору не було і так народилася пісня "Місто", потім пісня "Завтра", але от щодо пісні "Світанок" – то це слова Єжи Коноп'є, який є київським стрит-арт художником, що дещо провокативні виклики пише у метро, трафаретах або на закинутих будинках міста, і от "Холодні будинки в різних частинах міста переховують нас до весни. Байдуже, три кілометри між нами чи триста, аби не було війни", – це саме було написано на якійсь покинутій будівлі, трансформаторній будці на Нивках. Мені просто надіслали фото, і я зрозуміла, що треба написати текст, і так відбулася оця колаборація. Він не заперечував і був дуже радий. Я думала, можливо, з ним ще, але я не хочу робити замовлення, це має бути така творча співпраця, і от з проектом "Світанок" це вийшло дуже природньо. Але не уявляю, як для мене можна заспівати пісню, якщо б хтось там написав отакі мелодія, слова – співай. Просто тематика холодних будинків – це ніби мої думки, що ніби були записані іншою людиною. І тому, я хочу сказати, що співаючи, я переживаю саме те, що хотів сказати автор. Таким чином це для мене не є відходом від власних принципів.

РИСА, ЯКА МЕНЕ НАЙБІЛЬШЕ БІСИТЬ І ЯКОЮ Я ПИШАЮСЬ, ЦЕ І Є ОДНА Й ТА САМА – СХИЛЬНІСТЬ ДО ГЛИБИННОГО САМОАНАЛІЗУ

– А чи можливо, що народження пісні через співпрацю з вашими шанувальниками?

– Так, у цьому немає нічого дивного, все залежить від того, наскільки це підходить і наскільки це має статися.

– Який подарунок не хотіла б отримати Ната від прихильників?

– Ну про це важко сказати. Я точно можу сказати, що я ніколи не розписуюся і не даю автографи на грошах, вважаю, що це погана звичка та дурний тон.

– Чи гастролює з вами пес Пів? На кому лежить відповідальність за його виховання? І чи шкідливий він песик?

– Ой, я б дуже хотіла, щоб він гастролював з нами і навіть на сцену з нами виходив, але, на жаль, це неможливо, бо робота є роботою, а відпочинок і дім – це відпочинок і дім. І він абсолютно не шкідливий, а дуже мирний, не знаю як так виявилося, що джек рассел може бути такою мирною, слухняною і все розуміючою істотою.

Зазвичай кажуть, що собачники схожі за характером на своїх господарів, тому, мабуть, щось передалося.

– Олексій. Чи було у вас бажання організувати концерт для людей, які постраждали на ЧАЕС?

– Чесно кажучи, думки були, але не фестиваль. Я часто думаю, що б я зробила якби у мене було багато грошей. У дитинстві я мріяла, що я зберу п’ятдесят мільярдів і вкладу їх у конфайнмент, але поки я стала дорослою, арка вже збудована, добре, що хоч так, але поміч все одно потрібна. Цього року я брала участь у такому мистецькому заході, що був організований у Славутичі. Це була літня школа, я не пам’ятаю повної назви, але з усього світу з’їжджалися студенти, що проводили лекції, семінари. З мого боку там була проведена така собі міні-лекція з виконанням трьох чи чотирьох пісень. Всі ці кошти йшли на благоустрій Славутича та поліпшення життя тих людей, що працюють на станції і так далі. Зараз я готую ще один проект, який завершить таку собі віху моєї творчості, присвяченій темі ЧАЕС, це буде у грудні, і ви всі це побачите. Думки у цьому напрямі існують і я все ж таки докладу зусиль, щоб втілити це у життя.

– Олексій цікавиться. Чи не думали ви зробити виступ у Чорнобильській зоні?

– Думали, але знову ж, наскільки це комусь потрібно, і хто зможе туди потрапити, і наскільки це не вульгарно буде по відношенню до зони. Все ж таки, зона для мене, це щось живе, і вона може прийняти, а може не прийняти. Не можна використовувати її заради власних інтересів. Мені здається, це не місце, де можна веселитися.

– Яка риса характеру вам притаманна і яка вам найбільше не подобається? Яка ви людина на сцені і в житті? Ви відрізняєтесь, чи це одна й та ж людина?

