Дірка в оборонному бюджеті; російський терор проти мирних міст і провал планів кремля на фронті – військовослужбовець Іллєнко у "Рандеву"

росія готує нову хвилю ударів по Україні, але на фронті ситуація для окупантів стає дедалі складнішою. Вперше за останні місяці російське поповнення не встигає за втратами. Чому путін не може зупинити війну і що запустить грандіозний розвал рф із громадянською війною? Яку катастрофу кремль готує українському тилу цієї зими? Чому в бюджеті бракує грошей на оборону, поки депутати перебувають за кордоном? Військовослужбовець батальйону "Свобода" Андрій Іллєнко в інтерв'ю Яніні Соколовій аналізує загрози фронту, кризу мобілізації та конфлікт із Польщею. Подробиці у новому випуску "Рандеву".

Зараз ми переживаємо час, коли українці не знають, чи бюджет офіційний України щодо фінансування, який становить 155 млрд, з яких 27 дефіцит оборонних потреб, виллється в те, що ми залишимося без захисту в мирних містах і без можливості атакувати дронами, зокрема в містах прифронтових і на фронті зокрема. Час від часу такими страшилками лякають військові експерти. Нагадаю, що Андрій – свободівець, але нині вони вже в "Русі" і "Рух" в "Хартії". Складна схема, але це нове підпорядкування і ділянка фронту, на якій зараз вони працюють – це Харківська область.

Ти можеш пояснити, як те, що тут в Києві в високих кабінетах говорять про дефіцит, позначається на фронті? І чим це насправді може загрожувати, якщо дронів не стане більше?

Я перш за все хочу почати з того, що якщо ми говоримо взагалі про те, що відбувається зараз, а саме от масові атаки Києва, не лише, звичайно, Києва, але так виглядає, що Київ був обраний як пріоритетна ціль для москалів, це відбувається з кількох причин.

По-перше, це від того, що у них немає реальних успіхів на фронті, і відповідно вони намагаються компенсувати відсутність успіхів на фронті, попри те, що у них були дуже гучні анонси. Уже вкотре вони пересували дедлайни: захоплення всього Донбасу, захоплення Запоріжжя, захоплення оточення якихось українських великих міст. Нічого цього немає. І відповідно навпаки ми бачимо, що є ряд ефективних українських контратак. Зокрема, це операція "Вівальді", яку проводить "Третій армійський корпус". Це наступальні операції того ж самого 23-го штурмового полку "Рух", до якого зараз долучився батальйон "Свобода", який виконує безпілотні функції в цьому полку частина батальйону "Свобода", бо частина батальйону "Свобода" ще продовжує виконувати завдання на Добропільсько-Покровському напрямку. І відповідно те, що це відбувається, це відбувається саме тому, що у них немає реальних успіхів на фронті і відповідно їм треба компенсувати пропагандистсько, інформаційно це на терором проти цивільного населення.

Друге питання – це їхня ставка, очевидно, яку вони роблять на те, щоби підірвати український тил. Я завжди казав, що ця війна схожа на Першу світову. В якому контексті? в контексті того, що в Першій світовій війні програли ті, в кого першого посипався тил. І вони намагаються, щоби наш тил посипався, щоб впав моральний дух українців, щоби вони були готові на так звані будь-які умови, тобто на капітуляцію, тобто на жахливі речі. Звичайно ж, цього не буде, але вони так вважають. І вони зараз намагаються саме так тероризувати мирне населення.

Що ми маємо усвідомлювати? По-перше, звичайно, що вони зараз розводять цю пропагандистську тезу, що нібито те, що вони зараз роблять – це удари у відповідь.

Це жахлива інформаційна бойова операція з метою перекрити все і перекрутити з ніг на голову. Тому що ми всі пам'ятаємо, з чого почалось повномасштабне вторгнення, з того, що почалися ракетні удари по Києву, по іншим українським містам, терор проти цивільного населення. Коли атакували перші "Шахеди", це була ще осінь 22-го року. Зима, осінь 22-й, 23-й рік, вони влаштовували нам перші блекаути і намагалися знищити тоді уже нашу енергетику і заморозити українців взимку. Все це було і це продовжувалося роками.

І тільки зараз в Україні, ну, останніх там умовно рік, в Україні з'явилися засоби для того, щоби самим наносити удари у відповідь по Московії. І вони зараз так перекручують, що нібито це відбувається відповідь на наші удари.

Це жахлива маніпуляція, але знову ж таки з метою підірвати моральний дух українців, перевернути все з ніг на голову і виправдати по суті свою агресію проти українців.

Фінансова ситуація – критична

Звичайно, що є багато проблем і одна з них ви назвали, це відсутність стабільної фінансової ситуації.

Вдавалося завдяки багатьом факторам і міжнародній допомозі, і нашим внутрішнім певним запасом міцності вдавалося всі ці роки, в принципі, втримувати фінанси від обвалу. Зараз у нас ситуація дійсно критична. Про це говорять всі, включно з вищим керівництвом держави. Але мені не зовсім зрозуміло, чому в таких умовах Верховна Рада, яка має ухвалювати ключові рішення зараз для того, щоби наповнити бюджет, в тому числі і міжнародними грошима і всередині України їх шукати, Верховна Рада дозволяє собі спочатку йти на незрозумілі канікули на місяць чи навіть більше – на півтора, а потім, прийшовши, буквально тиждень попрацювавши, нічого не ухваливши, знову йти на місячні незрозумілі якісь відсутності. Це для мене незрозуміло. Я вважаю, що так не може бути. І парламент, і всі інші органи влади повинні сьогодні працювати денно і ночно для того, щоби поповнити цей дефіцит, який зараз у нас існує.

Тому що у нас проблема зараз не тільки з наступним роком, а ми уже зараз маємо вересень – завжди місяць, коли починається бюджетний процес на наступний рік. Ми маємо закрити останній квартал цього року, тому що уже на останній квартал цього року не вистачає грошей, і дірка дуже велика. І, звичайно, це дуже правильне рішення про те, що треба припинити витрачати гроші на фонтани, пляжі, стадіони, бруківки і так далі. Але, на жаль, трохи запізнилися років на 4, бо це треба було робити набагато раніше.

