Богдан Бенюк
5 канал

Бенюк: Не буде в нас замирення із Росією – це буде ще довгі роки тягнутися

Народний артист Богдан Бенюк у програмі "За Чай.com" на "5 каналі" розповів про те, що: пропустив багато засідань Київради через постановку "Ричарда Третього"; зіграв в угорській стрічці Леоніда Брежнєва; мистецтво не є поза політикою; людину характеризують вчинки, а не слова; на російську пропаганду реагувати не варто; хотів би зіграти всіх українських політиків, а також Гілларі Клінтон

Доброї ночі, кажу я своєму гостю Богдану Бенюку, народному артисту, народному політику.

–У принципі можна робити будь-яку прив’язку, все не промажеш, але дуже важливо забувати всі ці речі, на поличку залишити і просто назвати так – Роман Чайка і Богдан Бенюк і все.

– Ну добре, але Богдан Бенюк все одно народний. Народний артист, народний депутат, а тепер ще й депутат столичної Київради.

– Знаєш, як співається в цій пісні "ще що буде, ще не знає".

– Добре, в мене перше питання, і воно важке. За якою адресою знаходиться Київська рада?

– Я тобі так не скажу.

– Без GPS не найдете?

– Не найду.

– А знаєте, чому?

–Знаю.

Чому?

–А тому що театр Франка знаходиться все одно посередині між Верховною Радою і Київською міською радою. Що туди, що туди – однаково.

– Отже, підозра, де Київрада, є таки. Чому я так запитую. Подивимося, хто чемпіон Київради, знаєте? А давайте вам покажемо. Пасиви Київради – це ті, хто найбільші прогульники. На першому місці – Богдан Бенюк, 72 пропуски

– Нарешті я перше місце маю.

– Так а що сталося?

– А я тобі скажу, що ті хлопці, які завжди правди шукають, я їм сказав, що не буду ходити ні в січні, ні в лютому, ні в березні, бо приїхала грузинська команда, яка ставила в нас у театрі "Ричарда Третього". Я був зайнятий.

– І тут грузини?

– І тут грузини своє зробили, так. І я випускав виставу, бо треба було це в стислі терміни зробити, і я казав – хлопці, на жаль, я буду в театрі, тому що ця робота попереду мене і та робота, яка тримає мене на цьому світі.

– І тут ключове питання – а для чого вам та Київрада? Знаєте, хто це запитує? Запитує Хостікоєв.

– Ні, він не міг запитати. Ми з Анатолієм знаємо один одного дуже багато, він не може давати таких запитань, тому що він перший протоптав стежинку в Київраду, і я це пам’ятаю.

– Ага, то він вам сказав – там кльово, йди туди?

– Так.

– Слухайте, у вас була така дивовижна річ, пане Богдане. Народний артист, який файно співає, на найпровальнішій забаві за 5 хвилин ви врятуєте і її, не будучи в статусі тамади.

– Це співом чи що?

– Всіма жартами, анекдотами, історіями. Я це на свої очі бачив, то це фантастика. І як вас занесло в Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі?

– А ти що, теж погано до неї ставишся? Питання на питання. Я тобі мушу сказати, що та експертна комісія, коли вона була прийнята, по-моєму, ще, якщо я не помиляюся, Наталія В’ячеславівна Сумська керувала цією експертною комісією, це було за часів Януковича, коли він був.

– Костицький по-моєму керував?

– Ні, перед Костицьким там ще було багато. Зайдіть в Інтернет, подивіться, ця комісія вже має цілу історію. І там ряд дуже потужних питань піднімалося, потрібних на той час, але я думаю, що вся біда почалася з того, що мультик, 385 серію чи якусь там, заборонили.

– Ні. В мене переліку мультиків – це просто замах на щасливе дитинство. Дивіться, заборонили "Грифіни", "Сімпсони", "Саус Парк".

– Ні, "Сімпсони" ні. Треба визначати. До речі, всі так говорять ЗМІ, що заборонили. Ні, серію одну, там, де говорилося про інтимні якісь речі.

– А "Машу і ведмідь" за що тоді?

– За інтимні речі.

– Де там інтимні речі?

– Бачиш? Тому їх і нема.

– Та я їх напам'ять вивчив з молодшим сином. Вони гарно українською продубльовані. Але мене найбільше з них усіх здивувало мультик "Шрек", що ви заборонили.

