На початку березня двох українських пілотів, захисників Києва, збили та взяли в полон російські окупанти. По поверненню додому Іван Пепеляшко й Олексій Чиж розповіли в інтерв'ю "Новому времени", як уціліли на полі бою та вижили в російському СІЗО.
Їх кинули у підвал СІЗО російського Курська. Тринадцять камер – мокрих, брудних і з мишами – були заповнені цивільними та військовими полоненими українцями.
У день прийому працівники СІЗО позабирали у полонених усі речі, навіть хрестик, сказавши: "Здєсь Бога нєт".
"Якщо є пекло на землі – то це Курське СІЗО. Мені здається, що Бог є всюди. Усе бачить і все чує. Але є місце, звідки, напевно, не чутно молитов – з цього підземелля", – розповідає після звільнення Пепеляшко. Як пише видання, воїн після звільнення з полону потрапив до Київського військового госпіталю.
Іван Пепеляшко уже 10 років в армійській авіації: був миротворцем у Конго, з 2014-го служив на Донбасі – висаджував десантно-штурмові групи та підтримував їх вогнем із повітря, доставляв поранених і загиблих до шпиталів, евакуйовував бійців з оточеного Іловайська. Олексій Чиж також на сході з 2014-го.
Із 4:00 24 лютого 2022-го хлопці почали захищати Київ – на гелікоптері Мі-8 почали виконувати перші завдання: Чиж – за командира екіпажу, Пепеляшко – пілота-штурмана. Але 8 березня, коли стримували ворога з півночі, екіпаж Чижа – Пепеляшка та ще два гвинтокрили росіяни підбили над Чернігівщиною.
Вижили лише Пепеляшко і Чиж. Після падіння пілоти отримали переломи ніг. Їх винесло з гелікоптера вибуховою хвилею – живими залишились дивом.
"Деякий час були непритомні. Але до тями почало приводити відчуття болю і холоду. Ми зрозуміли, що на землі. Для мене це був шок. Як? Як? Я не міг повірити, що нас збили", – пригадує Пепеляшко.
Поряд лежали шматки гелікоптера, напівпритомний Чиж і вже неживий іще один, третій член екіпажу – бортовий авіаційний технік, капітан Володимир Скляр.
Місце падіння Мі-8 оточили БТРи з російськими солдатами. Але вороги вкололи знеболювальні, наклали лонгети, погрузили на бронемашини та вивезли. Так Пепеляшко і Чиж потрапили у полон.
Перші дні у полоні, розповідає Пепеляшко, він відчував сонливість і байдужість до життя. Медики окупантів намагалися його стабілізувати, ставили крапельниці.
Іще на території України російські фсбшники вперше допитали українських пілотів, які ще були у важкому стані. А потім відправили їх до рф. Колона вивозила поранених російських військових, рухалась переважно вночі та часом потрапляла під обстріли ЗСУ.
Пепелшко був здивований розгубленістю і переляком деяких російських солдат. Ті обговорювали втрати, наприклад, із роти одного з окупантів, із 100 осіб, вижило лише семеро.
На росії для українських полонених пілотів улаштували справжній квест: спершу повезли до польового шпиталю, де зробили операції, далі – до цивільної лікарні у м. Рильськ, до табору для полонених, до ще однієї лікарні, і згодом – у СІЗО. У рильській лікарні Пепеляшко був близько трьох тижнів. Потім його забрали з палати, мовляв, везуть на обмін. І доправили до курського аеропорту.
"Ми вже були на злітній смузі. Я чув, як заходить на посадку 76-ий літак (Іл-76 – ред.). Він сів, почалося вивантаження, але сказали, що наша сторона мене видалила зі списків. Не знаю, наскільки це була правда, але мене повезли в іншому напрямку", – розповідає воїн.
Так він опинився в таборі для полонених – декілька військових наметів, обнесених колючим дротом. Пепеляшка відразу відправили до медичного намету, де він зустрів Чижа. У таборі хлопці ще були лежачими. Тому доглядали за ними інші військовополонені українці: годували, відводили до туалету, підтримували вогонь у буржуйці та порядок у наметі. Військова поліція дозволяла лежачих водити до туалету лише раз на день. Перев'язували рани зрідка. Усе було обмежене в часі, включно з походами до вбиральні. Виконувати накази можна було лише без права на помилку. Бо помилка – це боляче.
"Для українського козака все це витерпіти неважко. Проблеми були в цивільних людей. російські військові вимогливі до дисципліни. Просто так щось запитати без дозволу, навіть у туалет, не можна. Є графік, є терміни. Прийом їжі був таким: сніданок – від 1 до 2 хв. (залежить від настрою), обід – 2-3 хв. (і міг іще скорочуватись). Вечеря – не більше 2 хв. Звичайно, хлопці змішували перше з другим. Та для цивільної людини такий відлік часу – це важко", – пояснює Пепеляшко.