І я просто знаю, от у прифронтових містах, навіть Донеччини, наприклад, Харківщини, будувалися нові інфраструктурні об'єкти з війною ніяк не пов'язані уже під час повномасштабного вторгнення, коли ці міста були за там 30 км від фронту. Зараз це все знищене. Ми пам'ятаємо, коли ми їздили через Покровськ на Донбас, була основна дорога на Донбас, поки в Покровську ще не почались міські бої. І от останнє умовно тихе літо в Покровську 24-го року. Покровськ весь: клумби, лавочки, якісь сквери, які будувалися. Через кілька місяців там уже почались міські бої і це все згоріло разом з тим, що це могло бути витрачено на щось більш корисне для оборони.

Тому оцю всю історію треба, звичайно, зупиняти. Всі гроші мають іти сьогодні на оборону, на виживання України. І органи влади повинні працювати безперебійно, постійно для виконання цих задач.

І я скажу в додаток, що дедлайн, друзі, – до 15 жовтня. Уряд наголошує, що партнери мають власні процедури погодження та виділення коштів, які потребують часу. І тому чим раніше будуть ухвалені реформи, в обмін на які ми отримаємо фінансування, тим швидше у нас будуть гроші захищати нас. Для України час обмежений. Я не розумію народних депутатів, і це ще раз питання до того, кого ми насправді обрали. Щоб ви розуміли, уряд працює активно. От момент мого запису розмови з Андрієм над тим, щоб зробити 12 жовтня сесійним днем, щоб вони змогли прийти і зробити це все. 

кремль готує нову хвилю ударів по енергетиці та українському тилу

путін переглянув план щодо завершення війни. Аналітики інституту вивчення війни, на які ми часто спираємось, американського, звіт 28 вересня 26-го року, сказали, що кремль нині перейшов на нескінченну кампанію, а також максимальний тиск, щоб змусити Україну капітулювати. І час у них буде цих атак, які вони структурно визначили крок за кроком, з нарощенням взимку до весни 2027-го. Ще раз, до весни 2027-го вони будуть викурювати людей і все, що є живого в Києві зокрема.

Ставка Москви на слабкі місця – протиповітряна оборона, нестача ракет-перехоплювачів для Patriot і вразливість енергетики та критичної інфраструктури. Андрію, ти ж розумієш, що кожен українець думає про це. Причому не тільки в Києві, але й у Львові. Я от нещодавно була з твоїми однопартійцями, до речі, бачилася зі свободівцями. Ми говорили про те, що якщо вони летять до Києва, чого вони не можуть летіти до Львова? Цілком вірно, що вони можуть взятися і за захід країни.

Який у нас план у зв'язку із цим?

Дивіться, я все ж таки думаю, що ключова задача, яка зараз у нас є, це дві задачі дуже глобальні, і обидві вони дуже складні, але вони для нас існували самого першого дня війни. Перша задача – це втримати фронт і друга задача – це втримати тил.

І зараз повторю цю думку ще раз. Мені здається, що основна ставка на цю зиму буде навіть не якийсь глобальний прорив на фронті, тому що, відверто кажучи, це не тому, що я хочу заспокоїти всіх чи сказати, що треба розслабитись, що фронт тримається і так він буде триматися ще безкінечно. Це просто даність, в якій ми живемо. Ні, це дається величезними, важкими надзусиллями українських воїнів. Але все ж таки мій прогноз, якщо він можливий в цій ситуації, він полягає в тому, що фронт втримається і якихось великих криз на фронті не буде.

А от ставка дійсно робиться на велику кризу в тилу через, перш за все, атаку на морально-психологічний стан людей, через втому, через створення важких або навіть близьких до катастрофічних умов виживання. І цю ставку, безумовно, вони роблять. І тому, звичайно, зараз ми маємо максимально швидко знайти рішення тих нагальних проблем, які є. Це і забезпечення захисту від ворожої балістики. Очевидно, зараз ми не зможемо за кілька місяців чи кілька тижнів налагодити виробництво власних антибалістичних ракет. Навіть якщо нам дадуть зараз ліцензії всі на Patriot, це не робиться в такі короткі терміни, на жаль.

Зрозуміло, що в перспективі стратегічно нам треба мати це обов'язково, тому що, як показало життя, надіятися лише на допомогу ззовні теж дуже така собі стратегія. В нас мають бути всі ключові види озброєння власного виробництва, в тому числі і антибалістичні засоби.

Але в моменті, очевидно, ми можемо сподіватися в даній ситуації на допомогу наших партнерів. Що стосовно боротьби з реактивними "Шахедами", зрозуміло, що ми зараз в цьому плані навіть можемо повчити партнерів, тому що ми є сьогодні, можливо, номер один, не можливо, а точно номер один в світі за технологіями протидроновими. І відповідно от зараз ми маємо максимально швидко масштабувати виробництво засобів для знищення реактивних "Шахедів".

Зрозуміло, що я не хочу когось втішати чи казати, що додавати якогось зайвого оптимізму, але ми це зробимо, але теж на це потрібен час. Вони це теж розуміють, тому вони використовують цей час для того, щоби максимально виснажити нас. Але можна, звичайно, ставити багато питань, чому раніше не робилися ці розробки, чому, тому що реактивні "Шахеди" теж не з'явилися ж тиждень тому. Це доволі уже не нова розробка і ми могли, ми мали, в принципі, певний час на підготовку до цього, але очевидно, що зараз треба виходити з тієї реальності, в якій ми є, нарощувати всі ці речі і розуміти, що так, буде складний період.

Я не думаю, що тут хтось знаходиться в рожевих окулярах, але ми вистояли минулі роки, ми вистояли в значно гірших умовах, коли все висіло взагалі на волосині. І тому зараз ми просто маємо розуміти, що ці виродки, вони не міняють своїх планів. Їхній план – повне знищення України. Це кривавий терор на окупованих територіях. І ніяких інших варіантів, крім як тримати лінію фронту, і тримати ситуацію в тилу, у нас не лишається.

