За останній місяць окремі представники істеблішменту Франції, відомі своєю провірменською риторикою, почали активно закликати міжнародну спільноту запровадити санкції проти Азербайджану. З такою ініціативою виступили віце-президент партії "Республіканці" Валері Буайє, голова сенаторів від цієї партії Брюно Ретайо та французький депутат Європарламенту Наталі Луазо. Цьому передував заклик соціалістів, комуністів та екологів Франції від 27 липня до президента Макрона запровадити санкції проти Азербайджану.
Войовнича риторика французьких політиків, що провокує зростання реваншистських настроїв у Вірменії, створює передумови для ескалації у регіоні – до Третьої Карабахської війни. Авторитетний британський фахівець із Кавказу, автор книги про Карабахський конфлікт "Чорний сад", Томас де Ваал навіть вважає, що війна, швидше за все, неминуча.
Париж лобіює інтереси Кремля
Такі дії французьких політиків повністю суперечать генеральній лінії ЄС, який прагне заміщення за допомогою Азербайджану постачання російських енергоресурсів. Як зазначало у травні найбільше румунське видання Digi, саме Азербайджан "став однією з основних країн, через які здійснюється заміщення російських енергоресурсів на європейському ринку". Тоді ж польське видання Salon 24 повідомляло: "Постачання азербайджанського газу до ЄС у 2022 році досягло 12 мільярдів кубометрів, і Баку планує подвоїти цю цифру до 2027 року… Наявність такої інфраструктури має вирішальне значення для незалежної енергетичної політики Баку на користь ЄС".
Проте між генеральною лінією Брюсселя і південно-кавказькою політикою Парижа проявляється розбіжність у цьому. Деякі французькі політики активно підтримують вірменських сепаратистів, що куруються Росією, в Карабаху, які наполегливо виступають проти укладання миру з Азербайджаном. У той час, як об'єднана Європа сприяє врегулюванню відносин між Баку та Єреваном, французи штовхають їх до чергової війни. Про це багато європейських ЗМІ попереджали ще у липні.
"Політика Макрона щодо Південного Кавказу також не повністю збігається із зовнішньою політикою Євросоюзу, метою якої є встановлення миру між Вірменією та Азербайджаном", - повідомляло провідне видання Литви Alfa.
У той же час один з трьох найбільших сайтів новин Румунії Stiri писав: "Президент Франції визнав, що його позиція не поділяється рештою Європи: "Я продовжу свої зусилля, навіть якщо я чи не єдиний у міжнародній сім'ї, у кого є такий порядок денний ”".
Про недвозначну позицію французького президента пише і болгарське видання Факти: "Президент Франції Еммануель Макрон публічно підтримує проросійський сепаратизм на Південному Кавказі, тобто. у Карабаху, окупованому лояльним Кремлем угрупованням". Цю ж думку підтверджують і латвійські журналісти La.lv: "Кремль, як і раніше, має впливових союзників на Заході, які підтримують сепаратизм у пострадянських державах, чия політика суперечить позиції Євросоюзу. Серед них президент Франції Еммануель Макрон".
Згідно з публікацією хорватського новинного сайту Direktno: "Політика Макрона на Південному Кавказі повністю суперечить зовнішній політиці ЄС, спрямованій на встановлення миру між Вірменією та Азербайджаном".
Після закінчення Другої Карабахської війни у листопаді 2020 року Азербайджан та Вірменія неодноразово сідали за стіл переговорів за особистої участі глави Євроради Мішеля. 17 травня прем'єр Пашинян вже публічно визнав Карабах територією Азербайджану. Як наслідок, 24 липня азербайджанський президент Алієв навіть заявив, що укладання мирного договору планується до кінця 2023 року. Але, заохочувані найрадикальнішими елементами в вірменській діаспорі та пов'язаними з ними французькими політиками, реваншисти в Єревані влаштували такий масований тиск на Пашиняна, що він змушений був відступити.