– Ні, неправда, не заборонили, а викидали певні речі, які були пов’язані з тими глупствами, які говоряться в кожному мультику.

– А чому коли я дивлюся мультик "Шрек", Шрек мені нагадує Богдана Бенюка?

– Тому що з мене писали. Вони в принципі так само, як я зараз знявся у фільмі, Романе, угорці знімають фільм, який називається "Лайко – цигани в космосі". І я там зіграв Леоніда, нашого гарного генерального секретаря.

– Брежнєва?

– Так. 1957-й рік. І там йдеться просто колосальні речі, про які ми не могли навіть подумати, що там робилося тоді на Байконурі, коли готували перших космонавтів, вони мали полетіти.

– Слухайте, в мене тепер виникають якісь такі речі. Я дивлюся зараз на Шрека, ви згадали про Брежнєва, я згадую Швейка. В мене таке відчуття, що реінкарнація таки існує. Швейк реінкарнувався в Брежнєва, а Брежнєв реінкарнувався в Шрека. І всі вони в Бенюку.

– Це ще не кінець. Я думаю, я ще маю всіх політиків переграти, поки Бог дасть здоров’я.

– У вас була дивовижна річ, коли ви могли бюджетом впасти на 5 тисяч гривень. Була якась така ваша панянка з Харкова, Олена Соколинська.

– Ой, Боже.

– Так а чим там суд закінчився?

– Ромцю, слухай.

– Так вона на вас в суд подала?

–Хто?

Ота Олена Соколинська.

–А хто вона така?

– Журналістка. Я вам нагадаю, вона приїхала спеціально в Києво-Могилянську академію послухати про ці мультики на цій вашій зустрічі з журналістами, і там була така ситуація.

(Відео)

– Ромка, я тобі зразу кажу, ти ще Перший національний зразу давай, і все. Бо ти, я бачу, спеціально підібрав.

– Дивіться, я хочу зрозуміти, ви сказали і ваш адвокат сказав – то такий невдалий жарт був від актора. А журналістка подала в суд, написано, на 5 тисяч гривень, в неї дуже сильно мораль постраждала. Я хочу зрозуміти, ви програли суд чи ні?

– Ні, Ліфортова мене виправдала. Я у Ліфортової видсидів всі свої.

– А реально був суд?

–Ні.

– Так ото було таке шумовиння, а потім нічого не було?

– Ну як завжди в переважній більшості у нас це робиться.

– Але то що було таке?

– А коли Перший канал буде?

– А хочеться Перший подивитися?

– Та давай, бо я бачу, ти вже все підібрав. Я думав, чесно, Рома, що ти підбереш якісь хороші гарні моменти.

– А ми зараз і про хороше поговоримо. Але перше я хочу теж зрозуміти, тобто ви кажете, хочете Перший канал, давайте завітаємо. Нагадаємо нашим глядачам, була така ситуація, сидів собі Бенкендорф на державному каналі за наші кошти.

– Не він, там інший сидів.

– Добре, ну хтось інший сидів, але запустили вони не що інше, як пряму трансляцію як ВВХ проводить анексію, так. І це просто таки садо-мазо показують по державному телеканалу. І тоді прийшла група народних депутатів Верховної Ради, ви в тому числі, на УТ-1. Тут зараз один момент є, і в мене буде одне запитання. А чому ви не дали Бенкендорфу за трансляцію анексії Криму, пряму трансляцію з Кремля, не дали ногою по його наглій кремлівській мармизі? Запитує Парасюк.

– Бо не було його там. Він тепер матиме можливість це зробити.

– Якби зараз це зробити, ви би дали міцніше за те, що вони зробили?

– Справа в тому, що той момент, про який ти кажеш, ми іноді говоримо це з посмішкою на обличчі. Там була зовсім серйозна ситуація.

– Я і тому серйозно запитую.

– Тому Майдан був, і Майдан був готовий на Перший канал піти після того, слава богу, що ми їх стримали і пішли ми.

– Але дати сильніше за таке. От з огляду на те, що після того було 2,5 роки кривавої війни і це частина її запуску, от ця анексія Криму, яку вони транслювали. Не хотілося замість цієї заяви тоді нормально дати?

– Ні, воно було тоді нормально зроблено і досить того, що сталося.

