Передислокація з Дніпропетровська на Луганщину для цих солдатів – це планові польові навчання. Вояки розповідають, тутешні мешканці нанесли уже стільки харчів, що вистачить на кілька днів. А власні запаси узагалі можна і не чіпати.

Олексій, снайпер: “Чесно, я очень рад, что люди отзываются и помогают нам. Боевой дух подняли полностью. Вещами помогают, ноги промокают, холодно стоять. Так боевой дух благодаря жителям ближайших районов подняли. мі с народом. В первую очередь, это семья наша. Это самое главное – семья”.

Станіслав Мідлер, солдат:“Люди которые добротой своей помогают, своим позитивом. Очень приятно видеть, что все таки есть какая-то отдача от людей, поддерживают морально”.

Від місця дислокації дніпропетровських військових до кордону з Росією не більше двадцяти кілометрів. У місцевих мешканців там - за межею України - чимало родичів і друзів. Тож - категорично проти бойових дій.

Галина Боднар, місцева мешканка: “Ми ж одна Україна. Наші діти також самі. Жалко дітей, не дай Бог, головне щоб війни не було. Ми українці, будемо вірні до кінця. І помагатимемо чим можемо”.

Місцеві ж чоловіки - не лише допомагають провізією, а й за потреби, кажуть, готові стати пліч-о-пліч із військовими та захищати свою країну.

Чоловік:“Чим можемо тем і допомагаємо. Харчі веземо, що є у людей все, сало, картошку, привезли і одіял, хто що дав, зібралися і привезли”.

Другий солдат:“Свою сім`ю захищати надо буде. А що зделать”.

Нині українські військові у повній бойовій готовності. Однак сподіваються, що стріляти не доведеться і невдовзі повернуться додому.

Станіслав Мідлер, солдат: “Ма все нормально! Бабуль, все хорошо! Скоро буду дома! Катюнь, солнце, я тебя очень люблю, скоро увидимся!”

Лілія Прокопенко, Віктор Прокопенко, Луганська область, 5 канал.