Хабарі у пляшках та освіта "пальцем в небо": відверті розповіді студентів про навчання у ВНЗ України

Вступна кампанія в самому розпалі. Нещодавно в Міносвіти відзвітували за результатами екватора. Тільки в липні абітурієнти подали більше як 900 тисяч заяв на вступ до ВНЗ. Але навіть до бакалаврського диплому вдається дотягнути не всім. Одні лінуються виконувати домашні завдання (які начебто мали би залишитися в школі), інші – потерпають від хабарництва й непрофесіоналізму

5.UA поспілкувався зі студентами – нинішніми, колишніми і тими, хто таки пересилив себе і подолав випробування за назвою "вища освіта в Україні". Про проблеми, недоліки та поради від студентів сьогодення – далі в нашому матеріалі.

Ми поставили респондентам відверте запитання "Вища освіта в Україні – це плюс чи мінус?" і отримали такі результати: 55% опитаних вважають, що негатив превалює, тоді як 45% радше задоволені навчанням у вітчизняних ВНЗ. Серед найпоширеніших зауважень такі:

  • Навчальні плани не відповідають сучасним вимогам;
  • Бракує кваліфікованих кадрів;
  • Методи навчання застарілі;
  • Університет не дає можливості розкрити потенціал студента, тож інтерес до навчання та роботи зникає.

Одна зі студенток розповіла 5.UA, як у чи не найліпшому виші країни її зневажливо оцінювали та відверто занижували бали за виконані роботи. Причиною цього викладач називав "прогули".

"Але як ти можеш відвідувати всі заняття без винятку, коли в тебе є робота, потрібно оплачувати оренду житла (стипендії не вистачає навіть на оренду одного місця в кімнаті), треба себе забезпечувати? По закінченню ніхто не гарантує тобі працевлаштування і ніхто так само не хоче брати студента після вишу без досвіду роботи. Це якась безвихідь", – поділилася переживаннями студентка київського ВНЗ Марина.

Дещо про стипендії

Згідно з останніми змінами, звичайну академічну стипендію отримують 45% бюджетників і 13% із них мають право отримувати підвищену стипендію. У першому випадку йдеться про близько 1230 гривень, якщо врахувати певні заощадження на користь профкому; підвищена ж дозволить претендувати на майже 1800 гривень (для природничо-математичних педагогічних спеціальностей та інших математичних, природничих та інженерних спеціальностей: звичайна – близько 1600 грн., підвищена – орієнтовно 2300 грн.).

Серед причин, чому студенти подають документи на вступ, ми почули дещо несподівані варіанти: "Всі пішли і я пішов", "Більшість під час вступу намагається визначитися та попасти пальцем в небо", "Так заведено". Дійсно, суспільство ще не готове сприймати на одному рівні студентів, які відсиділи в аудиторіях п’ять-шість років, і тих, хто свою професійну освіту отримав на курсах, відвідуючи приватні лекторії та майстер-класи. Але така практика – цілком прийнятна в країнах Євросоюзу.

Часто немотивовані заробітною платнею викладачі полишають ВНЗ і погоджуються на пропозицію провести платні майстер-класи для тих, хто вже визначився, чим прагне займатися в житті. Молоді педагоги дедалі рідше залишаються працювати в університетах й інститутах, натомість – прагнуть продовжувати розвиватися й отримувати гідну зарплату за свою працю.

"педагогічна проблема": як викладають у ВНЗ

Ми запитали студентів і про те, чи задоволені вони рівнем викладання в рідних ВНЗ. Як виявилося, ситуація навіть у межах одного університету може бути дуже неоднорідною. Серед позитивних моментів – тямущі викладачі таки є, але натрапити на них, схоже, є великою удачею. Та й рівень викладання дуже різниться.

В одному зі столичних вишів, для прикладу, на роботу взяли двох пенсіонерів, адже не було ким перекрити навчальні дисципліни після звільнення викладачки. Тому "Сценарну майстерність" викладав учитель історії, а новітню дисципліну на кшталт "Медіапсихології" – вчителька української мови та літератури.