– А от варіант такий. Ми про нові фільми з вами поговорили, а от був старий фільм "Кандагар". Ця сцена про Афган мені чомусь запам’яталася. От відкручуючи на сьогодні, проектуючи цей фільм, уявімо собі от зіграти принципового вояка, але у фільмі, який будуть знімати росіяни, наприклад, там фільм "Новоросія". Богдан Бенюк погодиться?

–Ні, зараз ні.

А чого?

–Тому що війна йде … Справа в тому, Ромо, ти ж дивно ведеш діалог. Іде 2016 рік і йде війна, і ти раптом повертаєш те, що було в 2007 році, і говориш якби це було б.

– Ні, я маю на увазі, якщо тоді це було зрозуміло. Я маю на увазі, тут зіграно навіть принципово.

– Ця подія відбувалася там, вона дійсно була в реальності, де літак попав у тюрму, вони сиділи в Афганістані там цілий рік. Це було в 1994 році.

– І багато українських хлопців тоді загинуло в Афганістані, чи не найбільше.

– Ні. У 1994-му вже ні.

– Я маю на увазі, якщо Афгінстан відкрутити…

– Справа не в тому. Афган, то було раніше. А то 1994 рік, де зброю перевозив цей літак і впав туди.

– Але власне от все-таки. Це серйозно, тому що в нас є тут велика дискусія між всякими митцями, художниками, акторами, музикантами. Одні кажуть, мистецтво над політикою, поза політикою.

– Не поза політикою.

– А переконайте тих, хто все одно кажуть.

– А нащо мені їх переконувати?

– А не треба?

– Не треба. Вони самі рано чи пізно зрозуміють це. Нащо я буду переконувати того, хто цього не хоче. Я знімався і в німецьких фільмах, і в угорських фільмах, тобто тут нічого такого дивного немає.

– Тобто уявити собі, що в якийсь час ви собі погодитеся зніматися з якимось талановитим режисером російським, ми не зможемо сьогодні в студії?

– Зараз ні, тому що йде війна з цією країною.

– А якщо вона завтра закінчиться?

– Завтра вона не закінчиться.

– Ну о’кей, через рік.

– Не закінчиться через рік, тому що анексія наших територій не буде через рік повернута.

– А скільки після того, як все буде повернуто, визнано, через скільки часу наші українські митці мають вийти?

– "Фантазер, ты меня называла".

– Тобто немає точки Х, щоб ми могли додати якусь певну кількість.

– Ромо, не треба грішне мішати із праведним. Мистецтво, те, що ми займаємося кіно, воно є мистецтво. А те, що зараз відбувається між двома народами, війна, між двома країнами. Це зовсім інша річ. І треба це дуже добре розділяти.

– Ну ви знімалися в німецьких фільмах.

– Знімався.

– Німці тут витворяли під час Другої світової війни дуже страшні злочини. Через скільки часу для вас би не виникло питання, що я знімаюся в німців?

– Ромо, я не засну після твоїх запитань. Романе, ти що! Ти мені дав зеленого чаю попити, в мене вже руки трусяться і тепер ти мені такі питання даєш?

– Ну дивіться, якщо в нас вийшло певне замирення з народом, який ніс всю відповідальність за всі злочини в Другій світовій війні, пройшло якихось там скільки…

– Не буде в нас замирення, бо як ти знаєш, ти сам з тієї території, де замирення з тими народами відбувається дуже тяжко, тому що все пройшло через кров, через рани, через серце. І тому ця біда, яка зараз відбувається, – війна з Росією, це буде ще довгі роки тягнутися, бо, на жаль, те керівництво, яке зараз є в Росії, воно робить все, аби ця рана була довготривалою.

А народ несе відповідальність за все, що робить керівництво?

– Народ різний. Народ є ті, хто попереду йде, ті, хто сумнівається, ті, хто вірить, і ті, хто каже "давайте назад". І це є великий наш український так званий народ. Ми його мусимо тягнути, всі разом йти? Мусимо. Не можна нікого лишати? Не можна. Так само як є багато людей, хто каже – та давайте, чому ми мучимось, Крим не наш, так давайте відчикрижимо це та й так. Ні не можна. Тому що це інвалід виходить. Так само людину можна порізати частинами, так само країну. Не можна цього робити.

– А російський народ, як вони себе там називають расіянє, вони несуть відповідальність чи ні?

