Рік 2022-й увірвався в історію України пожежею війни. Повномасштабне російське вторгнення сколихнуло світ, оголивши моторошні злочини: від бомбардувань мирних міст і катувань в окупації – до масових депортацій українських дітей. Цей шквал насильства неможливо забути чи вибачити. Чи дістане ворог покарання і яким може бути міжнародний трибунал проти Москви – у новому випуску відеоблогу "Політолог без краватки" міркує міжнародний оглядач "5 каналу" Єгор Голівець.
Суспільство прагне свого сучасного Нюрнберга – трибуналу, який назве агресію агресією, а воєнним злочинцям винесе вирок. Світ уже заявив про своє розуміння цього: ще 2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, що рішуче засуджує агресію РФ проти України як порушення Статуту ООН. Та від декларацій до реального суду – шлях, сповнений викликів.
Перші кроки до трибуналу: підтримка України та союзників
Заклики до трибуналу почали лунати майже одразу після вторгнення. Українська влада і дипломати невпинно просували ідею спеціального міжнародного суду для вищого керівництва РФ. Уже в травні 2022-го Європейський парламент підтримав створення спецтрибуналу для розслідування воєнних злочинів росії. Згодом, у січні 2023 року, Європарламент окремою резолюцією закликав до створення спеціального трибуналу саме за злочин агресії проти України. Цей трибунал має заповнити критичну прогалину в системі міжнародного правосуддя та базуватися на високих стандартах Міжнародного кримінального суду (МКС). У резолюції наголошують: до відповідальності треба притягнути не лише президента РФ путіна, а й інших винних, зокрема, режим Лукашенка в Білорусі, співучасний агресії. Україна привітала підтримку: Зеленський заявив, що російський режим має бути покараний за агресивну війну і "справедливість має перемогти". Ці слова відлунюють у серцях мільйонів – без справедливості не буде міцного миру.
Водночас із європейськими інституціями активну роль взяли на себе і національні уряди. Велика Британія однією з перших висловилася за трибунал "на кшталт Нюрнберга". В оточенні британського керівництва обговорювали створення спеціального суду над російськими злочинцями, а провідний юрист-міжнародник Філіп Сендс – автор ідеї "трибуналу агресії" – став одним із натхненників цього процесу. Ці сигнали дали зрозуміти: Україна – не наодинці. Формується коаліція однодумців, які готові порушити питання трибуналу на найвищому рівні. Не випадково вже у квітні 2023 року під час візиту до Гааги президент України закликав: потрібне "правосуддя, а не гібридні форми" – натякаючи, що половинчастих рішень недостатньо, потрібен повноцінний міжнародний суд над агресором.
Юридичні перепони: чому не вистачає чинних механізмів?
Найперше питання – чому взагалі потрібен спеціальний трибунал, якщо існує Міжнародний кримінальний суд? Відповідь – у юрисдикції МКС. Суд Гааги сьогодні може розслідувати воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні в Україні (бо Україна визнала юрисдикцію МКС по цих категоріях). Саме тому у березні 2023-го МКС спромігся видати ордер на арешт президента РФ за воєнний злочин – незаконну депортацію українських дітей. Однак "злочин агресії", тобто сам факт розв'язання загарбницької війни – поза досяжністю Гаазького суду. За поправками до Римського статуту, МКС може розглядати факти агресії лише якщо і держава-жертва, і держава-агресор ратифікували Статут та відповідні поправки, або якщо ситуацію передала на розгляд Рада Безпеки ООН.
У випадку України це неможливо: ні Україна, ні росія не є державами-учасницями МКС, а в Радбезі ООН Москва заветує будь-яку спробу. Прокурор МКС Карім Хан прямо роз'яснив: за цих обставин Суд не може здійснювати юрисдикцію щодо ймовірного злочину агресії в цій ситуації. Іншими словами, основний злочин – агресія – поки що випадає з наявної системи правосуддя, і саме для нього потрібен окремий судовий механізм.
