Обвалили нацистський фронт і пустили американців на Рейн: історія українських партизан у французькому русі опору Читайте по-русски

машина часу 5 канал
Героями французького руху стали два українські батальйони – імені Івана Богуна і Тараса Шевченка, які в тилу німців разом з американськими агентами і місцевими повстанцями за 2 місяці вщент розвалили тил нацистської оборони

У серпні 1944-го  Червона армія наблизилась до нових кордонів СРСР.  Водночас союзники через Південну Францію вже прорвались до Німеччини. Нацисти почали чинити опір і міцно закріпились на кордоні – у Вогезьких горах. 

У штурмі могло загинути багато солдатів, але в тилу німців з'явились два потужні, добре озброєні і загартовані в боях партизанські загони із 1200 бійців. Вони разом з американськими агентами і місцевими повстанцями за 2 місяці вщент розвалили тил нацистської оборони.

Цими героями були два українські батальйони – імені Івана Богуна і Тараса Шевченка. 

Історія українського партизанського об'єднання, що обвалило нацистський фронт і пустило американців на Рейн, починається у Києві, а саме біля стін заводу "Арсенал".

Взимку 1917-го більшовицьке підпілля разом із монархістами-чорносотенцями вчинили збройний заколот. Їх об'єднала ідея принесення до Києва "Руского міра". Але заколот був розгромлений завдяки двом важким гаубицям. Їх добровольці-гайдамаки під вогнем ворога викотили прямо сюди, до тодішнього пам'ятника полковникам Іскрі і Кочубею. Звідси артилеристи прямою наводкою придушили вогневі точки більшовиків – і завод було взято штурмом.

Керував цією спецоперацією командир 1-го гайдамацького гарматного дивізіону Костянтин Смовський.

Кость Смовський народився на Кубані у козацькій родині. З 18 років служив у російській імператорській армії. Закінчив артилерійське училище у Петербурзі і повоював "за царя і отєчество" у Першу світову – був командиром кінної батареї. Революція застала козака у Москві, і йому довелося зробити свій перший вибір – на чий бік стати: червоних чи білих. Та він не пристав ні до тих, ні до інших і подався до України. Тут взявся організовувати українське військо, зокрема артилерію. Саме Смовський спорядив імпровізований бронепотяг із двома гарматами до Крут. Той потяг став основною ударною силою героїв-крутянців, які тримали оборону, доки мали набої до цієї важкої зброї.

машина часу
машина часу5 канал

Він пройшов усю війну за незалежність і закінчив її командиром кавалерійської бригади, з якою опинився у союзній Польщі. Там після укладення радянсько-польського мирного договору 1921 року козак уперше потрапив до табору – для інтернованих українців.

За словами історика Івана Дерейка, після свого першого табору Костянтин Смовський приблизно 6 років поневірявся по випадкових роботах і єдиний вияв вдячності союзників, який Петлюра зумів вибити від Юзефа Пілсудського, це було право для офіцерів дієвої армії УНР вступати на контракт у Польську армію.

Кость Смовський здобув достатньо високий пост, він став офіцером для спецдоручень при командирі елітного 11-го уланського полку легіонів.

Разом із цим полком український офіцер долучився до однієї з небагатьох польських перемог під час нацистського вторгнення 1939-го. Йдеться про битву під Калушиним 11-12 вересня. Саме там Кость Смовський вдруге попав до концтабору – цього разу німецького. За колючим дротом нацисти протримали його до наступного року, однак звільнили після численних звернень еміграційного уряду УНР.

Уже в липні 1941-го гестапо заарештувало створений у Львові український уряд на чолі з Ярославом Стецьком і Степаном Бандерою. У листопаді ж було розігнано Українську Національну Раду в Києві, а її представників та прихильників почали арештовувати – і таємно розстрілювати у Бабиному Яру та підвалах будівлі НКВД. Тут тепер сиділо нацистське гестапо.

