Через пандемію в Україні істотно зменшилася кількість наставників для дітей в інтернатних установах. Попри те, що їхню діяльність узаконили ще п’ять років тому, нині лише 250 українців навідуються до підопічних. Хоча вихованців, які потребують старшого друга – тисячі. Що таке наставництво і які його переваги – з’ясовувала журналістка "5 каналу".
На всі запитання цих дітлахів відповідають не батьки, а вихователі центру соціально-психологічної реабілітації. Сюди зокрема потрапляють діти-сироти або позбавлені батьківського піклування, а також безпритульні. Живуть вони тут тимчасово – менше року. Допоки не вирішиться їхня подальша доля. Тобто якщо вихованців не візьмуть у родину, на них чекає переїзд в інший заклад. У такий складний період потрібна підтримка, запевняють співробітники. Надати її можуть наставники.
"Наставник для дитини є другом. І це, можливо, на все життя", – каже працівниця Київського центру соціально-психологічної реабілітації №1 Інна Стельник.
Офіційно в Україні наставники з’явилися п’ять років тому. Відповідно до закону, ним може стати кожен повнолітній українець без судимостей та наркотичної залежності. Попри відсутність великого переліку вимог, у цьому центрі з сотні дітей лише кілька мають наставників.
"На даному етапі в центрі, на жаль, тільки у двох дітей є наставники, тому що був локдаун. Для дитини це дуже класно, тому що є можливість поспілкуватися, відкрити серце", – додає Інна Стельник.
Наставник може дитині дзвонити, приходити в гості, забирати на спільні прогулянки. А після перевірки соцслужбою житла – навіть запрошувати підопічного в гості. Мати таку підтримку мріє дванадцятирічна Єва. Дівчинка вже вдруге потрапляє до цього центру. Каже, іноді хочеться просто з кимось поговорити.
"З ними можна грати, розмовляти, ходити в кіно, в парк", – розповідає вихованка Київського центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 Єва.
Наставника або дитину обрати не можна. Пари добирають працівники соцслужб. Киянка Лілія Павлович уже пів року спілкується із своїм підопічним – шістнадцятирічним Андрієм. Весь цей час щотижня бачилась із хлопцем.
"Спілкувалися, грали в різні ігри, ходили до кіно, просто мовчали, їли піцу. Ходили по магазинах, роздивлялися речі. Ну, як взагалі що роблять звичайні друзі", – зауважує наставниця Лілія Павлович.
Наставник має проводити з дитиною хоча б кілька годин на тиждень. Нині Лілія тимчасово не бачить Андрія, бо він у таборі. Попри те, що невдовзі хлопець із інтернату переїздить до гуртожитку, жінка й надалі продовжить із ним спілкування. Перед тим, як Лілія стала наставницею, вона пройшла навчання. Це обов’язкова умова.
"Це робота складна, важка емоційно, тому що дитина через час починає довіряти дорослому і починає розказувати про той біль, який є. Ми говоримо про травматичний досвід. Як він може проявлятись, щоб майбутній наставник не злякався і не втік від тієї дитини", – наголошує тренерка, начальниця відділу Київського центру соціальних служб Любов Лоріашвілі.
Якщо дитина живе в інтернаті і має опікунів або батьків, то від них потрібно отримати згоду на наставництво. Нерідко – відмовляють. Без перешкод наставники можуть дружити з сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. На сьогодні таких в Україні близько чотирьох тисяч, зазначають у Нацсоцслужбі, а наставників – лише 250.
"Ніякої катастрофи стосовно наставництва зараз немає. Є просто переформатування політики держави. Від 87 до 92% дітей зараз уже перебувають у сімейних формах виховання, а отже, не потребують наставництва", – підсумовує заступник директора Департаменту захисту прав дітей Національної соціальної служби України Володимир Вовк.
Наставництво в Україні слід розвивати, але не лише індивідуальне, стверджує Володимир Вовк. Каже, вже триває робота над упровадженням кураторства родин, які опинились у скруті. Також працюють над створенням колективного наставництва. Підприємства закликають допомагати підліткам обирати професію та по можливості працевлаштовувати після навчання.
Людмила Павленко, Олексій Тищенко та Богдан Чаргазія, "5 канал"
Читайте також: Діти гукали на допомогу, а дорослі не повірили: у Запоріжжі на центральному пляжі потонув 14-річний хлопець