– Ми зараз це не можемо говорити. Вони повинні усвідомити, бо людина може нести відповідальність тільки тоді, коли вона усвідомлює.

– А коли німці усвідомили?..

– Ну не всі, там теж кожен по-різному до цього підходив. Хтось залишився при своїх думках і далі.

– В Аргентині десь, в основному в Чилі.

– Повтікали, поховалися.

– Ну як наші в Москву повтікали. Слухайте, а якщо собі уявити, їх раптом повернуть або вони самі повернуться під такі псевдовибори.

– Самі прийдуть. Судячи з виборів у Грузії, то вони скоро можуть уже вернутися до нас.

– Так, і от якщо ми побачимо тут всіляких курченків, клименків, пшонків та інших захарченків, то що треба робить?

– Все може бути. Тому що дуже така млява русифікація продовжується.

– А що буде робити Богдан Бенюк разом із друзями? Ви тепер втечете, коли вони приїдуть?

–Я думаю, що Богдан Бенюк немає за що втекти, і Богдану Бенюку з території, яка окреслена кордонами нашої країни, тікати нема куди. І значить доля буде така в Богдана, що ми не змогли зробити по-іншому – і тому буде багато ще героїв українських, які полягли за визволення своєї держави. От і все.

– Дивіться, дуже цікаво дивитися на засоби дезінформації і пропаганди нашого противника. Люблять вони вас! Ну не особисто вас, а вашу силу. Якщо подивитися, як вони це подають – це виходить досить смішно. Найголовніший рупор у них, от ми подивилися на Russia Today, знаєте, коли вони вже всіма мовами світу, англійською і іншими, про вас розповідають. Тут дивний один момент, коли вони говорять оце "фашистська" і "антисемітська". От після того, якщо би ми могли зараз, а вони моніторять, ми RT зараз покажемо Богдана Бенюка в образі антисеміта. Можемо показати? Хочете подивитися?

– Показуйте.

– Ну от.

– Так чого це "антисеміта"?

– Так я ж про що і говорю. Я в лапках. Це ваш акторський образ, не можна відірвати Богдана Бенюка-актора від Богдана Бенюка-політика. Чи треба розрізняти?

– Я думаю, що ми, знаєте, ми так само кажемо: чи треба відривати політика від того, що він є тато і має сім’ю? А чи треба відривати політика ще від того, коли він зайшов у ванну купатися? А чи треба відривати чи не треба? Так не можна судити. Бо є ті речі, які складають загальний образ. Поступки тієї чи іншої людини характеризують її. Поступки, а не слова.

– Слухайте, вони ж не бачили вашого цього сценічного образу, коли говорять таке.

– Скоро буде Різдво і знову можна буде подивитися.

– На вертепі. Ми були в одному вертепі, мушу відкрити секрет, то знаю це. Я просто хочу зрозуміти, дискусія навколо висвітлення того, що ви робили і робите, вона примушує людей за вашими спинами, або відкрито, через телеекрани, говорити одну просту річ: "Або ті свободівці заслані козачки, така колективна Надя Савченко, бо так їм лягає все, що вони роблять – на нашу пропаганду. Або корисні ідіоти". Отак.

– Я можу вам сказати, що ті відсотки, які голосують за "Свободу" – вони ніколи так не скажуть.

– Я не про них.

– А я про них! А про тих, хто так говорить – то вони все одно будуть це говорити. Абияка "Свобода" не була: чи вона правду зробить, чи не правильно. Все одно "Свобода" є та партія, яка кісткою в горлі стоїть і сьогоднішньому навіть керівництву нашої держави.

– А чого тоді російська кремлівська пропаганда бере стільки ваших речей?

– Та хай собі бере, яка мені різниця. Ну яка мені різниця, що там російська пропаганда говорить? Я думаю про те, аби бути в Україні своїй корисним, а те, що там говорять мені поляки чи росіяни, чи ще хтось – мене це абсолютно не хвилює.

– Дивіться, є така в житті, коли ти щось перший раз собі спробуєш – воно тобі западає як стереотип. Колись у "совку" було як – подивилися такий бездарний варіант Дюма, "Три мушкетери", і всім видається, що Д'Артаньян має бути такий вусатий, у шапці.

– Ви хочете сказати, що Д'Артаньян має бути не такий?