Депутати за кордоном під час війни

І, звичайно, що хотілося, щоб ми входили в цей важкий період в кращій, скажемо так, політичній атмосфері, з меншою кількістю корупційних скандалів, з меншою кількістю якогось зайвого, що нам сьогодні заважає, з нормально працюючими органами влади, а не Верховною Радою, яку треба вмовляти.

Це є взагалі… я не розумію, що значить вмовляти їх зібратися на засідання, що Верховна Рада в СЗЧ. В нас ще генпрокурор в СЗЧ. Тепер у нас ще Верховна Рада в СЗЧ. Давайте ми їм тоді запропонуємо якісь там бонуси, я не знаю, там: повертайся до такого-то числа на засідання і ми тобі все пробачимо чи я не знаю. Ну це я жартую вже, звичайно, але ну та, висновки теж треба робити.

А знаєш чому? А знаєш, у чому проблема? Тому що їх просто половини тут немає. Ну їх просто фізично в Україні половини немає. Вони ж мають право на виїзд. Вони собі поїхали і сидять там, хто де може.

На жаль, це велике питання, як взагалі, чому взагалі людей, які сьогодні мають сидіти в Україні, приймати рішення, як їх взагалі випускають за кордон, як це взагалі відбувається? Тому що, наскільки мені відомо, просто так депутат під час воєнного стану, згідно тої практики, яка була останні роки, не може виїхати за межі України. Йому потрібно для цього офіційне відрядження, погоджене керівництвом Верховної Ради. І просто там, наприклад, на відпочинок депутат Верховної Ради поїхати не може за кордон.

І як вони виїжджають – це теж, до речі, велике питання. І як взагалі ми дійшли до такого життя, що у нас, як ви кажете, значна частина парламенту знаходиться на закордонних округах. Це жахливо. Що я тут скажу, можна обурюватися, можна не обурюватися. Це жахливо, це погано. Отаких людей, ну, на жаль, їм не місце серед тих, хто приймає якісь для держави рішення, але що вже зробиш – зараз в моменті ми не проведемо вибори, на жаль, і тому нам треба з оцього всього витискати максимум. От ми в таких умовах опинилися. Нема іншого варіанту. Мусимо змушувати оцих от… я не кажу, що всі там такі, там є і нормальні адекватні люди, на жаль, їх меншість, але мусимо з них витискати результат, тому що іншого варіанту в нас немає. І зрештою потім треба робити висновки.

Та це правда. Мені здається, що це мало б бути останнє коло очищення для розуміння того і війна класний насправді лакмус. Хто має бути у Верховній Раді, аби приймати рішення для воюючої країни, якою ми будемо ще довгі і довгі роки, навіть якщо буде якась заморозка, росія все одно буде лишатися нашим ворогом. Вони все одно будуть хотіти нас знищити. Тому варто орієнтуватися на те, що ми маємо бути сильними, щоб вони цього не робили. А сильними можемо бути тільки, коли будуть люди, які будуть створювати закони і приймати рішення, представляючи наші інтереси у Верховній Раді, будуть відповідати нашим цінностям.

Загроза громадянської війни в рф; виснаження українських підрозділів і проблема справедливої мобілізації

Розширення штатної чисельності в росії спостерігається. Новий указ путіна додає 15500 військових посад. Це зараз суто про посади. 15500 військових посад. Встановлена чисельність збройних сил становить 2 441 000, з яких 1,5 млн військовослужбовців. Загальна цифра включає також персонал.

На що вони роблять ставку в затяжній війні?

• А – пошук грошей;
• Б – люди.

Північнокорейське поповнення так само у них буде. Заяви про нову мобілізацію потребують точного статусу. Але приховано вона триває, і після так званих виборів, стане ще більш інтенсивною. Війна отримує пріоритет. За думкою інституту вивчення війни, у планах бюджету росії Ройтерс 28 вересня повідомив про план оборонних видатків на 27-й рік – 17 трлн рублів.

Андрію, я це, щоб ви зрозуміли, що вони не збираються зупинятися і вони роблять ставку тільки на продовження війни. Тобто тільки на продовження. У них альтернативного варіанту ніякого немає.

Ти сказав про те, що "Свобода" має тривале навантаження. Ну, досвід "Свободи", тривале навантаження на один підрозділ. 29 вересня ти сказав, от вже рік і два місяці ми воюємо без ротації взагалі. І уточни, ведеться про відсутність виведення батальйону на відновлення. Окремі військові виходять із позиції, відпочивають і бувають у відпустках. Наказ про заміну людей уже існує. 30 вересня оприлюднили наказ головнокомандувача. Перебування військових на позиціях до двох місяців. Після цього обов'язкова заміна.

Це насправді велика проблема. І ви бачили відео і в Інстаграмі, і в Тік-тоці, всюди. І мені пишуть рідні воїнів про те, що їхні військові без ротації там перебувають. Укомплектованість підрозділів. Оце я вам розказала, що у "Русі" у нас 30%, часто в славетних підрозділах краще, але людей катастрофічно не вистачає.

Андрію, з огляду на затяжну війну, яким чином нам збудувати цю екосистему? Чи можлива демобілізація в таких умовах для певної категорії військових? Чи потрібно влаштувати конкретні терміни служби і мобілізувати всіх? Ну, словом, тут існує багато опцій, але влада ще жодну з них, окрім тої, яка є на даний момент – ті, хто прийшов і далі служить, і шукаємо нових альтернативних пропозицій – не озвучила. От я би хотіла твої думки почути станом на жовтень 2026-го.

По-перше скажу про досвід нашого батальйону. Ми добровольчий батальйон, який починав свій шлях 24 лютого 22-го року під час оборони Києва. Пройшов славетний бойовий шлях і вже як складова частина Національної гвардії і дійсно, з середини літа минулого року батальйон виконував завдання на Покровсько-Добропільському напрямку, одному з найважчих напрямків війни. І нас власне туди в аварійному режимі перекидали з іншого напрямку, Сіверського, теж дуже важкого, де ми два роки захищали Сіверськ, разом з іншими підрозділами, безумовно.