До юридичних викликів належить і питання імунітетів державних лідерів, яких зазвичай не можуть переслідувати в судах інших країн. Але міжнародний трибунал, створений за участю багатьох держав чи під егідою міжнародної організації, може подолати цю перепону. Прецеденти показують, що посада не врятує від правосуддя, якщо того вимагає світова спільнота:
- Нюрнберзький трибунал після Другої світової війни засудив чільних нацистських керівників;
- Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії висунув обвинувачення проти Слободана Мілошевича, навіть коли той ще був президентом;
- МКС також видав ордер на арешт чинного президента Судану Омара аль-Башира у 2009 році.
Ніхто не має бути "недоторканним" перед обличчям таких злочинів, і майбутній суд над російськими лідерами це принципово підтвердить.
Водночас треба визнати: вирок на папері і вирок у реальності – різні речі.
Правовий вирок можливий і заочно, але щоб покарати конкретну особу, її треба затримати. А це, у випадку кремлівського диктатора чи його найближчого оточення, станеться лише за певних умов – наприклад, якщо вони виїдуть за кордон, де їх заарештують, або якщо влада в самій росії зміниться і видасть їх правосуддю. І тут виникає зв'язок між юриспруденцією і геополітикою: без зміни ситуації на полі бою та в Кремлі реальне відбуття покарання може надовго залишитися гіпотетичним. Але це не привід відмовлятися від трибуналу – навпаки, готуючи легітимну основу для суду вже зараз, світ дає сигнал російській верхівці, що втечі від відповідальності не буде, і рано чи пізно залізні двері Гааги можуть за ними зачинитися.
Дипломатичні баталії: позиція США, ЄС та решти світу
На шляху до створення трибуналу стоять не лише правові, а й дипломатичні перешкоди. Треба дістати підтримку якнайбільшої кількості держав, аби суд був визнаний і мав авторитет. У цьому питанні є нюанси, зокрема, різниця в підходах між ключовими союзниками. Європейський Союз загалом і його члени активно просувають міжнародний трибунал. Європарламент, Рада Європи, Парламентська асамблея Ради Європи послідовно ухвалюють рішення на підтримку спецтрибуналу. Ба більше, у травні 2025 року Комітет міністрів Ради Європи (46 держав) офіційно запустив процес створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України. Міністри доручили генеральному секретарю Ради Європи очолити процес підготовки угоди з Україною про створення трибуналу як міжнародної організації. Процедурні кроки вже йдуть повним ходом: необхідні документи узгоджені, після юридичного доопрацювання у Страсбурзі їх підпишуть і ратифікують – так народиться новий суд. Це безпрецедентне рішення, яке демонструє єдність Європи: без справедливості не буде відновлення, кажуть європейські лідери. Наприклад, прем'єрка Естонії Кая Каллас висловила надію, що перші рішення трибуналу можуть бути вже у 2026 році. Оптимістично? Так. Але це вказує на серйозність намірів – європейці націлені довести справу до кінця.
США також підтримали ідею трибуналу, проте спочатку пропонували іншу модель. Вашингтон довго остерігався прецедентів, що можуть вдарити по самих США (адже Америка не є учасником МКС і історично насторожено ставиться до міжнародних судів щодо війни). Тому у березні 2023 року Державний департамент США заявив: Спеціальний трибунал має бути "вкорінений в українській національній судовій системі", тобто, по суті, бути "інтернаціоналізованим" національним судом України. Цей підхід, на думку США, найпростіше реалізувати і він зможе дістати ширшу підтримку поза Заходом. Ідея полягає в тому, щоб суд діяв на основі українського законодавства, але із залученням міжнародних суддів і під міжнародним менеджментом – так, мовляв, і суверенітет України буде врахований, і участь інших держав можлива. Є й прагматичний момент: такий "гібридний" суд легше продати Глобальному Півдню, який скептично ставиться до нових західних ініціатив.
