Після виходу українських частин із оточення поблизу Іловайська 84 військовослужбовці й досі вважаються зниклими безвісти. Таку інформацію оприлюднили в Міноборони напередодні чергових роковин трагедії. Ще 11 бійців ЗСУ залишаються в полоні бойовиків.
"Крупний залізничний вузол, який мав серйозне значення щодо блокування комунікацій по підвозу…", – наприкінці серпня 2014 року Іловайськ уже не мав аж такого стратегічного значення для українських військових. Напередодні чергових роковин цієї трагедії головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко заявив: втягуватись у бої за це місто тоді не було потреби.
"Більш вдалим були трохи південніше дії наших підрозділів, які взяли Кутейникове. І тоді, в принципі, у штурмі Іловайська і виконанні цього тактичного завдання відпала необхідність", – каже начальник Генерального штабу.
Слова Віктора Муженка обурили самих учасників боїв. Іловайськ треба було визволяти за будь-яких обставин, кажуть вони.
"Іловайськ це чиє місто? Українське. Воно захоплене терористами? Його треба звільняти? Треба. Будь-яке місто, село, клаптик української землі треба звільняти. І якщо звільняли, і навіть, якщо загинули за це, це є геройство, і так треба робити. Тільки так ми переможемо", – впевнений екс-начальник штабу батальйону "Донбас" НГУ (2014) В'ячеслав Власенко.
"Сектор "Д", яким командував Литвин. Який звідти втік, оголивши фланг – він теж не мав ніякого значення? І на сьогодні немає ніякої відповідальності, що командуючий сектора втік із нього. І сектор 24-го серпня 2014 року перестав існувати, і завдяки цьому пройшли через нього російські тактичні групи. Завдяки тільки цьому була розбита "Савур-могила", – згадує колишній командир окремого спецвзводу батальйону "Донбас" НГУ (2014) Дмитро Куліш.
"Донбасівець" при виході з Іловайська опинився у тій частині колони, яку атакували росіяни поблизу села Червоносільське. Тоді українці втратили 98 бійців загиблими та 36 тяжкопораненими, а запеклий бій тривав аж до 30-го серпня.
Ділиться фронтовим епізодом:"Вийшов російський офіцер і сказав, що у нього 20 людей, і він готовий нашому офіцеру здатися в полон. На що була відповідь, що "нас із вами вбивають швидше", тому надавали йому підсрачників і відправили назад у кукурудзу. Не брали ми тих 20 чоловік у полон".
Полковник Євген Сидоренко з російського оточення проривався на захопленому кількома днями раніше ворожому танку Т-72. Машину в бою підбили, але екіпаж, попри поранення, дістався до своїх: "По керуванню в мене проблем не було. Машину завів, перегнав на інше місце. Важко було розібратися з озброєнням, нічним прицілом, системою керування вогнем. Вона відрізнялася від тієї, що стоїть на наших танках, на яких ми і проходили службу".
Місця запеклих боїв із росіянами пізніше детально оглянули пошуковці групи "Евакуація-200", які вивозили українських загиблих. Скільки разів вирушали в район Іловайська – уже й не згадають.
Керівник пошукової групи Павло Нетьосов пояснює: "Це ж не тільки Іловайськ. Це Многопілля, звідти колона розділилася на дві частини… Старобешево, Осикове, Победа, Новокатеринівка, Кутейникове, Червоносільське, де найбільші втрати були у наших добровольчих формувань, НГУ та Збройних сил. Усе це складається у нас в оце поняття "Іловайськ".
Зі знайдених особистих речей загиблих та опрацьованого картографічного матеріалу пошуковці організували виставку, присвячену іловайським подіям. Із нею побували в багатьох регіонах України. А ще – виступають за офіційне визнання 29 серпня Днем пам'яті за загиблими українськими бійцями. Адже саме на цей день припадають найбільші втрати від початку війни на сході.
Петро Троць, Ігор Селянинов, "5 канал"
Роковини Іловайської трагедії: у Києві під посольство РФ принесли сотні хрестів із фотографіями