І я можу сказати, що дійсно Покровська ротація одна з найважчих в історії батальйону. І рік і два місяці без ротації – це факт. Мається на увазі без відведення батальйону з району оборони. Безумовно, воїни мали можливість ротуватися з позицій, виходити в тил на відпочинок, виїжджати додому у відпустки, коли з'являлася така опція. Тобто не було такого, що там один рік і два місяці люди сиділи на позиціях. Не це малося на увазі. Малося на увазі, що батальйон тримав район оборони без відведення з цього району оборони.

Безумовно, це складно, тому що є купа об'єктивних факторів. Це один з головних напрямків удару ворога весь цей час був і є. І це подвиг кожного воїна, безумовно, перш за все піхотинця, але не лише – кожного бійця батальйону, який витримав цей важкий період.

Стосовно москалів, конкретно путін, він зробив остаточну ставку на те, що він буде воювати доти, доки у нього буде для цього фізична можливість. Мені здається, це вже остаточна ставка, тому що, якщо путін зупиняє війну хоча би навіть у вигляді якогось тимчасового перемир'я, хоча би навіть у вигляді якогось припинення вогню, неважливо, як це буде називатися, просто якась така навіть радикальне зменшення інтенсивності війни. Як би він там не зачистив ситуацію всередині росії, яка б сама ця росія ублюдочна не була, яка вона є, все одно буде слон в кімнаті, який буде стояти питанням: що це взагалі було, навіщо це все було, навіщо була втрачена колосальна кількість народу, навіщо було грошей просто знищено, спалено в цій війні така кількість, що це просто неможливо порахувати. Тому що це не лише прямі витрати на війну, це величезні гроші, які вони втратили через санкції, недоотримали. Це неможливо порахувати просто. Це, я не знаю, 20 річних бюджетів, напевно.

Невдалі війни і втрата імперського престижу

Тобто і саме головне, що добилися – захопили руїни знищених міст. Україна далі існує. Україна незалежна. Україна озброєна, Україна непідвладна кремлю. Що це взагалі було? Тобто війна такою ціною – це найважча для росії війна часів Другої світової. І вона абсолютно безрезультатна по факту для них. Крім того, що, ну, ясно розказувати, вони захопили руїни знищених ними ж міст, районних центрів, але незрозуміло, що в результаті вони отримали.

І росію, якщо ми подивимося її історію, історію Московії, у них немає такої політичної культури в європейському сенсі чи українському. Звичайно, ніяка Революція гідності за права, за свободу там неможлива, але смути, дворцові перевороти регулярно там відбувались. І вони завжди відбувались після невдалих війн. Завжди.

Перша російська революція, так звана, після невдалої російсько-японської війни. Друга революція, ну, 17-го року, друга і третя – спочатку одна, потім друга – після невдалої, затяжної Першої світової війни, до речі, не вщент програної, тому що не стояли німецькі війська під Москвою чи Петроградом, але невдала війна. Стало зрозуміло, що вони не можуть в ній перемогти. Втрати великі, виснажились – бунт, революція, смута.

Велика смута оця після Івана Грозного – знову ж таки після невдалих війн.

Кожного разу це відбувається після невдалих війн. І відповідно, як працює московська психологія? Вони пробачають своїм царям, вождям, диктаторам все, що завгодно. Знищення мільйонів, концтабори, де своїх же знищують. Вони не пробачають їм тільки одне: невдалі війни і втрату імперського престижу.

І отут ми маємо чистий приклад, що власне і відбувається з путіним. Але поки йде війна, він же може постійно казати: "Ми ще воюємо, ми час Україну дотиснемо". От зараз, от весною дотиснемо, потім ще там колись. Він же постійно це переносить. Зараз заходимо в Слов'янськ, потім дотиснемо. І от він якби оце от, знаєте, як гравець, який програвся в казино, уже програв всі гроші, він уже грає в борг, він уже зняв піджак з себе і він продовжує грати. Але поки він в грі, у нього є примарна надія, що він відіграється. Тільки він зупиняє гру – все, він програвся. І от він це робить. І зрозуміло, що це коштує шалених для нього витрат. Зрозуміло, що йому не шкода там всіх своїх. Зрозуміло. Тим більше і українців йому не шкода. Це зрозуміло. Це виродок кривавий вбивця. І він це буде робити, поки або він не здохне, або його не знесуть переворотом, або просто росія не колапсне внаслідок військового перенапруження і внутрішнього незадоволення – це буде тривати, тому що він зробив на це остаточну ставку.

І відповідно, що треба ще в цій ситуації розуміти, що путін – це ж його важлива психологія – він кабінетний щур. Навіть багато диктаторів, які там страшні злочинці, вони особисто воювали, ризикували, сиділи в тюрмах. Тобто це трошки інше. Він кабінетний кагебістський щур. Він ніколи не був, не те що на війні, він боягуз. Він патологічно боїться за себе. Для нього війна – він ніколи не нюхав цю війну. Він не розуміє, що таке війна. Ця гнида не розуміє цього. Він водить під манікюрним пальчиком по карті. Оце для нього війна. Він в історію входить. І для нього це по приколу. Він не бачить в цьому проблеми.

Тобто це дуже теж важливий психологічний момент цього упиря. Тому що навіть як би я не ставився до цих всяких совкових керівників після війни, вони хоча би десь там більшість з них біля війни були у Другій світовій. Вони розуміли, що це таке. І можливо тому там і не починали третю світову в певний момент. А цей не розуміє цього. Він от реально чисто така КГБшна тля, яка сиділа завжди в кабінеті. І тому для нього це психологічно комфортно.

Ну і плюс, я думаю, що він, в принципі, психопат. Абсолютно нуль емпатії. Плюс ще там 25 років при тотальній владі – це просто повна інтелектуальна моральна деградація. Він просто конч*ний вже. І тому він хоче воювати далі.