Україна спершу теж розглядала різні формати, але зрештою схиляється до формування повноцінного міжнародного трибуналу. В Офісі Президента працювала ціла група юристів-міжнародників, які розробляли проєкт статуту трибуналу. Планувалося декілька треків – від призначення спеціального прокурора для підготовки суду до можливого звернення в ООН. Проте оптимальним став шлях через коаліцію держав і Раду Європи. По суті, трибунал вирішили заснувати міжурядовою угодою: Україна і будь-які країни-партнери, які приєднаються, а платформою і гарантом стане Рада Європи. Це компромісний варіант: він не потребує рішення Радбезу ООН (де є вето РФ), але й надає суду більш міжнародний характер, ніж просто закон України. Єврокомісар з питань юстиції Дідьє Рейндерс зазначив, що спеціальний трибунал можуть створити на основі багатосторонньої угоди, і висловив сподівання, що юридично його заснують до кінця 2024 року.
Важливим чинником підтримки є позиція інших країн поза Європою і США. Тут, на жаль, немає одностайності. Багато країн Азії, Африки, Латинської Америки з недовірою дивляться на ініціативи, які обходять ООН. Дехто боїться прецеденту: адже якщо судитимуть за агресію росіян, то колись можуть узятися і за інших агресорів у світі. Кремлівська пропаганда цим маніпулює, називаючи майбутній трибунал "черговим інструментом Заходу". Наприклад, Угорщина всередині ЄС також бурчить і відмовляється публічно підтримувати трибунал проти путіна. Проте динаміка коаліції вражає. Станом на весну 2025 року вже понад 40 держав сформували Core Group (коаліцію) на підтримку спецтрибуналу. 9 травня 2025-го у Львові представники 35 країн підписали спільну декларацію про завершення технічної роботи над правовими інструментами для трибуналу при Раді Європи. А ще раніше, у квітні 2024-го, 44 країни (включно з декотрими з Глобального Півдня) на конференції в Гаазі підтвердили свою підтримку трибуналу і готовність долучитися до його створення. Це означає: навіть якщо кілька держав і дистанціюються, критична маса підтримки вже є. Трибунал матиме достатньо учасників, щоб вважатися міжнародним і щоб його рішення визнали ключові гравці. А отже, вироки такого суду будуть політично значущими, навіть якщо не всі країни світу їх одразу визнають.
Історичні прецеденти: від Нюрнберга до Гааги
Якщо сумніви беруть гору, чи реально притягти до відповідальності таку велику державу, як росія, варто озирнутися на історію – вона знає приклади, коли неможливе ставало можливим.
Нюрнберзький трибунал (1945–1946)
Після падіння нацистської Німеччини союзники створили Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі, щоб судити верхівку Третього Райху. Уперше в історії агресія (розв'язання війни) була визнана міжнародним злочином. Нюрнберзький суд засудив нацистських лідерів за злочини проти миру, тобто за планування і ведення війни агресії, поряд з воєнними злочинами та геноцидом. Саме тоді прозвучали знамениті слова: "Розпочати агресивну війну – значить скоїти найтяжчий міжнародний злочин, який містить у собі всі злочини війни". Цей принцип ліг в основу сучасного розуміння агресії. Попри те, що Нюрнберг відбувався вже після капітуляції Німеччини (тобто переможені не могли ухилитися), він став потужним прецедентом. Світ визнав принцип: не може бути абсолютного імунітету за масові злочини, навіть для голів держав.
Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (ICTY, 1993–2017)
Створений рішенням Ради Безпеки ООН під час війни в Боснії, цей трибунал показав, що правосуддя можливе навіть під час триваючого конфлікту. ICTY (Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії) висунув обвинувачення проти десятків осіб за воєнні злочини і геноцид у Балканських війнах. Найгучнішим стало переслідування Слободана Мілошевича – експрезидента Сербії і Югославії. Він, як і путін сьогодні, довгий час вважався недоторканним "господарем війни". Але в 2001 році, після зміни влади в Белграді, Мілошевича заарештували і видали трибуналу в Гаазі. Суд над ним став першою спробою міжнародної Феміди судити колишнього главу держави за масові злочини з часів Нюрнберга. Хоча Мілошевич помер під час процесу, сам факт суду продемонстрував принцип: лідери не уникають правосуддя, якщо міжнародна спільнота єдина в цьому прагненні. ICTY згодом засудив інших високопосадовців – генералів, політиків, відповідальних за етнічні чистки. Трибунал по Югославії був складним, розтягнувся на роки, але успішно довів провину багатьох воєнних злочинців, встановивши історичну правду про різанину в Сребрениці, облогу Сараєва та інші злочини.
Міжнародний трибунал щодо Руанди (ICTR, 1994–2015)
Ще один приклад від Ради Безпеки ООН – суд у справах геноциду проти народності тутсі в Руанді. За сто днів 1994 року екстремісти з народності хуту винищили близько 800 тисяч людей. Міжнародна спільнота спочатку зволікала, але зрештою створила трибунал, який засідав у Танзанії. ICTR (Міжнародний трибунал щодо Руанди) пред'явив обвинувачення десяткам осіб, у тому числі колишньому прем'єр-міністру Руанди – Жану Камбанді, який визнав провину. Винні в геноциді дістали довічні ув’язнення. Цей трибунал встановив важливі юридичні прецеденти щодо злочину геноциду і знову підтвердив: масові злочини не мають строку давності і не залишаться без покарання. Хоч жертв не повернути, але вироки суду дали хоча б частку справедливості для народу Руанди і засторогу майбутнім диктаторам.
Інші форми правосуддя
Окрім глобальних трибуналів, були й спеціальні гібридні суди: Сьєрра-Леоне, Камбоджа, Ліван – усі вони створювалися для окремих конфліктів, часто спільно з національними владами. Є і явище універсальної юрисдикції, коли національні суди інших країн судять за міжнародні злочини (наприклад, нещодавній вирок у Німеччині колишньому сирійському офіцеру за тортури). В контексті України деякі країни також ведуть розслідування – зокрема, суди в Німеччині, країнах Балтії, Польщі збирають доказову базу щодо злочинів РФ, щоб за нагоди висувати обвинувачення конкретним виконавцям. Але, звісно, головний удар має завдати спеціальний трибунал над найвищим керівництвом агресора, бо на лаві підсудних повинні опинитися автори катастрофи, а не лише виконавці. Історія вчить: якщо міжнародна спільнота наполеглива, то навіть сильні світу цього постають перед судом – чи то в Гаазі, чи в залі суду іншої країни, але правосуддя їх наздоганяє.
Практичні перспективи: довга дорога до вироку
Отже, і політична воля, і юридичні напрацювання для трибуналу поступово складаються в картину. Чого ж очікувати далі? Чи з'явиться реальний суд над путіним та його оточенням, чи це залишиться мрією?
З одного боку, попереду багато роботи. Навіть за найсприятливіших умов, спеціальний трибунал – це складний механізм. Потрібне фінансування, треба призначити незалежних суддів, прокурорів, сформувати регламент, інфраструктуру суду. За словами Ірини Мудрої, заступниці керівника ОПУ, уже розроблено проєкт статуту трибуналу, де прописані всі процедурні моменти – від структури до функцій. 2025-й рік піде на юридичне оформлення та організаційну підготовку, набір персоналу, узгодження правил. Це швидкий темп, адже домовитися довелося про дуже чутливі питання між десятками держав – компроміси шукали два роки. Якщо все складеться добре, то вже 2026 року суд зможе розпочати перші слухання. Але це поки оптимістичний сценарій. Цілком можливо, процедура затягнеться – такі реалії міжнародної бюрократії.
