Судовий процес навколо позову Державної служби з етнополітики та свободи совісті, який стартував восени минулого року, поклав початок фактичної реалізації Закону України про заборону функціонування релігійних організацій, центр управління яких знаходиться в країні-агресорці. Його парламент ухвалив у серпні 2024 року. Згодом Держетнополітики провела дослідження і встановила: УПЦ (МП) продовжує підтримувати канонічний зв'язок з російською православною церквою попри зміни до статуту у 2022 році.
Нині позов держави про припинення діяльності юридичною особи “Київська митрополія УПЦ" – головної структури московського патріархату – розглядає Вищий адміністративний суд. За понад пів року розгляд позов навіть не підійшов до розгляду по суті. Так званому московському патріархату це не вигідно, кажуть у Держетнополітики. Тому адвокати митрополита Онуфрія "засипають" служителів Феміди абсурдними, на думку державної служби, клопотаннями. А це займає час. І це при тому, що нині позов поданий лише проти однієї юридичної організаціїї УПЦ (МП). То скільки ж часу піде на очищення Української церкви від російського впливу? І чи є інший шлях, аніж тривалий і розтягнутий ймовірно на роки судовий процес? Про це "5 канал" поговорив з релігієзнавцем, кандидатом політичних наук та істориком Андрієм Ковальовим.
Андрію, у січні Україна відзначила сім років з дня отримання Томосу – церковного документу, який надає автокефалію, тобто самостійність і незалежність Українській помісній церкві. Цій події передував жорсткий опір філії російської церкви в Україні. Під час повномасштабного вторгнення так звана УПЦ (МП) продовжує поширювати фейки про Православну церкву України. А враховуючи кількість парафій московської церкви в Україні, це має свій ефект серед прихильників Онуфрія. Як би ти оцінив цей процес взаємодії ПЦУ та УПЦ (МП) нині?
Насамперед, я хочу сказати, що через, можливо, незнання, можливо, через початкову політизацію питання надання автокефалії Українській православній церкві, у багатьох склалося враження, що надання Томосу, тобто декларації, акту документального визнання автокефалії, незалежності Української православної церкви – це, мовляв, фініш.
Насправді, це старт для дуже великого процесу утвердження автокефалії Української православної церкви. Одним із ключових понять Томосу поруч з поняттям автокефалії, тобто незалежності, є поняття єдності.
І, на превеликий жаль, за ці сім років ми надалі бачимо розкол в українському православ'ї. На жаль, є частина православних, які не імплементують, не визнають наразі Томос про автокефалію православної церкви України. І тут дуже важлива річ, що Томос, чи, правильніше сказати, автокефалія – це не якась приватна річ. Автокефалія православної церкви України, і Томос як документальне визнання цієї автокефалії, він не надавався якійсь групі людей, якійсь окремій людині. Це не приватна чиясь власність. Томос про автокефалію православної церкви України надавався всім православним в Україні.
Хвороба українців полягає у тому, що ми занадто канонізуємо, занадто обожесляємо юрисдикції. Православна церква – одна велика і неподільна. І всі хрещені православні християни належать до єдиної святої соборної апостольської церкви. Юрисдикції чи поділ на юрисдикції – це вже сучасний спосіб православних впорядкувати своє богослужбове, своє повсякденне життя. В якийсь спосіб його впорядкувати в існуючих сучасних державних кордонах.
Для православного взагалі не мало би поставати питання юрисдикційності. Але, на жаль, московський патріархат і патріарх Кирил Гундяєв, який намагається розколоти православний світ, нав'язує нам поняття юрисдикційності, тобто приналежності до певної юрисдикції. Мовляв, ось тут, в цій юрисдикції всі хороші і правильні, а в цій юрисдикції всі хороші і неправильні. Так не може бути. На жаль, є частина православних, вірних частина православних священнослужителів і ієрархів, які не імплементували, не визнали Томос про автокефалію Української православної церкви. Це цілком закономірний і прогнозований процес.
