Подругам Риммі і Лізі було тоді трохи більше двадцяти. Вони працювали на підстанції трамвайного депо. Жіінки і досі не вірять, що тоді їм удалося вижити. З дванадцяти працівників - рівно половина загинули. У Римми Бузиновської саме закінчилася робоча зміна. Однак піти додому вона не змогла. По вулиці Фрунзе вже бігли потоки води. Жінки опинилися у полоні з води та бруду.
Римма Бузиновська, працівниця депо: "Я приходила в себя, периодически теряла сознание. Услыхала, что кто-то наверху ходит, стала стонать. Если бы ребята из энергохохяйства не пришли на эту крышу, меня бы не спасли. Только в этом году я нашла парня, который мальчиком пришел на эту крышу и услыхал мой стон".
Усім, хто того дня опинився в пастці, здавалося, що це - кінець світу. Маса рідкої пульпи неслася зі швидкістю 5 метрів за секунду, а висота валу спочатку сягала 14 метрів. Потік перевертав автівки, автобуси та трамваї. Брудна маса знищила десятки будинків.
Єлизавети Каменських, працівниця депо: "Было море, перевернуты автомобили, и только маленький черкдак от нашей подстанции. За неделю построили здание управление. И это четырехэтажное здание снесло. Погибли люди".
Ще у 1950-му міська влада вирішила заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів. Замість бетонної дамби спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Крім того, цегельні заводи працювали в три зміни, тому вода не встигала потрапити до водозабірного колодязю.
Наталія Жижко, 5 канал: "Точна кількість жертв куренівської трагедії і досі не відома. За радянських часів влада ретельно приховувала всю інформацію. У різні роки називали різну кількість тих, хто загинув внаслідок катастрофи - від кількох сотень до півтори тисячі людей".
Історик Олександр Анісімов, який уже багато років досліджує Куренівський апокаліпсис, каже, що найбільше його вражають драматичні долі невинних жертв трагедії. Однак не менш кричущим той факт, що влада нічого не зробила для того, щоби зменшити кількість жертв.
Олександр Анісімов, історик: "Катастрофу вже зупинити неможливо було, але можна було врятувати людей - очепити район, евакуювати людей і відключити електроенергію".
Вісім томів архівних матеріалів у справі куренівського потопу знищили на початку 90-х. Однак у Державному архіві Київської області ще зберігаються документи, які мають оприлюднити за три роки. До 50-річчя з дня трагедії.
Наталія Жижко, Андрій Верстюк, 5 канал