Ілюстративне фото

У кількісних показниках студенти так оцінюють викладацький склад сучасних вишів: 33% більше позитивно; 44% відзначають як позитивні, так і негативні риси в педагогічного складу і ще 23% опитаних украй негативно оцінили рівень освіченості та професіоналізму викладачів.

Основні зауваження студентів такі:

  • Тямущі викладачі трапляються, проте рідко;
  • Бракує творчого підходу;
  • Відчувається відставання від сучасних тенденцій;
  • "Або освічені, або добре викладають. Рідко хто поєднує в собі ці дві якості".

Багато хто серед педагогів українських ВНЗ визнає: ми лишень стали на шлях оновлення методик навчання та й фахової сучасної літератури замало для навчання студентів. При цьому система оцінювання залишається непрозорою. Особливо це відчувають на собі студенти творчих спеціальностей, рівень знань яких неможливо оцінити в тестовій формі.

До прикладу, в одному зі столичних вишів певний час діяла "авторська" система оцінювання. Викладач знання студентів оцінював за допомогою "лайків" та ще й за моделлю "щурячих перегонів". Студента з найвищим показником (лідера) оцінювали максимально можливими 100 балами, натомість оцінки інших вираховували, порівнюючи їх успішність із лідером. Не дивно, що атмосфера в таких групах загострювалася і кожен намагався здати якомога більше робіт. Як наслідок – не надто квапливі (читай ліниві) студенти були змушені йти на перескладання, адже наздогнати лідера було вже неможливо.

Водночас традиції перевірки чи зрізу знань у комп’ютерній формі в Україні ще остаточно не виробилися, тому викладачам залишаються незаповнені аркуші, "зниклі" папірці з модульними контрольними роботами й улюблене "дай списати".

чого бракує українським вишам

Про те, чого бракує українським ВНЗ, студенти розповідають більш розлого. Але їхні рекомендації розпливчасті – почасти тому, що вони не бачили альтернативи; не знають, як викладають за межами вишів країни.

"(Бракує) хороших кадрів, особливо молодих. Нових методик викладання. Не скажу, що цього немає взагалі, але хотілось би бачити це більш глобально. Окрім цього, на мою думку, багатьом кадрам не завадило би проявляти більше поваги до студентів, а також уміти зацікавити студентів реальними кейсами та прикладами із професійного життя", – каже колишній студент Володимир.

Загалом же від університетів країни прагнуть такого:

  • "Нового погляду";
  • Спеціалізованих навичок (у викладачів);
  • Оновлення навчальних планів, зміни підходів до викладення матеріалу та оцінки знань студентів;
  • Уміння зацікавити студентів.

Хабарництво у ВНЗ: де правда

Окрема болісна тема – хабарі та корупція у вищих навчальних закладах. Про неї складають жарти, розповідають колегам на роботі та рідко стидаються "купленого" диплома, в якому ані рядочка власного нема. Дехто пригадує пляшки коньяку та проднабори для викладачів фізкультури, інші згадують про книги та методички викладачів, обов’язкові для купівлі. А хтось цілком реально просто не міг скласти сесію, не сплативши "на розвиток освіти в Україні" кількасот купюр. І це не завжди були банкноти, карбовані Національним банком України.

Так, майже половина опитаних нами студентів визнає: стикались із хабарництвом у вишах. Ще кілька осіб додали, що особисто не платили, а от у знайомих проблеми траплялися. При цьому дехто відчув проблему хабарництва на собі.

"Стикалась із хабарництвом, особисто не платила і мала потім через це проблеми", –розповіла студентка Наталя.

Хабарництво у вишах

Подібна історія трапилася і в одному з популярних вишів Дніпра. Там за чотири роки навчання на бакалавраті жодна сесія студентів-видавців не минулася без хабарів. При цьому староста виконував у групі обов’язки посередника – мав дізнаватися, кому і скільки заносити.

Натомість, згідно з результатами опитування, 52% студентів не чули про хабарі впродовж навчання і жоден викладач грошей від них не вимагав. Ситуація аж ніяк не патова, тож рухатися у вірному напрямку вишам неодмінно треба. Інше питання – чи є в кафедри та керівництва ВНЗ бажання не закривати очі на такі історії.

вища освіта Vs РОбота: чому студенти не працюють за фахом

Але найголовніше – це питання доцільності вищої освіти як такої, питання використання здобутих у виші навичок у подальшій роботі. І саме тут виникає найбільше суперечливих думок та коментарів. Часто-густо вчорашні студенти не працюють за фахом, бо розчарувалися, не отримали потрібних знань чи мусили працювати під час навчання, аби забезпечити себе.

Майже 70% опитаних студентів визнають: освіта, отримана у ВНЗ, не допомагає їм у кар’єрі. Більшість каже: "все, що вмію, навчили на роботі".

Це свідчить про недостатню фахову підготовку та брак реального практичного досвіду. Тоді як виші гордовито пишуть у рекламних буклетах: "Щорічна практика", на справі виявляється, що шукати її мають самі студенти, а університет лише видає папірець, який цей же студент має заповнити. Якби під нас навчання кожен отирмав змогу спробувати себе в обраній галузі, не просто підписати щоденник практики та віддати його кураторові; якби університет спрямовував на практику, де студент міг би отримати потрібні навички і зрозуміти, що воно таке – робота в обраній галузі, цілком можливо, що за фахом працювали би більше випускників вітчизняних ВНЗ.

кілька слів про вартість навчання

За даними Міносвіти, серед найбільш затребуваних спеціальностей серед абітурієнтів наразі – філологія, право, менеджмент, педагогіка, комп'ютерні науки, економіка та медицина. А от навчання на цих спеціальностях аж ніяк не з дешевих.

Для прикладу, "Право" у КНУ ім. Шевченка обійдеться у 46 200 гривень на рік (очна форма), 29 400 (заочна форма) для бакалаврів. У Львівському національному університеті ім. Франка ця ж спеціальність дешевша – 25 571 гривень на рік (очна форма) і 17 900 (заочна форма) для бакалаврів. Київська політехніка приблизно на рівні – 27 900 гривень на рік (очна форма) і 16 100 (заочна).

"Комп'ютерні науки" обійдуться у 12 018 грн/рік у Львівському національному, 19 600 грн/рік у КПІ, 29 400 грн/рік у КНУ ім. Шевченка.

Зауважимо, що найбільше заяв на вступ цьогоріч студенти подали до Київського та Львівського національних університетів, Київського політехнічного інституту та Львівської політехніки.

наостанок

Ми не хочемо говорити лише про погане, ми не прагнемо робити вибір на користь закордонних вишів, ми лише звертаємо увагу на речі, які потребують змін. Розчарування у вищій освіті серед студентства зростає щороку, хабарництво у ВНЗ породжує потому хабарництво в лікарнях, податкових та поліції, адже так їх навчили. Стипендія не дає змоги забезпечити себе бодай мінімально, тож робота і навчання часто-густо для студента – одночасні процеси. А це – додаткове навантаження і, звісно, питання пріоритетів. При цьому батьки дітей, чиї діти вступили на контракт, змушені платити тисячі гривень щорічно, аби зрештою почути "Мені не цікаво". 

Реформування шкілької освіти вже розпочато. Університети ж поки – в очікуванні змін. І деякі з них важливо впроваджувати вже сьогодні: перегляд навчальних планів, оновлення методик навчання та аудиторій, перекваліфікація викладацького складу, інтеграція у світові процеси в галузі вищої освіти і, зрештою, бажання вишів не просто отримати кошти з вступників, а найперше – навчити, зацікавити, підготувати якісного працівника. Робота ВНЗ, коли вона буде не для "галочки" в офіційних паперах, обов'язково буде винагороджена. Найперше це відчує суспільство – освічене, громадянське, готове до змін.

Підготувала Марія Бєляєва

Дивіться також фотогалерею: 

Попередній матеріал
Не лише найдовше місячне затемнення, а й протистояння Марса: як за природним дивом спостерігали в Києві
Наступний матеріал
Об кого гривня "перечепилася": розлого про стрімке падіння національної валюти