Грандіозний розвал рф

І тут просто треба розуміти, що я впевнений, і так і буде, і ми побачимо з вами нову смуту в росії. Ми побачимо там грандіозний розвал з громадянською війною, з розвалом росії. Це все буде. Просто важливо розуміти, що ми маємо вистояти. Ми не маємо опустити руки і здатися в той момент, коли в них у самих уже все на грані. Оце от дуже важливо.

І те, що вони зараз роздувають щоки, нібито демонструють, що от у них все так добре – у них ніфіга не добре, у них дуже важка ситуація в усіх сенсах. І те, що на фронті, наприклад, ви от Яніна, ти казала про їхні… у них вперше за останні місяці уже це можна підтвердити, і це дані нашої розвідки, яка офіційно це говорила, – їхнє поповнення не встигає за їхніми втратами. Цього не було всю війну, а зараз у них уже це є.

І це відчувається. Це відчувається. У них є менше, все менше, менше й менше їхнього гарматного м'яса. І це факт.

Звичайно, що ми коли говоримо про наші проблеми, звичайно, в нас вони теж величезні. Перед нами стоять великі виклики. Частково ми вже про них проговорили. Звичайно, це питання нашого внутрішнього. Ви запитали про комплектацію наших підрозділів. Звичайно, що з цим все складно. Є величезна кількість проблем і з мобілізацією, з рекрутингом. І це все існує.

Мобілізація та демобілізація в українському війську

Демобілізація. Дивіться, я як той військовослужбовець, який з 22-го року, і я не кажу, що я якийсь там… в нас є люди, які з 14-го року, от вони справжні олди, як то кажуть. Мені ще до них далеко. Так от, ті, хто давно уже в війську, звичайно, вони всі заслуговують на те, щоби дати їм змогу пожити нормальним життям. Просто пожити нормальним життям. Але це можливо тільки в тому випадку, коли в нас буде дійсно якісна і загальна мобілізація.

Тому що коли у нас не вирішуються проблеми з мобілізацією, а при цьому говориться про можливість демобілізації для діючих військових – так не працює. Це взаємозалежні процеси. І безумовно з мобілізацією є теж ряд проблем. І це перш за все те, що вона повинна бути дійсно всезагальною. Не в сенсі, що всіх одночасно, ні, але в сенсі, що вона не повинна залежати від соціального статусу, статків людей. Тобто не так, що якщо бідний – то його ніхто не питає, якщо багатий – то служить тільки, якщо сам хоче. Це має бути дійсно показово рівний процес для всіх.

По-друге, звичайно ж, категоричне винищення будь-яких справ корупції в процесі мобілізації. І третє – це не тому, що це менш важливо, це просто перераховую – це боротьба з антимобілізаційною пропагандою. Це жорстке пересікання так само, як корупційних проявів, так і нападів на військовослужбовців і подібних інших ганебних явищ, які відбуваються, на жаль, толеруються сьогодні багато в чому в українському суспільстві. Цього не повинно бути взагалі.

Відповідно, багато ще чого можна сказати. Ну от коротко, якщо так.

Я думаю, що питання мобілізації, воно і залишається невирішеним. І Федоров про це говорив, що у нього були думки, яким чином збудувати контрактну армію, до якої би хотілося вступати не тільки тим, хто ідеологічно відчуває таке бажання, але й з інших причин. Але йому це не вдалося через причину відсутності коштів на це.

Про питання ТЦК і того, що відбувається на вулицях і ці всі відео страшні, які тиражують і росіяни в тому числі теж я бачу, що нічого не вирішується абсолютно. Тобто все як було, так воно і далі пливе. Причина цьому – відсутність політичної волі у керівництва країни перебудовувати цю систему. Можливо, Драпатий має щодо цього думки або його команда. Подивимось.

Скандал навколо українського тризуба в Польщі; антиукраїнські заяви та історичні суперечки

У нас тут ще поруч з нами є інші сусіди. Я зараз про поляків, які би, в принципі, мали би з нами зараз бути єдиним фронтом, принаймні на кордонах, куди залітає з нашої сторони все частіше. І я би хотіла, щоб ми про це насправді поговорили.

Польський депутат, який кувалдою збивав тризуб з пам'ятника на могилі полеглим у бою з НКВДистами, воїнами УПА, нічим не відрізняється від московита. Ти говориш, окрім одного, московити реально досягли успіхів у своїх імперських амбіціях, а такі, як цей клоун та йому подібні, все програли раніше. Все програють зараз і ще накличуть реальну біду на свою країну, яку вони нібито так сильно люблять. Це з приводу цього пришелепкуватого депутата.

Таких там небагато, скажу тобі, але є. І найгірше, що ці всі наративи проговорює Кароль Навроцький. Не в такій агресивній формі, але він легалізує право різних пришелепкуватих реалізовувати їхню ненависть, при тому, що зараз вони мають бути разом з нами.

Я наступного тижня буду зустрічатися із депутатами польського сейму і представниками інституту національної пам'яті. Вони запросили, я так розумію, щоб обговорити питання медійне, інформаційне по налагодженню діалогу між нами. Це класно, що вони роблять такі кроки, але по суті не до кінця зрозуміло, чим ми їм можемо допомогти, окрім того, щоб вони проявляли повагу до нашої історії, як ми проявляємо до їхньої історії повагу. І моделювали наші стосунки медійно як стосунки братів, сусідів, окей, не братів – сусідів. Від безпеки нас залежить безпека їхня. Вони цього не роблять.

От через Волинь і як сказав їхній міністр оборони: "Нехай українці не до кінця розібралися в історичних питаннях". Та ми розібралися в історичних питаннях. Це ви не розібралися в ставленні до наших розбирань.

На чому має будуватися, на твою думку, цей наш контракт, контакт? І чи можливо вирішити питання, яке, я так розумію, вкрай чутливе для поляків в час, коли нам Польща дуже сильно, Андрію, потрібна зі всіх питань, абсолютно зі всіх.