Кость Смовський не був ні політиком, ні урядовцем, тому під першу хвилю репресій не потрапив. Натомість він був досвідченим ветераном трьох війн – тож взявся творити українське військо. 

машина часу
машина часу5 канал

Нацисти це дозволяли лише в одному вигляді – допоміжних формувань без серйозного озброєння і власного українського командування.

Гітлерівські плани щодо українського війська озвучив на одній із нарад Райхсфюрер СС Генріх Гіммлер: "В Україні ніколи не можна буде створювати легіони, а лише охоронні команди, при тому дуже багато".

Ветеранів Визвольних Змагань це спочатку не дуже лякало – вони пам’ятали, який опір австрійської влади довелося долати у 1914-му при створенні Легіону Січових Стрільців, який згодом став одним із найбільш боєздатних формувань УНР та ЗУНР. 

З початку 1942 року у Києві Кость Смовський береться формувати одразу 2 підрозділи – 115-й і 118-й охоронні батальйони. Туди потрапляють невиявлені нацистами члени націоналістичних організацій, червоноармійці, які за будь-яку ціну хотіли вирватись із таборів військовополонених, а також мобілізована молодь.

машина часу
машина часу5 канал

Бійці були заледве озброєні трофейними радянськими гвинтівками та одягнені в однострої загарбаних Німеччиною країн – латвійські мундири та чеські шоломи і спорядження. Для охоронної служби цього повинно було вистачити.

Однак реальність дуже швидко показала абсурдність нацистських настанов. Уже влітку 118-й батальйон кинули зупиняти рейд Сумського партизанського з'єднання Сидора Ковпака – і це закінчилось побоїщем.

До осені 1942 року гітлерівське полювання на націоналістів в Україні досягло рівня сталінських репресій, а то й перевершило його. Арешти відбулись і в батальйоні Смовського – кількадесят офіцерів і сержантів було затримано і більше ніколи не повернулись. Нацисти були змушені надати добровольцям важку зброю – кулемети, міномети та артилерію, але при цьому побоювались, що її українці рано чи пізно обернуть проти окупантів.

Тому Гіммлер прийняв просте рішення – перекинути українські батальйони з Києва до Білорусі для боротьби з місцевими та засланими з Москви партизанами і диверсантами. А український рух опору – червоний і національний – вирішив придушувати силами інших чужоземних формувань німецької армії – російських, польських, балтійських та азійських.

машина часу
машина часу5 канал

 «Перебування в чужому краю і боротьба проти спільного ворога – більшовиків – у дечому спрацювало так, як і задумували нацисти. 118-й батальйон Смовського і сусідній 115-й загартувались у десятках боїв проти червоних партизанів і парашутистів та стали доволі монолітними – попри строкатий склад", – історик Олександр Кучерук.

Партизани знищили невеликий загін німців і українців зі 118 батальйону, й випадково вони знищили високу і дуже важливу персону. Один з офіцерів батальйону виявився колишнім поліцаєм із Німеччини, який до того був олімпійським чемпіоном на Олімпіаді 1936 року. Йому особисто вручав золоту нагороду Гітлер. 

"Убитий він був з особливою жорстокістю – партизани добили невдаху-олімпійця пострілами в спину, коли той, поранений і беззбройний, намагався відповзти з місця бою", – розповідає історик Іван Дерейко.

У 1944 році конфлікти між українськими добровольцями і нацистами досягли апогею.

 "Для українців, які перебували у 115-му, 118-му батальйонах та інших поліцейських формуваннях, було зрозуміло, що німці зрадили українську ідею, що українських патріотів арештовують, фактично все оунівське керівництво сиділо в концтаборах, рядових оунівців розстрілювали", – історик Андрій Дуда.

 

Батальйон Смовського прибув до французького міста Безансон 20 серпня 1944 року. А уже за два дні українці налагодили зв'язок із французькими повстанцями. Це виявилося просто – через виявленого у найближчому кафе місцевого українця. Ще за дві доби домовились про спільні дії – перехід на бік "Вільної Франції" під час першої ж антипартизанської операції, запланованої на суботу, 26 серпня.

