Міністерство оборони США оголосило про надання Україні військової допомоги на 150 мільйонів доларів. Цей пакет передбачає постачання військового обладнання, військову підготовку й консультації з метою захисту територіальної цілісності України та її зближення з НАТО.
Також Пентагон закликав Україну продовжувати здійснювати реформи в оборонному секторі. І ми розуміємо, що технічне переозброєння нашої оборонки – це щит від російської агресії. Безпілотники. Далі мова саме про них. Вони обов'язково мають бути у збройних сил будь-якої країни, а тим паче України. Періодично наш арсенал поповнюється новими моделями – як вітчизняними, так і придбаними за кордоном.
Буквально місяць тому ЗСУ взяли на озброєння безпілотний авіаційний комплекс "Лелека-100" розробки однієї з українських компаній. Він уже відомий та перевірений у бойових умовах. На експлуатації українського війська цей безпілотник від 2016 року. І не раз застосовувався в районі проведення ООС та зарекомендував себе ефективно. Наступного тижня в Україні презентують надсучасний безпілотник ACE ONE. Аналогів йому – немає у світі. Розробила його також українська компанія, але ще треба час, щоб поставити його на озброєння. І ось тут можуть бути проблеми. І не лише з бюрократією. Є й інші чинники, які впливають на те, як швидко ми переоснащуємо нашу армію або запускаємо в небо українських військових птахів. Крилаті військові птахи. Хто розробляє вітчизняні безпілотники і чи літає вже саме українське крило над лінією фронту? Журналіст "5 каналу" Євгенія Китаїва розбиралася для "Підсумків тижня".
Крихітні і великі. Коптери і крилаті. Безпілотники здійснюють революцію у військовій справі. Вдала спецоперація Туреччини в Сирії і війна в Нагірному Карабасі показали ефективність такого озброєння. І світ побачив у безпілотниках – символ війни майбутнього. Для одних країн ця зброя в пріоритеті вже давно, інші, а серед них і Україна – роблять лише перші кроки в розробленні чогось свого. Тож яке вітчизняне крило вже здіймається в небо на фронті і чи є шанси в української оборонки створити власний ударний безпілотник?
Початок російської агресії. 2014 рік. На озброєнні української армії – хіба радянський безпілотник – дітище 60-х. Він мав величезні розміри і не передавав дані в реальному часі. Війна диктувала свої умови й армійці дуже швидко відчули потребу в такому озброєнні. Спочатку на фронті з'явилися найпростіші квадрокоптери, придбані за волонтерський кошт. Але вітчизняні розробники не спали. Вже у перші роки війни бійці підняли в небо і українську пташку.
Тарас Чмут, голова правління "Українського мілітарного центру", каже: "Мова йде винятково про розвідувальні, не про ударні на сьогодні. У контексті українських виробників. Одним з найпоширеніших є "Лелека-100", яка цього року була офіційно, нарешті, прийнята на озброєння. І може використовуватись як для розвідки, так і для коригування артилерії, або мінометів. Українська "Лелека" не єдина літає над лінією фронту".
Член правління "Ліги оборонних підприємств України" Сергій Згурець каже: "У нас прийнятий на озброєння комплекс "АС-1 Фурія". Польський безпілотник з українським збиранням Fly Eye.
Fly Eye використовувався польською місією в Афганістані, а вже з 2015-го допомагає українським бійцям бачити позиції окупантів.
Рекомендований армії до використання і безпілотник PD-1 – повністю українська розробка. Нині має вже друге покоління, яке врахувало бойовий досвід на фронті своєї попередньої модифікації.
Денис Чумаченко, заступник гендиректора з модернізації та розвитку озброєння "Укрспецсистемс", каже: "PD-2 оснащений модулем вертикального зльоту та посадки. В повітрі може перебувати до 10 годин та веде розвідку за допомогою гіростабілізованої оптоелектронної системи нашого виробництва".
Тепер цей "птах" працюватиме в кооперації з дроном-камікадзе. Невеликі безпілотники, які здатні самопідриватися, знищуючи цілі, вже не перший рік у трендах розробки озброєнь. Китай, Сполучені Штати, Туреччина та інші країни працюють у цьому напрямку, а деякі вже отримали на озброєння такі комплекси. В Україні над дронами-камікадзе працюють щонайменше три компанії. Із розвідним безпілотником PD-2 злітатиме і "птах"-камікадзе РАМ-2.
Денис Чумаченко розповідає: "Швидкість під час зіткнення приблизно 150 км на годину. Тобто, з моменту атаки до безпосереднього зіткнення та підриву проходить трішки менше хвилини".
Український ударний комплекс нині проходить відомчі випробування, і планується, що найближчим часом його таки використовуватимуть Збройні сили України. Війна в Нагірному Карабасі показала ефективність ударних безпілотників. Вони, зокрема, і забезпечили перевагу Азербайджану на полі бою. Першу скрипку зіграв турецький Bayraktar. Та не він єдиний виступав на сцені театру бойових дій.
