Схиливши коліно, побратими, рідні та друзі зустрічають Олега Куцина на Майдані Незалежності. Виконавши Гімн України, кладуть на труну синьо-жовтий стяг. Вшанувати та попрощатися з легендарним бійцем прийшли сотні людей. Біля полеглого воїна стоять найрідніші люди.
"Він любив нас усіх, але найбільше він любив Україну і він своє серце поклав за Україну. Ми маємо продовжувати його справу. Звичайно, рану в нашій сім'ї ніхто ніколи не загоїть. Діти лишилися без батька, внуки без дідуся", – плаче дружина Олега Алла.
Олег ще змалку зростав у патріотично налаштованій родині. Його дідусь був учасником організації "Карпатська Січ" ще у 1938-39 роках. Від нього переймав любов до України та жагу боротися за її незалежність. І, звісно, знав – хто ворог.
"Я його вчив, казав, що вони не мають права називатися руськими, русичі – ми, а вони – орки, москальня, кацапи. Він за справедливість міг задушити будь-кого, а після що – боротьба, боротьба, боротьба", – розповідав батько загиблого Іван Куцин.
Воювати Олег почав від самого початку російсько-української війни – 2014-го. Взяв позивний "Кум". Створив добровольчий батальйон "Карпатська Січ", який увійшов до складу 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. На фронті він говорив: "Почалася війна, я маю тут бути".
Бійці під його керівництвом билися у серйозних боях: поблизу Донецького аеропорту та за Піски. Там і був поранений, але згодом знову повернувся у стрій. Військовослужбовець Андрій пригадує, як познайомився з Олегом на сході.
"У нас були спільні операції, потім ми перестали з ним бачиться, в мирному житті навіть не зідзвонювались. І зустрілись в Горенці, Мощуні, Ірпені, Бучі. Із його "Карпатської Січі" в мене зараз 30 бійців фантастичних служать у мене. Це найкращі бійці", – переконує військовослужбовець Андрій.
А тепер бійці "Карпатської Січі" ще більш згуртовані і мститимуться за свого бойового командира.
"Насправді це дуже велика втрата, але з цим ми стали сильнішими. Бійці нашого батальйону, батальйону "Карпатська Січ", вони будуть мститися ще з більшою люттю за друга "Кума", за всіх тих наших побратимів, хто загинув", – наголошує військовослужбовиця батальйону "Карпатська Січ" Ольга Ходаківська.
Він мав авторитет і рвався завжди у найгарячіші точки. Не лише керував військовими операціями, а й сам йшов у бій поруч із побратимами. Так, пригадують бійці, вдалося звільнити низку населених пунктів Київщини.
"Це стосується і тих боїв, які були тут, на Київщині, в Ірпені, Бучі, на Броварському напрямку, в Іванкові", – каже заступник командира 49 батальйону ЗСУ "Карпатська Січ" Ігор Сабій.
Коли Київщину деокупували, батальйон вирушив на Ізюмський напрямок. Там підрозділ міцно тримав оборону і дав добрячого прочухана окупантам, здійснився успішні контратаки. В одному з боїв комбат загинув.
"Дуже болить, але він надихає нас, щоб ми перемогли і не залишили цю війну нашим дітям і внукам", – переконує армієць "Сашко".
Жив війною і твердою думкою, що Україна повинна бути повністю вільна. Нехай і дорогою ціною. Ціною власного життя.
"Ця війна надовго і це війна не за території, це війна світоглядова. Або ми є, або нас немає. Або існує українська держава, або її не буде. А якщо буде існувати українська держава, то російська найближчим часом розпадеться, а ми їй у цьому допоможемо", – казав загиблий герой Олег Куцин.
Справу Олега побратими обіцяють продовжити і за одного полеглого українського бійця завдавати ворогу у сотню, а то й тисячу разів більших втрат.
Лідія Середюк, Микола Довгий, "5 канал"
"Послання" на 155-мм снарядах: як бійці 44-ї окремої артбригади ЗСУ нищать русню – ФОТОРЕПОРТАЖ