– Ні-ні, я про що говорю, коли перший раз хтось подивився "Швейка", в ролі якого Богдан Бенюк, то він так западає… Мені так западає, в мене Швейк – це Богдан Бенюк і ніхто інший.

– Бо ти виріс на "Швейку". На моєму. А якби ти народився в епоху, коли Гнат Юра був – ти би казав, що це тільки він.

– Проблема полягає не в тому, що образ Швейка. Проблема в тому, що я подивився усі пам’ятники Швейку в Україні, оце львівський, як я розумію?

– Так.

– Як брати.

– Я б сказав сестри.

– Майже як сестри, так. Такі брати, що майже як сестри. Але хочу зрозуміти, а воно як? Як таке може бути?

– Колись, при Радянському Союзі, для кожного артиста існувала така штука, як типажність. Ось наприклад, ми з тобою високі двоє, метр дев’яносто два, красиві, худенькі – ми могли грати тільки героїв-коханців. І все, більш нікого. А от секретарів колгоспу відсталого, ще якогось такого, могли грати тільки високі, красиві і гарні. І секретарів райкому. І все. А тепер типажів уже немає.

– Але Швейк вийшов для мене каталожним. Отак, як на книжці, отак він є і все одно Богдан Бенюк мав собі зрозуміти, як так сталося, що з того часу, від Гашека…

– Вистава ця, яка у нас називається "Швейк", вона до Гашека має досить дотичне відношення. Тому що ті пару гегів, які є у першій дії, мають авторство. А друга дія придумана режисером Жолдаком і нами, акторами.

– І вона дуже українська.

– Вона абсолютно про нашу долю. І тому то вона буде, ця вистава, ще жити, поки ми ще маємо сили двоє, з Толіком, грати цю виставу.

– Так, ви будете Брежнєва тепер грати.

– Я вже зіграв його. І до мене, до речі, кореспонденти підійшли в Угорщині і кажуть: "А скажи будь-ласка, як Росія буде реагувати на цей фільм?" А я кажу: "Ви знаєте, ви менше про це думайте. Тому що в 1957 році, коли танки зайшли, а ми якраз цей період там в Угорщині знімали, то радянські війська не думали про те, що 35 тис. знищили в Будапешті. А ви тепер думаєте, як вони будуть реагувати? Ви повинні показати правду зі своєї сторони. Як ви думаєте. Бо вони знову покажуть свою правду".

– Кажете типажність: Швейк, Брежнєв… А от кльовий типаж зараз з’явився, перед нами була програма, там його наживо показували. От хочу вам запропонувати цього типажа, наприклад зіграти Трампа. Можете? Ну от дивіться.

– Ні, Трампа я не зіграю.

– Богдан Бенюк і Трамп.

– Я Клінтон краще зіграю. Жіноча роль мені би вже більше пасувала.

– А чого не хочете Трампа зіграти? Дивіться який він колоритний.

– А мені не цікаво, тому що це з образу тих характерів, які я вже проходив. А мені тепер цікаво пізнати зовсім інше.

– А ви думаєте, що Трамп – це простий характер?

– Ні, дивіться, я мушу вам сказати, що він не простий характер, він такий багатоскладовий. Але мене цікавить зараз драматичні ситуації, які… От у театрі у мене, я про Річарда згадував, вистава. От мені цікаво туди. Наприклад, зіграти жіночий персонаж, наприклад її – оце було б цікаво? Майбутнього Президента…

– Гілларі?

– Так, Гілларі Клінтон.

– У нас от якраз виникла сьогодні дискусія сьогодні, якщо Гілларі стане Президентом, то хто буде перша леді? І тут версії між Монікою Левінські…

– Не треба нічого, тут все зрозуміло, хто буде.

– Моніка?

– Ні, чоловік. Вона ж терпіла, тепер він буде терпіти. От і все.

– Таких два "терпіла".

– Два "терпіла".

– Але дивіться, все ж таки колоритний персонаж. Ну хай би було комедія, комедійна постановка, я не знаю, чи трагічна. Чого не цікаво?

– Справа в тому, що, мабуть, його чіпати зараз не можна. Не кажіть гоп, поки не переїдете в Чоп.

– А раптом стане?

– Тоді мало того, що я нев’їздний у Росію, так я ще у Америку буду нев’їздним.

– Не хочете? Де росте кукурудза, з якої робили зачіску Трампа? Справді, останній раз я таку зачіску бачив тільки в соціалістичній фракції, там такий був Бокій, пам’ятаєте?