Близько тижня табору – й авіаторів направили до ще однієї лікарні, а звідти вивезли автозаком до курського слідчого ізолятора.
У коридорі підвалу пілотів зустріли близько 30-ти працівників СІЗО. Відбирання особистих речей. На додаток – "масажна бесіда". Пепеляшко не уточнює, що це, але додає, що після Бучі сподіватися, що з військовополоненими поводяться лагідно – це ілюзія.
Полоненим видали чорну зеківську форму: штани, сорочку і куртку. Ні рушника, ні трусів, ні шкарпеток, ні зубної щітки.
Пілотів помістили до невеликої камери з металевими двоярусними ліжками. Разом із Пепеляшком і Чижем тут стало 12 українських військовополонених: усі – офіцери.
Час у підземеллі тягнувся повільно.
"День минув, і це слава Богу. Найдовше в СІЗО плине не тиждень, чи два-три дні, а доба. О 6:00 – підйом, і весь день, до команди відбій (22:00), ти не маєш право доторкнутись до ліжка. За цей час раз чи два (а якщо повезе – то ні разу) тебе будуть викликати на допити. Після них, як правило, буде некомфортно спати на якомусь боці", – розповідає Пепеляшко.
Дня не було, коли українців не змушували співати російських пісень. Особливо часто – гімн росії, який треба було виконувати стоячи, вишикувавшись на лінії. І нікого не цікавило, чи можеш ти стояти, чи ні. Якщо працівнику СІЗО не подобалось, як хтось співає, їм "пояснювали, що неправі". Якщо помічали, що ти погано знаєш слова, – змушували безперестанку співати пісню від 20 до 40 хв.
Чижа і Пепеляшка привезли до СІЗО ще у гіпсі та на милицях. Лежати вдень їм не дозволяли, а сидіти було важко. Та й рани у всіх через вологість гноїлись – а про перев'язки було годі й говорити.
"Поранені намагалися збирати виділення із загноєнь туалетним папером і робити ним перев'язки. Був один терплячий хлопець, який усім робив перев'язки: брав туалетний папір і відмочував якось. Але і папір був лімітований – 28 сантиметрів на кожного на добу", – пригадує Пепеляшко.
"Уперше я зрозумів, що ті книжки, які я читав, про хлопців, які нічого не розказують і терпляче стискають зуби, не відповідаючи на питання, – це тільки у фільмах. У житті так, на жаль, не є. Триматися можна, але все ж таки вони [персонал СІЗО] уміють досягати своїх цілей", – каже він.
Найстрашніше Пепеляшку було, коли почув голос Чижа з кімнати для допитів, – так уперше довелося чути крик близької людини. І психологічно це пережити непросто.
Аби не з'їхати з глузду, офіцери в камері грали в "імена", "міста", обговорювали мрії і подорожували країнами через розповіді одне одного. У приміщенні висіла камера відеоспостереження, тому про війну й армію говорити вони не могли.
"Поважні дядьки: майори, підполковники, полковники. Такі особи дуже поважні. І коли вони починали грати в "імена", це могло тягнутися 5-6 годин", – додає пілот.
У камері військові піклувались одне про одного. Чижу та Пепеляшку інші офіцери постійно віддавали єдині сидячі місця – адже з переломом на нозі довго не встояти. Та Пепеляшку навіть сидіти було нестерпно – окрім пошкодженої ноги, він мав компресійний перелом трьох хребців. На 5-й день біль був нестерпним. Тому офіцери ненадовго клали Пепеляшка на клаптик підлоги, якого не "бачила" камера, і обсідали його навпочіпки, аби лежачого не було видно з дверного вічка.
"Перший раз це було десь хвилин 30 – я просто лежав на підлозі. Сказати, що це було щастя? Це була найвища точка задоволення", – пригадує пілот.
Ще полонені постійно вигадували дату, коли їх мають обміняти. І коли цього не ставалося – списували на якісь негаразди. І призначали нову.
13 квітня о 19:00 до камери зайшов черговий зі словами "Пепеляшко і Чиж на вихід". Обидва не могли підняти голови – правила СІЗО цього не дозволяли. Тому вже, опинившись у коридорі, зрозуміли, що їх кудись переводять – старшому камери сказали скрутити їхні матраци. Їз відвезли автозаком до головного управління розвідки рф. А звідти – до автобуса, у якому українцям зачитали права Женевської конвенції, пояснили, як себе поводити, і відправили у дорогу. Пепеляшку навіть дозволили лягти на сидіння, а на ранок дали поїсти.