До кінця липня – початку серпня Вірменія та Франція розгорнули широкомасштабну міжнародну медіакампанію з демонізації Азербайджану. Але пропагандистський тиск, ультиматуми та заклики до запровадження санкцій призвели лише до зриву переговорного процесу. З цього приводу ще 19 червня румунський підрозділ Newsweek попереджав: "Відчуваючи зростаючу військову та політичну підтримку Парижа, вони (вірменські реваншисти) чинять все більший тиск на уряд. У результаті Пашинян виглядає дедалі нерішучим щодо мирного врегулювання з Баку". Йому вторило центральне видання Чорногорії Portalanalitika: "Офіційний Париж підриває зусилля Вашингтона та Брюсселя щодо вирішення вірмено-азербайджанського конфлікту".
Заохочення французькими політиками сепаратистів у Карабаху та реваншистів у Єревані нагадує передвоєнну ситуацію в Україні, коли Путін демонстративно підтримував сепаратистів у Донбасі. Мета, яку мав Кремль з 2014 року, тепер очевидна: початок повномасштабної війни, внаслідок якої загинуло вже півмільйона людей. Паралель між політикою Росії і теперішньою активністю французів 19 травня відзначало аналітичне видання EuToday, що базується в Лондоні: "Франції, як і Росії, невигідно врегулювати вірмено-азербайджанський конфлікт. Це служить їм приводом для збереження та збільшення свого впливу на Південному Кавказі".
Втрата енергопартнера згубна для ЄС
Загроза нової війни на Південному Кавказі – у стратегічно важливому для заміщення російських енергоресурсів регіоні абсолютно неприйнятна для ЄС. У разі початку повномасштабних військових дій постачання з Азербайджану буде припинено. На тлі міграційної кризи українських біженців, наближення зими та політичної напруженості в Європі – загроза втрати Баку як енергетичного партнера може привести ЄС до енергетичного колапсу. До того ж, Європа зіткнеться з наслідками ще однієї війни на невеликому віддаленні від власних кордонів: нові потоки біженців, черговий стрибок інфляції, ще більше загострення геополітичної конфронтації. Тим більше, очевидно, що війною на Кавказі не забаряться скористатися Росія та Іран. Путіну це буде дуже на руку, оскільки наслідків ще однієї війни Євросоюз буквально не осилить і йому буде набагато складніше зберігати нинішні обсяги допомоги Україні.
Але якщо французи продовжать заохочувати проросійських сепаратистів у Карабаху, ескалація у регіоні стане неминучою. Судячи з оцінки цитованого вище Томаса де Ваала, війна може розпочатися ще до президентських виборів у США 2024 року. Вірменські реваншисти, які спираються на підтримку французів, категорично проти укладання миру з Баку і вимагають автономії для вірменської меншини в Карабаху.
Азербайджан не має наміру йти на поступки в цьому питанні навіть під тиском реваншистів у Єревані, і пропонує вірменам Карабаха самим обирати: чи погодитися на повну інтеграцію в азербайджанське суспільство, чи залишити цю територію. 31 серпня це констатував авторитетний американський мозковий трест Carnegie: "Алієв надсилає карабахським вірменам чіткий сигнал: їм треба змиритися з повною інтеграцією до державної системи Азербайджану. Територіальна автономія не обговорюється, вірмени мають стати звичайними азербайджанськими громадянами".
Суверенний Азербайджан прагне миру
Нині офіційний Баку, як і 30 років тому, виступає за мирне врегулювання конфлікту. Але тривалі провокації з боку Вірменії (ескалацію підтримують французи) та сепаратистського анклаву в Карабаху роблять ці зусилля безглуздими. Згідно з чотирма резолюціями Радбезу ООН (№822, 853, 874 і 884), Карабах є невід'ємною частиною Азербайджану. Враховуючи ці міжнародні документи, Баку має повне право для початку операції з нейтралізації сепаратистських збройних формувань на своїй суверенній території. І можна не сумніватися, що за підтримки стратегічних партнерів Ізраїлю та Туреччини ця операція буде успішною.