– Ні, це багато. Нас теж чекає. Коли росте з одного боку, його потім добре викладати на другий.

– Добре, але чого не всі чоловіки, коли в них ото залишаються ото такі “пельзлюки” – чому тільки частина чоловіків їх отак зализує і розкладає, ніби в них…

– Бо так буде красивіше, їм здається.

– А чого інші так не роблять?

– А тому, що ті, вони вважають, що це красиво.

– Ну то критерії краси треба міняти якісь.

– Так, вони в кожного різні.

– Хотів проговорити про гроші. Бо коли чоловіки сідають, то або про дівок, або про гроші. А потім вже співають.

– Як у кого.

– Ну я про великі гроші хочу поговорити. Львів таке місто, рідне для Богдана Бенюка, правильно?

– Так.

– Є там, в тому Львові, Володя. Володю знаєте?

– Леніна?

– Та ні, Дідуха. Його більше знає Львів, як Вова Морда. І от уявляєте собі, оцей дядько давав інтерв’ю. І він зокрема казав, що "Хаятт" за $200 млн купив свободівець Пупс, відомий як депутат Ігор Кривецький. Це сказав не я, це Вова Морда сказав. А там ще далі він такого наговорив… 500 тисяч, потім мільйон, потім два, потім три, потім вісім давалося, усього разом сорок вісім мільйонів, сказав Вова Морда, дав партії "Свобода". Це шалені гроші. Потім він казав, що там з Януковичем, від Курченка гроші були… Дядько Володька наговорив.

– Розвідник.

– Хто, він? Люди кажуть, що він кримінальний...

– Ну а хто.

– А от про гроші?

– Так що?

– "Свобода" жирно вела кампанію. На "Інтері" сиділа.

– А цей чоловік хто?

– Бізнесмен, каже. Так він себе називає.

– Ну так він знає, значить.

– Так давав він 48 млн?

– Він? А я не знаю. Кому він давав?

– Каже от, Тягнибоку і партії "Свобода".

– Так ви покличте Тягнибока на чай і запитайте у нього.

– Ми покличемо. Але ви теж були у керівництві парті, чи ви вже не є?

– Ні, почекайте, чому був?

– Залишаєтесь?

– А чого ви мене кидаєте у минуле?

– Стоп-стоп, я питаюся: зараз залишаєтеся?

– Так.

– Так. Ну то, гроші партії, як казали у СРСР, це ключове питання.

– Ключове, але воно по-різному трактується. Будь-яка виборча кампанія підключає до нас, свободівців... Виявляється, що ми гроші отримали і від Януковича, і від американців, і від Москви…

– І від Сівковича, кажуть.

– І від Сівковича, і від всіх. Візьміть, там починаючи з 2006 року, там будь-яка виборча кампанія, завжди нам пришивали когось.

– Але я знаю дуже просту штуку: коли такі з’являються, то тоді, коли це є неправда, то таких бізнесменів тягнуть в суд. Я не бачив, щоб судились…

– Роман, ви знаєте, я вам скажу, що ваша дочка поганої поведінки.

– Я знаю це анекдот...

– Отож то й тої серії. Головне запустити, а там як воно буде, то таке було.

– Одна справа – на рівні одеського анекдоту про ребе і доброго прихожанина синагоги. А інша справа – коли це є партія, яка представлена в національному парламенті.

– Справа в тому, що такі речі можуть запускати на ту партію, яка не має засобів масової інформації, аби це спростувати. От і все. А те, що в судах виграється це все, ці справи, ніхто ж про них не говорить...

– Але суду не було.

– В тому числі і ви не говорите.

– Що? Що, був суд?

– Пробач. "5 канал" – це святе!

– Але що, був суд?

– Були. А ви подивіться…

– Проти Вови Морди?

– Я не знаю проти кого. Олег Тягнибок багато чого виграв у судах, у тих "злих язиків", що говорили про партію.

– Це зовсім інші суди. Це коли в нього маніпулювали, вирізали на горі Яворина і так далі і зробили з нього Бабая.

– Ромцю, чого ви мені задаєте?

– Бо ви один з керівників партії.

– Ну то й що? А де Трамп щось робить, то ті демократи говорять, що вони його не хочуть… То що?