"І ПЦУ, І УПЦ (МП) ЗАРАЗ СИДЯТЬ В ГЛУХІЙ ОБОРОНІ"
На жаль, навіть початок повномасштабної агресії не став каталізатором до об'єднання. Я спостерігаю, що наразі дві юрисдикції, Православна церква України і Українська православна церква Московського патріархату (хоч вони стверджують, що вони не Московського патріархату) – сидять у глухій обороні. Ні одні і не інші не виступають з ініціативою об'єднання.
Це означає, що з точки зору державної безпеки, коли ми говоримо зараз не про устрій православної церкви, а коли ми говоримо категоріями державної безпеки, безпеки України в умовах війни, Україна зацікавлена, фактично, ліквідувати вплив російської федерації як країни-агресора на релігійну сферу. А відтак на одну з найбільших юрисдикцій релігійних організацій в Україні, якою є Українська православна церква московського патріархату.
"ПРИХИЛЬНИКАМИ УПЦ МП ЗАЛИШАЮТЬСЯ КІЛЬКА МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ"
Я спостерігаю, що фактично рівень протистояння вірян православної церкви України і української православної церкви дійшов до того, що навіть якщо ми спробуємо за стіл переговорів посадити ієрархів цих юрисдикцій, вони не підуть на об'єднання. На жаль, рівень протистояння дуже високий.
Тому, очевидно, практикуючим християнам православним треба побажати одного, щоб вони хоча б почали один з одним вітатися. Я зараз не говорю про об'єднання. Щоб вони хоча б на один одного перестали дивитися як на ворогів. Тому що і одні, і другі є громадянами України, які мають однакові права, однакові обов'язки, мають паспорт громадянина України, і ми дуже часто про це забуваємо. І те, що прихильниками УПЦ Московського патріархату надалі залишається кілька мільйонів українців.
Я зараз не володію соціологією, але це мільйони українців. І у цій релігійній організації в Україні залишається близько восьми тисяч громад.
"ВОНИ ПРОСТО ПІДУТЬ У ПІДПІЛЛЯ"
Як насправді зараз працює закон, який в медіа називають "законом про заборону УПЦ МП"?
У 2022 році, на жаль, хтось запропонував президенту Володимиру Зеленському мертвонароджену, я б навіть сказав, ворожу, стратегію боротьби з релігійною організацією, релігійною організацією з духовним центром України агресорів, з Московським патріархатом. Хтось нав'язав йому пропозицію просто взяти одним законом і заборонити діяльність РПЦ в Україні. Точніше навіть так: законодавчо зняти з реєстрації всі релігійні організації, які мають зв'язок з РПЦ. З, скажімо, цілого ряду досить професійних і сильних законопроєктів був обраний найслабший, урядовий.
Якби в останній момент представники фракції "Європейська Солідарність", зокрема Микола Княжицький, не посилили цей закон в частині, буквально вписавши туди статтю про те, що діяльність РПЦ в Україні заборонена, цей б закон взагалі не мав би жодного значення.
Наразі ідеологи цієї справи запропонували 8 тисяч легальних громад Московського патріархату. І це 8 тисяч громад, на які держава, зокрема через спецслужби, могла впливати. Ідеологи цієї боротьби з Московським патріархатом просто пропонують 8 тисяч громад зняти з реєстрації. Але потрібно зрозуміти найголовніше.
Через зняття з реєстрації мільйони українських громадян нікуди не подінуться. Понад сотня єпископів, архієпископів, митрополитів нікуди не розчиняться. Кілька тисяч священників нікуди не зникнуть з України. Вони просто підуть у підпілля.
Я не знаю, чим керувалися ці люди в оточенні президента Зеленського, які нав'язували йому нібито свій професіоналізм, те, що вони орієнтуються у цій темі. Загалом, ця стратегія є ворожою і абсолютно недієвою. Тобто, держава робила всі кроки на те, щоб Московський патріархат просто зробити підпільною релігійною організацією.
Але Держетнополітики зараз позивається до суду до Київської митрополії УПЦ (МП). І називають шлях через суд єдино правильним. Таким, який передбачає його закон.
Дивіться, я стверджую про те, що Державна служба з питанням політики і свободи совісті, яка розробляла цей законопроект, фактично діяла не в інтересах України. І ті люди, які нав'язали президенту Зеленському саме таку стратегію протидії Українській православній церкві, УПЦ, МП, діяли не в інтересах держави. Тому що, очевидно, не в інтересах держави з публічного, легального поля переводити цю релігійну організацію у стан підпільної організації.