– Та риса, яка мене найбільше бісить і якою я пишаюся, це і є одна й та сама – схильність до глибинного самоаналізу. Коли є оця недовірливість – це мене бісить. І, знову ж таки, коли я аналізую і роблю певні висновки і можу керувати своїми емоціями через цей глибинний самоаналіз, це робить мене кращою. І це позитивна перевага цієї риси. Постійний самоаналіз, і він не зупиняється. Щодо того, яка я людина… Звісно, відрізняюся. У житті я дуже закрита людина, мені комфортно бути одною, самотньою, і я багато часу проводжу наодинці зі своїми думками. Коли я на сцені, я розкриваюся, але я не одягаю там, наприклад, костюм іншої людини, це просто мої якісь риси, які перебільшені, можливо. Але все одно тут моя сутність, яка трохи відкрита для загалу, і я дозволяю всім зазирнути углиб себе, а коли сходжу зі сцени, можна сказати, що ці дверцята зачиняються.

– "Мнительность", як я розумію, це глибоке переживання?

– Ні, це коли ти дуже багато думаєш про думку оточуючих. От з тобою хтось погано поговорив, а ти думаєш, напевно я щось не те зробив. Надто багато думаю.

– У якому місті ви любите виступати і де найкращі слухачі? Дуже дякую за відповідь.

– Можна сказати, що поки найкращий концерт був у Чернівцях, у першому турі. Це був такий спалах, початок нашого гастрольного туру, ми надзвичайно хвилювалися, і такого досвіду, як зараз, у нас не було. Але от аудиторія була розігріта на всі сто. Це запам’яталося тим, що саме неочікуване виявляється настільки ефектним, коли перевищує всі твої очікування сам результат, і це, звісно, приємно. Але у різних містах публіка різна, у Києві, наприклад, багато друзів, але також і багато критиків, і це, можна сказати, виявляється таким собі іспитом, і він завжди відповідальніший, бо це є своєрідний екзамен. Але все одно є різні люди. От у Білорусі нас люблять, де двічі був концерт під Мінськом, на фестивалі MIRUM MUSIC FEST, це був дуже яскравий шквал емоцій і минулого року, і цього. Я думаю, що все ще попереду, і коли ми зменшимо географію наших гастролей, буде про що розповісти.

– Останнє запитання на сьогодні, від Віталіка. Скоро Новий рік, і хотілося б дізнатися, як ви проводите вечір 31 грудня. Як створюєте новорічний настрій?

– Я дуже люблю Новий рік. Для мене він наступив вже вчора, і я хотіла мандаринів і так далі. З дитинства чекаю на такий казковий Новий рік, але щось він так і не настає. Останні декілька років я проводжу його на роботі, на сцені. Це така своєрідна традиція, і це класно – виступати на сцені зі своїми музикантами і саме під бій курантів. Ти розумієш, що ти в роботі і в щасті музичному проведеш наступний рік. Хоча для когось це сімейне свято, для мене воно перестало вже давно бути сімейним, але атмосфера залишилася. Мені більше подобається Різдво, воно якесь більш духовне, природнє, і в ньому багато символів, що створюють всю цю атмосферу. Дуже люблю цей затишок, вважаю, що це чисто сімейне свято і саме на Різдво, потрібно бути вдома з родиною.

– Дуже дякую за теплу зустріч.

Попередній матеріал
Директор Департаменту соціальної політики КМДА: Як отримати субсидію переселенцям
Наступний матеріал
Пленарне засідання Верховної Ради, на якому розглядають закон про енергоефективність – трансляція
Теги:

У США помер відомий кантрі-музикант та співак Леон Рассел

У США помер співак зі світовим ім'ям, якому належить легендарна пісня Hallelujah

"Мама казала": Співачка Оля Полякова присвятила нову пісню українським політикам

Російській співачці KristinaSi заборонили в'їзд в Україну на 3 роки – ДПСУ оприлюднила відео

"Тумани" в Києві: Співак Макс Барських представив свій новий "рекордний" альбом

Forbes склав рейтинг топ-10 найбільш високооплачуваних співачок світу