Величезний музей, присвячений локшині - данина її популярності. У сучасній Азії саме цей продукт найчастіше їдять міські мешканці. Адже готується страва - миттєво. Варто лишень додати до банки гарячу воду. Решту - за споживача зробили на фабриці.
Ці діти першими зазирнули за лаштунки виробництва. Власноруч замісили тісто - з пшеничного борошна, солі та води.
Діти: "Складніше, ніж здавалося... Тісто дуже тверде".
Простежили, як машина нарізає тісто на локшину. Подивилися, як майбутня страва смажиться в олії. Потім обрали улюблені начинки - яйця, рибу чи овочі, приправили соусами карі, соєвим або чилі. І - найважливіше - скуштували гарячу локшину.
Діти: "Дуже весело!"
Юкіко Накада, 9 років: "Ця локшина смачніша за магазинну, бо начинку і соус я обрав самостійно".
Захоплені і ситі відвідувачі - готові до повчальної екскурсії. Після сучасного виробництва, дітям показують, з чого все почалося. Маленька хатинка у лісі, старовинне кухонне приладдя - саме в такій обстановці, за словами гідів, уславлений Момофуко Андо вигадав розчинну локшину. У повоєнні роки він бачив, як голодні японці гаяли час у довжелезних чергах за локшиною. От і винайшов спосіб, як допомогти своїй країні.
Юкітака Цуцуї, дирекор музею: "Показуючи, в якому маленькому будиночку пан Момофуку Андо винайшов швидку локшину, ми пояснюємо японським дітям - великі ідеї вже у їхніх головах, треба лише матеріалізувати їх".
Нині ідеєю японського винахідника насолоджуються в усьому світі. В інших країнах Азії розчинну локшину почали їсти ще в 50-тих, до США вона дісталася двадцятьма роками пізніше, в Україні з`явилася - після розпаду СРСР. І хоча розчинну локшину часто називають харчем для бідних і студентів, її полюбляють і бізнесмени, і домогосподарки.
Ксенія Новікова, 5 канал.