Нам треба, напевно, все ж таки зробити такі дві для себе якісь такі точки, от, на яких ми маємо, мені здається, фокусувати увагу. Ми маємо зберегти свою національну гідність і людську гідність. І ми в жодному разі не можемо цією гідністю торгувати, тому що наша ж історія говорить, що тоді, коли ми йшли на компроміси і торгівлю святим, закінчилося це все повним крахом.

І просто колись я скажу так, що знаєте, нам доволі складно зрозуміти, наприклад, наших попередників, а колись наші, я не кажу, що це пряма аналогія, але про це варто подумати, колись наші попередники, зокрема в часи Богдана Хмельницького, так настільки була жорстока війна з поляками, вони так їх ненавиділи, і ті ненавиділи їх, що вони готові були піти на союз з москалями. І це відомо потім чим закінчилося.

І так само і тут, напевно, ми маємо розуміти, що дружба дружбою, партнерство партнерством, союзництво союзництвом, але якщо від нас вимагають здати якісь речі, які…, якщо ми бачимо в своїх візаві мало чим це відрізняється від того, що роблять і говорять москалі, то ми теж не повинні навіть з якихось тактичних міркувань здавати свою просто суть і свою гідність. Ми гідністю не можемо торгувати.

Водночас нам треба, звичайно ж, знаходити компроміси тактичні, політичні, економічні. Нам треба вибудовувати просто нормальний режим функціонування з нашими сусідами. Хочемо ми цього чи ні, нам треба говорити з поляками, нам треба говорити з угорцями. Вони можуть бути нам неприємні, можемо не хотіти з ними говорити, але ми мусимо з ними говорити. Ми мусимо працювати з ними не тільки як політики чи журналісти. Ми мусимо працювати з ними на рівні м'якої сили, на рівні народної дипломатії. Це все теж важливо.

Маємо пояснювати, тому що от що роблять москалі? Вони працюють з усіма. Вони працюють з лівими, з правими, з радикалами, з центристами, з ворогами своїми, з друзями своїми, з усіма. І от тут нам треба бути теж трошечки включати таку нотку прагматичності. Ми теж повинні говорити з усіма.

Очевидно, так, я там з цим дебілом, який зносив пам'ятник кувалдою, з ним не треба говорити. Це конч*ний. Але з усіма іншими говорити треба.

Інша справа, що те, що дійсно зараз несеться з боку польського кордону, це голос з божевільні. Інколи, знаєте, я от інколи дивлюсь на це все і думаю: "Ми кажемо, що в нашому суспільстві багато проблем. І їх дійсно багато, і вони жахливі ці проблеми. Але коли я дивлюсь на наших нібито благополучних сусідів, з яких багато хто в Україні багато років брав приклад, намагався навіть захоплювався ними, їхніми здобутками в економіці, їхніми здобутками в тій же національній пам'яті, ідентичності і так далі, коли ми дивимося сьогодні на багатьох, не кажу про всіх, багатьох поляків, ми бачимо просто якийсь ну зрив з катушок. Тобто це просто якийсь абсурд, коли це просто пряма ненависть, це відверта українофобія, це наративи, які уже майже не відрізняються від російських, вигадані. От недавно був цей польський журнал, там де написано, що австрійці вигадали австрійський генштаб вигадав українців. Тобто просто вже чисто московські наративи йдуть. Оця історія про те, що українці – це уже гірше, ніж комуністи, гірше, ніж нацисти, оця вся фіксація на темі українського націоналізму, Бандери і так далі. Це все, звичайно, вже дуже далеко зайшло. І це дуже погано.

І тут є, з одного боку, звичайно, і російський вплив. Куди ж без нього, але з іншого боку я би не зводився лише до російського впливу. На жаль, це є і частина польського суспільства, яка реально живиться цим, якій це подобається і яка відчуває, от власне, це для неї природні речі. Тобто їх ніхто до цього не змушував, вони реально так вважають.

Польський доброволець у батальйоні "Свобода"

Але попри це, з адекватною частиною Польщі нам треба спілкуватися. І чому я в це вірю, що це можливо, у мене є конкретні приклади. Наприклад, поляки, які воюють в батальйоні "Свобода". Один поляк, ми, до речі, Яніна, з тобою про це говорили, здається, коли минулий раз ми з тобою говорили, я розповідав його історію, який загинув, до речі, на Покровському напрямку загинув за Україну. Інший поляк, дай йому Бог здоров'я, не буду називати, ну, тому що він не хоче, щоб я називав його там навіть позивний. Ну, там в нього є свої причини.

Так от, він зараз служить з нами. Я завжди наводжу цей приклад. От у нього з одного боку Армія крайова, значок армії крайової, а з іншого боку Свободівський тризуб. І от все нормально в нього. Тобто він якось в собі це поєднує.

І – а ти говорив з ним про це? Ти говорив з ним про це. І що він сказав?

Звичайно говорив. Ну він каже: "Тому що я тут воюю в тому числі за Польщу, я воюю проти нашого спільного ворога, воюю за вільну Європу".

І, тобто, дивіться, питання просто в тому, що я би не одягнув значок Армії крайової, шеврон, але я йому і не пред'явлю за цей шеврон, тому що він має на нього право. Зрештою, він поляк і зрештою він воює за нас.

І тому, звичайно, мені навпаки це означає, що от на рівні людському ми можемо піднятися над цими речами. Можемо знайти щось головне. Ми можемо знайти те, що дійсно нас об'єднує. Ми можемо знайти спільне і позитивне в нашій дуже важкій історії з поляками.

І я просто от усвідомлюю, що якщо ця людина, будучи там послідовником традиції Армії крайової, яка в тому числі воювала з українцями і вчиняла військові злочини проти українців, але зараз у нас є спільний ворог, який є загрозою для всіх нас. І є щось більше за наше особисте, що нас об'єднує. Зрештою, ми дійсно носії одної цивілізації. Ми зрештою всі європейці. І це нас теж об'єднує. І відповідно на людському рівні це можливо. І це польський націоналіст. Це не ліберал там і те, це такий, ну, прям жорсткий польський націоналіст. Але він це може у своїй голові сконфігурувати і все у нього це поєднується. То чому ми не можемо? Ми можемо домовитися. Просто треба дійсно працювати над цим. Це важка робота.