Приблизно о 5:00 пілоти були вже на кордоні білорусі й України. Там їх перемістили до української карети швидкої допомоги, яка помчала з хлопцями до столиці. Усю дорогу пілоти не могли повірити, що це – обмін. Вони питали у водія швидкої, хто зображений на купюрах 100 та 200 гривень. Але водій відповідав, що не знає, бо не користується готівкою. Це насторожило вертольотчиків. Вони вирішили, що це інсценування обміну, і домовились нічого не розповідати про полон тим, із ким зустрінуться далі.
Але в Києві їх привезли до Головного управління розвідки. Полонених зустріла дружина керівника відомства Кирила Буданова, котра говорила українською, і ще один хлопець із гуцульським акцентом.
"Тут уже не було питань. Але я все-таки в нього спитав, що це таке бурштин. Він розсміявся. І я зрозумів, що це – усе", – каже Пепеляшко.
В офісі ГУР пілотів зустрів Буданов і почав розпитувати про них і про завдання, які ті виконували з оборони Києва. Цього дня, 14 квітня, до очільника розвідки надходило багато дзвінків. І після одного з них він, як пригадує Пепеляшко, радісно сказав: "Хлопці, у мене чудова новина: "москва" пішла на дно!"
Чижа та Пепеляшка розмістили у київському шпиталі. Їм виконали нові операції. Перебуваючи ще на лікуванні, Пепеляшко та Чиж хвилюються, чи зможуть літати далі. Адже ноги тримаються на титанових пластинах, які лікарі планують зняти лише за рік. Та навіть коли знімуть метал, долю пілотів вирішуватиме медкомісія.
"Напевно, заборона – це найгірше, що ми почуємо. Сподіваюся, що все буде добре і нам дозволять літати", – каже Пепеляшко.
Крім неба, пілот бачить для себе ще одну місію: морально–психологічне забезпечення військових, турбота про їхні родини і робота з льотним складом. Адже раніше ніхто з українських пілотів не знав, що таке полон і як себе там поводити. Тепер цими знаннями Пепеляшко готовий ділитися.
"Під час труднощів, полону людина живе спогадами. І якщо в тебе багато яскравих спогадів, якщо в тебе є що згадати – це магніт до майбутнього. Легко в полоні тій людині, яка інтелектуально розвинена, яка побачила багато країн, прочитала багато книг, і яка є душевно багатою. Вона багато розповідає – і тим самим допомагає іншим, не дає їм зневіритися. Це дуже важливо", – каже воїн.
Як повідомляв 5.UA, вранці 24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. По кількох військових об'єктах у Києві, Харкові та Дніпрі були завдані ракетні удари, а війська рф перейшли кордон під Харковом.
ЗСУ, всі спеціальні та силові служби держави були підняті за тривогою. ворог почав інтенсивні обстріли підрозділів ЗСУ на сході – українська армія дає відсіч російським військам. В екстреному режимі працює Рада національної безпеки й оборони. Запроваджено воєнний стан. Україна офіційно направила позов проти російської федерації до Міжнародного суду ООН у Гаазі.
Зауважимо, що "друга армія світу" виявилася таким самим фейком, як і всі новини з російського телевізора. Всього за місяць окупаційні війська втратили в Україні більше особового складу і техніки, ніж за 10 років війни в Афганістані. Втрати ворога перевищують також втрати росіян в обох чеченських війнах. Крім того, втрати росії в особовому складі, танках і літаках перевищують розміри деяких інших армій світу. Відомо, що ЗСУ знищили 12 російських генералів на передовій.
У Генштабі ЗСУ також назвали втрати окупаційних військ рф за 97 днів війни.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Друзі! Ми сьогодні боремося за нашу свободу, незалежність, за право бути вільною людиною на своїй землі.
Нас захищають справжні Супергерої: ЗСУ, Нацгвардія, Тероборона, МВС, усі небайдужі Громадяни, які об'єдналися заради захисту Батьківщини.
Ми маємо безпрецедентну підтримку міжнародних партнерів. Увесь світ підтримує Україну.
Зберігаємо спокій, підтримуємо одне одного, читаємо тільки перевірені новини та допомагаємо армії.
ЄДИНІ ОФІЦІЙНІ РЕКВІЗИТИ НБУ ДЛЯ ЗБОРУ КОШТІВ НА ПОТРЕБИ АРМІЇ
ПЕРЕРАХУЙТЕ "КОВІДНІ" ГРОШІ З Є-ПІДТРИМКИ НА АРМІЮ
ВІДПРАВТЕ ДРУЗЯМ ЗА КОРДОН ПОСИЛАННЯ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ:
Разом до перемоги над російськими окупантами!
Слава Україні! Героям Слава!