Відлуння Чорнобиля: Як поживає "столиця" зони відчуження через 31 рік після аварії

Назвати місто "відчуженим" язик не повертається. Вулицями раз за разом проїжджають автівки, постійно ходять люди, чекають транспорту на зупинках. Побілені бордюри, прибрані клумби, чисті вулиці

Таємні радянські військові об'єкти в зоні відчуження, сьогодення ЧАЕС та життя в зоні відчуження. Наскільки безпечна для людини 30-кілометрова зона? Про все це ми розповімо вам у серіалі "Відлуння Чорнобиля". Протягом тижня у "Часі новин" на вас чекають ексклюзивні інтерв'ю, унікальні документи. Ми розповідатимемо, про що мовчала радянська влада.

До вашої уваги перший репортаж про життя у "столиці" зони відчуження – місті Чорнобиль – через 31 рік після аварії.

Чорнобиль. "Столиця" зони відчуження. Втім, назвати місто "відчуженим" язик не повертається. Вулицями раз за разом проїжджають автівки, постійно ходять люди, чекають транспорту на зупинках. Побілені бордюри, прибрані клумби, чисті вулиці. Надвечір у вікнах горить світло.

"У нас є кілька магазинів, 4 магазини. Кафе є, є будинок культури, і іноді сюди навіть артисти приїжджають з якимись концертами. Є автостанція, автобус ходить на Київ – тобто все, як у звичайному місті", – розповідає співробітник зони Володимир Вербицький.

На перший погляд – звичайне провінційне містечко, ось тільки людей замало. Та й майже усі вони тут, як і ми – гості. До аварії в Чорнобилі мешкали понад 13 тис. людей, нині – близько 3 тис. Пожежники, поліцейські, науковці, комунальники, співробітники адміністрації зони – усі працюють вахтовим методом.

У Чорнобилі свої правила життя. Не їсти та не курити на вулиці. Не палити вогнищ, не ставити речі на землю, воду пити – лише з міського водогону. Не вживати місцеву городину. Раз на рік – для усіх – обов'язковий медогляд. У кожного працівника індивідуальний дозиметр.

У будівлі, де спостерігають за загальним рівнем радіації зони, працює і пошта. Роботи вистачає, розповідає начальник відділення поштового зв'язку Чорнобиля Галина Гриценко. У Чорнобилі вона працює понад 10 років. Розповідає, що однією з розваг туристів стало відправляти додому поштівку, як сувенір з Чорнобиля.

Чорнобиль – одне з небагатьох міст, яке не підлягає декомунізації. Тож тут досі можна зустріти пам'ятник Леніну, а центральна вулиця усе ще носить назву Радянська.

Поряд зі старими пам'ятниками у місті з'являються і нові. Нещодавно встановили дві меморіальні дошки – Герою Небесної сотні Антоніні Дворянець, яка працювала у Чорнобилі. Та загиблому бійцю АТО Олегу Орлову. А ще у Чорнобилі – найбільша у всій зоні кількість самоселів. Наприклад, колишній викладач місцевої школи, а згодом дозиметрист Євген Федорович.

Він виїхав, коли міліція вимагала цього. Та майже одразу ж повернувся. І не сам – за коханим із Києва переїхала й пані Галина. Життям у зоні цілком задоволена – має город, десяток котів та трьох собак. Єдиний мінус – каже, що рідко бачать онуку, адже неповнолітнім у зону відчуження зась.

Із зони відчуження, Євгенія Подобна та Анна Кудрявцева, "5 канал"

Попередній матеріал
Російські препарати в аптеках: коли ліки з РФ покинуть Україну – дослідження
Наступний матеріал
"Відлуння Чорнобиля": коли зону відчуження можна буде заселити людьми