Герой України і Народний Герой. Подвійне визнання за захист Батьківщини і врятовані життя побратимів. Євген Межевікін – він же "Адам" на серці носить дві нагороди. Військовослужбовець з майже 20-річним стажем один із перших вирушив на схід захищати українську землю. Його танки не один місяць їздили дорогою смерті, яка вела до Донецького летовища, і прикривали тих, хто обороняв термінали.
За вікном була осінь 2015 року. "Адам" – такий позивний йому дали військові побратими, бо у бій завжди рвався першим – саме повернувся з фронту до Києва і почав навчання в Університеті оборони. Однієї жовтневої ночі йому зателефонував друг із розвідки. "І сказав – вітаю. Я кажу – з чим? З присвоєнням Героя. Я кажу – перший раз чую, це або жарт або помилка… Тому що вже один раз мене подавали в кінці 14 року. Але тоді сказали, що це моя робота і нічого особливого в цьому немає", – згадує Євген.
Нічого особливого, окрім ворожих куль і життя на волосині. Танк "Адама" в часи найзапекліших боїв за Донецький аеропорт курсував дорогою смерті. Тією, що вела до терміналів. Дорога смерті – це завжди бій на виживання. В одному з них Адам був серйозно поранений. І мав би терміново їхати в лікарню. Але зі зламаним ребром і десятком гематом повернувся в бій.
Розповідає: "Мене намагались вивезти і я побачив підрозділ, який покинув позиції і намагається піти. І я розумію, що якщо вони це зроблять, то ті люди, які знаходяться нижче – будуть у оточенні. І я піти не зміг".
"Адам" розумів: кожен його крок уперед – це врятоване життя побратима. Який, обороняючи ДАП, чекав боєприпасів, підкріплення чи термінової медичної допомоги. "Героями стають тоді, коли не працюють підрозділи, не працюють командири", – вважає Межевікін.
Тепер він вивчився, отримав диплом. До практики, здобутої на фронті, додалася й теорія, необхідна для підвищення по службі. Щоб самому керувати, виправляти й запобігати помилкам, за якими сам спостерігав упродовж майже двох десятків років. Разом із дипломом Євген Межевікін отримав від держави й квартиру. Простору, в новобудові. Тепер, тішиться – у двох його дітей будуть окремі кімнати. Щоправда, потрапити на поріг свого житла поки що не може – не готово, мовляв.
Проте відсутність ключів до власного помешкання не надто лякає. Вірить, рано чи пізно, після якогось із відряджень, він таки повернеться вже у нову квартиру. А поки що в планах не новосілля, а тренування і фронт. Росіянин за паспортом – він присягнув на вірність народу України. 18 років тому. Ще стільки ж, переконує, готовий служити. Щоб тільки ворога вигнати з української землі.
"Комусь ж це треба робити. За спинами ховатися не збираємось".
Ірина Герасимова, Микола Лебедєв, "5 канал"