Знаєте, у нас є проблема. Я от вибачте, я трошки покритикую нас самих. Це інколи теж треба. Ми ж не цікавимося світом. Більшість українців не цікавиться. От у нас є, навіть ладно там Польща, з якою зараз купа проблем. От не знаю, там Литва, наприклад, от країна, яка просто нам помагає, яка просто, от нема нам ближчої країни, ніж Литва. От багато українців, ми зараз вийдемо на вулицю десь там, запитаємо в перехожих: столиця Литви. Я думаю, дев’ять з десяти не назве.

А там люди цікавляться. Ви приїдете в Вільнюс і ви будете ходити. Ви скажете, вони знають, що ви українець. Вони про Україну все знають. Вони знають, де лінія фронту. Вони все це читають. Вони цікавляться. Вони знають там українських футболістів, знають українську історію, знають… ну, я не кажу, я перебільшую, але в більшості випадків, особливо якісь інтелігентні люди, вони прямо все про Україну знають. Вони живуть цим.

І нам треба теж трошки цікавитися світом навколо. В хорошому сенсі. Нам треба шукати те, що нас може з іншими людьми об'єднувати на людському рівні в тому числі. І це теж треба робити. І тоді Україна взагалі має потенціал до того, щоб бути таким регіональним лідером в хорошому, не в сенсі оцього російського розуміння лідерства так званого, чи польського, які теж декларували себе регіональними лідерами. зараз виглядають просто як більшість як неадеквати повні, а дійсно людьми, які мають ну певний моральний авторитет.

Україна зараз має цей моральний авторитет і Україна може об'єднувати навколо себе оцій такій європейській коаліції справжньої свободи європейської, справжнього оцього боротьби з диктатурами, боротьби за справжні європейські цінності. І це все може бути. Тому нам теж треба з свого боку робити кроки. І це теж важливо.

Суперечки навколо Бандери й Пілсудського

А загалом скажу, стояти на своєму. Ну, просто полякам завжди я кажу, коли починається розмова за Бандеру, не з нашими поляками в батальйоні, вони все розуміють, а от коли десь ми спілкуємося, я завжди з польськими дипломатами постійно це кажу: "Слухайте, ну добре, от вам не подобається Бандера, а мені не подобається Пілсудський. Ви щось пред'являєте Бандері за якісь там його дії?" А що робив Пілсудський? Не займався він терористичними актами, займався. Займався політичними вбивствами, займався, боровся за незалежну Польщу. Отак, як він тоді було, можна було – такі часи були. Отак от.

Кажу: "Так, бандерівці в нього вчилися отими всіми методами, які ви їм пред'являєте. Вони це вчилися в Пілсудського і в інших польських борців за польську незалежність". І кажу: "Ну, я ж не приїду до вас в Варшаву і не буду казати: “Зніміть пам'ятник Пілсудському, бо мені не подобається”. Ну, це ваше, ну, це абсолютно ваша країна. Ви там ставите пам'ятники. Там не тільки Пілсудському, там є такі діячі – то взагалі, якщо от хтось думає. Я пам'ятаю була тема, що Мусоліні вони забрали в Зеленського цей орден Білого Орла, Муссоліні не забрали.

І там, ну, такий був, да, що от ви в Муссоліні не забрали, а значить в українського президента забрали. Так якщо ви почитаєте, що писав Дмовський, то порівняно з ним Муссоліні – це просто ліберал. Порівняно з тим, що писав Роман Дмовський, його там бачення етнічних, расових питань там і так далі і тому подібне. У Муссоліні і близько такого тоді не було, принаймні в той період Муссоліні. І от ще не відомо, хто там більший фашист, так? А йому пам'ятник стоїть в Варшаві. Отак от. І оці всі, до речі, "Конфедерація", багато оцих польських правих, вони ж саме від нього беруть. Це їхній ідеолог і багато іншого.

Знову ж таки, за Другу світову війну теж можемо багато чого розказати. Дивіться, це ж питання не в тому, що хтось от сідаємо і бухгалтерію підводимо: "От тут винні, тут ви винні, тут". Може, і так і треба. Може, треба отак сісти і зібрати прямо всю цю бухгалтерію, тому що їм теж треба це пояснювати, що вони не святі, бо вони уявляють собі, що вони святі. Все ж завжди робили правильно, тільки вони були жертвами, а українці там – вони тільки були агресорами. Це ж абсурд. В українців тоді взагалі своєї держави не було.

Тобто довга-довга ця вся історія, але суть у тому, що історія – ми нікуди від неї не дінемося, вона буде, ми будемо про неї сперечатися, дискутувати, але нам треба дійсно дивитися в майбутнє. Я все ж таки думаю, що є у нас потенціал із поляками, і з угорцями є у нас потенціал нормально співіснувати. Є у нас для цього потенціал, хоч теж дуже важкі сторінки історії були: і угорська окупація Закарпаття, і не тільки Закарпаття, і багато злочинів, і все це інше, але і з ними ми маємо якось спілкуватися, знаходити спільне, бо проблема москалів нікуди не зникне. Навіть якщо там розвалиться росія, все одно там буде небезпека, все одно там буде проблема.

Тому нам треба гуртувати навколо себе різні європейські народи, перш за все наші сусідні, хоча би на цьому прагматичному інтересі, тому що, тим більше, ну, з тими ж угорцями – була ж у них і революція 56-го року проти москалів, бої в Будапешті 56-го року. І глобально – ми можемо з ними домовитися. Просто треба важко працювати над цим, але не поступатися своїм. Це дуже важливо, бо тільки якщо ми покажемо слабкість, то ми нічого не доб’ємося.

