Із 38-річним старшим лейтинантом Нацгвардії Олександром Марківим попрощалися на Київщині. Він загинув 27 вересня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Світлодарській дузі. Поранення в голову виявилося несумісним із життям. Містяни Обухова вшанували героя навколішки. Далі – у сюжеті Євгенії Китаївої.
На центральній площі Обухова люди навколішки зустрічають загиблого героя – старшого лейтенанта Національної гвардії Олександра Марківа.
38-річний нацгвардієць Олександр на прізвисько "Сумрак" загинув 27 вересня. Тоді російсько-окупаційні війська відкрили шквальний артилерійський вогонь по українських позиціях на Світлодарській дузі. Бійці отримали наказ придушити ворожий обстріл. Командир зенітно-ракетного взводу "Сумрак" взявся корегувати вогонь.
Військовослужбовець НГУ Андрій Куліш розповів: "Ворог здійснював обстріл наших позицій, був дуже щільний вогонь і старший лейтенант Марків мав координувати вогонь наших вогневих засобів, для того щоб подавити вогонь противника – і в результаті дістав поранення в обличчя".
Бійці надали необхідну першу медичну допомогу і ще живого побратима доправили до шпиталю. Робили все можливе, аби Сашко вижив. Почали хутко здавати кров.
"Ще деякий час протримався. Насправді, це було диво, що людина з таким пораненням була здатна пересуватися і залишається при пам'яті. Наші хлопці зібрали донорів, щоб здати кров і вже приїхали в лікарню, а їм сказали, що кров не потрібна, він відійшов".
Сашко був активним учасником Революції Гідності. Свій бойовий шлях офіцер розпочав із початком бойових дій на сході, пішов добровольцем. Служив у 72-й бригаді, потім підписав контракт із Нацгвардією. Пройшов серйозний відбір до Бригади швидкого реагування. Останнім часом виконував бойове завдання на Світлодарській дузі.
"Він патріот, людина, яка пройшла Майдан. Людина, яка одна з перших пішла добровольцем у 72 бригаду. Ні одна людина, яка служила з ним в бригаді, не може сказати про нього жодного поганого слова. Це просто людина з великої букви", – говорить про побратима колишній військовослужбовець НГУ Сергій.
У мирному житті Олександр захоплювався історією та реконструкціями. Більш як 10 років був членом військово-історичного клубу "Повстанець". Там Сашка називали "друг Чумак".
Керівник військово-історичного клубу "Повстанець" Владислав Куценко розповів: "Сашкові подобалось все, чим ми займалися. Він завдяки військово-історичній реконструкції мав можливість доносити людям правду про ті події. Показувати, якими були козаки армії УНР чи вояки Української повстанської армії".
Побратими, які приїхали на прощання, не можуть стримати сліз. Командир підрозділу Олександра на камеру говорити відмовляється, втім каже, втратив одного з найкращих своїх бійців. Сашковій мужності й відвазі можна було позаздрити. Армійці кажуть, був спокійним і виваженим у будь-якій ситуації.
"Чесною мужньою порядною людиною. Хотів жити у вільній незалежній Україні. Відав найдорожче, що в нього було", – розповідає Юрій Ващенко.
Сусідка Олена пригадує, як рік тому зустріла Олександра, і той їй показав свої вщент посічені уламками бронежилет і каску, які ніс до музею. Того разу ворожий снаряд влучив у машину, де лежали Сашкові речі. Йому самому вдалося вціліти.
"Справжня війна. Це не "какараязніца" і що "втомилися" Я б хотіла, щоб люди це пам'ятали і не робили вигляд, що нічого не відбувається. Війна йде. Якщо не будемо оплакувати чужих дітей, будемо своїх дітей оплакувать. Саша, ти був справжнім. І мені... я не можу більше нічого говорити".
В Олександра Марківа лишилися дружина та дев'ятирічний син.
Євгенія Китаїва, Андрій Ткаченко, "5 канал"
Дивіться також фотогалерею за темою:
"Це не в мами вдома": відверто про життя морпіхів "на нулі" – ФОТОРЕПОРТАЖ