У ніч на 27 серпня 44-го о 2:00 годині в розташуванні батальйону добре засвоєним Вермахтівським прийомом – червоною сигнальною ракетою – було піднято тривогу. Усі солдати і старшини швидко зібрались у похідну колону. Німецькі офіцери, які спали в окремому від українців будинку і спробували взятись за зброю, були знищені спеціально виділеною ударною групою з 15 автоматників. Весь батальйон з обозом і гарматами вирушив на зумовлене з французькими макі місце зустрічі – у лісі.

рух опору
рух опору5 канал

При відході вояки звільнили з місцевого концтабору й забрали з собою близько 180 військовополонених – французів та арабів з армії Де Голля.

Про всяк випадок на дорозі залишили один взвод у засідці, щоб відбити спроби переслідування.

 "Ось це саме приклад французького прапору, який використовували французькі партизани та український батальйон. Це прапор Франції з Лотарингським хрестом. Лотаринзький хрест був обраний генералом Де Голлем, як символ боротьби, як символ Жанни Д’Арк, яка перемогла британців у свій час. І символ свободи. Тому він був зображений на всіх прапорах, значках та емблемах військових частин", – Владислав Садовий, керівник історичного клубу "Вільна Франція".

Також був ще один батальйон українців, який так само перейшов на бік французів, руху опору. Він називався батальйон Івана Богуна. Він був більший, ніж батальйон Шевченка, близько 800. І якщо у батальйоні Шевченка були невеликі втрати, то в Богуна більші – майже 200 чоловік.

Батальйон імені Шевченка провів у безперервних боях зі своїми колишніми союзниками – німцями – кілька місяців.

У жовтні 1944 року шевченківці потрапили в оточення під містом Бельфор, і командування вже майже списало їх у безповоротні втрати. Але несподівано і для ворогів, і для друзів, бійці Смовського відчайдушно контратакували, і вийшли з мішка самі та вивели із собою ще й роту макі. Українці отримали французькі нагороди і постали перед новим нелегким вибором.

У розташуванні частини з'явилися радянські емісари, які почали переконувати вояків добровільно повернутись "на Родіну", обіцяючи їм прощення всіх гріхів і райдужне майбутнє, та паралельно вимагаючи від французького уряду їх репатріації. Фактично кожен п'ятий повірив. 

машина часу
машина часу5 канал

"Українці у більшій своїй частині вступили у Французькій іноземний легіон у 13-ту бригаду, де з них була створена рота, навіть більше ніж рота. І вони продовжували свою війну до закінчення війни, до остаточної капітуляції. Після ІІ світової війни почали воювати за свою колонію в Індокитаї. Це Лаос, В'єтнам і Камбоджа. Так само українці поїхали у складі Французького іноземного легіону 13-ї бригади воювати і пройшли весь бойовий шлях", – Владислав Садовий, керівник історичного клубу "Вільна Франція".

Кількість українців, які залишились у Легіоні, невідома. Але коли у 1954 році бійці 13-ї напівбригади потрапили в полон до в'єтнамців у битві під Дьєн-Б'єн-Фу, серед них спеціально вишукували українців та інших громадян СРСР – вочевидь, на замовлення КДБ. 

Доля інших героїв нашого фільму склалась по-різному. Костя Смовського під кінець війни нацисти звільнили з концтабору і кинули на підсилення потріпаної дивізії "Галичина". Повоювати він уже не встиг, зате взяв участь у переговорах з англійськими та американськими командувачами про складання зброї. 

Після капітуляції він учетверте в житті потрапив до табору – цього разу американського, де провів 10 місяців. Як він писав згодом, "вийшов з табору зовсім спаралізований" – четверта в житті війна не минула безслідно. Проте до кінця життя цей кубанський козак був активним діячем української еміграції і головою Союзу українських ветеранів.

Попередній матеріал
"З чого ж ти живеш? Чого не вмираєш?": Голодомор 1932-1933 років у спогадах і автентичних документах