ТИМЧАСОВИЙ ЕКЗАРХАТ ДЛЯ УПЦ (МП) – ЩО ЦЕ ТАКЕ?
Але якщо об'єднання, за Вашими словами, малоймовірне, то який шлях може бути альтернативним?
Дивіться, у Томосі прописаний конкретний алгоритм дій, як потрібно діяти в тих умовах, які зараз склалися. В одному із положень Томосу чітко написано, що Вселенський патріарх залишає за собою право засновувати в Україні у множині Ставропігії, тобто парафії, які напряму йому підлеглі, і засновувати Екзархати. Це теж, до речі, в множині.
Екзархат – це така релігійна організація, яка напряму підлягає Вселенському патріарху. Тому з метою того, щоб дезінтегрувати Московський патріархат в Україні, потрібно запропонувати ієрархам Московського патріархату вийти із підпорядкування патріарха Московського Кирила Гундяєва і перейти у підпорядкування Вселенського патріарха Варфоломія. Для цього повинен бути створений Екзархат, тому що він має бути тимчасовий. Це не навічно створюється релігійна організація. Це тимчасовий спосіб існування цієї релігійної організації.
По-перше, з точки зору церковного будівництва, еклезіології, це цілком канонічний шлях, тобто шлях, який відповідає духу православних постанов. Це канонічний спосіб. По-друге, це спосіб фактично легального виходу з підпорядкування Московського патріарха в перехід до патріарха Вселенського у його безпосереднє підпорядкування. І потрібно сказати, що якщо правильно тлумачити православні канони, то Україна, згідно з чинними православними канонами, тому що інших в нас немає, це є канонічна територія Вселенського патріархату. І Вселенський патріарх має право на цій території ухвалювати рішення щодо конкретно православних на цій території.
Я переконаний, що нам потрібно діяти в цій історії абсолютно так само, як діяла держава, як діяла державна влада у ситуації з зверненням до Вселенського патріарха про надання автокефалії православній церкві Україна. Ця ініціатива виходила насамперед від Верховної Ради.
"ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ ДУЖЕ ВУЗЬКЕ"
Я хочу нагадати, що у червні 2016 року Верховна Рада під головуванням Андрія Парубія проголосувала за звернення до Вселенського патріарха про надання автокефалії православній церкві України. Ще тоді, влітку 2016 року, я був причетний до цієї справи, у зверненні був чітко прописаний сценарій, по-перше, визнання нелегітимним рішення 1686 року про передачу Київської митрополії Московському патріархату. Друге, об'єднавчий собор, і третє, це проголошення Томосу про автокефалії.
Тоді дуже багато псевдоекспертів, зокрема і псевдоекспертів у рясах, які критикували це звернення. Казали, що воно ненадієве, мертвонароджене, а насправді, все, як було написано у зверненні до Вселенського патріарха у 2016 році, все так і сталося.
Тому я переконаний, що ініціатива повинна виходити від державної влади до Вселенського патріарха Варфоломія. Державна влада мала б задекларувати, що ми маємо ось таку проблему, існує дві паралельні юрисдикції, і перспективи їхнього об'єднання ми не бачимо, на превеликий жаль, через рівень протистояння між цими юрисдикціями. І ось для виходу із цієї патової ситуації має бути створений такий тимчасовий екзархат.
А повірте, Вселенський патріархат має дуже хороший досвід дезінтеграції всіх структур Московського патріархату, і досвід цей дуже довгий. Можна згадати, наприклад, естонський сценарій, фактично, дерусифікації естонської церкви, або згадати досвід російського екзархату у Франції.
Ми бачимо, що ці структури з часом втрачають ознаки проросійськості, хочете, російського етнофілітизму, те, що називається. І подібна ситуація може чекати структури Московського патріархату в Україні, якщо президент, якщо державна влада погодяться йти не шляхом, просто, скажімо так, примушення представників Московського патріархату до об'єднання з Православною Церквою України, а підуть тим шляхом, який, в принципі, є дієвим.
Якщо цього не буде зроблено, а вікно можливостей дуже вузьке, то, на превеликий жаль, українська держава цю релігійну проблему надалі успадкує.