З іншого боку, процес невідворотно запущено. Ще рік тому скептики казали, що ідея спецтрибуналу занадто утопічна. Сьогодні ж ми маємо конкретні рішення і структури: коаліція держав, погоджений пакет документів, готовність Ради Європи взяти це під своє крило. Тобто машина правосуддя почала рухатися. І що важливо – вона рухається паралельно з перебігом війни. На думку воєнних експертів, остаточне покарання злочинців стане можливим лише після стратегічної поразки росії на фронті. Начальник української розвідки Кирило Буданов слушно зауважив: ніхто не зможе реально засудити росію, доки вона стратегічно не зазнає фіаско. Це правда: суд – не магічна паличка, він запрацює результативно лише коли агресор ослабне настільки, що не зможе ігнорувати вироки. Але суд потрібен до цього моменту, щоб готувати ґрунт і збирати докази. Правосуддя не повинно чекати милості від політики, воно має готуватися завчасно. Тому те, що ми зараз закладаємо фундамент трибуналу, – це інвестиція в майбутнє покарання.
Історичне значення такого трибуналу вийде далеко за межі однієї країни. Це буде сигнал усім потенційним агресорам у світі, що особиста відповідальність неминуча. Що більше не можна сховатися за ядерним арсеналом чи кріслом у Радбезі ООН. Світ змінився – і Україна стала тим місцем, де вирішується, чи запанує верховенство міжнародного права. Як автор цієї колонки, дозволю собі трохи ліричності: вірю, що голос мільйонів жертв і переселенців не заглушать цинічні розрахунки. Так, шлях до трибуналу – це марафон, а не спринт. Але кожен крок – резолюція, ордер МКС, заява лідерів, створення комісії – це крок до справедливості.
Висновок: лірична нота на твердому ґрунті фактів
Міжнародний трибунал над росією вже не є примарною мрією – він поступово формується в реальності, підкріплений рішеннями парламентів і урядів, зусиллями десятків країн та міжнародних інституцій. Попереду важкі дискусії і, ймовірно, нові перепони. Але дух Нюрнберга живе у ХХІ столітті. Світ визнає: агресія – це найтяжчий злочин, і за нього має бути відплата. Україна, переживши страшні втрати, виборює не лише свою землю – вона виборює право називати зло злом і карати його відповідно до закону. Мені, як і багатьом українцям, хочеться вірити, що через роки в підручниках історії поруч зі словами "Нюрнберзький процес" з'явиться і назва суду над російською агресією. Це буде свідченням того, що справедливість, хоч і запізніла, але відбулася. А для світу це стане прецедентом, який зміцнить міжнародне право: покаже, що навіть найбільші держави не стоять над законом.
Чи легкий цей шлях? Ні, він тернистий. Але Україна вже здивувала світ здатністю єднати демократії проти тиранії. Отже, і трибунал – це питання часу і спільної рішучості. Справедливість має довгу пам'ять. І коли перший вирок цього трибуналу прозвучить у залі суду, ми згадаємо всіх, хто боровся за цей момент – на фронті, на дипломатичній арені, в інформаційному полі. Згадаємо і тих, хто став жертвою агресії – заради них усе й починалося. Нюрнберг XXI століття обов'язково відбудеться, і він стане тріумфом міжнародного права над правом сили. Україна йде до цього, спираючись і на ліричну віру в правду, і на тверезі факти та домовленості. І світ має достатньо мудрості та сумління, щоб цю правду втілити у вироки суду. Справедливість – не абстракція; для нас вона вимірюється цілком конкретними прізвищами у списках підсудних. І цей список одного дня пролунає з вуст судді Гаазького трибуналу. Це буде день, коли пам'ять про загиблих отримає належну шану, а живі відчують: Феміда дісталася й до кремлівських стін – бодай посмертно, але невідворотно.
Єгор Голівець
Підписуйтеся на YouTube-канал "Політолог без краватки"
Також читайте: Сенат США готовий схвалити жорсткі санкції проти РФ: путіну дали кілька днів
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською