Обмінний фонд української армії щодня збільшується. Полонених утримують у таборах, які створили спеціально після початку повномасштабного вторгнення. В одному з таких місць побувала кореспондентка "5 каналу" Марта Шикула й поспілкувалася з бранцями. Чому ті пішли воювати та чи шкодують, – дивіться далі в сюжеті.
За півтора року повномасштабної війни доріжки цієї території, огородженої високими бетонними парканами та колючим дротом, протоптали чимало чоловіків у синіх спецівках та чорних шкіряних черевиках. Це табір для полонених на заході України. З армії "пабєдітєлєй" тут побували й корінні росіяни, й буряти, солдати регулярних військ та найманці-"вагнерівці". А ще українці, жителі тимчасово окупованих Луганщини та Донеччини.
Журналісти зайшли в окрему кімнату, де вже було облаштоване місце для знімальної групи, навпроти стоїть порожнє крісло. За декілька хвилин сюди приведуть тих, хто прийшов нас убивати. Для інтерв’ю Марта Шикула попросила двох полонених – росіянина та українця з тимчасово окупованих територій, який вибрав шлях – воювати проти України.
Читайте також: Ошукала рідних військовополоненого на майже 150 тис. грн – у прокуратурі розповіли, що чекає на зловмисницю.
Володимиру 39, він з Архангельської області. На запитання відповідає впевнено, з легкою іронією та посмішкою. До армії, каже, пішов добровольцем.
– Сказали, будемо стояти на блокпостах, розвантажувати гуманітарку, я на війну не їхав. Я короткостроковик – на три місяці, – сказав Володимир.
– А воювали дев'ять?
– Та вже вчора рік був. Ну, як воювали, шанці копали.
Вбивати нібито не хотів, але через сильну віру в російську пропаганду їхав боротися з нацистами – так окупант називає українців.
– Я їх не бачив.
– Вам говорили, що тут нацисти?
– Ну, так. Ще в тих роках, 2015-2016-х.
– Ви думали, в Україні живуть нацисти?
– Ну, так, але не повністю. Десь же є. Мирних вбивають у Донецькій та Луганській областях.
Дмитро – українець, родом із Луганщини. Його місто, нині Хрустальний, до декомунізації – Красний Луч, з весни 2014-го перебуває під окупацією. Спілкується неохоче та навіть агресивно, і ховає очі. На фронт, зізнається, забрали силоміць, чоловіки у військовій формі, з роботи. На війні нібито рив окопи, зброї до рук не брав. Таку історію тут розповідає чи не кожен полонений.
Дивіться також відео: 22 українських воїни ПОВЕРНУЛИСЯ ДОДОМУ з російського полону.
– Я не воював. Я не вбив жодної людини, – сказав Дмитро.
– Але допомагали тим, що вбивають, навіть тим, що окопи рили?
– Так.
Дмитрові байдуже, де жити. В окупації під росією чи в Україні. Йому байдуже на те, що було в Україні понад дев'ять років. Основне для бранця, аби не стріляли.
– Що ви думаєте про війну? Хто її розпочав?
– Я не знаю.
– Як ви вважаєте, Донецьк, Луганськ, Крим – чий?
– Не знаю.
– Як не знаєте? Ви українець, ваша область чия? України чи росії?
– Мені неважно.
– Все одно?
– Так, хочеться спокійно жити, як жили.
– Лиш би не стріляли?
– Ну, звичайно.
У росіянина Володимира про війну своє бачення.
– На мою думку, це громадянська війна між собою. Щось не поділили, не знаю що, я не українець.
– У лютому 2022-го це що було?
– російські війська зайшли в Україну, спеціальна операція. Ми бачилися з донецькими, луганськими, хтось – за, хтось – проти, люди різні, – сказав Володимир.
російськими чи українськими мають бути нині окуповані території – полоненому байдуже.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
– Всю історію людства землі переходять туди-сюди. Неясно чиє, воно може переходити. Донецьк і Луганськ були в Україні.
– Поки не прийшла росія?
– Ну, була. Прийшла росія на допомогу, громадянському населенню, російськомовному.
– Допомагати в чому?
– Їх же вбивати хотіли, а ми рятували.
– Від кого?
– Від українців, від тих, як їх – нацистів. Їх знищували, вбивали.
Запитуємо у Дмитра як жителя міста, яке прийшли визволяти, чи була в цьому потреба.
– Ви мешканець Луганщини? Вас треба було визволяти від когось чи від чогось?
– Я добре жив. Люди не винні ні з тої, ні з іншої сторони.
– Хто розпочав війну?
– Я утримаюся від відповіді.
Російськомовне населення Володимир визволяв від нацистів у складі 200-ї мотострілецької бригади росармії на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Під Бахмутом потрапив до полону у травні цього року. Розповідає, тут живе, ніби в санаторії, скаржиться лише, що цигарки не дають, треба купувати за власні гроші.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
– Ви знаєте, як ставляться до український полонених у росії?
– Не знаю.
– Чули?
– Кажуть гірше, але я не вірю.
Про те, що пішов на фронт, Володимир не шкодує. Дмитро – навпаки.
– Ви шкодуєте, що пішли воювати?
– Так.
– Чому? Що воювали проти України?
– Взагалі.
– Провину відчуваєте?
– Якби я це не зробив, мене б вбили і все.
– Шкодуєте, тобто?
– Так.
У таборі для полонених російські бранці в середньому живуть від двох до шести місяців. Є такі, що довше, це ті, кого росія не хоче обмінювати.
– Залишитися в Україні нема бажання?
– Щоб сидіти 15 років у тюрмі?
– А ви думаєте, там буде краще?
– Так, – відповів Дмитро.
Володимир і Дмитро сподіваються якнайшвидше потрапити під обмін. Станом на червень Україна змогла повернути з російського полону 2526 наших співвітчизників.
Марта Шикула, Євген Радіон, "5 канал"
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Дивіться також фотогалерею за темою:
Визволення з полону захисників Маріуполя: як це було – фото
