Сьогодні день тих, чия робота – бути на передовій і цілодобово тримати рубіж оборони. Це вони вгризаються у землю і відбивають удари ворожої зброї. І за першої слушної нагоди прагнуть відкинути ворога, аби одного дня вийти на східний український кордон. Цьогоріч в Україні утрете відзначають День піхоти.
Мужні, зібрані, навчені, екіпіровані. Ось так нині виглядає українська піхота. Проте про себе кажуть – брудні, неголені та дуже злі. 2014-го, українська армія – майже зруйнована, вступає у бій з російським ворогом, на передовій – переважно піхота. І справді, не маючи часу на те, щоби поголитись, а часто й умитися – приймають бій ледь не цілодобово. За короткий термін формують добровольчі батальйони, які стають пліч-о-пліч з регулярними військами або їх частинами. Бійці, які мали бодай якийсь досвід, навчають тих, хто не мав жодного уявлення про зброю. Військо гартувалося в бою.
"Саме воїни піхотинці з перших днів війни проявили мужність і героїзм. Вони в різних умовах бойової обстановки – вдень, вночі, у спеку, холод – звільнили більшу частину захоплених ворогом територій", – каже командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський.
Піхота першою зустрічає ворога та першою вступає в бій. Цариця полів – так її називають армійці. Піхотинці завжди на передовій із двома надважливими завданнями – стріляти і копати – вгризатися в землю. І за роки війни бійці зрозуміли – що глибше твій окоп, то більше шансів лишитися живим.
Після боїв літа 2014 року Україна активно зосереджувала увагу на військовій освіті. Ми зміцнювали співпрацю з країнами-членами НАТО щодо розбудови сучасної моделі підготовки військ. Програми у військових вишах кардинально змінили. Тепер звідти виходять офіцери, які вже мають досвід реальних боїв.
"Досить сучасний освітній процес. Виховують, дійсно, справжніх фахівців, справжніх командирів. І нам тих навичок, що прищепила Академія, достатньо для управління підрозділами, для ведення бойових дій, щоб стримувати агресію Російської Федерації", – переконує військовослужбовець "Душман".
Їх у піхоті вже сотні – молодих офіцерів. Вони майбутні командири бригад та непаркетні генерали оновленого війська. І нині, попри молодий вік, ці піхотинці командують ротами та батальйонами на передовій у важких умовах війни. Часто їхні підлеглі – солдати старші вдвічі, а то й більше, і щоби завоювати авторитет у такому колективі, лише знань з вишу замало.
"Є одне таке правило у мене – якщо я щось вимагаю від військовослужбовця, то я в першу чергу маю то робити сам", – пояснює боєць ЗСУ "Принц".
"Чим ти більше з людиною спілкуєшся, якось її мотивуєш, по-людськи до неї вставишся, тим більше вона має бажання служити", – розповідає командир батальйону 24-ї окремої мехбригади "Ірис".
У бою піхотинці не лише отримують військовий досвід, під ворожим вогнем формується бойове братерство, щоби кожен з армійців був упевнений – його спина прикрита.
"Немає різниці, у якому ти підрозділі, головне, що ти виконуєш одну справу", – вважає армієць "Бескид".
"На побратимів сподіваюся, як і вони на мене", – каже військовослужбовець "Кіт".
Вони звикли святкувати другий або й третій день народження, навчилися боротися зі своїми страхам. Та найважче для піхотинців – утрата побратимів.
"Я друга втратив у листопаді – снайпер влучив. 9 вересня у мене другий день народження – працював снайпер. Слава Богу, проскочив я", – розповідає боєць "Сивий".
Впродовж уже семи років армійці на передовій доводять, що українська піхота є однією з найкращих у світі. Щодня вони відбивають атаки окупантів, демонструють неабияку витримку під час так званого перемир’я, прораховують хитрощі ворога та вмить знаходять рішення, як їм протидіяти.
Оборонні та наступальні операції українських піхотинців нині вивчають у військових освітніх закладах світу. Загартовані в боях із російським агресором, вони стали гордістю вітчизняної армії.
Євгенія Китаїва, Анна Кудрявцева, "5 канал"
"Поки божевільні сусіди бряцають зброєю": фото вишколу 24-ї ОМБр у взаємодії з НАТО
