Два роки тому окупанти майже зайшли в столицю. Навівши понтони через річку Ірпінь, які армійці не змогли знищити. Проти величезного угруповання були лише кілька бригад, цивільні та велика вода, яка завадила росіянам зайти у Київ. Як це було – згадують учасники тих подій.

Це був початок великої війни. Перший тиждень, коли окупанти впритул наблизилися до столиці. І якщо в районі Ірпеня перейти однойменну річку змоги у них не було – через підірваний міст – поблизу Мощуна, де річка була мілководною, росіяни один за одним наводили понтони. І за їхньою допомогою перекидали ближче до Києва техніку і людей.

Сил та засобів стримати багатотисячні колони противника, згадує тодішній командир 72-ї механізованої бригади, яка обороняла Київ, на той час уже не було. Єдиним союзником та помічником могла стати велика вода з київського моря.

"Було прийнято рішення, що потрібно підірвати шлюзи козаровицької дамби", – розповідає військовий.

Насправді цю дамбу вже підривали. 25 лютого, на другий день великої війни, причому цивільні – за наказом командувача Сухопутних військ. Але той перший підрив був мінімальним.

"Була думка, що воду потрібно повільно спускати, через те підрив був на чверть цієї заслонки і вода пішла. Набрякати почав торфяник. І бронетехніка росіян почала загрузати", – пояснює координатор проєкту "Очі" Олександр Дмітрієв.

Але до кінця ця ідея не спрацювала. Один зі шлюзів поблизу Мощуна завадив воді йти далі. Саме неподалік цього села окупанти і кинули понтон, який міг допомогти російській армії увірватися в столицю.

7 березня командування оборони Києва ухвалило нове рішення – підірвати один зі шлюзів козаровицької дамби. Не пошкодити, а саме підірвати, щоб затопити поля довкола Києва великою водою.

Це була геть інша ситуація, ніж 25 лютого, коли сапери вперше підривали бетон. 7 березня протилежний берег річки Ірпінь був насичений росіянами. Причому спецами, які влаштували на берегах Ірпеня спостережні пункти. І стежили за найменшими рухами довкола дамби. Це було майже самогубство, розповідає Олександр, – привезти вночі на дамбу сотні ящиків з вибухівкою, перенести її під шлюз, закласти і підірвати. І все це – під носом у ворога, у сотнях метрів від росіян.

"Операцію потрібно було виконати до світанку, поки ми приїхали, це вже було після 4-ї години ранку. Скоро мав бути світанок. Безпосередня близькість з терористами дуже ускладнювала завдання", – каже командир окремої тактичної саперської групи "Доброволець" Олександр Починок.

Їх, тих, хто брав участь у цій операції, врятував густий туман. І відсутність в окупантів гарної оптики, яка могла "бачити" через нього. Сама природа допомогла саперам непомітно замінувати шлюз і підірвати його.

Потужний вибух шокував не лише окупантів, які геть не чекали такого розвитку подій. Олександр досі не розуміє, як їх не прибило багатотонними бетонними брилами, які злетіли у небо, а за кілька десятків секунд почали приземлятися довкола армійців.

Утім після першого шоку – від вибуху – на армійців чекав другий. Сотні кілограмів вибухівки не зруйнували шлюз дамби. Вода не пішла.

Потрібен був ще один підрив. Але вже світало. І захисники були у росіян як на долоні. Але це не вплинуло на рішучість армійців. Дамбу потрібно було підірвати. За будь-яку ціну.

"Ось за цей переломний момент хлопцям і саперу 72-ї бригади вони зробили щось героїчне. Вони сказали – ми підемо туди ще раз. А вже все, вже вставало сонце", – згадує військовослужбовець ЗСУ, волонтер, Олександр Карп'юк.

Ольга Калиновська, Яна Холодна, Сергій Новіков, Орест Пона, Олексій Тищенко, "5 канал"

Читайте також: Фіналом цієї війни буде перемога: Зеленський з Гостомеля звернувся до українців у другу річницю повномасштабного вторгнення 

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.