– Він не платить податки, вони кажуть.

– Ну то хай не платить собі. Я за нього менше переживаю, він стільки грошей має, що він собі може дозволити не платити. Я мушу платити, бо я мало грошей маю.

– А чого ви мало грошей маєте? Ви народний артист, ви народний депутат, тепер ви депутат столичного малого парламенту. Чого у вас мало грошей?

– А я тобі скажу, тому що в нас вся система була замішана на тому, аби давати звання. заслуженого, народного, грамоти глянцеві, вони замість грошей коштували… Мені один хороший режисер-постановник казав: "Богдан, треба зібрати 25 глянцевих грамот і йти в ЦК партії, щоб дали тобі звання". Бо тоді грошей же не давали, а звання давали. Що таке звання заслужений чи народний артист України для Америки? Нічого.

– Там такого нема.

– От, по-перше: нема. Тому що там є зарплата якась.

– Заслужений артист Том Круз привітав народного артиста де Ніро.

– А я вам скажу, що тільки єдине, що в нас звання дає можливість тим людям, які у балеті, у театрі довго працюють…

– Мати місце на Байковому.

– Ні, на Байковому я можу продати будь-кому. Я вже маю зарезервоване. Мати доплату до своєї заробітної плати. Заслужений артист – 20% доплати до зарплати, народний – 40%. Оце єдина вигода, яку дає звання.

– Так по-брежнєвськи мені розповів Богдан Бенюк. То в ті часи, коли партія роздавала "фількіни грамоти". Ви були депутатом ще VII скликання…

– А може воно так і лишилося. А що? А депутат VII скликання – це 5 тис. я отримував зарплату. Коли в театрі в мене було 12 тис.

– Разом 17 тис.

– Ні, разом не було. Тому що я забрав книжку і приніс у Верховну Раду. Я ж пішов із театру.

– Добре, а чого інші депутати за короткий каденс, і навіть якщо там достроково припинялося, ставали багатими, а народний депутат Богдан Бенюк не став багатим?

– Ти хочеш, щоб я за інші тобі фракції сказав?

– Ні, я питаюсь, чому ви не стали багатими?

– Я зараз у Київраді кажу: хлопці, я скоро чую, що перейду в БПП. Бо там гроші дають.

– Так, скільки?

– Я не знаю. Потім, якщо дадуть, я скажу тобі.

– Ну тоді якраз не скажете, як дадуть.

– Не знаю, поки що я тобі не можу цього сказати. Бо не знаю.

– А отам, у Київраді зараз так…

– В Київраді, я тобі можу сказати, там ми ж про гроші не говоримо. Бо гроші – це дурне діло. Бо не в грошах щастя.

– А в землі?

– І в землі не щастя, тому вона "Свободі" не трапляється, земля. Бо вже віддерибанили давним-давно. І треба тепер повернути те, що було роздерибанено, треба повернути все назад, а це не так просто. Бо, виявляється, ті пішли, хто сидіть знову. Вони міняють тільки вивіску: БПП, а то була Партія регіонів, а то Черновецького були. Вони всі сидять далі. Тільки під БПП.

– Слухайте, сьогодні трагедія якраз, у бабусь. У київських бабусь. Бо тбіліські бабусі не обрали Льоню Черновецького, він у прольоті. Є вже результати виборів у Грузії.

– Там прийшли інші.

– Я знаю. Але що б ви Черновецькому передали через наш ефір?

– Нічого. Не хочу з ним навіть говорити. А нащо він мені здався? Хай він собі буде Черновецький, я ж є київський.

– Так, він був київський, але Черновецький.

–Значить, понизився статусом.

– А що, немає зараз такого у вас, як було тоді, коли Черновецький з Лесиком направо 100 гектарів, наліво 50?

–Звичайно, що зараз такого немає. Зараз все робиться зовсім скрито все. Така, знаєш, млява, захована така, так само як і з перейменуванням вулиць. Все говориться ніби для того, що треба повернути все по другому кругу, тому що треба запитати і тебе, і мене, і ще когось, і всіх глядачів, то чи хочемо ми, щоб Київ називався Києвом? А може він якось інакше має називатися. І раптом ти кажеш "а в мене є інша думка". Ти кажеш "давайте вернемо назад цю постанову, тому що у Чайки є інша думка". І от так затягується наша розмова на століття, оце така гра, і починається вона зараз в Київраді.