У грудні 2025-го президент Зеленський у спілкуванні з окремими запрошеними медійниками обговорив рамкові пункти так званого мирного плану. Серед них пункт 13, в якому йдеться про те, що Україна та росія зобов'язуються впроваджувати освітні програми в школах, в усьому суспільстві, що сприяють розумінню та толерантності до різних культур, усувають расизм і упередження. Зокрема, за цим пунктом, допускається, що Україна запровадить правила ЄС щодо релігійної толерантності та захисту мов меншин. Зрозуміло, що питання російської мови та церкви просуває ворог. Президент каже: "Ми ж йдемо в Євросоюз, от ми і запровадимо всі правила Євросоюзу щодо релігійної толерантності та захисту мов меншин. І вони це теж хай запроваджують – якщо наважаться". Які ризики, що УПЦ (МП) завдяки мирному плану отримає, скажімо, "друге дихання" в Україні попри ухвалений закон?
Я не дуже розумію, що президент мав на увазі стосовно європейського законодавства. Очевидно, йдеться про свободу віросповідання, вона і так реалізована в Україні, як найкраще мені видається. Я думаю, що навіть деякі країни Європи поступаються Україні за рівнем свободи віросповідання.
Є, наприклад, деякі країни Європи, у яких, хочеш ти чи не хочеш, але зі своїх податків ти повинен фінансувати якусь з релігійних організацій. У деяких країнах Європи, наприклад, обов'язково фіксоване членство громадян у релігійних організаціях.
В Україні всього цього немає, ніхто вас не зобов'язує фінансувати зі своїх податків якусь з релігійних організацій, ніхто вас не зобов'язує бути членом і реєструватися як член якоїсь релігійної організації.
Сьогодні ви можете піти до сусіднього храму, через тиждень поїхати в сусіднє село чи поїхати в сусіднє місто. Ніхто вас не зобов'язує бути парафіянином конкретного храму.
"Росія буде паразитувати на темі російської православної церкви в Україні і саме тому українській владі потрібно поспішити"
Стосовно появи пункту про російську православну церкву в мирному плані, це цілком передбачувано. Я прогнозую, що надалі росія буде паразитувати на темі російської православної церкви в Україні і саме тому українській владі потрібно поспішити з вирішенням цього питання.
Тому що фактично зараз є всі підстави, зараз є підґрунтя для того, щоб російська федерація паразитувала на цьому питанні. Чому? Відповідь дуже проста. Тому що російська православна церква в Україні – це остання надія путіна. Були проросійські організації, які фактично через повномасштабну російську агресію стали забороненими.
Активісти цих організацій, або поїхали на обмін, або виїхали за кордон, або зачаїлися, були проросійські партії, діяльність яких теж заборонена в умовах повномасштабної російської агресії. Були певні культурні товариства, музеї. І ми бачимо зараз фактично курс не тільки на декомунізацію, а й курс на деімперіалізацію, на боротьбу зі спадком російської імперії і зі спадком совєтської імперії.
І останнім спадком, так би мовити, останньою пуповиною, яка нас єднає з Московією, яка нас єднає з російською імперією, путінською імперією, залишається ця духовна пуповина через російську православну церкву.
РПЦ, чи то пак її українська філія – УПЦ (МП), ведуть активну діяльність за кордоном. Там мільйони наших вимушених переселенців, які виїхали через війну. І тепер деякі з них, ходять до церков московського патріархату під вивіскою "Українська церква"...
Я хочу зауважити, що насправді тут ще дуже важливе електоральне питання, тому що прихильників в структур УПЦ московського патріархату чи просто Української православної церкви, називайте як завгодно, в їх залишається в Україні кілька мільйонів. Я не називаю там спеціально точне число, про яке заявляють самі представники УПЦ, їх залишається кілька мільйонів. Це українські громадяни з українськими паспортами, які мають зі мною, з вами, з будь-яким громадянином, однаковий обсяг прав і обов'язків. І, зокрема, це ті люди, які голосуватимуть на українських виборах після завершення повноослабної російської агресії і після настання миру.
