Володимир родом із Каховки, що на Херсонщині. Ще з юних років йому дуже подобалася військова справа. Навчаючись у виші, він паралельно закінчив військову кафедру. Його історію розповідає "Армія Інформ".
Коли розпочався Майдан, він не міг стояти осторонь. Разом із побратимами будував барикади. У найзапекліші дні, коли почались розстріли людей, Володимир був у самому епіцентрі подій на Майдані.
У 2015-му він вирішив звільнитися з посади інженера-інструктора та піти на фронт. Спочатку був "замполітом" у 14-й ОМБр ім. князя Романа Великого, згодом його перевели на командирську посаду.
Його побратим Володимир згадує: "Він був найкращим командиром нашого спецпідрозділу. Мав неабиякий авторитет серед наших. Не забуду його слова: "Авторитет набувається роками, а втрачається за лічені хвилини". Дуже багато доброго зробив для нас… Шкода, що його нині немає поруч…".
Підрозділ, у якому служив Володимир, виконував бойове завдання у сірій зоні в районі с. Ясне поблизу Донецька. Позиції були заміновані й Володимир підірвався на міні. Рани були важкими − втратив обидві ноги.
Його дружина Катерина згадує: "Я відчувала серцем, що він у біді. Коли він не вийшов на зв'язок, я подумала, що потрапив у полон, і це мене неабияк налякало. З його сильним та впертим характером він не вижив би там − це просто було неможливим. Він залишився живим, і це для мене було найважливішим".
Катерина була на 8-му місяці вагітності, коли Володимир підірвався. Жага до життя була в нього настільки сильною, що вже до народження сина він став на тимчасові протези.
Після всього, що пережив, багато мріяв, отримав землю, збудував дім і відкрив станцію техобслуговування поруч, де ремонтував двигуни. Активно займався спортом та брав участь у змаганнях серед адаптивних атлетів "Ігри Героїв".
"Ми хотіли жити далі й насолоджуватись життям, але в долі свої закони. Війна розділила життя на до та після. Володимир говорив мені, що "не потрібно боятися того, що має бути. Слід приймати життя таким, яким воно є і йти далі", − згадує дружина.
У лютому 2022-го, не чекаючи поки окупанти зайдуть в його місто, він один із перших пішов добровольцем до "військкомату", приєднався до громадської організації "Бучанська варта".
"Людина, яка пережила війну, інакше не могла вчинити. Спочатку йому відмовляли, не хотіли брати до складу варти, попереджали про можливі наслідки, а він лише повторював: "Дайте мені зброю, я буду з вами". 26 лютого Володя був на чергуванні допізна, додому повернувся вже в однострої з автоматом у руках. Наступного дня ми проводжали його під звуки сирен та вибухів. Навколо все бомблять, гримить, а він продовжував йти, немов термінатор. Ми його таким і запам'ятали – сильним та непохитним воїном", − говорить дружина Володимира.
"Я був разом із Володимиром останні 12 годин його життя. Якраз тієї миті розбили колону 95-ї бригади. Хлопці отримали доступ до зброї, РПГ та протитанкових засобів. Тоді я з ним і познайомився − зі статним воїном на позивний "Інженер". Він був офіцером із досвідом, лише потім я дізнався, що він на протезах. Я пам'ятаю, як запитав: "Друже, як ти будеш воювати?" На що він відповів: "Усе добре, я вправний, я тренувався", − згадує його побратим Василь із Бучі.
Разом з іншими добровольцями Володимир організував оборону міста та визначив бойові позиції. 27 лютого почався один із найзапекліших боїв у Бучі поблизу супермаркету Novus.
Разом із іншими добровольцями Володимир організував оборону міста, визначив бойові позиції. 27 лютого почався один із найзапекліших боїв у Бучі поблизу супермаркету Novus. Хлопці підбили два ворожих БМД та поклали живу силу. Проте бій був нерівним, і їм довелось відходити. Володимир Ковальський залишився. Його останніми словами були: "Відходьте, хлопці, я прикрию"…
Він був одним із перших, хто поліг у бою за Бучу. Володимиру Ковальському присвоїли звання "Почесний громадянин міста" (посмертно). Поховали разом з іншими бучанцями у братській могилі. Після ексгумації Володимира перепоховали на бучанському кладовищі. 17 травня на його честь було організовано ходу…
Читайте також: Не зазнали жодної поразки в бою: історія Чорних запорожців УНР та їхнього командира Петра Дяченка
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.