Фардін Ісазаде, військовий кореспондент телеканалу "Баку", говорить: "Не тільки Bayraktar, ще безпілотники ізраїльського виробництва, які теж завдавали ударів, підривалися – баражируючі боєприпаси їх ще називають. Були безпілотники азербайджанського виробництва на ізраїльській ліцензії. Але Bayraktar, так, широко були використані на цій війні і вони виправдали і очікування, і те, як вони були представлені".
Шість турецьких машин є і на озброєнні української армії. Однак військові хочуть мати більше таких одиниць, зокрема і українського виробництва.
Сергій Згурець каже: "Надмірне зацікавлення отримати зразки якнайшвидше в наших військових сформувалося після війни в Нагірному Карабасі. До цього часу вони казали, що так, це класно, але ви зробите, а ми потім побачимо. А зараз тренд став настільки виразний, що військові не можуть цього ігнорувати, тому що вони продемонструють невідповідність сучасним вимогам поля бою".
І українським розробникам є що запропонувати. Вже створені безпілотники, які здатні знищувати цілі супротивника. Однак більшість із них і досі перебувають на стадії випробувань. Це ударні комплекси "Сокіл-300" і СТ-35 "Грім". Каменем спотикання є не лише бюрократична машина та установчі документи прийняття на озброєння ще радянських зразків. Як виявилося, головна проблема в іншому.
"Ми впираємося в брак тієї компонентної і елементної бази, яку отримувати нам дедалі важче і важче. Чим складніший виріб, тим важче отримувати елементну базу і ми впираємося в стелю технологічних можливостей нашої країни", – пояснює Сергій Згурець, член правління "Ліги оборонних підприємств України".
Мова про те, що для висококласних і надсучасних машин потрібні відповідні комплектувальні, які не виробляються в Україні. Виробники змушені їх купувати за кордоном. І якщо замовляється один зразок, то ми його отримуємо. Якщо ж нам потрібні десятки зразків якогось комплектувального, то іноземні країни відмовляються їх продавати, аби не створювати собі країну-конкурентку. І це вже питання не до розробників, а до української влади і дипломатів.
Сергій Згурець зауважує: "Ситуація щодо отримання критичних комплектувальних з європейських країн погіршилася. Під тиском низки підприємств стоїть питання розгортання національної програми створення елементної бази. Це дорогий і коштовний проєкт, я не знаю, чи вдасться нам його реалізувати, але без цього ми будемо приречені на постійне відставання".
Участь ударних безпілотників у вірменсько-азербайджанському конфлікті сколихнула багато країн світу. Зокрема, Польща і собі замовила в Туреччини такі бойові машини. А сусідня Грузія, яка, як і Україна, прагне вступу до НАТО, заявила про розроблення і виробництво власних "птахів"-розвідників.
Раті Муджирі, журналіст грузинського медіа Droeba, констатує: "Конфлікт у Нагірному Карабасі нам показав, що використання цієї зброї військами – дуже важливо. Ми бачили підтвердження цього і раніше в різних куточках світу. Після конфлікту в наших сусіді ми повернулися до питання безпілотників. У квітні наш уряд заявив, що є готовий проект розробки такої зброї у Грузії. У цьому нам допоможуть іноземні партнери. Проєкт безпілотника міжнародного рівня вже готовий і він буде вироблятися у Грузії і використовуватиметься для моніторингу".
Але якщо іноземні країни можуть собі дозволити неспішно конструювати і домовлятися про закупки комплектувальних, то у воюючій Україні втрата часу може коштувати надто дорого. Тим паче, що достатнє насичення безпілотниками-корегувальниками є хіба в артилерійських підрозділах. Інші ж роди військ мають українське крило лише на рівні бригади або батальйону. Проте в армійців є потреба в вирішенні локальних завдань на рівні роти або взводу. Для цього вистачить і невеликого коптера-розвідника, але такого на озброєнні немає. Як немає його і в державних оборонних замовленнях.
Морський піхотинець Олексій Годзенко говорить: "Спостерігати за противником. Це і їхні переміщення, і проведення форифікаційних робіт. Це наші очі, які у ХХІ столітті, очевидно, мають бути. Станом на зараз підрозділи української армії часто-густо забезпечені на ротному та взводному рівні переважно волонтерськими коптерами. Це або "Фантом", або "Мавік".
Російсько-окупаційні війська активно використовують таку зброю на лінії фронту. Армійці нарахували більше десятка різних видів російських безпілотників, які вдавалося збити бійцям. Росія, хоч і не є провідною країною в розробленні крилатих машин, все ж у кількості цього озброєння має перевагу. Тому для України питання і розробки, і виготовлення, і закупівлі бойових птахів надактуальне. Та чи вдасться українській оборонці достукатися до влади і пробити стелю у питанні створення власної чи налагодження закупівлі з-за кордону такої дорогоцінної елементної бази?
Євгенія Китаїва, Анна Кудрявцева, "Підсумки тижня"