І ось це ключове питання. А за кого ці люди проголосують? На місцевих виборах, на виборах до Верховної Ради і на виборах президента. І ось, зокрема, це та частина електорату, з яким буде працювати росія через мережу московського патріархату в Україні. Зокрема, якщо їхні внутрішні комунікації цим людям щоденно розповідають про якісь "гоніння" і розповідають, що ці "гоніння" їм організувала українська влада в обличчі президента Зеленського, то, очевидно, цей електорат голосуватиме проти президента Зеленського.
МАЙБУТНІ ПРОВОКАЦІЇ РФ
І часто цей електорат дуже дисциплінований, цей електорат дуже організований, і він буде зважати на те, кого ж будуть закликати, за кого будуть закликати голосувати їхні духовні лідери, їхні духовні очільники. Саме тому із електоральної точки зору з цим електоратом, з цими людьми потрібно боротися, тому що ми бачимо, що вже, я про це говорив ще пів року тому, що росія спробує, підштовхуючи Україну до виборів, сказати, що на території російської федерації і на окупованих територіях теж живуть громадяни України з українськими паспортами.
І потрібно дати можливість їм голосувати на українських виборах. І росія спробує знову реалізувати молдовський сценарій і спробувати підкоригувати результат українських виборів за допомогою діаспори на території російської федерації і громадян України на окупованих територіях з українськими паспортами. І неважливо, як ті громадяни України будуть голосувати, тому що все одно рахувати ці голоси буде російська федерація.
Все ж таки, повертаючись до мирного плану і пункту про церкву в ньому – що може нам нав'язати ворог?
Аню, по-перше, ми вже бачили цей пункт у меморандумі, який насправді правильніше називати ультиматумі, який російська делегація передала українській делегації у форматі переговорів "Стамбул-2". Під час другого раунду переговорів цей ультиматум був переданий і там було написано чітко, наскільки мені відомо, збереження структур російської православної церкви в Україні, повернення усього майна, яке за їхньою редакцією було відібрано, але ми розуміємо, що це ті храми, які перейшли від російської православної церкви до православної церкви України. росія хоче повернути ці всі храми у свою власність.
Ми повинні розуміти, що не у нерухомості, не в храмах сила церкви, а у вірянах, у тих людях, які до цих храмів входять. Якщо ми візьмемо соціологію, ми бачимо, що останні роки, особливо після початку російської агресії, рівень довіри до православної церкви України зростає, а рівень довіри до московського патріархату в Україні чи української православної церкви падає. Але можна довіряти цій соціології тільки за умови, якби УПЦ і ПЦУ були не релігійними організаціями, а були політичними партіями і, наприклад, члени виборів до парламенту.
До релігійних організацій зовсім потрібно застосовувати інші методи вивчення довіри, а саме враховувати голоси практикуючих християн, практикуючих членів церкви, які буквально на кожне богослужіння, буквально щонеділі голосують своїми ногами і йдуть до храмів тієї чи іншої конфесії. Тому що ті люди, які під час соціологічних опитувань стверджують, що вони добре чи позитивно ставляться до православної церкви України, це здебільшого люди, які до церкви не ходять, не є членами активної церкви і до церкви, на жаль, можливо, навіть ніколи і не прийдуть. А натомість є організовані, переконані парафіяни УПЦ, які щонеділі і кожного свята голосують своїми ногами і йдуть до цієї церкви.
І кількість цих людей не зменшується. Вони продовжують. Тому що якраз віряни УПЦ характеризуються дисциплінованістю і організацією. Ось про що я хочу сказати.
Тому я більш ніж переконаний, тому що вже лунають зі сторони росії заклики до скасування законодавства, яке стосується російської православної церкви. Це по-перше.
По-друге, дуже активно працюють російські емісари, російські пропагандисти у рясах, які працюють з європейськими політиками в різних країнах Європи, з політиками у США, розповідаючи їм про переслідування релігії в Україні президентом Зеленським і його командою. І, на жаль, у багатьох із цих пропагандистів українські паспорти. І вони виїжджають за кордон, з дивним чином, з дозволу Державної служби з питанням етнополітики і свободи совісті. З одного боку.