– Ну слухайте, якщо ви є столична влада, поясніть мені, от там за вікном вогні видно, яким чином проспект Бандери впирається в Московський міст?

–Я думаю, що він скоро буде впиратися в зовсім інший міст.

– В який?

– Держава каже, що буде Північний. Бандера куди йшов? На північ ми всі, в Сибір нас брали. Північний.

– Так буде це чи ні?

– Буде перейменовуватися. Зараз говорять, як цей міст буде називатися.

– Але там ціла якась групка написала тепер знову петицію до вас, назбирала 10 тисяч, щоб перейменувати назад. І там було на нейтральну якусь назву.

– Полумосковський.

– На нейтрального Бандеру, наприклад.

– Ну я тобі кажу, що то величезна кількість, наш народ дуже цікавий. Вони так двоє колгоспом зберуться, кажуть, давайте тепер по-новому. І тому всі ці речі, які пов’язані з найважливішим указом президента про те, що треба було давно це все поміняти, воно впирається у всі ці речі, пов’язані з побутом звичайним. І розтягується на дуже довгий термін. Подивися, як би було із Кропивницьким, містом. Він би був Єлісавєград. А тепер, коли його перейменувала Верховна Рада, то як тепер будуть вертати назад ті люди, які кажуть, що нас же більшість, ми ж хочемо Єлісавєтградом бути.

– Питання, як то кажуть, чи можна все вернути взад, тому що ми дивимося, що витворяють у Грузії, так, ці що прийшли. А в нас, ну не будете ви вічною владою чи в Києві, чи в парламенті?

– Ні, так прийдуть інші ж люди.

– І що, і не зможуть вернути все назад?

– Ні, ну всяке може трапитися. Ми ж тобою оптимісти є по натурі. І ми віримо в те, що буде все добре. Ти ж чомусь не міняєш "5 канал", ти є постійно з "5 каналом", багато людей ж пішло звідси, а ти віриш. От чому ти є таким постійним? Тому що ти знаходиш кайф. І тут я думаю, що будуть знаходитися люди, які будуть кайф ловити власне від того, що вони є в "Свободі" і щось роблять для України те, яке найбільш потрібне.

– Зараз про політику і гумор буду говорити, але трошки пізніше. Ми тільки про те й говоримо, але про наслідки. А я хочу зараз повернутися до такого важливого моменту, модерні речі, і вони ніби не повинні були стосуватися, але в соціальних мережах якісь вар’яти придумали собі, називалися IceBacketchallenge, модно звучить, це коли один вар’ят виливав собі на голову відро, це знімав на відео і казав, а тепер я передаю естафету наступному.

– Рома, ти думаєш, що я не безгрішний? Ти думаєш, що в мене там крила ростуть ззаду?

– Я про відро хочу.

– Я не тільки, хочу тобі сказати, відро виливали, я ще щось таке робив, яке я тобі скажу після цього відра.

– На закуску скажіть, так Обама і Меркель облилися, вам відео відправили?

– Так.

– Меркель перша облилася?

–Ні, Обама перший, ми ж називали по черзі, але ми не можемо це показувати. Це є закрита наша відеотека, яка нікому не показується.

– Тобто в архівах це є?

– Так.

– Почуття гумору політика не відбиває у Богдана Бенюка, так чи ні?

– Та воно вже відбите.

– Я дякую за гарну зустріч, це був Богдан Бенюк, народний політик і артист. А от народного в нас не буде таки, будемо по-модному жити. А чаювати будемо вже завтра ввечері.

Роман Чайка, "5 канал"

Попередній матеріал
"Ті, що пройшли пекло": у Києві встановили меморіал усім загиблим в АТО воїнам-зв'язківцям
Наступний матеріал
Міноборони: Сьомої хвилі мобілізації до українського війська наразі не буде

Прокуратура викликала на допит трьох заступників голів ВО "Свобода" на 16 жовтня

"Свобода" заявила про обшуки у своїх депутатів та активістів у кількох містах України

З партією "Свобода" розправляються – Тимошенко

ВР відмовилася обмежити гастролі російських артистів, які не засудили агресію Кремля

Суд зобов'язав МВС публічно спростувати заяви Авакова на адресу Тягнибока

Тягнибок подасть до суду на Авакова у зв'язку зі звинуваченнями в подіях 31 серпня