Коли Вербки занесли до "Чорної дошки", Андрію Івановичу було 6 років. Проте назавжди у пам’яті 83-річного пенсіонера залишились спогади про лютий голод 32-33 років. Каже, чи не щодня разом із братом і сестрою бігали до райцентру – у Павлоград, і там обмінювали речі на окраєць хліба. Доводилося навіть красти - так дошкуляв голод.

Андрій Винник, житель с. Вербки: "Рвали оце й лободу, готовили з лободи, суп варили. Де у кого подивились є крихта хліба, лазили, брали. Трудна жизнь тоді була..."

Лідія Циганок, директор історико-кразєзнавчого музею с.Вербки: "Село було занесене на "чорну дошку", яка була розміщена на вїзді в село. І на цій дошці повідомлялося про те, що село Вербки не буде забезпечуватись нічим - воно буде ізольованим.. Голодний був рік 32-33..."

До чорних списків Вербки потрапили першими в Україні. Селян звинуватили у саботуванні хлібозаготівлі, нібито вони навідріз відмовлялись віддавати куркульське зерно. Вербки оточили парканом, силою вилучили в селян усе продовольство. За спогадами очевидців, від голоду щодня вмирали сотні людей, сусіди ховали односельчан цілими родинами. Зиму 32-33 у Вербках не пережили півтори тисячі людей, а це 90 відсотків мешканців. Вижити вдалося лише тим, хто харчувався запасами гризунів. 

Лідія Циганок, директор історико-кразєзнавчого музею с.Вербки: "Збирали буряки, рвали трави і навіть говорять про те, що розривали мишачі нірки, те шо мищі запасали у ховрашку, і звідти добували трошки зерна".

Разом із Вербками розділили долю чорних списків селища Лютенки та Кам`яні Потоки – Харківської області , Святотроїцьке та Піски - Одеської. Загалом, під дію постанови потрапили села 86 районів України.

Юлія Фінгарет, Андрій Ковбаса, Дніпропетровщина, 5 канал