А з другого боку, погоджуючи ці виїзди, Державна служба з питанням етнополітики і свободи совісті радиться, консультується і інформує Службу безпеки України. І це виглядає дуже дивно. Наприклад, дуже просте запитання, яким чином з України виїжджають чоловіки призовного віку, які не мають ні броні, ні вони не зняті з обліку, але вони мають священний сан.
Вони подають прохання до Державної служби з питанням етнополітики і свободи совісті, і вона задовольняє їхній дозвіл на виїзд за кордон. Історії таких кейсів не те, що десятки, я думаю, сотні.
Ключове питання, яке постає, а в який спосіб з України виїхав, наприклад, священнослужитель Ніколай Данилевич, який, до речі, має тут підозру в Україні (розпалювання релігійної ворожнечі, – ред.)
В нього зрештою був слабкий запобіжний захід. Якщо я не помиляюся, особисте зобов'язання.
З одного боку особисте зобов'язання, але хтось цій людині призовного віку (протоієрею УПЦ МП Миколі Данилевичу 48 років, – ред.) надав дозвіл на виїзд з України, це Державна служба з питанням етнополітики і свободи совісті у співпраці зі Службою безпеки України. І, зокрема, подібні, такі як Ніколай Данилевич, і подібні йому священнослужителі, які дуже тісно співпрацюють з одного боку в координації з громадянином України Іваном Паканичем, більш відомим як мітрополіт Антоній Борисільський і Броварський, а, з другого боку, вони дуже активно співпрацюють з колишнім касиром російської православної церкви в Україні, дияконом Вадимом Новінським, справжнє його прізвище Малхасян, який теж за дивних обставин, колишній народний депутат, склавши мандат, виїхав теж за кордон, певно хтось надав дозвіл на виїзд.
Ще є народний депутат Артем Дмитрук.
Депутат Дмитрук, так. Є в нас заборона на виїзд чинних народних депутатів за кордон, але депутат Дмитрук втік за кордон, думаю, якраз з чередою цих дивних перетинів кордонів пов'язано, зокрема, зняття з посади голови Державної прикордонної служби пана (Сергія) Дейнеки.
Служба безпеки України казала, що вони активно шукають зниклого з України депутата Дмитрука, я постійно рекомендую всім, частіше переглядайте фотографії з богослужінь собору російської православної церкви у Лондоні. Пан Дмитрук, народний депутат, не те, що просто присутній, він безпосередньо бере участь у богослужіннях, бо він паламар, він іподиякон тамтешнього єпископа російської православної церкви. І, до речі, цей пан Дмитрук веде дуже активну антиукраїнську пропаганду, сидячи у Лондоні.
Але, очевидно, ні в кого немає інтересу знайти Дмитрука, повернути його в Україну, притягнути до відповідальності за його антиукраїнську діяльність, за цю пропаганду, яку він фактично проводить. І, на жаль, чимало українських громадян, зокрема українських громадян у рясах, задіяні у акціях пропаганди проти України.
"ДЛЯ ПРОПАГАНДИСТІВ ДВЕРІ ВІДКРИТІ"
Я завжди наводжу дуже простий приклад. Для ось цих пропагандистів завжди відкриті двері у Сенат, Конгрес, навіть у Білий Дім, у державний департамент, з ними зустрічаються, їх вислуховують. Я не так давно в листопаді був у Сполучених Штатах, як офіцер Збройних Сил, і фактично бачив, як по коридорах Конгресу ходила делегація вірян УПЦ, які розповідали конгресменам, сенаторам про переслідування в Україні, що вони не можуть вільно молитися. Їм довелося, мовляв, за кордон виїхати, бо вони не можуть вільно молитися.
Це однозначно акція інспірована з Москви і покликана на те, щоб підірвати довіру до України і підірвати, зокрема, військову допомогу для України. Якщо ви зайдете на соціальні мережі віцепрезидента Сполучених Штатів Джей Ді Венса, ви дуже здивуєтесь. Там дуже багато постів про переслідування релігії в Україні, про те, що в Україні немає свободи релігії.
А це означає, що, очевидно, державні інституції, які повинні боротися з цією релігійною пропагандою антиукраїнською, це Державна служба з питань етнополітики і свободи совісті і Міністерство закордонних справ – вони не допрацьовують.
Ексклюзивно для 5.UA – Ганна Рибалка, "5 канал"
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.