Виснаження українців через війну, постійні обстріли й страх перед новою зимою

Абсолютно згодна з тобою, Андрію. Я хочу, щоб ти нашим глядачам, які зараз подекуди перебувають, чесно тобі скажу, не те що у втомленому, вже спустошеному стані, тобто ти не бачив перспективи закінчення війни, а тут ти бачиш реально щодня, що кожну хвилину… От зараз навіть я з тобою пишу цю розмову, щоб ти розумів, і над нашим будинком збивають "Шахеди". І сьогодні ще не було паузи у тривозі. І це щодня просто "гра в кальмара". І потрібно українцям спертися на щось, які подивляться цей ефір, аби вони мали внутрішню мотивацію. Якщо маєш що сказати, кажи.

Я просто всім завжди кажу: коли важко, декілька речей треба зробити. Можливо, я не претендую, що це якісь там поради. Просто от що мені здається важливим.

Перше – згадайте себе в найкращі моменти. А у нас є ці найкращі моменти. Навіть от на цій страшній війні у нас у кожного є свої найкращі моменти, коли ми зробили правильні рішення, коли ми йшли і ми пишаємося собою. Згадайте ці моменти.

Я просто всім завжди кажу: коли важко, декілька речей треба зробити. Можливо, я не претендую, що це якісь там поради. Просто от що мені здається важливим.

• Перше – згадайте себе в найкращі моменти. А у нас є ці найкращі моменти. Навіть от на цій страшній війні у нас у кожного є свої найкращі моменти, коли ми зробили правильні рішення, коли ми йшли і ми пишаємося собою. Згадайте ці моменти.
• Друге – зрозумійте, що момент, коли важко, – це і є той момент, коли ми маємо перетворювати це на наш зоряний час, як казав один політик XX століття, Вінстон Черчилль, що от коли наступає справжня біда, оцей момент і треба показувати, хто є хто. Хтось виявляється, вибачте, зробленим з одного дуже негарного матеріалу, а хтось виявляється зроблений з того, що треба.

І дуже важко, зрозуміло, що жахлива ситуація, я в жодному разі не вимагаю від всіх якогось там героїзму чи ще чогось, але ну не дамо москалям насолоди бачити нас розпач. Не дамо москалям насолоди відчувати, що у нас опускаються руки. Хрін вони вгадали, щоб у нас опустились руки.

Ми будемо стояти за свою свободу, за свою незалежність до кінця. Ми ніколи не віддамо і не станемо рабами цієї ублюдочної недоімперії. Ми будемо битися, тому що ми українці, ми на своїй землі. І хто може битися – бийтесь. Хто може – допомагайте. Хоча би морально допомагайте. Не можете ні морально допомогти, ні фізично – хоча б не заважайте. Не поширюйте паніку, не поширюйте оцей розпач. Нічого ж краще від цього не стане. Краще не стане.

Я розумію, що хочеться інколи і виговоритись, і треба це робити, і треба випустити емоції. Це все зрозуміло. Але, товариство, ми переживали і більш важкі моменти, і ми переживемо і ці моменти. Ми, саме головне, просто розуміємо, що на нас колосальна відповідальність: чи буде це наша земля, чи будуть тут жити наші нащадки, чи будуть вони вільними людьми, чи взагалі вони будуть.

І ми маємо відповідальність за тих, хто уже поклав своє життя в цій боротьбі. Вони є тими моральними орієнтирами, на які ми маємо дивитися і розуміти, що їхня смерть не повинна бути просто бездарно програною.

Та тому, товариство, тримаємося своїх, підтримуємо один одного, не жеремо один одного, не жріть один одного, критикуйте, коли треба, все зрозуміло. Ми завжди маємо теж ловити всіх там, хто порушує, корупцію робить і так далі. Але от коли ми просто один одного, нормальні нормальних людей, – не жеріть один одного, не виплескуйте свій негатив просто на першу ліпшу людину, просто тому що у вас цей негатив накопичився.

І читаємо, хороші книжки читаємо, дивимося якісь фільми, щоб відволіктись хоч інколи хоч трошечки. Близьких людей тримаємо так, щоби вони вас підтримували, ми один одного підтримали та і переживемо, прорвемося. У нас, товариство, ще раз кажу, у нас уже не перша така зима попереду, і ми і цю зиму переживемо. Головне – бути разом, головне – не зневірюватись, головне – не впадати в цю помиральну яму. І кожен день, навіть якщо дуже важко, єдиний спосіб вийти з цього – це кожен день щось робити для загальної справи, для перемоги. От це єдина психотерапія, яка по-справжньому працює. І я всім це раджу робити.

Дякую тобі, Андрію. Ти знаєш, я нещодавно була у Львові і там мала зустріч з Андрієм Івановичем Садовим. Я тоді проговорила це – скільки "свободівців", яка щільність "свободівців" всередині політичної сили, які пішли воювати і зараз захищають нашу країну. Від очільників партії до тих, хто туди щойно приєднався, до тих, кого ми знаємо багато років, очільників організацій, міст – ну, словом, дуже велика щільність. Такої, напевно, немає в жодній політичній силі. І це, я думаю, відкрило очі багатьом тим під час війни, хто вважав, що "свободівці" там типу перегибають, знаєш, пришелепкуваті націоналісти і все решта, а тут хоп – і ясно, хто є хто.

Це дає привід думати про те, що націоналісти в майбутньому будуть мати місце і в парламенті, і в прийнятті рішень у нашій країні, бо вони на це реально заслуговують. Андрію, тому дякую тобі за тебе і за цю розмову, і дякую за захист.

Дякую. Дякую, Яніна. Дякую. Так і буде.

Нагадаємо, гості зі "Слуг народу" не часто приходять на розмову до опозиційних каналів, чи то бояться чи то вважають, що тут на них накинуться і це зіпсує їм репутацію. Однак Микита Потураєв прийшов на "Рандеву" до Яніни Соколової й розповів і про справу Мудрої і про еволюцію президента України – подробиці в одному із попередніх випусків "Рандеву"

Читайте також: Уроки історії, щоб зберегти державу; чому поляки роздмухують тему Волині; альтернатива НАТО – Кіпіані у "Рандеву"